Загадка гори Піп Іван

У Східних Карпатах, у Чорногорії, на вершині гори Піп Іван височіє кам’яна «коробка» із зіницями вибитих вікон та плоским дахом. Мабуть, не один турист дивувався: що ж тут було раніше?

Мало хто знає трагічну історію цієї споруди. Ще в 1935 році на кошти військово-повітряних сил Польщі почали споруджувати на горі Піп Іван астрономо-метеорологічну обсерваторію. У липні 1938 року відбулося її урочисте відкриття. На той час обсерваторія була підпорядкована Варшавському університету.

Місцеве населення — гуцули — сприймали обсерваторію з пересторогою. Ходили навіть чутки, що натисканням кнопки ліфта можна спуститися у глибінь гори, де влаштовано ангари для літаків. А телескоп-астрограф вважали за спеціальну пушку, що мала обстрілювати все навкруги. Насправді обсерваторія була суто науковою установою, а астрограф призначався для спостереження за великими і малими планетами та змінними зірками. Вже в 1938—1939 роках працівники обсерваторії отримали багатий матеріал спостережень, сюди приїздили відомі вчені Європи. Наприкінці вересня 1939 року обсерваторія на горі Піп Іван відійшла Радянській Україні.

Саме з обсерваторією на горі Піп Іван пов’язана одна з найцікавіших сторінок біографії академіка АН УРСР О.Орлова (1880—1954). Олександр Якович був першим академіком-астрономом Української академії наук: він був одним із перших учених, який оцінив можливість використання як астрономічних спостережень за рухом полюса Землі, так і геофізичних даних про зміни сили тяжіння, морських припливів тощо для визначення механічних властивостей Землі та перевірки гіпотез про її внутрішню будову. З цією метою він заснував 1926 року Полтавську гравіметричну обсерваторію, організував гравіметричну зйомку України, а також активно займався питаннями, пов’язаними зі створенням академічної обсерваторії в Україні. Взагалі діапазон його діяльності був дуже широкий, і, певне, тому президія АН УРСР саме йому (вже не дуже молодому — напередодні його 60-річчя) доручила піднятися на гору Піп Іван для з’ясування можливості поновлення функціонування обсерваторії. У грудні 1939 року О.Орлов вирушає в дорогу.

Збереглися листи Олександра Яковича до дружини Катерини Олексіївни з різних пунктів подорожі до гори Піп Іван. Ці листи він просив зберегти для майбутнього звіту про подорож. Пізніше копії деяких листів до Головної астрономічної обсерваторії НАН України передав онук О.Орлова — професор з Новосибірська І.Неізвєстний.

Наведемо фрагменти двох листів О.Орлова, хоча для істориків науки має цінність, безперечно, вся його епістолярна спадщина.

(Публікуються мовою оригіналу.)

«с. Жабье, 28.12.1939 г.

...Еще 26-го вечером поднялись метель и сильный ветер. Идти в горы при такой погоде нельзя было и думать; я выразил желание ехать дальше, но запротестовал начальник милиции и сказал, что будет телеграфировать в ‘центр’. Этот центр — уездный город Косов, которому административно подчинено Жабье. Откровенно говоря, я был рад вынужденной остановке, так как прогулка в музей после хлопот в Станиславе (нині Івано-Франківськ. — А.К.) и поездка на автомобиле до Жабье с остановкой в Ворохте, где пришлось порядочно походить, очень меня утомили. Между тем, с. Жабье— это дачное место на высоте 630 метров. ….

27-го весь день шел снег. Остались мы очень кстати. Начальник местной милиции, который первый побывал на обсерватории после бегства поляков, показал нам интересные документы с планом эвакуации обсерватории и с последними распоряжениями. Судя по этим документам, поляки увезли все ценное оборудование, а то, что осталось, приведено в негодность... Вероятно, на горе ничего не осталось, кроме штатива и барахла, которое в значительной степени разобрано местными гуцулами. Однако с уверенностью никто не может сказать, есть ли там объективы или нет. Как-то не обращали на это внимания, заботясь о другом. Поэтому побывать на обсерватории надо, к сожалению, это сейчас очень трудно. Мне удалось здесь найти открытки с видом на Поп Иван, к которому можно подъехать лишь так, что до обсерватории остается еще 9 км и подъем в 500 м. Летом одолеть это препятствие нетрудно; можно бы и зимой, если бы не сильные ветра. Надо, следовательно, ждать тихой погоды».

«с. Жабье, 2.01.1940 г.

Дорогая Катюшенька, никогда, конечно, я не встречал Нового года при такой обстановке, как 31 декабря 1939 г. на высоте 2026 м
в роскошном здании и необыкновенно мрачной и в то же время красивой обстановке. Я чувствовал большое удовлетворение, что добрался до вершины горы зимой при глубоком снеге и при таком ветре, что нас валило с ног.

...Мы поднялись наверх и очутились на венгерской границе. Здесь место совсем открытое.

Путь идет дальше по границе, которая проходит как раз по вершине хребта, подходяшего к последней горе Поп Иван, где уже стоит обсерватория. Ветер дул так, что приходилось напрягать все силы, чтобы устоять и кое-как двигаться. С той и другой стороны откосы хребта довольно круты и обледенелые. Меня предупреждали, что если свалишься, то придется обходить весь хребет, чтобы вернуться обратно. Однако же полоса на вершине хребта была метров 15 и до ската все-таки далеко.

