З "європейським шармом"

Минулого місяця до групи "Дисергейт" потрапив розроблений Міністерством освіти і науки і запропонований для затвердження Кабінетом міністрів України проект "Порядку проведення експерименту з присудження ступеня доктора філософії".

Призупинили затвердження цього Порядку, який не виносився МОН на публічне обговорення і кулуарно надійшов до КМУ, представники урядово-громадської ініціативи "Разом проти корупції".

Ознайомлення з текстом наданого документа дозволило припустити його певну спорідненість із проектом "Тимчасового порядку присудження науково-освітнього ступеня доктора філософії", аналіз якого на предмет нормативного забезпечення безкарності за плагіат було викладено у статті "PhD для плагіаторів" (DT.UA, №32, 2018 р.).

Втім, "експериментальний Порядок" у січневій редакції мав і низку відмінностей у підходах до академічного плагіату та публікацій за темою дисертації.

Щодо плагіату, то перше формулювання у п.11 було таким: "Виявлення академічного плагіату разовою спеціалізованою вченою радою в дисертації та публікаціях, які розкривають її основний зміст, є підставою для: відмови у присудженні ступеня доктора філософії; зняття дисертації з розгляду незалежно від стадії проходження.

Такі ж рішення разова спеціалізована вчена рада може прийняти у разі виявлення інших проявів академічної недоброчесності (самоплагіат, фабрикація, фальсифікація тощо) щодо дисертації та/або публікацій за її темою.

Якщо академічний плагіат у дисертації стосується отриманих наукових результатів (висновків), то спеціалізована вчена рада приймає рішення про відмову в присудженні ступеня та зняття дисертації з розгляду без права її повторного захисту." (Тут і далі виділено мною. - Т.П.)

(Цю ж норму було повторено в абзаці третьому п.36, який стосувався виявлення плагіату на стадії перебування дисертації в МОН).

Здавалося, можна було б порадіти за перемогу академічної доброчесності: впіймали на плагіаті - остаточне "прощавай" такій дисертації. Але не поспішаймо. Йшлося про плагіат лише у висновках дисертації, які зазвичай поміщаються на 3-4 сторінках. Що ж до решти сотні-півтори, то на плагіат на цих сторінках зазначена норма не поширювалась.

Тут вступала в дію норма п.23 "експерименту": "У разі, якщо рішення про відмову у присудженні ступеня доктора філософії пов'язане з наявністю в дисертації академічного плагіату, крім випадків, зазначених в абзаці сьомому пункту 11 цього Порядку, дисертація може бути подана до захисту повторно після доопрацювання не раніше ніж через два роки з дня прийняття такого рішення". (Норму було повторено в абзаці четвертому п.36).

Обидві норми означали, що в основній частині дисертації можна плагіатити скільки завгодно, варто лише потім дописати три сторінки висновків про "отримані наукові результати" з привласненої чужої експериментальної роботи та чужих думок. Адже якщо й упіймають "за руку" - не проблема: плагіат прибирається (те, що МОН назвав "доопрацюванням"), і через два роки пошукувач знову виходить на захист.

(Щоправда, все ж таки слід відзначити прогрес у міністерській нормотворчості: два роки - не три місяці, через які МОН дозволило повторний захист дисертації громадянці КНР Чжан Сінь, викритої на плагіаті. Затвердження наукового ступеня за результатами повторного захисту "доопрацьованої" дисертації на грудневому засіданні Атестаційної колегії МОН під благовидним приводом відклали через присутність представників ЗМІ, які прибули з метою висвітлення цієї скандальної історії, про яку писало "Дзеркало тижня". Але продовження серіалу "захисти Чжан Сінь" можна очікувати вже на засіданні АК 5 березня).

МОН, декларуючи свою відданість європейському вектору і при цьому поширюючи безстрокові санкції за плагіат лише на трьох сторінках дисертацій та залишаючи для решти плагіату дворічний термін для повторного захисту, схоже, спробував у специфічний спосіб тлумачити статтю 376 Угоди про асоціацію України з ЄС. Згідно з Угодою, співпраця у сфері науки і технологій передбачає зобов'язання України забезпечити "належний захист інтелектуальної власності результатів досліджень". Автори січневого варіанту "експериментального" Порядку просто ототожнили результати досліджень… із висновками дисертацій і тільки на них поширили adequate protеction.

