Від містера Біг-Бена до віртуальних лабораторій і...

Ідеального вчителя вони намалювали в образі містера Біг-Бена, циферблат якого, як з’ясувалося, кріпиться незвичайними шурупами і гвинтами. Завдяки таким поняттям, як справедливість, енергійність, інноваційність, компетентність, креативність, харизматичність, терпіння, любов до своєї справи, гострий розум і почуття гумору, будь-який «будильник» здатний перетворитися на величний Біг-Бен. Вони — це 15—16-літні школярі, учасники міжнародного проекту Challenges in Schools, який охопив 49 загальноосвітніх установ із 12 держав Центральної та Північної Європи, Великобританії. Шість українських шкіл із різних регіонів України також стали учасниками цього проекту, здійснюваного під егідою Британської ради. Зокрема ідея представити ідеального вчителя в образі Біг-Бена належить учням природничо-математичного ліцею міста Сміли, які, нарівні зі школярами з Польщі, Словаччини, Словенії, Латвії, Литви, Естонії, Швеції, Фінляндії, Чехії, Угорщини, Північної Ірландії та Великобританії, шукали відповідь на запитання, якою ж має бути школа майбутнього.

Challenges in Schools стартував на початку 2008 року й завершився міжнародною конференцією в перших числах березня нинішнього року в Будапешті, на якій упродовж трьох днів учасники в плакатній, усній і слайдовій формах ділилися своїми напрацюваннями, порівнювали системи освіти, практикувалися в англійській мові. Відмітною рисою цього проекту й новим для більшості українських шкіл інструментом роботи стали так звані кластери — міжнародні групи. До їх складу входили три школи з Центральної та Північної Європи й одна — з Великобританії. Наприклад, вінницька школа-гімназія №30 ім. Тараса Шевченка опинилася в кластері №1 зі Словенією, Угорщиною та Великобританією, Херсонський ліцей обласної ради — з Британією, Фінляндією та Польщею в кластері №10, київська спеціалізована школа №16 — з Естонією, Британією і Литвою в кластері №6. Члени кожного кластера їздили одні до одних у гості. Попри різницю культур і менталітетів, вони намагалися відшукати шляхи подолання колосального розриву між навчальною програмою та реальним життям. Працюючи разом, вони аналізували парадигму стосунків «учитель—учень», озвучували виклики, з якими сьогодні доводиться зіштовхуватися практично кожній школі, — це алкоголь, «нікотинове кільце», наркотики та висока агресія.

На всіх етапах реалізації проекту організатори постаралися провести його у вільній формі, максимально відкрито. На всеукраїнській підсумковій конференції, що відбулася наприкінці березня нинішнього року в Кончі-Заспі, менеджер Challenges in Schools в Україні Олена Горшенева підкреслила, що учасників ніхто не призначав. «Був централізований конкурс, на який школи мали подавати заявки, мотивуючи своє прагнення брати участь у цьому проекті, — розповідає Олена. — В Україні мрія про школу майбутнього втілювалася не тільки чотирма дітьми від кожної школи. Школа — це такий соціальний інститут, у якому живуть усі, тому ми ввели спеціальні педагогічні інструменти у вигляді анкет і опитувальників, — вони дозволили говорити про Challenges in Schools не тільки з учнями і вчителями, а й з батьками. Крім того, у проекті був задіяний Moodle — віртуальний робочий простір, оснащений спеціальними інструментами для навчання та спілкування учасників, де можна було розміщувати новини, робочі матеріали, вести дискусії і т.п.

Україна стала другою за кількістю місць державою: ми постійно підкреслювали, що це велика країна і тільки двома школами обмежити її участь у проекті неможливо».

Отже, школа майбутнього — що це? Якою уявляють її сучасні учні? Як з’ясувалося, вона неймовірно схожа на квітку — чим більше в ній «пелюсток», тим яскравіший їхній колір, тим вона багатша й краща.

Усі презентації, підготовлені нашими школами-учасницями для проекту Challenges in Schools, а це були навчальні заклади Луганська, Самбора, Києва, Херсона, Сміли та Вінниці, засвідчили, що на сьогодні у нас самих є величезні розбіжності у форматі та смисловому наповненні головного інституту загальноосвітньої сфери. Крім «зашореності» навчальної програми, низького технічного оснащення, ми не дораховуємося десятків інших «пелюсток». Якщо в багатьох міських гімназій та ліцеїв сьогодні є вай-фай, то кожна друга сільська школа тихо мріє про десяток нових комп’ютерів. Якщо в одних школах харчуванням дітей займається спеціальний дієтолог, то в багатьох переймаються тим, щоб дитина мала можливість отримати хоч якусь гарячу їжу. На всеукраїнській зустрічі ця диференціація теж відзначалася. Так, наприклад, учням самбірської спеціалізованої школи №8 (Львівська область) потрібні не тільки шкільні автобуси, комп’ютери. Донедавна були проблеми зі шкільною їдальнею. Коли вони стали учасниками Challenges in Schools, то вирішили самостійно розпочати роботу з реорганізації свого шкільного простору. Не побоявшись узяти на себе лідерську ініціативу, кілька старшокласниць запустили власний проект із облагородження шкільної їдальні. Вони організували великий ярмарок, на якому продавали власноруч виготовлені вироби. Це дозволило самбірцям зібрати потрібну суму грошей. У невеличкому фільмі та слайд-шоу, які вони привезли на підсумкову зустріч, ні-ні та й промайнуть нові стіни шкільної їдальні, розмальовані зображеннями персонажів цікавої української казки «Ходить гарбуз по городу».

За словами юнаків і дівчат, учасників цього проекту, найбільшим стимулом у роботі для них стала можливість висловитися, озвучити власну думку. До їхніх ідей, може, вперше в житті хтось захотів усерйоз прислухатися. Звісно, праця в команді, необхідність самостійно збирати інформацію, генерувати ідеї, приймати важливі рішення, обов’язковість вивчення англійської мови, яка спочатку стала для багатьох справжнім викликом, — усе це сприяло широкому залученню молоді до британського проекту. Робота у кластерах засвідчила, що не тільки в українській школі, а й у системах освіти інших країн Центральної та Північної Європи потрібні масштабні зміни. За великим рахунком, в усіх країнах свої «больові точки»: у когось — це агресія і буллінг, у когось — нікотин і алкоголь. Але, попри їх розмаїття, головну проблему сучасні тінейджери вбачають в іншому — у невідповідності сучасним ритмам системи освіти, яка не передбачає індивідуального підходу й не враховує особистісних рис кожного учня.