Що охороняє наукова цензура?

Здавалося б, безповоротно канули в минуле часи, коли «органи» готові були будь-кого звинуватити у шпіонажі, у будь-якому сказаному й написаному слові знайти підривний задум. Завдяки демократії маємо в Конституції України статтю 15, яка проголошує: «Цензура заборонена!» Але не так сталося як гадалося… На дев’ятнадцятому році існування незалежної держави, хоч як це дивно, попри свободу пересування та можливості обміну інформацією, в Україні відновлено наукову цензуру.

Що каже законодавство?

Найбільш загальне положення Конституції, яке утверджує свободу слова в Україні, ми вже процитували. Але жодна свобода не може бути безмежною, і стаття 34 Конституції уточнює, що право поширювати інформацію може бути обмежене законом із метою запобігання злочинам та іншим небажаним наслідкам. Отже, остаточне слово за відповідними законами.

І тут авторам доводиться визнати, що їхня професійна логіка не працює, коли її намагатися застосувати до логіки законів. Як, наприклад, узгодити положення статті 45-1 Закону «Про інформацію», що «цензура... як накладення заборони... чи перешкоджання в будь-якій іншій формі тиражуванню або поширенню інформації... заборонена», з положеннями статті 30 цього ж закону, яка гласить про наявність конфіденційної і таємної інформації? І як поєднати інше положення цієї ж статті: «забороняється створення будь-яких органів... запровадження посад, на які покладаються повноваження здійснення контролю за змістом інформації» — з посадами державного експерта з питань таємності і створюваними ним експертними комісіями, про які трактує Закон «Про державну таємницю»? Тим більше що, відповідно до статті 8 цього закону, секретною може бути визнана практично будь-яка наукова праця.

Залишмо коментарі суперечностей у законах для професійним юристів і звернімося до здорового глузду.

Що каже здоровий глузд і досвід міжнародного наукового співробітництва?

Будь-який закон, навіть найгірший, повинен мати як мінімум одну властивість — бути таким, аби його можна було виконати хоча б у принципі. А тепер розгляньмо типові, рядові ситуації, які часто-густо виникають у роботі українських учених за кордоном.

Ситуація перша. Науковий співробітник отримує пропозицію виступити на семінарі або конференції, котрі не були заплановані й не зазначені у документах на відрядження. Ситуація друга. Співробітник устигає написати нову наукову статтю (у тому числі із закордонними співавторами), перебуваючи за кордоном, і має намір відіслати її в журнал. То що ж, під час відрядження слід стрімголов змотатися з Лісабона до Харкова, отримати там дозвіл і повернутися?

Ось яке рішення знайшов начальник міжнародного відділу Харківського національного університету (ХНУ). На запитання, поставлене одним із нас про ситуацію першу, він дав таке пояснення: «Ви маєте право виступити на незапланованому семінарі, але по поверненні ви повинні оформити на нього акти експертизи». Гадаємо, необхідності в коментарях до цього абсурду немає.

Що стосується другої ситуації, то тут один із авторів може посилатися на власний досвід. Перебуваючи в Іспанії, він, спільно з іспанським та російським співавторами, написав і завантажив в Інтернет препринт із питань гравітації. А по поверненні зазначив це у звіті. У результаті на препринт було примусово оформлено акт експертизи. До речі, цей сайт препринтів (відомий зараз практично кожному фізикові), arxiv.org, було створено спеціально для швидкого і безперешкодного обміну інформацією до її публікації в журналах. (Про те, що матеріали для цього сайта можуть піддаватися цензурі, нікому навіть на думку не спадало!)

Фундаментальна наука давно стала продуктом творчості всієї світової наукової спільноти, інакше кажучи — власністю всього людства. Її досягнення публікуються у відкритих наукових журналах і максимально швидко використовуються колегами, котрі працюють у тій самій галузі, незалежно від їхнього громадянства та місця проживання. Тому спроби застосувати до цієї сфери положення закону про держтаємницю аналогічні застосуванню в сучасному суді законів «святої» інквізиції.

Як це відбувається

Щоб оформити акт експертизи, у ХНУ досить кількох хвилин — «експерти», зрозуміло, підмахують ці акти механічно, будучи не в змозі оцінити роботи, які лежать за межами їхньої безпосередньої спеціалізації (втім, як правило, достатньо неповної середньої освіти, аби зрозуміти, що робота не становить оборонного значення). Тож, із практичного погляду, це необтяжливо. Річ в іншому — у необхідності підпорядковуватися абсурдним вимогам. Якщо ж співробітник відмовляється оформляти акт експертизи на доповідь на конференції (навіть якщо це доповідь із теорії відносності), йому не підписують паперів на відрядження. Тож є три варіанти: 1) підкоритися безглуздим вимогам; 2) відмовитися від участі в конференціях узагалі; 3) їздити за власний кошт (що на тлі й так катастрофічного становища з фінансуванням науки і з рівнем зарплат наших учених майже нереально).