Так би мовити, "суто по-європейськи". Особливо у світлі останнього скандалу, що мав місце з проректором Карлового університету у Празі, якого звинуватили в плагіаті. Проректор звільнився з роботи, але науковці вимагають позбавити його наукового ступеня, попри те, що плагіат мав місце 20 років тому. І навряд чи йому дозволять повторний захист "після доопрацювання".

Надіслані "Дисергейтом" пропозиції стосовно поширення заборони повторного захисту дисертації, в якій було виявлено академічний плагіат, незалежно від "місця його розташування", МОН врахував таким чином: наведена вище норма п.11 набула такого вигляду у п.12 "експериментального Порядку" (станом на 19 лютого): "Виявлення радою порушення академічної доброчесності (академічного плагіату, самоплагіату, фабрикації, фальсифікації) (далі - академічна доброчесність) в дисертації та наукових публікаціях, зарахованих за її темою, є підставою для відмови у присудженні ступеня доктора філософії без права повторного захисту дисертації."

Втім, виправивши один недолік, автори цієї редакції припустилися інших.

По-перше, зник імперативний характер санкції за плагіат: "вчена рада приймає рішення" замінено на диспозитивний "є підставою для відмови".

По-друге, спеціалізована вчена рада перетворилась на "просто" раду, що є принципово різними речами.

По-третє, прирівняння самоплагіату до академічного плагіату викликає питання щодо рівної ваги соціального значення цих порушень (не кажучи вже про неоднозначність визначення самого поняття "самоплагіат").

Внесені зміни в інших місцях без належного узгодження призвели до виникнення суперечностей між нормами, що не сприятиме ефективності застосування документа у разі його затвердження Кабінетом міністрів України.

Попри те, 19 лютого цей документ було внесено на обговорення Урядового комітету з питань соціальної політики та гуманітарного розвитку.

Втім, "європейський шарм" недоопрацьованого "експериментального Порядку" не лише в цьому.

Багато хто пам'ятає, як ламалися списи між прибічниками і противниками публікацій, необхідних для захисту дисертаційних робіт у наукометричних базах Scopus і Web of Science Core Collection. Прибічники наголошували, що лише включені до цих баз видання здатні убезпечити від публікацій із плагіатом та псевдонауковою маячнею. А противники - на тому, що це призведе до ще більшого викачування грошей із кишень пошукувачів наукових ступенів, до того ж не вітчизняними, а закордонними видавництвами, зокрема Elsevier.

На початку минулого року МОН навіть видав юстований наказ №32, яким затверджувався "Порядок формування Переліку наукових фахових видань України". Періодичні наукові видання було навіть поділено на три категорії "А", "Б" і "В".

МОН поділив на три категорії (А, В, С) навіть видавництва, видані в яких монографії тільки й дозволятимуть їхнім авторам входити до редакційних колегій.

Міністерство і проект змін до наказу №1112 підготувало, згідно з яким розпорядилося проводити калькуляцію публікацій із застосуванням коефіцієнтів першої, другої та третьої "якості" - відповідно до літер квартилів. Для полегшення вирахування суми балів для зарахування до захисту дисертацій і "Таблицю оцінювання публікацій" розробило.

Скидалося, що боротьба Міносвіти з т.зв. "мурзилками" йшла не на жарт. Допоки не з'явився "експериментальний Порядок", який дає зелене світло "мурзилкам", щоправда виключно закордонним.

Так, згідно з п.11. зазначеного Порядку (19.02.2019), "Основні наукові результати дисертації повинні бути висвітлені не менше ніж у трьох наукових публікаціях, які розкривають основний зміст дисертації. До таких наукових публікацій зараховуються: не менше однієї статті у періодичних наукових виданнях інших держав, які входять до Організації економічного співробітництва та розвитку та/або Європейського Союзу, з наукового напряму, за яким підготовлено дисертацію здобувача."

Тобто можна в "мурзилках" не тільки Євросоюзу, - а таких "наукових" видань і там вистачає, - а й Нової Зеландії або Південної Кореї, Японії чи Туреччини.

До речі, плагіат Катерини Кириленко вийшов друком саме в таких виданнях Німеччини, Австрії, Чехії, Польщі і США.

