ВАК ПОТРЕБУЄ АТЕСТАЦІЇ

Моє доброзичливе ставлення до ВАК різко змінилося після того, як я встиг набути в його коридорах життєвого повчального досвіду. Все, про що йтиметься нижче, має документальне підтвердження. Численні, добре аргументовані публікації в «ДТ» прямо і побічно свідчать про те, що неспокійно у ВАКівському королівстві. Мене як суб’єкта, що доброзичливо ставиться до ВАК, раніше непокоїли лише окремі деталі. Наприклад, оплески, якими переривали доповідачів на загальних зборах НАН України, тільки-но доповідачі кидали критичні зауваження в бік ВАК, або «роз’яснювальні» розмови зі мною про неможливість домогтися правди в стінах ВАК. На превеликий жаль, все це виявилося гіркою правдою.

Безпосереднім приводом мого звернення в газету стало те, що наприкінці минулого року на засіданні вченої ради при Інституті металофізики НАНУ відбувся захист дисертації на здобуття вченого ступеня доктора фізико-математичних наук В.Андрющенка. Бачачи неосвіченість і патологічну амбіційність здобувача, я дав негативний відгук на роботу. Різко негативний відгук дав і призначений ВАК «чорний» рецензент. Оскільки експертна рада з фізики прийняла одноголосне (!) рішення на користь здобувача, я написав у ВАК другого листа, якого під час особистого прийому вручив академіку В.Скопенку. Нижче пропоную витримки з нього.

«Здобувач, прагнучи за будь-яку ціну довести новизну і підняти практичну значущість роботи, задекларував свій пріоритет у вивченні сплавів системи залізо—алюміній—вуглець у рідкому і твердому стані і пріоритет у вивченні взаємозв’язку їх структури і властивостей. Тим самим здобувач заявив про себе як про першопрохідника відразу в трьох класах широко поширених конструкційних матеріалів — алюмінієвих сталях, алюмінієвих чавунах і інтерметалідах, що є свідомою фальсифікацією.

Протягом низки років я працював експертом ради ВАК СРСР з металургії і добре знаю, що у разі виявлення підлогу ВАК СРСР знімав дисертацію з розгляду на будь-якій стадії її проходження, позбавляючи дисертанта права на захист у майбутньому. Якщо факт підлогу виявлявся після присудження бажаного ступеня, здобувач рішенням ВАК позбавлявся наукового ступеня і наукових звань без права на захист.

Рецензент навів як приклад низку умовиводів, зроблених здобувачем, що свідчать про його абсолютну фахову безграмотність, наприклад, заява, що «багато вуглецю виділяється з альфа-фази у вигляді графіту і тому вона містить 0,6—0,8 % вуглецю». Ця заява і абсурдна, і невігласька. Її можна розглядати як матеріалізацію духів, оскільки вуглець в альфа-фазі практично не розчиняється, а виділення графіту відбувається в результаті розпаду карбіду перліту або карбіду ледебуриту чавунів. З таким рівнем знань студентів початкових курсів відраховують з вузів в один момент. І таких прикладів можна навести безліч.

Якщо визнати за справедливі хоча б частину наукових розвідок здобувача, то потрібно терміново зайнятися переглядом основних положень фізичного металознавства, що були встановлені за останні 50—70 років.

Природно поставити запитання керівнику експертної ради з фізики — чому за очевидного і документально підтвердженого наукового підлогу, документально підтвердженого плагіату і безграмотного переказу загальновідомих істин, очевидної і доказової наукової неосвіченості здобувача, який спростовує відомі фізичні закономірності, з урахуванням усіх вище викладених положень цього звернення експертна рада з фізики приймає одноголосне рішення на користь здобувача? Який механізм ухвалення рішення спрацював? В наявності унікальний випадок наукової патології. Дії експертної ради ставлять під сумніви її спроможність дати об’єктивну оцінку дисертаційної роботи і можуть лише дискредитувати ВАК».

Припустимо, що найвідомішому нашому вітчизняному кардіохірургу М.Амосову попалася на очі докторська дисертація з перфузіології, в якій здобувач стверджує, що раніше ніхто не вивчав систему кровообігу, і він уперше вивчив її зв’язок із життєзабезпеченням людського організму. При цьому виявляється, що здобувач знає лише те, що кров біжить по жилах, що про існування різних груп крові він і гадки не мав, що він навіть не підозрює про співіснування якихось там альбумінів і глобулінів. Чому ж наш здобувач дозволяє собі, пробачте за вираз, накрити однією шапкою за назвою система «залізо—алюміній—вуглець» відразу три класи матеріалів — сталі, чавуни і інтерметаліди, не знаючи при цьому жодного з двох десятків основних фазових їх складових і різноманіття їх структурних форм? Не відходячи від аналогії, зазначу, що своїм рішенням ВАК влив в ослаблений, але ще здоровий організм науки неабияку порцію гнилої крові. Легкість, з якою здобувач називає інтерметаліди, в яких практично немає вуглецю, гідна присудження звання доктора потойбічних наук, тому що без відкриття таємниці філософського каменю так легко перетворювати речовини одна в одну неможливо.

