Падіння

13 лютого в аеропорту Донецька сталася авіакатастрофа. Єдине, що абсолютно точно відразу стало відомо - це те, що пасажири чартерного рейсу були вболівальниками, які летіли на футбольний матч "Шахтар" - "Боруссія". Точна кількість легальних пасажирів, "зайців", жертв варіювалася. Чи вважати жертвою катастрофи шостого загиблого, на якого впав злощасний літак? І так далі.

Мабуть, єдиний докладний і доволі відвертий коментар про те, що сталося, дав студент Одеського університету Олег Ошека, котрий вижив після цієї трагічної події. І навіть якщо зробити поправку на акценти (які йому, можливо, порадили зробити зацікавлені особи), він однак промовив примітні щирі слова: "Я дуже сподіваюся, що мародерства, як це заведено в нашій країні, не буде. Бо хочеться отримати, і не тільки мені, свої речі назад".

Отож. Новина про катастрофу чартерного рейсу "Південних Авіаліній" з людськими жертвами, безперечно, вразила українське суспільство. Але не потрясла.

Неприємний, але самоочевидний факт. А як може бути інакше? У країні, де люди й автомобілі провалюються в ями з окропом, гинуть у шахтах, від палаючих будинків, що розвалюються в них над головами, помирають під колесами автотранспорту і на залізничних рейках, гинуть у ресторанах, від вибухів у кафе й убивають своїх дітей і близьких у п'яному чаду, конають і накладають на себе руки в місцях позбавлення волі, будучи попередньо до нитки пограбованими державою, пасажирський літак, що розбився, - всього лише ще одна скорботна риса в пекельному штрих-коді України...

Для переважної більшості людей, які не завжди в змозі оплатити квиток на електричку або маршрутку, пасажирське повітряне сполучення - це давно вже щось із розряду божественних небесних колісниць. Хоча в компанії "Південні Авіалінії" всього чотири літаки, і далеко не першої свіжості: SAAB-340B, Embraer-500, Як-42Д и Ан-24РВ.

Ан, що розбився в аеропорту Донецька, був 1973 року випуску, мав сертифікат на експлуатацію. Термін дії сертифіката закінчувався 5 квітня цього року. З моменту експлуатації літак налітав понад 51 тисячу годин і зробив 32645 посадок. Після останнього ремонту злощасний Ан налітав понад сім тисяч (чотири з половиною тисячі посадок), а до наступного планового ремонту міг би провести в повітрі ще півтори тисячі годин і приземлитися 961 раз.

Та ось стара колісниця позапланово обриває політ і падає з неба, а її пасажири гинуть. І соціальні мережі, а особливо коментарі до повідомлень про катастрофу, дають нам досить мерзенний улов - неприховану зловтіху.

Оскільки це слово (а точніше - вираз) прийшло до нас як калька з німецької, хотілося б припустити, що в безневинній нашій передісторії предки українців нічого подібного не зазнавали, поки їх не розбестили чужоземці. Але слово "тарілка" теж німецького походження, хоча це аж ніяк не означає, що до його появи люди їли просто з землі.

Насолода чужими невдачами прямо пов'язана із заздрістю. Це доведено експериментально, скануванням мозку. Чоловіки більше люблять бачити, як страждають погані, на їхній погляд, люди. Жінки - менше. Хоча нині не дуже зрозуміло, кого ким варто вважати. Люди, які почуваються приниженими й ображеними, більш зловтішні, ніж упевнені в собі.

"Мародерство, як це заведено в нашій країні"... Точніше не скажеш, навіть якщо це обмовка - тим більше від душі, за Фрейдом. Слово "мародер" з'явилося в XVIII столітті під час загальноєвропейської Тридцятирічної війни. Явище було хоч і бридке, але не так щоб аж зовсім злочинне.

Хистка грань між чесним трофеєм і боягузливо поцупленим з'явилася набагато пізніше, коли почали вироблятися кодекси цивілізованого ведення війни. Загалом усе, що робили потім військові, було чесною здобиччю. А от якщо їхню поведінку копіювали цивільні, це вже називалося мародерством.

