ВДАРИМО КАТАСТРОФАМИ ПО ПОЛІТИЧНОМУ СУПЕРНИКУ

Уміння придумати «плідну дебютну ідею», спроможну зачепити струнку в серці виборця, який уже нікому не вірить, цінується в політтехнологів надзвичайно високо. Після серії повеней та катастроф у різних регіонах України останніми роками така ідея просто витала у повітрі — політична партія, котра запропонувала б країні порятунок від катастроф, видавалася б рятівницею в очах суспільства...

І така партія знайшлася. Ось що заявили есдеки у своїх програмних документах буквально напередодні виборів до Верховної Ради 2002 року: «Першочерговою стратегічною проблемою є подолання наслідків виснаження соціальної та виробничої інфраструктури».

З ініціативи СДПУ(о) для боротьби з інфраструктурною кризою було оперативно створено «Комітет-2005». Лідер партії Віктор Медведчук заявив: «У складі комітету працюють представники тих політичних сил, які зможуть вирішувати ці актуальні питання не тільки в сьогоднішньому, а й у завтрашньому парламенті. Вони повинні впливати на виконавчу владу для розв’язання цих важливих для України проблем».

Регіональні органи партії негайно підхопили ініціативу центру. Так, у голосі секретаря Черкаського обласного комітету СДПУ(о) Вадима Лешенка відразу ж зазвучав метал: «У ситуації, що склалася, не слід поділяти політиків на наближених до влади й віддалених від неї. Необхідно поділити їх на тих, хто наживається на кризі, і тих, хто розглядає ситуацію як трагедію і готовий підставити своє плече».

Партійна преса почала тиражувати статті, з яких можна було зрозуміти — країна в надзвичайно серйозній небезпеці: «Криза-2005»: загроза вже стала реальністю», «Метал дуже втомився, бетон — теж»... Це назви статей лише з одного номера газети есдеків «Наша газета+» (№4 (145) 2002 р.).

А ось цитата зі статті в тій самій газеті: «Проведені з ініціативи СДПУ(о) дослідження інфраструктури показали, що 2005 року зношеність основних систем життєзабезпечення держави сягне критичної межі й зможе призвести до серії катастроф, наслідки яких будуть необоротними...»

Навіть зі статті, присвяченої суто політичній проблемі, — «Як ввійти у Європу?» — читач дізнається, що в цей обітований Захід українці ніколи не потраплять, якщо не впораються з катастрофами, які вхопили країну за горло й не дають їй продихнути...

Тему як за командою підхопили ЗМІ, контрольовані есдеками. Есхатологічні пристрасті нагніталися аж до моменту, коли виборці пішли до урн для голосування...

Вибори до парламенту однозначно засвідчили — народ не злякався й зовсім не був схильний віддячити партії своїми голосами за такий бурхливий спалах прагнення врятувати Україну від усіх майбутніх катастроф. Відразу після настільки невтішних для СДПУ(о) результатів голосування тема катастроф і славнозвісний «Комітет-2005» зникли зі шпальт партійної преси...

Проте 2005 рік на носі. Час з’ясувати: що ж то було — виборча містифікація у стилі Марата Гельмана чи таки реальна небезпека? Чи загрожують катастрофи Україні, і які заходи вживаються, щоб уникнути лиха, про яке стільки живописали есдеки об’єднані? Щоб з’ясувати нинішній стан справ, а заодно встановити, «хто наживається на кризі, а хто готовий підставити своє плече», оглядач «ДТ» поставив ці запитання людям, безпосередньо причетним до проблеми катастроф у нашій країні.

Директор Інституту економічного прогнозування НАН України, академік Валерій ГЕЄЦ:

— Я почав брати участь у роботі «Комітету-2005», коли він уже працював як економічна й політична структура. Багато хто вважав мене ідеологом цього клубу, оскільки з такими питаннями виступаю із середини 80-х років. Але я в цьому комітеті брав таку саму участь, як і решта науковців. Ходив туди, як у науковий клуб, де спілкувався з ученими та політичними лідерами. Там був, приміром, Масол і багато інших людей, котрі добре знають економіку. Це було цікаво. Жаль, що комітет перестав існувати...

— Що перешкодило лідерам партії продовжити цю справу? Адже все спочатку видавалося дуже серйозно — Віктор Володимирович особисто їздив на місце катастрофи, що сталася на одному з мостів. Люди, близькі до керівництва СДПУ(о), пояснили мені, мовляв, було підраховано — партійних грошей вистачить лише на те, щоб полагодити два мости. Ось і вирішили все закрити...

— Річ не в тому, що якась партія почне ремонтувати мости. Завдання партії — формувати думку, на яку можна було б спертися і знайти вихід із ситуації.

— То все-таки — чому есдеки залишили все напівдорозі?

