Високогірна експедиція, яка нещодавно повернулася з погаслого вулкана Ліканкабура, що на кордоні між Чилі та Болівією, поставила перед собою дуже амбітне завдання: змоделювати захисні механізми, які забезпечили виживання живих організмів на ранніх стадіях розвитку Землі і, можливо, Марса. Адже саме в кратері цього вулкана міститься найвисокогірніше озеро на нашій планеті, що й визначає наближеність «місцевих» умов до давніх земних та марсіанських.
Високий рівень ультрафіолетового опромінення, від якого не рятує тонкий повітряний прошарок, низька температура води, постійна льодяна кірка — усе це нагадує умови на ранніх етапах розвитку життя. Причому нинішнім експериментаторам, серед яких були працівники центру НАСА, не вдалося впоратися з усіма труднощами. Так, вони не змогли здійснити запланованого занурення у води озера, програму досліджень реалізували не повністю. Та все ж зібраного матеріалу виявилося достатньо, аби забезпечити вчених роботою з його опрацювання на весь рік, після чого вони планують знову повернутися на озеро. До речі, спорядження, що випробовувалося у ході цієї експедиції, призначається для чергової марсіанської експедиції. Зокрема результати випробування двоколісного робота на ім’я «Марвін» члени експедиції назвали багатообіцяючими. Не менш високо Наталі Каброл, керівник експедиції, оцінила і зібраний експедицією науковий матеріал.