Вперед, до... цензури і диктатури?

Чи можливо сьогодні в демократичній державі, якою вважає себе й Україна, «закрити» цілу галузь або підгалузь науки, як у сталінські часи в Радянському Союзі було зроблено з соціологією, генетикою, кібернетикою? Хтось здивується: «Що за безглуздя? Це ж абсолютно нереально». Виявляється, до такої спроби вже вдалися. З-під пера одного з народних депутатів вийшов законопроект «Про функціонування суб’єктів соціологічної діяльності», який виноситься на розгляд парламенту. Він викликав багато дискусій та суперечок. Редакція «ДТ» звернулася по коментар щодо цього законопроекту до відомого, авторитетного як у науковому світі, так і в суспільстві загалом, соціолога, заступника директора Інституту соціології НАН України Євгена ГОЛОВАХИ.

— Розумію, що багатьом читачам не зовсім ясна суть питання, оскільки соціологія — наука, про яку мало дізнаються зі шкільної парти, яка далеко не кожному відкрита у всіх її виявах. Тому наведу приклад, що ілюструє суть обговорюваного законопроекту і його можливі соціальні наслідки. Уявіть, що комусь із народних депутатів спало на думку регулювати якусь добре всім відому науку, скажімо — історію. Він написав закон про функціонування суб’єктів історичної діяльності. Відразу постає запитання: що таке історична діяльність, і як її взагалі можна регулювати? Але припустімо, що така є. У законі значилося б, що всі суб’єкти історичної діяльності повинні зареєструватися в Мін’юсті, і тільки після цього вони отримають право вивчати історію, причому тільки на вітчизняні гроші, забувши про закордонні наукові гранти і контакти з іноземними колегами. Закордонні наукові центри й окремі вчені не повинні пхати ніс у наші архіви, тому що вони можуть зіпсувати образ персонажів вітчизняної історії і тим самим зашкодити українській державі. Крім усього цього, суб’єкти історичної діяльності, тексти яких у півтора разу відрізняються від текстів інших істориків, мають позбавлятися ліцензії на історичну діяльність...

Безглуздо? Смішно? Але саме це цілком серйозно намагаються зробити з українською соціологією.

З приводу обговорюваного законопроекту можна зробити кілька висновків. По-перше, він виник напередодні доленосних президентських виборів і, вочевидь, спрямований на те, щоб влада — а Мін’юст завжди представляє чинну владу — мала важелі впливу на результати соціологічних досліджень. По-друге, зроблено це грубо і незграбно. Чому так дуже переймається долею соціології автор законопроекту, який жодним чином із цією наукою не пов’язаний? Уявіть, що професійна швачка захотіла б створити закон про регулювання фінансової діяльності... Проте законопроект був сприйнятий цілком серйозно у профільному комітеті Верховної Ради, попри очевидні юридичні недоробки. По-третє, документ написаний у дусі найгірших зразків авторитарних держав. Щось схоже у плані намагання керувати опитуваннями громадської думки (правда, не таке безграмотне) можна знайти хіба що в Білорусі. У нашому ж випадку фактично йдеться про повернення окремої суспільної сфери до часів цензури і дер­жавного диктату.

У законопроекті є таке, до чого, гадаю, ніде у світі не додумалися б. Зокрема стаття, яка стосується помилки вибірки: якщо вона в півтора разу перевищує помилки інших центрів, у вас заберуть ліцензію. Якби так було, на землі не залишилося б жодного соціологічного центру! В усьому світі припускаються помилок в електоральних опитуваннях, причому характер і природа помилок не зав­жди зрозумілі, — вони зумовлені дуже багатьма чинниками. Тому вважати, що якийсь усереднений результат може бути критерієм істинності — велика помилка...

Що нас чекає у зв’язку з цим? Перше: дуже сподіваюся, що цього закону все-таки не приймуть — здоровий глузд не дозволить. Та оскільки вже соціологію хочуть поставити під рушницю, то нас чекають жорстокі часи у зв’язку з президентськими виборами. Друге: оскільки наші законодавці вирізняються вкрай низьким рівнем правової компетентності, нас чекають ще більші проблеми, якщо всі закони готуватимуться на такому рівні. І третє: якщо громадськість не перестане сліпо довіряти політикам сферу законотворчості і не почне перевіряти кожен законопроект, який її стосується, — високий ризик для нас усіх, а не лише для соціологів, опинитися в умовах авторитарного диктату.

Мене запитають: що ж робити із сонмом соціологічних центрів-одноденок? У світі давно знайшли вирішення цієї проблеми. Існує процедура ліцензування при організаціях професіоналів. ЗМІ можуть отримати з професійної організації список центрів, які пройшли ліцензування і довели своє право на проведення опитувань і відповідність вимогам професійної спільноти. Будь ласка, публікуйте їхні дані, іншим можете не довіряти. А якщо довіряєте — це вже ваша відповідальність.

У 2004 році солідні соціологічні центри виявилися втягнутими в політичну боротьбу, і це серйозно вдарило по реноме соціології. Було зроблено обґрунтовані висновки, і останнім часом до соціологів стало набагато менше претензій, ніж до дуже багатьох представників важливіших і принциповіших для суспільства сфер діяльності — політичної, правової, фінансової.

Проте, судячи з появи злощасного законопроекту, нинішнього року очікується значно безцеремонніший вплив на соціологів, ніж це було в часи Кравчука й Кучми. Загроза очевидна, і ліквідувати її можна тільки послідовним громадським тиском, переконаний Євген Головаха.