Відкрито ген довголіття

Відкриття гормону, який дозволяє істотно збільшити тривалість життя мишей, ознаменувало собою успішне завершення багаторічних досліджень, проведених міжнародною групою вчених. Ще 1997 року Макото К’юро-о виявив у мишачому геномі ген, чия дефектна версія викликає всі ознаки передчасного старіння (звуження артерій, стоншення кісток, в’янення шкіри, ослаблення легенів) і ранню смерть. У подальших експериментах ученому та його колегам вдалося виявити гіперактивні версії гена, що дозволяли подовжити життя мишей на 20—30 відсотків порівняно з нормою, причому без видимих ознак патологій. Потім учені виділили пептид, за синтез якого відповідає даний ген, і з’ясували: його концентрація в крові тісно пов’язана з активністю цього гена.

Після очищення й відтворення цього пептиду методами генної інженерії дослідники ввели його мишам із нормальною версією гена, названого ім’ям грецької богині Долі, котра пряде нитку життя людини, — Клото. Подальші тести засвідчили: цей гормон істотно вплинув на перебіг основних метаболічних процесів, які мають безпосередній стосунок до старіння організму. Ефект впливу цього гормону багато в чому нагадував збільшення тривалості життя тварин, що сидять на ультранизькокалорійній дієті. Іншими словами, ученим вдалося виявити ген, здатний пригнічувати старіння.

Джордж Мартін, директор Американського центру з вивчення старіння, вважає: важливість цього відкриття надзвичайна. Людство, за його словами, знає чимало способів вкоротити життя собі й іншим, проте подовжити його видається набагато складнішим завданням. Тим паче, що аналогічний протеїн знайдено й у крові людини, причому ті, у кого його більше, рідше страждають на такі, властиві старості хвороби, як інфаркти, інсульти й остеопороз. Тепер ученим належить простежити взаємозалежність між концентрацією цього гормону в крові людини і тривалістю її життя. В оптимальному варіанті передбачається можливість використання його як ліків від старості.

Утім, учені висловлюють побоювання, що пептид, безпечний для мишей, у людини може викликати небажані побічні ефекти, приміром, впливати на ефективність інсуліну. Проте навіть коли це відкриття не матиме безпосереднього клінічного ефекту, воно допомагає краще зрозуміти процес регуляції біологічного старіння.