Зерна й полова

"Есть мужик и мужик:

Если он не пропьет урожаю,

Я тогда мужика уважаю!"

Алексей Толстой

Упродовж останнього часу на шпальтах DT.UA ведеться доволі відверта розмова про подальшу долю української освіти і науки. Автори дописів висловлюють деякі слушні, але позасистемні думки, виносять на обговорення химерні уявлення про щасливе майбутнє і славне минуле, шукають винних у занепаді країни і способи виходу на курний шлях європейськості.

Про ставлення української влади (як нинішньої, так і колишньої) до інтелектуальної сфери загальновідомо. Не підлягає сумніву, що левова частка вітчизняної науки зосереджена в Національній академії наук України. Проте нинішній уряд та його балакучий очільник Микола Азаров скерували вогонь нищівної критики саме на НАНУ, особливо гудячи її за те, що вона нібито досі не перекувала фундаментальних мечів на прикладні орала. При цьому адрес тих установ, куди науковці мали б нести свої винаходи й практичні розробки, пан Азаров та його підлеглі не повідомляють. Зроблю це за них: уся наша велика промисловість уже давно приватизована, тож закиди стосовно небажання збіднілих державних науковців задурно годувати багатих промисловців видаються дуже дивними, щоб не сказати - провокаційними.

Незрозуміло також, яких саме практичних результатів очікує пан Азаров від юристів, соціологів, мовознавців, про яких ми ще згадаємо трохи згодом. Хіба що, напевно, створення спрощеного посібника, аби навчити його державної мови? Але стосовно суспільно-корисного використання розробок технічних та природничих інститутів НАНУ не зайво зазначити, що саме держава повинна завантажувати виробничі потужності науковців. Спираючись на державні замовлення, а не на державні подачки, можна було б і науку підтримувати на належному рівні, і державу розбудовувати. Та, мабуть, щедрі відкоти потьмарюють чиновницький розум.

Саме така прагматична політика могла б відсіяти омертвілі відгалуження в НАНУ і підтримати здорові зародки (та й рештки). Певна річ, що в нинішньому вигляді академія вижити не може, і реформи (запізнілі років на тридцять!) конче необхідні, але проводити їх потрібно заради майбутнього країни, а не для загарбання ласих земельних ділянок різними ділками. Що ж до інших державних академій, то невелику кількість працівників та майна можна було би приєднати до НАНУ, а решту ліквідувати з метою розумної економії.

За умов, коли Україна стрімко втрачає освітній рівень, збереження фундаментальної науки залишається чи не єдиним важелем, з допомогою якого можна компенсувати шкоду, заподіяну в попередні роки. Не дати загинути науковому світогляду, якого бракує керівникам усіх рівнів і широким колам громадськості, зберегти конкретні навички в науковій діяльності, навчити талановиту молодь і використати її здібності для розв'язку безлічі завдань, які повсякчасно постають перед будь-якою країною, - у цьому, на думку багатьох науковців-природознавців, полягає і мусить полягати чільна роль НАНУ. Адже передбачити, що саме знадобиться завтра або через рік, неможливо. Тому кваліфіковані фахівці з фундаментальною підготовкою в царині природничих, суспільних та гуманітарних наук є найбільшим скарбом держави.

У який спосіб можна відрізнити справжнього вченого від "проффесора", давно відомо. Кваліфікаційне оцінювання має відбуватися на підставі об'єктивних чинників, а саме: кількості публікацій у визнаних міжнародних журналах та англомовних монографій у престижних видавництвах. Для осіб, які претендують на докторський ступінь у певній царині знань, додатковим критерієм має бути число посилань у престижних джерелах, у яких публікуються провідні фахівці з відповідної галузі науки. Хибну практику оцінювання лише вітчизняними колегами необхідно забути назавжди, бо вона сприяє корупції, необ'єктивності і часто призводить до конфлікту інтересів. Тому всі дисертації, крім тих, де українська мова є предметом дослідження, повинні бути перекладені англійською, що забезпечить їх міжнародний розгляд. Не знаєш англійської - бажаного ступеня не здобудеш ніколи. Це також має стосуватися конкурсних наукових проектів, які фінансуються всередині країни. Така процедура є звичайною для багатьох країн і поступово поширюється на інші. Невеликі кошти на винагороду експертів будуть виправдані поліпшенням відбору кращих проектів, унеможливленням плагіату та увінчання лаврами жалюгідних, а іноді й антинаукових дисертацій. Заздалегідь зазначу, що міжнародне оцінювання не повинне проводитися в межах СНД, де застарілі особисті зв'язки забезпечать перемогу "своїм", а не кращим.

Запропонований метод зовнішнього оцінювання, певна річ, стосуватиметься фундаментальних наук, а не технічних чи військових розробок. Там є свої негаразди, які мають бути усунені іншим чином. Але без наявності розвинених фундаментальних наук вітчизняна техніка зникне швидше за травневий сніг, бо будь-які технічні розробки радикально залежать від рівня фізико-математичної підготовки авторів. Якщо хтось (із урядовцями включно) не вірить у вирішальну роль основних наук, раджу прочитати мемуари славетного українського вченого-механіка Степана Тимошенка, який створив американську школу інженерів-механіків.

Тих, хто створює фундаментальні знання, треба не цькувати, а підтримувати матеріально і стимулювати морально. Базове фінансування обсягу заробітної платні науковців НАНУ та професорів провідних державних університетів повинно бути збільшене за рахунок скорочення фіктивної науки й неефективних університетів. Водночас довічні доплати за так звані академічні звання мають бути повністю скасовані, як і наукові пенсії для працюючих науковців.

Що ж до середньої освіти, то її належне фінансування можна забезпечити не знищенням сільських шкіл, а за рахунок припинення оплати державою підручників для всіх учнів (допомагати треба лише справді малозабезпеченим дітям, причому адресним виділенням коштів) та звільнення переважної більшості нон-комбатантів. Під останніми я розумію шкільних психологів, працівників районних, міських, обласних відділів освіти і, насамперед, Академії педагогічних наук України.

Отже, Україні конче потрібні реформи в інтелектуальній сфері, які, попри численні заяви влади та науково-освітянських бонз, ще не проводилися. Необхідна докорінна перебудова занепалої соціалістичної кам'яниці, на фронтоні якої так-сяк прикрутили новий герб, а всередині залишили догнивати вже давно розхитані перекриття. Комплексна реструктуризація і модернізація будуть необтяжливими для бюджету, а в результаті збережуть науку і освіту. Якщо урядовці цього не зроблять, то країна швидко пройде точку неповернення й скотиться у прірву Середньовіччя.