Зареформувалися...

Академік НАН України Ярослав Яцків — один із тих, хто має досвід управління науково-технічною сферою України. У 2000—2001 рр. він обіймав посаду першого заступника міністра освіти і науки України.

До речі, науковці вважають цей період успішним у діяльності МОН. Було погашено заборгованість держави за виконання науково-технічних програм, запроваджено конкурсний відбір проектів за держзамовленням, налагоджено міжнародну співпрацю тощо.

Я.Яцків — один із небагатьох «чиновників» від науки, хто підтримав кандидатуру В.Ющенка на виборах президента України ще на початковому етапі виборчої кампанії, а потім брав активну участь у помаранчевій революції.

Редакція газети звернулася до відомого вченого з проханням прокоментувати програму діяльності нового уряду в тій частині, що стосується науково-технічної галузі, її перспектив та можливого реформування.

Ось що відповів Я.Яцків:

— Науково-технічна спільнота підтримує позитивні зміни, які сталися у нашому суспільстві наприкінці минулого року. Ми усвідомлюємо, що науково-технічна сфера України не може залишатися у такому стані, в якому вона нині перебуває. Необхідні зміни. Нереволюційні. Виважені, підтримані широкою науковою громадськістю. Але необхідне також розуміння влади, що тільки науково-технічний прогрес є запорукою інноваційного шляху розвитку України — єдиного шляху до цивілізованого майбутнього нашої держави.

Багато моїх колег (і я грішний) є постійними читачами «Дзеркала тижня». Для нас, «дзеркалофілів», це своєрідний суботній ритуал — зранку купити газету, якнайшвидше її прочитати і обмінятися думками щодо прочитаного. Читаємо по-різному, починаючи з 13-ї сторінки (а хто — з першої), але, безумовно, все і про все. Обмін думками буває гарячим, але «в сухому залишку» висновок одностайний — газета інформує, аналізує, пропонує і… провокує. Може, тому я й пишу ці рядки, прочитавши в «ДТ» (№6, 2005 р.) статті про лжереформу, екологічну корупцію тощо. У народі кажуть: «Поспішиш — людей насмішиш». Так і наші реформатори, не визначивши кінцевої мети докладання своїх зусиль, взялися або все революційно перебудувати, або підлаштовувати реформу під окремі особистості. Щоб не бути голослівним, наведу два приклади з близької мені теми, а саме: про реформу науково-технічної сфери та реорганізацію картографо-геодезичної служби в Україні.

Складається враження, що до реформування цих сфер діяльності застосовують суто галузевий підхід. Але ще в колишньому СРСР науково-технічна сфера та картографо-геодезична діяльність координувалися спеціальними міжвідомчими структурами — ДКНТ (Державний комітет науки і техніки) і ГУГК (Головне управління геодезії та картографії). Це були впливові структури на вищому рівні виконавчої влади, що обумовлювалося поставленими перед ними загальнодержавними завданнями.

Тепер перейдемо до наших реалій. У нас є Міністерство освіти і науки, в якому науково-технічна та інноваційна складова в загальному обсязі фінансування цього відомства займає всього декілька відсотків. Більша частина коштів на науку розкидана серед багатьох розпорядників бюджету, їх частка становить близько 90% загального обсягу фінансування науково-технологічної сфери України. Якщо мета держави — щоб роль науково-технічної складової у структурі МОН полягала тільки у підвищенні якості освіти, тоді все зрозуміло. Це завдання почесне, і будемо готувати першокласних спеціалістів для західного світу. Забудьмо тоді про інноваційний шлях розвитку економіки України, її високотехнологічне виробництво тощо. Очевидно, що це не є наша стратегічна мета.

Аналогічна ситуація з геодезією та картографією. Звичайно, ця сфера діяльності має певну опосередковану причетність до природних ресурсів. Адже, перш ніж ці ресурси добувати, необхідно виконати топографо-геодезичні роботи й мати відповідні карти. Але це не єдина функція цих наукових та прикладних дисциплін, бо сучасний глобалізований світ не може функціонувати без єдиного координатно-часового забезпечення наземного і повітряного транспорту, а землевпорядкування та інше широкомасштабне планування в Україні сьогодні неможливе без геоінформаційних систем (я вже не згадую про потреби оборони у сучасній картографічній продукції). Тому у всіх європейських країнах є спеціальні органи управління картографо-геодезичною діяльністю. Та і євроінтеграція України неможлива без використання досягнень української геодезичної науки і практики.

Отже, ці два приклади показують, що річ не в тому, аби за будь-яку ціну ліквідувати ті чи інші державні структури управління, а в тому, щоб створити такі умови, які забезпечували б стратегічні інтереси України.