Так шли с полчаса, и я совсем измучился, а тут подошли опять к горке, уже самой крутой из всех, какие встречались до сих пор. По счастью, она защитила нас от ветра, и мы могли постоять пять минут. Вышло солнце, ветер не мешал, и я мог посмотреть вниз. Венгрию увидел всю как на ладони. Видна была, конечно, и наша сторона прикарпатской Руси. Было очень приятно, а красота такая, что и не опишешь. Однако впереди крутая горка, а на ней закутанная в дымку обсерватория. Сквозь туман виднеется ее силуэт, но подробностей не было еще видно. Мне стало холодно стоять. Вышли из-за камней, защищавших нас от ветра и пошли на подъем. Тут-то и помог нам ветер. Он дул со страшной силой, на горе он чувствовался еще больше, но он дул как-то с боку, справа, но так, что какая-то его составляющая гнала нас наверх. Благодаря этому, самую крутую горку мы одолели с большей легкостью, чем другие. Правда, видна была уже цель нашего путешествия. Обсерватория была уже совсем близко и я вошел в нее 31.12.1939 г в 12 час. 30 мин. Таким образом 3,5 км мы шли 2,5 часа. Что нашли там, что видели и как спустились, как Новый год встретил, опишу в другой раз. Целую».

З інших літературних джерел можна уявити, що саме побачив О.Орлов, піднявшись на гору Піп Іван.

Будівля обсерваторії мала форму дзеркального відображення латинської літери «L», товщина стін будівлі становила 1,5 м. Над верхнім поверхом була вежа з мідним куполом діаметром 10 м, який відкривався автоматично. Тут розташовувся астрограф з діаметром об’єктива 33 см, що замовили в Единбурзі. У будинку було 43 кімнати. На першому поверсі розміщувалися конференц-зал, квартира керівника і житлові кімнати. На другому — їдальня, кабінети, готель і приміщення для зв’язку, на самому верхньому — зал для метеорологічних інструментів. У підвалі — акумуляторна, звідки подавали електричний струм, котельня та інші господарські приміщення. Обсерваторія мала власне центральне опалення, електропроводку.

Як згодом з’ясувалося, працівники обсерваторії евакуювали найцінніше обладнання: п’ять лінз великого діаметра, дві лінзи меншого діаметра, два мікрометри та два хронометри. Ці предмети потрапили в листопаді 1939 року до Будапештської астрономічної обсерваторії, а під кінець війни — до Відня, звідки повернулися до Польщі в перші повоєнні роки. Змонтований трилінзовий об’єктив нині в Шльонському планетарії. Об’єктив рефрактора кілька років служив в Островіку для візуального спостереження слабких змінних зірок.

На основі звіту О.Орлова президія АН УРСР постановила: Карпатську астрономічну обсерваторію (саме таку назву отримала обсерваторія на горі Піп Іван) передати до складу АН УРСР (відповідно до постанови РНК УРСР від 2 січня 1940 р.).
Директором Карпатської обсерваторії був призначений академік Олександр Орлов.

Але в подальшу долю Карпатської обсерваторії втрутилася Друга світова війна. Наприкінці 1941 року будинок обсерваторії зайняли угорські війська, які обладнали тут спостережний пункт. Коли війська залишили гору, місцеві жителі рознесли по домівках усе, що ще можна було забрати. Відтоді ніхто не охороняв будівлі, і вона поступово перетворилася на руїни.

***

Розмови про необхідність відновити обсерваторію на горі Піп Іван ведуться давно — як українськими, так і польськими науковцями. На початку 2002 року з участю установ України і Польщі було створено Наукову раду для координації науково-дослідних робіт.

У червні 2004 року в Міністерстві освіти і науки України відбулася робоча зустріч представників польської та української сторін, на якій було домовлено: за умови, що українська сторона відновить обсерваторію на 70%, польська сторона надасть відповідну фінансову допомогу. Міносвіти України пообіцяло сприяння
цьому проекту.

У квітні 2005 року в Івано-Франківську відбулася чергова нарада з питання відновлення обсерваторії на горі Піп Іван та будівництва дороги з села Шибени Верховинського району до державного кордону з Румунією. На нараді зазначалося, що для відновлення обсерваторії необхідно знайти інвестора. Тоді ж було визначено першочергові заходи — зокрема виготовити техніко-економічне обґрунтування та робочу документацію, а також проект ескізної забудови для її відновлення.

І ось нарешті повідомлення в Інтернеті: Коштом Євросоюзу на горі Піп Іван планується відновити обсерваторію.

Згідно з дорученням Кабінету міністрів України від 25 вересня 2009 року передбачено, що колишня обсерваторія на горі Піп Іван стане частиною майбутнього Молодіжного центру.

Після затвердження кошторису на Івано-Франківщину прийде перший транш коштів ЄС на реставрацію споруди. За результатами експертизи було позитивно оцінено український проект відновлення колишньої обсерваторії зі збереженням окремих первісних архітектурних деталей. На підставі висновків експертів, Прикарпатський національний університет ухвалив рішення про відновлення обсерваторії як навчально-наукового центру для студентів, що діятиме з травня по вересень. Крім того, в будівлі обсерваторії планується розташувати науковий підрозділ для дослідження рослинності Карпатського національного парку та археологічну експедицію.