Схоже, час над нами в деяких аспектах не владний. Трьохсот років наче й не було - надворі все той же порядок денний. Коли хабарники й шахраї віднімають засоби для існування в убогих, це вони роблять за законом. Але якщо їхню поведінку копіюють роззяви "з вулиці", намагаючись, наприклад, украсти не банк, а банкомат, то вони - зловмисники. Коли ваші речі нахабно крадуть у багажних відділеннях аеропортів, цих злодіїв надійно захищає влада, яка створила злодійську піраміду суспільства безмежної безвідповідальності. А коли їх можуть украсти з розбитого літака - це мародерство. Маю велику підозру, що цей злочин у нас в країні - злочин саме тому, що незрозуміло, кому ж з нього заносити "частку".

"Враження було таке, що крилата машина, яка нас повезе, - та ще консервна банка, - поділився Олег Ошека. Його підозри цілком виправдалися. - ...Літак стисло, наче консервну банку, перевернуло догори ногами й розпороло".

За даними сайту авіаційної безпеки, у катастрофах із цим типом літаків виживають 23,6% пасажирів.

А скільки відсотків виживає в катастрофах із таким типом держави, як у нас?

Офіційні версії того, що сталося, - помилка екіпажа, технічна несправність літака або наземного обладнання, складні метеоумови, теракт, помилка наземних служб. А як назвати людську версію того, що сталося? Загиблий Сергій Бутенко закрив своїм тілом десятирічного сина Тимофія. По ньому бігли, рятуючись із літака, дорослі пасажири. Дитина кричала, але ніхто не звертав уваги. Лише потім Тимофію допоміг вибратися один із членів екіпажу.

Відповідь із того ж відвертого коментаря Олега Ошеки: "...І зрозуміло, що кожен думав про порятунок свого життя..."

Це дуже чесна відповідь. Коли падіння моральності стає загальним, воно сприймається як норма. Якщо обставини місця і часу дозволяють передбачати тісний і плідний союз бізнесу і влади, закону і криміналу, то кожен громадянин, залежно від глибини свого особистого морального падіння, може визнати цілком законною найсправжнісіньку беззаконну поведінку. Ну справді, чому їм можна, а нам ні? Навіщо лукавити?

Адже мародерству після авіакатастрофи, наприклад, у Нігерії 3 червня 2012 року, навряд чи хтось здивується. Місце й обставини багато нам пояснюють. Але точно так само не особливо дивувалися, довідавшись про мародерство силовиків у "Норд-Ості" або під Смоленськом. Теж усім за умовчанням зрозумілі місця й обставини. І про Новий Орлеан зрозуміло.

Але, кажуть, у Японії після цунамі такого не буває. І після Фукусіми не було. Напевно, у них мафія якудза дуже сувора. Кажуть, у Скнилові теж не було. Може, тому що серед білого дня? У психології це називається "хіндсайт" - пояснити заднім числом те, що сталося, так, як тобі зручно.

У випадку з донецькою авіакатастрофою ми говоримо не про те, що сталося, а про передбачуване настільки, що воно сприймається як саме собою зрозуміле. Зрештою: якщо бюджетні гроші організовано крадуть у школярів, пенсіонерів, учителів, лікарів, усіх, хто не в змозі себе захистити, - чим це не мародерство?

Торік на дорогах України від ДТП загинуло близько п'яти тисяч чоловік. Ці втрати порівнянні з жертвами під час взяття Дамаска ассірійцями в VIII столітті до н.е., в битві під Незбі (Кромвель проти Карла Стюарта), з втратами республіканців під час троцькістського путчу в Барселоні, торішнього землетрусу в Японії. Після п'яти тисяч загиблих у Сирії, коли там почалися заворушення, ООН звернулася по підтримку до всіх країн.

А нам до кого звертатися?

Нині набирає обертів громадянська ініціатива "Тримай злодія з Автодору", яка ліпить на асфальті трафарети біля дорожніх ям. Слабенько. Адже йдеться про мільйони гривень, привласнених фактично за рахунок тисяч щорічних, і, прости Господи, майбутніх загиблих від "ямкового ремонту". Я б назвав - "Тримай мародера з Автодору", добрий початок - половина діла. І йменував би далі. Дивись, когось і засудять за законами воєнного часу.

Якщо, звичайно, у своєму падінні ми не продовжимо бігати по тілах дітей...