Від ЦЕРНу до ІТЕРу

Думка, що фізика багато в чому вичерпала свої можливості і в цій фундаментальній науці закінчився період, коли допитливі знаходили самородки, стала майже загальноприйнятою. Мовляв, дослідники мусять перемивати тонни руди заради крихітного зернятка золота. Цю думку півстоліття тому у своїй книжці про кінець фізики сформулював членкор Академії наук СРСР Франк-Каменецький і вкотре довів… що песимізм у науці — річ безперспективна. Фізич­ні відкриття початку ХХI століття відкрили перед людством такі обрії, які обіцяють перевернути всі наші уявлення про світ.

Низку великих відкриттів насамперед зроблено в астрономії. Астрофізики буквально здійснили прорив у макросвіт — світ зірок, галактик, всесвітів. Серед іншого вдалося з’ясувати, що доступний нам фізичний світ, який ми вивчали досі, становить лише жалюгідні чотири відсотки від речовини у Всесвіті. Решта припадає на частку так званої темної матерії і темної енергії. Правда, про неї ми сьогодні знаємо приблизно стільки ж, скільки було відомо про закон тяжіння у часи Київської Русі.

Далі — більше: наразі в центрі Європи, під Женевою, об’єдна­ними зусиллями передових країн Європи готується до роботи найбільший у світі прискорювач на зустрічних пучках. Ця циклопічна, обладнана найсучаснішою дослідницькою технікою споруда обіцяє прорив на наступний поверх мікросвіту. Не виключено, що на нас чекає знайомство з такими таємницями світобудови, перед якими зблякне все, що було відкрито фізиками досі...

Паралельно з цим фізики завершують свій найсміливіший проект — будівництво термоядерної установки. І не якогось лабораторного зразка, а справжньої промислової електростанції! На створення її першої черги виділено понад 10 млрд. євро. Тобто своїми масштабами проект перевершить навіть прискорювач у ЦЕРНі, який не має рівних.

Проект отримав назву ІТЕР. На 2015 рік заплановано запуск демонстраційного зразка, а на 2025-й — запуск промислового реактора. Це дозволить впритул наблизитися до вирішення голов­ної на сьогодні проблеми людст­ва — отримання в необмеженій кількості недорогої, екологічно чистої електроенергії. Світ після реалізації проекту ІТЕР матиме зовсім інший вигляд. Усе це свідчить про те, що поблякла впродовж останніх десятиліть (великою мірою — через Чорнобиль) фізика повертає собі звання цариці наук.

Понад десяток років «ДТ» регулярно інформує читачів про участь України в програмі ЦЕРНу, про те, як група українських учених та інженерів, фак­тично без підтримки держави, зробила видатний внесок у створення детектора ALICE і в деякі інші експериментальні установки в ЦЕРНі. Тижневик неодноразово надавав можливість українським уче­ним сказати своє слово про нинішній стан проблеми.

А він оптимізму не вселяє. Якщо влада й надалі так само байдуже дивитиметься на самовіддані спроби окремих учених врятувати ситуацію, в України є всі шанси скотитися на узбіччя світової науки. Нашому керівницт­ву слід усвідомити, що сьогодні не лише передові в інноваційному сенсі країни, а й маленькі, недавно утворені держави — Македонія, Боснія і Герцеговина, Хорватія, Чорногорія — прагнуть подолати всі перешкоди на шляху до членства в ЦЕРНі. Про прагнення працювати на колайдері під Женевою заявили прибалтійські країни. Білорусія успішно співпрацює з ЦЕРНом і активно прагне зміцнити там свої позиції.

Показово, що для вступу в ЦЕРН недосить заплатити вступний внесок — потрібно ще мати науковий потенціал у цій галузі. Прибалтам продемонструвати його важко. Проте вони намагаються прорватися до обраного європейського співтовариства фізиків, розвиваючи грід.

Чим такий привабливий проект, пояснив в інтерв’ю «ДТ» міністр закордонних справ Словацької Республіки пан Ян Кубиш:

— Робота Словаччини у програмі ЦЕРНу дозволяє брати участь в одному з найбільш вражаючих проектів світу. Наша країна вклала в цю програму чималі гроші, зате словацька промисловість отримала можливість брати участь у його реалізації. Це сприяло підвищенню конкурентоспроможності нашої промисловості. А вчені отримали чудову нагоду брати участь у передових експериментах, які рано чи пізно приведуть до дуже серйозних прикладних результатів. У ЦЕРНі одночасно працювало до десяти словацьких учених, через нього пройшли сотні дослідників із нашої країни. Це великий плюс! Робота в ЦЕРНі підняла науку на той рівень, який робить нас цікавими для колег з інших фізичних центрів...