Іншими словами, дисертація є науковим варивом такої якості, що відкрити кришку над ним без протигаза неможливо. Тут не доводиться нічого розкопувати цікавого, оскільки скандальні факти лежать прямо на поверхні. Чого простіше — попросити відповісти на поставлені мною питання фахівців: з феросплавів і чавунів — академіків М.Гасика і Ю.Тарана, фахівця з лазерної обробки чавунів академіка В.Найдека. Чому не направити роботу спеціалістам у Луцьк, Донецьк, Харків або Дніпропетровськ? Можна було б звернутися за роз’ясненнями в Інститут електрозварювання ім. Є.Патона, в якому працюють металознавці найвищої кваліфікації. Можна було б звернутися і до літературних джерел і навіть підручників з хімії, металургії і металознавства. У цьому разі з’ясувалося б, що при записуванні хімічних формул потрібно дотримуватися правила валентностей, що не можна писати формули хімічних сполук справа наліво тощо, про що знає будь-який школяр, який вивчає хімію. Поспіх, з яким проштовхувалася робота, свідчить про незацікавленість ВАК грати за тими правилами, які він сам і запропонував.

Я вважав, що така афера має привернути увагу керівництва ВАК і непростимо помилився, оскільки голова ритуально умив руки, залишивши рішення за експертною радою з фізики. Поспішність, з якою останній прагнув присвоїти здобувачу ступінь доктора, супроводжувалася дуже грубими порушеннями нормативних документів ВАК. Наприклад, одним з експертів по дисертації виступав співавтор дисертанта, чия робота також була піддана жорсткій критиці. Тим самим ВАК на бігу наступив на власні шнурки. Нещирість, інтриги, махінації, небажання ВАК змінити свій імідж, що склався в наукових колах, переслідували одну мету — дати всім урок слухняності і показати, що шанси на успіх у незгодних дорівнює нулю. При цьому мені особисто намагалися роз’яснити: ви виклали точку зору, визначили свою позицію, ви чисті і вам ніщо не загрожує. Далі нехай усе йде своєю чергою, тому що присудження ступеня неминуче. При цьому члени ВАК кивали головою убік «шефа», мовляв, рішення за ним.

Я двічі приходив на прийом до голови Вищої атестаційної комісії з викладенням своєї позиції і ставленням до явно антинаукової дисертаційної роботи. Під час першої нашої зустрічі голова ВАК, схоже, погодився з багатьма моїми аргументами і пообіцяв простежити за здійсненням об’єктивної експертизи у профільній експертній раді. У мене тоді склалася думка про нього як про чесну і пряму людину, нездатну на подвійну гру. Я повірив обіцянкам, хоча багато обізнаних людей радили триматися подалі від цієї брудної справи.

Сьогодні ясно, що бастіони ВАК як фортеці для захисту науки від різних зазіхань виявилися не більш ніж пасочками з дитячого пісочника перед сталевим ножем адміністративного бульдозера. Я вважав і дотепер вважаю, що будь-які спроби обдурити професіоналів приречені на провал, якщо все робиться відкрито і чесно. Тільки шляхом наведення порядку, приміром, у ВАК, можна змінити долю окремих людей і певних соціальних груп, наприклад, учених. Долю науки це не вирішить, але захистити науку може. Так само і з обговорюваною дисертацією — подібні роботи підвищують інфляційний тиск у науці, наближаючи її кризу. Наука поки ще твердо стоїть на ногах, хоча «довгограючі» прогнози не обіцяють їй нічого хорошого. Важко не погодитися з думкою професора В.Яцкова про те, що псевдоволодарі ступенів повинні бути вилучені з науки на кшталт фальшивих банкнот з грошового обігу країни.

