ТОЙ, ЩО НАСМІЛИВСЯ КИНУТИ ТІНЬ НА СОНЦЕ

Цим відважним героєм незабаром стане Меркурій. Причому тінь він кине в прямому, а не в переносному значенні. Сьомого травня Меркурій знаходитиметься між нами й Сонцем, закриваючи своїм слабеньким тільцем лик могутнього світила.

Це буде своєрідне сонячне затемнення, правда, не таке вражаюче, коли його спричиняє Місяць. Меркурій закриє лише близько 0,004% поверхні Сонця. Спостерігаючи за тим, що відбувається, ми навряд чи помітимо, що блиск світила трохи потьмяніє. Помітити таку незначну відмінність зможуть лише дуже чутливі прилади. Але в чому ж тоді родзинка цього астрономічного явища?

По-перше, проходження певного небесного тіла по диску Сонця ( явище не тільки рідкісне, а й інтригуюче своїми прихованими сюрпризами. Так, слідкуючи за набіганням Венери на диск Сонця 1761 року, Ломоносов виявив у цієї планети потужну атмосферу).

По-друге, подія 7 травня 2003 р. — винятково рідкісна можливість побачити сам Меркурій. Пригадаємо, що від назви планети походить назва ртуті — металу неспокійного, який завжди знаходиться в русі. Такий і Меркурій. До Сонця він розташований ближче від усіх інших планет і тому легко та швидко переходить з одного боку світила на інший. Людині без підготовки, котра намагається самостійно знайти на небі Меркурій, здаватиметься, що метушлива планета грається з ним у піжмурки. Вона з’являється біля обрію лише для того, аби незабаром зникнути. Меркурій недовго блищить увечері під час заходу Сонця, потім на кілька днів занурюється в сонячні промені, щоб незабаром «зринути» на сході, цього разу випереджаючи появу самого Сонця. Таким чином, він по черзі надіває маску то ранкової, то вечірньої зірки. Міфи кажуть, що древні припускали існування двох різних світил: це були Сет і Гір у єгиптян, Аполлон і Гермес у греків.

Через цю причину спостерігати Меркурій досить складно. Деякі люди можуть похвалитися тим, що бачили цю планету, як кажуть в Одесі, «своїми власними очима». Можна сміло стверджувати: таких щасливчиків у тисячі разів менше, ніж тих, кому пощастило бачити Ніагару, оригінальні малюнки Гойї чи неопалиме полум’я в Храмі Гроба Господнього в Єрусалимі. Читачі здивуються, але й це правда — із нинішніх астрономів багатьом, якщо не більшості, так і не вдалося бодай мигцем глянути на стрімку планету. Навіть великий Коперник, як пише в одній із своїх книжок К.Фламмаріон, «зійшов у могилу, так жодного разу й не побачивши Меркурій».

Можливо, читачам буде вельми цікаво дізнатися, що Меркурій втілює в собі одночасно якості Землі й Місяця. Як і Земля, він має металеве ядро, силікатну оболонку та при дуже повільному осьовому обертанні (доба на Меркурії триває майже два земні місяці) генерує відносно сильне магнітне поле. На Місяць він схожий зовні: маленький, кругленький, увесь вкритий віспинами кратерів. Що відрізняє Меркурій від Землі й Місяця, так це температура його поверхні, яка іноді досягає 430°С. Якщо на поверхні планети є олово та свинець у вільному стані, то в меркуріанський полудень там не виключена поява озер із цих розплавлених металів, які в нічний час остигають до температури мінус 180°С.

Отже, доля дає мільйонам людей шанс спостерегти рідкісну небесну сценку з Меркурієм у головній ролі. «Вистава» розпочнеться о 8 годині 13 хвилин за київським часом. Незадовго до цього на лівому краї Сонця виникне невеликий дефект, який незабаром перетвориться на темний кружечок. Цей момент і є антре — вихід з-за лаштунків головного героя. Було б перебільшенням стверджувати, що Меркурій видасться велетнем, але в підзорну трубу з помірним збільшенням або в бінокль при хорошому зорі помітити його буде не важко. Кутовий розмір планети в цей час становитиме 6 секунд дуги. Чорний диск Меркурія повільно сковзатиме вправо по хорді, що перетинає верхню половину світила, поки не сховається за сонячним німбом. Увесь спектакль триватиме 5 годин 20 хвилин, а глядачами можуть стати всі жителі Євразійського континенту. Звісно, змальована картина виглядатиме зовсім по-різному через бінокль і підзорну трубу, бо остання дає перевернуте зображення.

Надія в подробицях роздивитися за такого збільшення поверхню планети межує з невиправданим оптимізмом. Навіть у найбільші телескопи в таких умовах освітлення неможливо роздивитися найзначніші деталі рельєфу. Серед них, до слова, є такі, назви яких тішать слух жителя України. Два кратери на Меркурії носять імена Шевченка й Гоголя, а одна з долин називається Симеїз (на честь кримського селища, поблизу якого розташований радіотелескоп РТ-22).

Очевидно, часу для спостережень буде цілком досить. Тому замість поспіху краще виявити обережність, оскільки спостереження Сонця з допомогою оптичних приладів завжди приховують небезпеку. В історії астрономії багато прикладів, коли необережність спостерігача ставала причиною його сліпоти. Варто частку секунди подивитися на розжарене світило через оптичний збільшуючий прилад, як неприємності стають неминучими. Тому передусім слід подбати про щільний темний світофільтр, який необхідно надійно закріпити перед об’єктивом оптичного приладу.

Найбезпечніший спосіб спостережень — спроектувати диск Сонця на плоский білий екран. Таку проекцію може дати сам оптичний прилад на деякій відстані від окуляра, але щоб її було добре видно, необхідно великим шматком темної тканини чи іншого непрозорого щита прикрити екран від розсіяного світла неба. Як проводити подібні спостереження, найкраще прочитати в журналі «Наше небо», виданні Київського республіканського планетарію.

Проходження Меркурія по диску Сонця буде першим у цьому тисячоліття й п’ятдесятим (ювілейним!) від часу його першого спостереження 1631 року після того, як його передбачив Кеплер. Залишається лише побажати, аби ранок 7 травня був тихим, ясним і сонячним. Ну, а якщо комусь не пощастить побачити це рідкісне астрономічне явище, засмучуватися не слід. Рівно через три з половиною роки з’явиться ще одна, правда, не така сприятлива, можливість побачити одночасно Меркурій і Сонце.