Коли ж питання вступу в ЦЕРН розглядається в Україні, наші можновладці чомусь враховують лише той внесок (до речі, дуже невеликий для нашої дер­жави), який доведеться заплатити. При цьому вони не беруть до уваги грандіозних переваг, які це членство відкриває перед країною. Зокрема замовлення на устаткування для колайдера, яке можна було отримати від ЦЕРНу, з горою перекрило б заплачений внесок. Крім того, членство в цій організації надзвичайно підвищує рейтинг підприємств, які виконують замовлення для цього найбільш високотехнологічного проекту світу.

Коли в ЦЕРНі мені люб’язно показували прискорювач і його чотири детектори, я майже щокроку наштовхувався на таблички «зроблено в Росії». Наш північний сусід поставив близько 23 відсотків усього устаткування на колайдер. І це тоді, коли наші заводи — наприклад, такий сучасний, як Ново-Краматорський завод важкого машинобудування — були здатні виконати безліч замовлень для ЦЕРНу. Однак на українських заводах і гадки не мали про багатомільйонні тендери в Європі на їх виготовлення, які виграла Росія. Це ціна байдужності влади до участі України в міжнародних наукових проектах!..

Скоро в Європі не залишиться країни, яка б не брала участі в цернівських розробках. І тоді нам уже жодними розумними причинами не вдасться пояснити, чому Україна опинилася поза європейським мегапроектом. Це тим більше незрозуміло, якщо згадати, що ми — потужна ядерна держава, яка була колись серед світових лідерів у дослідженні мікросвіту.

Одне вселяє надію — недавно заступник міністра МОН Максим Стріха провів нараду з головними академіками НАНУ. Її результатом став документ, що підтверджує необхідність входження України в ЦЕРН. У цьому ж документі записано рішення: призначити професора Г.Зи­нов’єва, який так багато зробив для налагодження контактів із цією організацією, представником України в ЦЕРНі. Невже крига скресла?

Вступ нашої країни до цієї організації відкриє можливість працювати в ЦЕРНі не одиницям, які пробиваються туди завдяки власній ініціативі та допомозі ЄС, а добре організованому науковому співтовариству, що спеціалізується на цій проблемі. Для цього необхідно, аби, як і в інших країнах, на зазначені потреби було виділено окремий рядок у бюджеті. Він має називатися «співпраця з великими міжнародними проектами, зокрема з ЦЕРНом».

— Щоб зрозуміти, наскільки назріло таке рішення, — розповів професор Г.Зинов’єв, — досить перелічити наукові установи з усталеним міжнародним авторитетом, які можуть виконувати дослідження на колайдері. Серед них такі інститути Національної академії наук України, як Фізико-технічний інститут (Харків), Інститут ядерних досліджень (Київ), Інститут прикладної фізики (Суми), Інститути сцинтиляційних матеріалів і монокристалів (Харків)...

Крім того, у програмі готовий узяти участь Національ­ний технічний університет (КПІ) з його потужним грідом. Великі обчислювальні потужності є в Національного університету імені Т.Шевченка, хороші дослідники є в Національному університе­ті в Харкові. Україні, на відміну від інших претендентів, які товпляться біля входу до цієї організації, нічого не потрібно спеціально вигадувати й організовувати, щоб показати свої можливості.

Говорячи про нашу участь у колаборації в Женеві, не можна не згадати роль Інституту сцинтиляційних матеріалів. Він уже зробив величезний внесок у реалізацію прискорювача на зустрічних пучках, і в цього колективу є чудові перспективи в майбутньому. Прискорювач розвиватиметься, реалізовуватимуться наступні проекти в ЦЕРНі, і в цьо­го інституту, безумовно, з’яв­ляться нові замовлення. Дарма ми себе часто недооцінюємо — в нас є всі підстави достойно вписатися в європейську науку.

Причому слід знати: ЦЕРН — лише перший етап нашого входження як держави в західну науку. Наші представники з власної ініціативи вже стали частиною світового наукового співтовариства. Коли ж буде укладено відповідні міжнародні угоди, наші інститути стануть повноправними учасниками великого проекту.

Після цього передбачається другий етап — ІТЕР. До цієї організації вже вишикувалася черга країн, охочих стати учасниками. Їх не турбує великий вступний внесок — мільярд євро. Аж надто привабливі перспективи відкриваються — стати власником замінників нафтових океанів.

Чому й тут ми не серед лідерів? Адже в нас чудові напрацювання з цієї тематики! Україна повинна негайно вступити в ЦЕРН і без перепочинку розпочати пошук свого місця в ІТЕРі.

Сьогодні наше суспільство жваво обговорює участь у футбольній першості Євро-2012. Вона стала можливою завдяки тому, що в країні знайшлася енергійна й небайдужа людина — Г.Суркіс, який узяв на себе цю роботу. На щастя, у фізиці в нас виявився не менш енергійний і авторитетний посол української науки у світі — професор Г.Зино­в’єв. Він проклав шлях до ЦЕРНу, яким тепер може рушити потужний загін НАНУ. Зупинка за малим: якби Україна вділила фізиці стільки ж уваги й виділила хоч малу дещицю тих грошей, які вона готова дати на футбол, ми б невдовзі отримали величезну віддачу.