Цікаво, що в ХНУ до 2008 р. закордонні відрядження оформляли без будь-яких актів на доповідь. Тобто чим далі розвивається «демократія», тим активнішими стають цензурні вимоги.

Що каже адміністрація?

Міністр освіти і науки І.Вакарчук намагався покласти край цьому ганебному явищу, видавши лист №1/9 — 22 від 16.01.09, який було розміщено на сайті МОН — //www.mon.gov.ua/newstmp/2009/26_01/List_rozsekrechennya.doc Див. також відгук у інтернет-виданні Mignews з характерною назвою «Вакарчук заборонив цензуру»: //www4.mignews.com.ua/articles_print/336908.html. Однак замість зобов’язуючого рішення ректори отримали тільки вище згаданий лист міністра. У результаті в одних університетах (у яких адміністрація керується не віджилими інструкціями радянського часу, а здоровим глуздом, і не боїться йти на зовсім уже мінімальний ризик) цензура де-факто не діє, в інших — продовжує діяти досі з посиланням на «закон» (?!).

Як же трактують суперечливі положення законів керівники, виховані у відомих традиціях? Ось приклад. У документі під заголовком «Положення про вивезення за кордон науково-технiчної iнформацiї працiвниками, студентами, аспiрантами, докторантами Харкiвського нацiонального унiверситету iменi В.Каразіна», необхідність оформлення актів експертизи мотивується посиланням на Закон України «Про інформацію». На цей самий закон посилається недавній «Порядок пiдготовки працiвниками, студентами, аспiрантами, докторантами Харкiвського нацiонального унiверситету iменi В.Каразіна наукових матерiалiв для публiкацiй у засобах масової iнформацiї» (затверджено наказом 0902-7 від 29.05.2009).

Тим часом, як пишуть у Mignews із приводу актів експертизи, «міністр зазначає, що «така практика встановилася ще за радянських часів і, по суті, була проявом цензури, неприйнятної для демократичної держави. З огляду на даний факт і спираючись на чинний Закон України «Про інформацію», Іван Вакарчук підкреслив, що цензура як вимога, спрямована стосовно ЗМІ, накладення заборони або перешкоджання публікаціям у будь-якій іншій формі, заборонена». Таким чином, із одного й того ж закону робляться прямо протилежні висновки!

Як не юристи, автори воліють брати за основу загальне положення Конституції: «Цензура заборонена». І вбачають цензуру у примушуванні до попереднього дозволу на публікацію матеріалів, тим більше не пов’язаних із винаходами та технологіями. Установи й посадові особи, котрі цього вимагають, звикнувши до такого порядку в СРСР, продовжують за інерцією це робити і після його розпаду.

Для порівняння: недавно в Росії спробували ввести такі акти в дію в одному університеті, і от яка буря зчинилася з цього приводу в російських ЗМІ: «Неначе оживають найгірші химери радянських часів: цензура, контроль над науковою думкою. Мені здається, що цей захід одночасно дурний і дуже принизливий для вчених». «Згідно з конституцією, цензура в Росії заборонена. Уявімо собі ситуацію: учений лаштується на міжнародну конференцію і не надав копії своїх доповідей начальству інституту. Що, йому відрядження не оплатять? Він же може сказати, що вся доповідь у нього в голові, записів немає. Що йому відповідатимуть, як покарають? Якщо люди підкорятимуться цим правилам, то зайвий раз доведуть, що вони раби і готові дотримуватися найбезглуздіших розпоряджень».

***

Ми не заперечуємо проти необхідності охороняти державні та комерційні таємниці. Така практика є в усіх країнах, включно з найбільш цивілізованими, а покарання за реальне розголошення буває там надзвичайно суворим. Але простий здоровий глузд вимагає відокремити в цьому сенсі галузі науки, не пов’язані з винаходами і технологіями, від прикладних наук. (Факт пошуків таємності в працях із гравітації взагалі кричущий.) Акти експертизи у сфері фундаментальної науки — це ганебне явище, релікт радянського часу. Ризикнемо припустити, що і для прикладних наук потрібні зовсім інші форми, є багатий досвід справді демократичних країн у цій сфері. Навіщо виставляти Україну перед світом у карикатурному вигляді?