Так, плагіат про "лептонного бога" надрукований у статті дружини віце-прем'єра "Kультурологические и природно-научные атрибуты "высшего разума (Бога)" в формировании картины мира современного человека", що вміщена в чеському виданні Modern Science - Moderni Veda - № 3 (2015).

Плагіат із російського підручника: Горбачев В.В. "Концепции современного естествознания" - у статті К.Кириленко "Complementarity as a Principle of Epistemology", вміщеній у польському періодичному виданні Studia Warminskie - №52 (2015).

Плагіат із навчального посібника "Екологія довкілля. Охорона природи" В. Грицика, Ю.Канарського, Я.Бедрія та з "Милогия" російського автора М.Бєляєва (не менш цікаве вчення, ніж про лептонного бога) - у статті К.Кириленко "Опыт решения экологических проблем в современном мире и его философское основание как фундамент поиска новых идей и подходов", надрукованій у The USA Journal of Applied Sciences №2 (2015).

Плагіат із двох статей: М.Р.Арцишевської "Я.А.Коменський про створення всезагальної картини світу" і Р.А.Арцишевського, Т.Я.Шоломицької "Необхідність і можливості вироблення сучасної картини світу" - у статті К.Кириленко "Идеи чешского мыслителя ХVІІ века Я.А.Коменского в контексте формирования универсальной научной картины мира современности", що вийшла в німецькому Europian Applied Sciences №3(2015).

І це - не враховуючи австрійських видань, у яких пані К.Кириленко розмістила ще низку публікацій із плагіатом.

Тобто всі статті дружини віце-прем'єра в наукових виданнях країн ЄС і США (країни ОЕСР) жодним чином не убезпечили від публікації плагіату.

Втім, уже через кілька абзаців цього ж пункту 11 "експериментального Порядку" МОН "махнув рукою" і на ОЕСР, і на ЄС і дозволив зараховувати публікації взагалі в "мурзилках" "інших країн": "Наукові публікації зараховуються за темою дисертації з дотриманням таких умов: <…> опублікування статей у наукових періодичних виданнях інших держав з наукового напряму, за яким підготовлено дисертацію здобувача, за умови повноти викладу матеріалів дисертації, що визначається радою…"

Виходячи з цієї норми, для захисту дисертації згодиться щось із "повним викладом", надруковане "в наукових періодичних виданнях" Гондурасу або Російської Федерації.

І, нарешті, last but not least. "Експериментальний Порядок" суперечить у цілому чинному ЗУ "Про вищу освіту", зокрема: п.8, п.9, п.10 ч.1 ст.18 "Повноваження Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти".

Згідно з цією статтею, Нацагентство "розробляє вимоги до рівня наукової кваліфікації осіб, які здобувають наукові ступені, розробляє порядок їх присудження спеціалізованими вченими радами закладів вищої освіти (наукових установ), розробляє положення про акредитацію спеціалізованих вчених рад, акредитує спеціалізовані вчені ради та контролює їх діяльність" - все те, що є виключною компетенцією НАЗЯВО і що МОН у "експериментальному Порядку" приписало собі. Як-от останній абзац пункту 5: "Контроль за діяльністю рад здійснює МОН" (загубивши при цьому "спеціалізованих вчених").

"Експеримент" з'явився в січні, тобто вже після того, як 5 грудня 2018 р. було обрано склад НАЗЯВО, а 27 грудня 2018 р. Кабмін його затвердив.

Чому ж так поспішало МОН, протизаконно перебираючи на себе повноваження іншої інституції? Страхувалося від того, що Нацагентство справді візьметься за плагіаторів і, не дай Боже, посягне на святая святих - докторський ступінь Катерини Кириленко та кандидатський - Арсенія Яценюка?

Здається, марно перестраховувалися. Оскільки вибори до НАЗЯВО пройшли під фактичним контролем МОН та його сателітів, нічого такого українським плагіаторам не загрожує.

Це припущення підкріплюється й ознайомленням із презентацією вже затвердженого голови НАЗЯВО, яка відбулась у Харкові. Судячи з візуального матеріалу презентації, боротьба з академічним плагіатом точно не належить до першочергових, та що там - просто завдань Нацагентства. Адже схоже, що на першому місці - складання рейтингів ЗВО і акредитація "незалежних установ оцінювання та забезпечення якості вищої освіти" - таких собі міні-агентств - "назявок".

Але це - вже інша історія.