— Відповіді в мене немає, оскільки я брав участь у роботі «Комітету-2005» як учений і мені ні з ким не випадало обговорювати це питання. Можу тільки висловити здогад: можливо, це сталося тому, що комітет було використано в політичних цілях, або тому, що до цього зник інтерес у лідера...

— Тобто це могла бути просто погано розрахована піар-акція?

— Якщо оцінювати все це як піарівську акцію, то можна пояснити, чому робота комітету так швидко припинилася. Хоча до нього тоді потягнулося багато обізнаних людей. Здавалося, проблему буде широко обговорено і в цих рамках з’явиться серйозний, програмний документ із завданням важливішим й ефективнішим, ніж ремонт двох мостів. Жаль, що все зупинилося...

Гадаю, навколо цієї теми багато було накручено через неправильне розуміння самої проблеми піку катастроф. Передусім звідки виник 2005 рік? Це зовсім не означає, що саме тоді все почне розвалюватися. З цією дуже умовною цифрою економісти пов’язують цикли відновлення капіталу.

Набагато страшніше інше: не обов’язково станеться сама катастрофа, проте катастрофічним може виявитися місце України в сучасному світі — наша дедалі глибша технологічна відсталість через те, що ми не встигнемо змінитися. Тож катастрофу слід розуміти в широкому сенсі, а не в утилітарному — ніби щось обвалиться і впаде. Це фундаментальне питання, яке саме по собі — основа для великих державних рішень.

Начальник управління прогнозування МНС Юрій КОЛЕСНИЧЕНКО:

— 2001 року, за дорученням Президента України, в МНС створено службу прогнозування надзвичайних ситуацій. Керівник держави був змушений піти на цей крок: у 1998 — 2001 роках Україну просто захльостували надзвичайні ситуації, переважно природного характеру — повені, обледеніння, ураганні вітри. Стало очевидно, що потрібен підрозділ, спроможний аналізувати й передбачати надзвичайну ситуацію. Сьогодні таку службу представляє наше управління у складі 11 чоловік. Ми намагаємося прогнозувати виникнення природних і техногенних катастроф.

При складанні прогнозу природних ситуацій ми враховуємо реальний стан атмосфери на цей момент. І якщо накласти кілька картинок гідрометеорологічних служб, то з допомогою синоптиків-професіоналів можна визначити, у якому регіоні України слід очікувати наслідків від тих чи тих гідрометеорологічних явищ.

Таку роботу ми виконуємо кожних три дні — у понеділок і четвер видаємо спеціальний бюлетень, який доводимо до обласних підрозділів міністерства, а ті — до керівництва області, де вже приймаються рішення про рівень реагування при виникненні надзвичайних ситуацій. Ми також робимо прогноз природних ситуацій на місяць.

Стосовно техногенних надзвичайних ситуацій, ми на сьогодні не маємо серйозної методики, яка дозволила б сказати, що в цій конкретній точці України очікуються якісь негативні наслідки. Проте, використовуючи аналіз бази даних і знаючи прогноз природних явищ, погодні умови, ми виокремлюємо області (це найменша одиниця прогнозу), на які цього місяця слід буде звернути особливу увагу.

Прогнозуємо й ситуації медико-біологічного характеру. Так, у травні нинішнього року у прогнозі на червень та липень ми відзначили, що в Луганській, Дніпропетровській, Донецькій областях можливі спалахи інфекційних захворювань. Особливо ми сконцентрували увагу на Луганській області. І, як відомо, це був правильний прогноз.

Природні катаклізми, хоч як це парадоксально, з допомогою інструментів, що маємо сьогодні, прогнозувати легше. А з аналізом техногенних катастроф складніше. Тут потрібна допомога фундаментальної науки, повинні працювати інститути й організації, не пов’язані з виконанням обов’язків органів влади. Поки що в нас на державному рівні це питання не вирішене.

— Перед виборами до Верховної Ради СДПУ(о) організувала комітет із боротьби з техногенними катастрофами. Ви в ньому брали участь?

— Нас туди ніхто не запрошував. А взагалі — до нас надходять різні пропозиції, документи для експертної оцінки. Але про ці роботи ми нічого не чули.

— Тоді було багато публікацій про майбутні катастрофи. Як ви оцінюєте перспективи України?

— Точно можу стверджувати — ми не стоїмо на межі катастрофи. Статистика за 2003 рік свідчить: він порівняно спокійний, не було ні техногенних, ні природних явищ, які проходили б за рангом катастроф. За затвердженою класифікацією, НП державного масштабу було в Луганську, де зареєстровано понад 700 потерпілих, і ще пожежа на складах в Артемівську. А в середньому щороку в країні відбувається від п’яти до семи надзвичайних ситуацій державного рівня.

