УКРАЇНСЬКОМУ РОТАМСТЕДУ — 125 РОКІВ

Розвиток аграрного сектору будь-якої країни неможливий без його наукового забезпечення. Як свідчить історія, не оминув такий підхід і вітчизняне сільське господарство. Тому переконаний, що визначна подія в житті України — 125-річчя створення Полтавського дослідного поля (нині Полтавський інститут агропромислового виробництва ім. М.Вавилова УААН) — не пройде повз увагу держави. Адже в нас є усі підстави пишатися справжніми здобутками на українських землях, які отримали світове визнання. До таких належить і створення та діяльність «українського Ротамстеда», який виник в одному з теперішніх славетних куточків України — на «гоголівській» мальовничій Полтавщині.

Заснування Полтавського дослідного поля стало першоосновою класичної сільськогосподарської дослідної справи, відправною точкою на шляху до академізаціїї галузевої науки. Багато в чому завдяки саме цій події про сільське господарство в країні з кінця ХІХ століття почали говорити як про агрономію, підкреслюючи тим, що відбувся процес його «онаучнювання». Таке бачення сільського господарства утвердилося завдяки праці видатних учених-аграріїв, які творили тоді науку на українських землях, — завідувачів відповідних кафедр: агрономії — Імператорського університету Св.Володимира (нині Київський національний університет ім. Тараса Шевченка) професора С.Богданова (1859—1920) та землеробства — Імператорського Київського політехнічного інституту ім. Олександра ІІ, професора П.Сльозкіна (1862—1927). Не менш вагомими були здобутки і професора агрономії Імператорського Харківського університету А.Зайкевича (1842—1931) — першого методолога вітчизняної агрономії.

Цікава й повчальна передісторія появи Полтавського дослідного поля — першої казенної постійно діючої галузевої інституції в країні, доля якої повністю відповідає закону збереження речовини: «Ніщо не виникає з нічого і нікуди безслідно не зникає». Ще 1866 р., через рік після свого заснування, Полтавське товариство сільського господарства ставить питання про створення власної дослідної установи для потреб розвитку основної галузі економіки свого регіону. Цю пропозицію вніс у вересні 1866 року секретар товариства Ф.Гейдук. Правління товариства на чолі з його президентом — князем Л.Кочубеєм — її схвалило, але через відсутність необхідних коштів дослідну форму організували в маєтку його дружини — «Демидівка», хоч повноцінної діяльності, на жаль, так і не розгорнули. У 1878 р. знову відбуваються дебати серед членів товариства про створення дослідного поля, які тривали й наступного року. Але тільки після звернення правління товариства у січні 1882 р. до державних інстанцій і згоди Міністерства державних маєтностей та Полтавського губерніального земства виділити кошти цю справу було спрямовано в конструктивне русло. 10 жовтня 1884 р. загальні збори земства затвердили Статут дослідного поля, а 28 жовтня того ж року товариство обирає першу Раду дослідного поля. На пропозицію А.Зайкевича та І.Стебута, 12 квітня 1885 р. загальні збори товариства першим директором Полтавського дослідного поля обирають Б.Черепахіна, який став розробником першої програми польових досліджень, що, фактично, розпочались у серпні. Цю програму неодноразово доповнювали і змінювали з окремих позицій наступні керівники. Найбільш значущі для свого часу у світовому контексті зміни було запроваджено керманичами установи В.Дьяковим, Ю.Соколовським, С.Третьяковим.

Головною особливістю, яка відрізняла діяльність Полтавського дослідного поля від аналогічної в інших країнах, став пріоритет польового досліду над вегетаційним і лабораторним, поширеним насамперед у Східній Європі. Було запроваджено новий підхід, а саме — надання рекомендацій щодо ведення сільського господарства, якими передбачено на основі спеціально відпрацьованих методик спочатку проводити польовий експеримент у часі. Важливість і необхідність його належним чином оцінила згодом радянська влада з її великомасштабним колективним веденням аграрного виробництва. Це дало змогу зробити наступний крок на шляху сільськогосподарської науки в лоно складових природознавства. І до Полтавського дослідного поля існували різні галузеві інституції, наприклад показове поле при сільськогосподарській школі у с. Богоявленському, поблизу Миколаєва, створене 1790 р. професором М.Лівановим. Ще раніше — з 1721 р. — діяла «Польова аптека Малоросії», теж на Полтавщині, в Лубнах, а після нього — Акліматизаційний сад І.Каразіна на хуторі Основ’янцях у колишньому Богодухівському повіті Харківської губернії — з 1809 р., славетний Імператорський Нікітський ботанічний сад біля Ялти — з 1812 р., полезахисні дослідні лісопосадки В.Ломиковського — протягом 1834—1835 рр. у Миргородському повіті Полтавської губернії і маловідоме сьогодні — перше дослідне поле з постійною ділянкою землі у власному маєтку князя В.Кудашова на Полтавщині — з 1879 року (всі результати 12-річних дослідів князь передав до новоствореного Полтавського дослідного поля). Найважливішим із них Кудашов вважав отримання на підставі польових дослідів висновку, що величина врожаю озимини залежить не від глибини, а від часу оранки парового поля, тобто чим раніше його «підіймають», тим вищий отримують врожай. До речі, перші радянські галузеві енциклопедії віддавали належне зробленому князем Кудашовим для розвитку вітчизняного сільського господарства аж до середини 20-х років минулого століття, а сьогодні знаходимо про це лише окремі згадки істориків краю. Увічнив назавжди своє ім’я і В.Ломиковський. Саме його вважають прототипом Констанжогло — позитивного героя «Мертвих душ» М.Гоголя.