На щорічних зборах Національної академії наук, що відбулися недавно, президент академії Б.Патон відзначив як один із позитивних моментів, таких, що вселяють надію на майбутнє академії, збереження основних наукових шкіл. Це не може не радувати, оскільки основною ознакою наукових шкіл є не лише розвиток напрямів, які визначають прогрес науки, що також важливо, а й, головне, створена в них система норм і оцінок, які регулюють поведінку конкретного співтовариства вчених. Науковим школам властива мораль колишніх автократичних консервативних угруповань, в яких виплекано ідеал служіння науки на користь суспільства. Лідерів таких шкіл не проголошують, вони вирізняються своїм аристократизмом, неприйняттям у своє товариство людей з іншою, відмінною від прийнятої ними мораллю. Красномовним прикладом протистояння вчених адміністративному тиску може служити історія графа Аракчєєва, яку всі знають завдяки О.Пушкіну. Цей «друг і брат» царю Олександру, його вірний і відданий слуга, був на прохання царя запропонований у почесні члени Академії мистецтв. Конференц-секретар (читай: учений секретар) запитав президента, які заслуги графа у мистецтві, і одержав відповідь, що граф найближча людина до государя. Реакція була негайною. Якщо ця причина достатня, то потрібно обрати в академію кучера царя, який не лише близький до імператора, а й сидить перед ним і задом до нього. Гострий на язик секретар Лабзін поїхав у заслання, а граф залишився без бажаного академічного звання.

Противагою науковим школам нині все частіше стають групки людей, об’єднаних круговою порукою, які бувають стіною при лементі «Наших б’ють!» незалежно від того, кого і за що б’ють. Це дає змогу обслуговувати людські слабкості, протягати куди треба потрібних людей усупереч здоровому глузду, тут немає співчуття до тих, хто випав з їхнього гнізда. Але настав час, нарешті, зрозуміти, що вчені також люди, і вони не можуть більше терпіти свавілля і самоправності, хоч би де це виявлялося.

Наполегливість, з якою я звертався до ВАК (як виявилося, безрезультатно) з метою об’єктивного розгляду ситуації, не насторожила ні її голову, ні експертну раду з фізики. На всіх стадіях проходження роботи у ВАК їй розчищали дорогу, голосували одноголосно.

За ті кілька хвилин, що мені були відведені для викладення своєї позиції в експертній раді, мені вдалося майже точно визначити трьох з чотирьох експертів, які винесли позитивний вердикт по роботі. Запитав одного, що ж сталося? Він красномовно розвів руками і так тримав їх мовчки під час нашої розмови. Запитав про те саме другого й почув у відповідь, що здобувач «добре тримався»... Слідуючи такій мотивації, будь-який ліврейний може претендувати на вищі наукові ступені і звання. Третій сказав, що голосування носило протестний характер, оскільки я скривдив експертну раду, поставив під сумнів те, що одностайне голосування «за» ще не слугує підтвердженням істинності і підкріпив це твердження нагадуванням про збори батьків церкви, які одноголосно проголосували вважати, що Земля плоска, плаває на воді і має форму шкіри вола, що підтверджується наявністю заток тощо.

Привертає увагу ще одна обставина. Впевненість здобувача в успішному проходженні роботи у ВАК була такою, що він не вважав за потрібне належним чином оформити навіть автореферат дисертації, що найширше читається, і дисертаційну записку, яку бачили щонайбільше десять чоловік. Ще Макіавеллі наголошував, що вмілий государ повинен підтримувати видимість чесноти, берегти свою репутацію. Хто і як зробив ВАК жертвою інтриги — у змозі розібратися будь-хто. Наскільки типова ця картина для ВАК загалом, судити не мені. Знаю, що тут працює багато порядних, висококваліфікованих професіоналів, але безсумнівно і те, що клерикалізм у науці неприйнятний, і технологія викручування рук несумісна з пошуком істини. ВАК не має перетворюватися на вулицю з одностороннім рухом. Те, що вченій раді було запропоновано роботу сумнівної якості, підтверджується наявною істерією, в якій відбувався захист. Коли моя різко негативна думка стала відома в інституті, на мене був вчинений потужний тиск, аж до погроз, аби виключити можливість мого виступу на раді.

Жодних симпатій у мене не може викликати колишній студент-другорічник, якого відраховують з інституту за неуспішність, базова освіта і низький рівень знань якого не дають йому підстав претендувати на ступінь доктора фіз.-мат. наук, який ніде більше не вчився, основний час якого було зайнято то в райкомі партії, то в райвиконкомі, то в районному товаристві захисту прав споживачів.

Він може бути яскравим прикладом справедливості тверджень професора В.Яцкова в «ДТ» про те, що громадські працівники різних мастей і масштабів потягнулися в науку. Металофізика не повинна бути вигрібною ямою, в яку дозволено скидати все.