На засіданні РНБО було відзначено: ми витрачаємо більше коштів на ліквідацію наслідків, ніж могли б вкладати в їх запобігання. Те, що сталося в Закарпатті 1998 року, було прямим наслідком невиконання протиповеневої програми 1993 року. Тоді її недофінансували й не виконали протиповеневих робіт. У результаті одержали 600 мільйонів гривень збитків. Коли 2001 року сталася друга повінь у Закарпатті, нову програму ще не було завершено.

Проте повінь 2001-го засвідчила: жодного об’єкта, побудованого й відновленого після 1998 року, не було зруйновано. Тобто вжиті заходи відіграли позитивну роль на сто відсотків. Але стихія знайшла слабкі місця там, де ще не встигли виконати протиповеневих заходів у повному обсязі. З цього можна зробити два висновки. Перший: катастрофа сталася там, де нічого не було зроблено, а другий — від ужиття ефективних заходів збитки зменшилися приблизно у 2,5 разу, порівняно зі збитками від першої повені, хоча за масштабами нова повінь перевершила попередню.

Досвід свідчить, що в тих регіонах, де виділяються необхідні гроші на запобігання надзвичайним ситуаціям, ці питання вирішуються. А там, де на все це не звертають уваги, існує потенційна небезпека. Приміром, Суходольськ. Тут прорвало водоканалізаційну систему. Як об’єкт підвищеної небезпеки вона вже давно реєструвалася на регіональному рівні. Влада про це знала, але сподівалася: мо’, пронесе. А коли сталося лихо, замінили старі труби і проблему зняли. Ось тільки біда — 700 чоловік перехворіли на гепатит. Цього могло не бути, якби зробили все те саме, але раніше.

Коли ураганний вітер торік у червні пронісся над деякими районами України, завдяки хорошій роботі синоптиків удалося попередити про наближення стихії за чотири години. У результаті тільки по Вінницькій області збитки було знижено на 20 відсотків. У багатьох областях сьогодні прислухаються до наших прогнозів, і там, де встигають вчасно сповістити людей, вдається уникати великих втрат і людських жертв.

Академік НАНУ Микола НОВИКОВ:

— Коли йдеться про глобальні катастрофічні явища, треба розуміти, що у XXI столітті ми достатньо оснащені аналітичним апаратом, технічно й організаційно для того, щоб локалізувати такі явища. Важливо тільки не захоплюватися політикою, а робити справу.

Коли такі катастрофи відбуваються, то найчастіше тому, що відповідальні люди замість справи займаються розмовами. Мусимо пам’ятати: у нас є атомна енергетика, яка має визначений ресурс і яку не можна залишати без нагляду. У нас є інші великі технічні об’єкти — це передусім велика хімія, що загрожує потенційними неприємностями. Це транспортна система, яка теж може призвести до тяжких наслідків. Це великі мости, гідроелектростанції та інші подібні споруди. Термін служби багатьох таких споруд уже спливає. Але сучасна техніка й діагностика дозволяють контролювати їхній стан. Приміром, у США, як і в нас, установлено ресурс експлуатації устаткування атомних електростанцій приблизно 30 років. Проте в результаті проведеної величезної роботи ресурс устаткування там підвищено до 50 років!

У принципі й у нас оновлення техніки стримує її вихід з експлуатації. Візьміть хоча б автомобілі. У світі встановлений термін експлуатації три-чотири роки. На Заході авто регулярно міняють. Проте в нас ці машини відновлюють, і вони досить успішно служать. Щороку лише в Києві реєструють 8 тисяч нових автомобілів. Через це не слід чекати на катастрофу з експлуатацією транспорту — міській владі треба більше стежити за станом доріг...

Підбиваючи підсумки, можу сказати: катастрофи справді почнуться, якщо спиратися лише на пророкування Нострадамуса, Глоби, віщування зірок тощо. А коли спиратися на наукові досягнення, то все можна організувати так, що небезпеку буде знижено до розумних меж.

У НАН України працює Рада з залишкового технічного ресурсу. Її очолює академік Борис Патон. Туди входять багато наших інститутів, що розробляють різноманітні рекомендації. До речі, їх розглянула свого часу Національна рада безпеки під головуванням Євгена Марчука. Потім цією справою зацікавилася СДПУ(о). Але там більше схилялися до політичного використання ситуації, ніж до якоїсь розумної реакції.

Таким чином, структура, яка повинна стежити за станом техніки і спроможна оцінювати ймовірність техногенних катастроф, в Україні є. Але далі починається типова ситуація для нашої держави — грошей на практичну роботу не виділяють, окремої програми, спрямованої на виявлення переліку найнебезпечніших об’єктів, немає. У такій ситуації можна чекати чого завгодно, оскільки справжньої уваги до цього питання, на мою думку, в нашій державі немає.