Серед піонерських наукових здобутків Полтавського дослідного поля, а згодом — станції, варто відзначити такі: 1) вона перша шляхом багатолітніх дослідів довела, що підвищення врожаю озимини і ярих зернових культур залежить не від глибини, а від часу проведення оранки; 2) ранні чисті пари і пожнивне лущення із зяблевою оранкою на чорноземах збільшує врожай зернових не менш як на 30—50%; 3) за результатами вегетаційних дослідів доведено позитивний вплив на ґрунт раннього обробітку. Виявилося, що на ранніх парах і на ранній оранці восени під ярі накопичується більше вологи й азоту; 4) доведено, що для Лісостепу України доцільно використовувати пари, зайняті кормовими травами — вико-вівсяною сумішшю, люцерною, еспарцетом, конюшиною або ж кукурудзою, картоплею, а також висівати кормовий буряк і багато іншого. Слід згадати і про напрацювання співробітників станції за радянську добу. Зокрема хочу назвати унікальний для регіону експеримент, в основі якого — розробка І.Овсінського щодо широкомасштабного застосування поверхневого обробітку. Завдяки нині вже покійному І.Моргуну та польовим експериментам на Полтавській дослідній станції в Україні було запроваджено ґрунтозахисну систему землеробства з контурно-меліоративною організацією території. До розпаду Радянського Союзу вона застосовувалася на площі 1 млн. га і була покладена урядом республіки в основу стратегії розвитку землеробства до 2010 року.

Є ще один унікальний дослід в історії Полтавського дослідного поля, якому не багато й не мало — 124 роки. Всі підручники з агрономії цивілізованих країн світу про нього згадують, це — беззмінний посів озимого жита на площі 0,4 га на одному полі за «дідівською» технологією вирощування, починаючи з 1885 року. В основі — оранка на глибину 16—20 см, потім — передпосівна культивація на 6 см, а далі сівба 15—20 вересня на цю ж глибину нормою 220 кг/га. І все. Жодних добрив і, практично, за весь час стодвадцятичотирирічного експерименту жодних хімічних засобів захисту, при цьому маємо врожай протягом багатьох останніх років майже незмінний — на рівні від 9 до 12,9 ц/га (у 2004 році).

Все перелічити неможливо. Краще це зробити до святкування 125-річного ювілею. Від себе хочу додати, що наука тваринництво, або, в сучасному його розумінні, — зоотехнія, в Україні багато в чому теж започатковується від Полтавського дослідного поля, доводячи тим самим, що як складова аграрної науки вона відбулася завдяки еволюції агрономії.

На ниві зоотехнії Полтавську сільськогосподарську дослідну станцію прославив професор О.Бондаренко (1884—1937), який протягом 14 років очолював її відділ зоотехнії. Саме він уперше в Україні започаткував науковий підхід у питаннях годівлі, вирощування молодняку, технології беконної відгодівлі. Вчений очолював творчий колектив зі створення першої в Україні миргородської породи свиней сального напряму продуктивності тощо. Завдяки Бондаренку в 1928 році створюється спочатку перша в країні Полтавська спеціалізована зоотехнічна станція, на базі якої у 1930 році організовано широко відомий у світі — перший у країні — Всесоюзний НДІ свинарства, який сьогодні носить ім’я О.Квасницького. З ім’ям останнього пов’язано відкриття світового рівня, що істотно вплинуло на розвиток біологічної науки у ХХ столітті, а саме відкриття для потреб тваринництва методу трансплантації ембріонів у 1951 році.

Тому, зважаючи на викладене вище, переконаний, що Україні як аграрній державі, з політичних і гуманістичних позицій, неможливо «не помітити» 125-ліття створення Полтавського інституту агропромислового виробництва ім. М.Вавилова УААН. На тлі більшості ініціатив, пов’язаних із тим, що й коли святкувати, цей ювілей по-справжньому може об’єднати ту частину суспільства, якій небайдужий провідний сектор економіки — сільське господарство, як основа основ продовольчої безпеки країни, а отже — і державності. За даними академіка М.Зубця, в ньому не так давно вироблялося 35% валового продукту, працювало 29% населення і було задіяно 33% основних фондів. Сподіваюся, що «ювілейність» ляже не тільки на плечі Полтавського інституту АПВ ім. М.Вавилова та Українську академію аграрних наук. Державна наукова сільськогосподарська бібліотека УААН провела у травні нинішнього року V Всеукраїнську конференцію молодих учених та спеціалістів, присвячену славному ювілеєві. Адже ми пам’ятали пророчі слова Жан-Жака Руссо: «Єдиний засіб утримати державу у стані незалежності від будь-кого — це сільське господарство. Володійте ви хоч усіма світовими багатствами, але якщо вам нічим харчуватися — ви залежите від інших. Торгівля створює багатство, однак сільське господарство забезпечує свободу».

З огляду на викладене вище, також вносимо пропозицію: 1) незважаючи на негативні економічні чинники, гідно відзначити знакову для вітчизняної та світової аграрної науки подію — 125-ліття від дня заснування Полтавського дослідного поля — і клопотати перед Кабінетом міністрів України та Верховною Радою про прийняття відповідної постанови про святкування її на державному рівні; 2) у грудні 2009 року провести Загальні збори УААН, присвячені цій події; 3) ініціювати виготовлення ювілейної монети Національним банком України та спеціальної поштової марки «Укрпоштою» з нагоди 125-ліття Полтавського дослідного поля;
4) з метою увічнення історії започаткування, становлення та розвитку сільськогосподарської дослідної справи в Україні заснувати спеціальну премію УААН «За видатні досягнення в аграрній науці ім. М.Вавилова» за видатні наукові праці або цикл праць.