Перспектива — український Кувейт

У всьому світі сьогодні ведуться гарячкові пошуки альтернативних джерел енергії. Цією темою настільки стурбовані уряди провідних країн, що перспектива загальної енергетичної кризи навіть потіснила надзвичайно гостре питання глобального потепління. Ціни на нафту, а тепер і на газ примушують усерйоз замислитися, що ж робити далі. Схоже, як співається у відомій пісеньці, це навіть добре, що зараз нам погано, — жадібні нафтові магнати рубають гілку, на якій сидять.

Те, що на міні-Давосі в Києві і прем’єр-міністр, і Президент України стільки уваги приділили питанню позбавлення односторонньої залежності країни від джерел нафти й газу, на цьому тлі цілком природне. Аналітики прогнозують: нафтовидобувні країни ще сильніше схоплять за горло країни, які споживають енергію.

У такій самій кризовій ситуації в середині 70-х років відповіддю розвинених країн на перше різке подорожчання нафти стала політика енергозбереження. Тоді з’явилися утеплені будинки, двигуни стали економічніші, машини — компактніші. Якою буде відповідь передових країн на новий виклик?

У квітні на конференції в Баварії професор Карл Хайнц Тетцлафф виклав концепцію енергетичних перспектив людства. Він вважає, що найближчим часом ситуація у світі кардинально зміниться — нові джерела енергії змінять технології, змінять зовнішній вигляд транспорту, послужать імпульсом для розвитку відсталих країн і навіть кардинально розв’яжуть проблеми глобального потепління.

Професор Тетцлафф запевняє: у найближчому майбутньому локальні, розміщені повсюди електростанції звільнять землю як від потворних ліній електропередач, так і від сучасних потужних електростанцій. Кардинальне вирішення проблем енергетичної кризи дозволить більшості країн позбутися тяжкої економічної й політичної залежності від країн — експортерів нафти та газу. Водночас це відверне безліч конфліктів, зокрема й воєнних. Джерелом цих революційних змін має стати так звана «зелена енергетика».

Копію гучної доповіді професора Тетцлаффа редакції «ДТ» надав академік Дмитро Мельничук. «Недавно я повернувся з відрядження до ФРН, — розповів Дмитро Олексійович, — і не можу не поділитися з нашою громадськістю інформацією про побачену новітню технологію отримання водню з біомаси (органічної речовини рослинного, тваринного чи мікробного походження), а також його використання як джерела електричної та теплової енергії в різних галузях виробництва, на транспорті, у побуті. Ініціатори й розробники цієї технології (США, низка країн ЄС) вважають, що водневі технології в недалекій перспективі стануть найефективнішими як з економічної, так і з екологічної точок зору. За підрахунками вчених, така країна, як ФРН, зможе самостійно повністю забезпечити свої потреби в енергії, використовуючи біомасу. При цьому біомаса вирощуватиметься лише на половині власних сільськогосподарських угідь. Другої половини вистачить, аби забезпечити своє населення продовольством. Щоправда, в цієї ідеї є й опоненти, але це, як правило, представники нинішнього нафтогазового бізнесу, котрі вбачають у зазначеній технології своїх основних конкурентів».

Про те, що нова енергетика стукає до нас у двері, свідчать і факти, наведені Д.Мельничуком: «Воднева енергетика дедалі впевненіше заявляє про себе. Тому не випадково аграрна й біологічна наука у західних країнах орієнтовані на селекцію найпродуктивніших, із погляду щорічного приросту біомаси, рослин. Серед них і різноманітні види швидкоростучих чагарників та дерев.

Малі фермери Німеччини нині активно продають свою землю більшим землевласникам — ціна одного гектара землі в Баварії, приміром, становить у середньому 30 тисяч євро. А на виручені гроші німецькі фермери беруть під оренду в нас або в Росії величезні земельні ділянки. Наразі це робиться в основному для посівів рапсу й отримання «біодизеля», але в перспективі одержана біомаса стане передусім джерелом продукції водню та дешевої електроенергії!»

Про використання енергії біомаси для отримання біогазу (із залишків рослин, гною), або етилового спирту (із рослинних цукрів), або біодизеля (із рослинних чи тваринних жирів) у нашій пресі говорилося вже достатньо. Це сьогодні також перспективний шлях.

Про необхідність розвитку цього напряму в Україні говорять давно, і навіть проводяться успішні експерименти в лабораторії Міністерства агрополітики. Проте ці технології так і не було доведено до практичної реалізації в країні. А тим часом уже тепер значну частину українських угідь засівають рапсом і соняшником. Це не без вигоди роблять західні фірми. Отримувана при цьому олія переробляється й використовується в транспортних двигунах замість солярки. Вона так і називається — «біодизель».

На Заході перейшли від слів до діла дуже швидко. Уже майже половину земель Франції, Німеччини та ряду інших країн засівають рапсом із цією ж метою. У багатьох країнах етиловий спирт також вноситься як добавка до бензину. Цей варіант можна використовувати і в нас, що значно зменшило б імпорт нафтопродуктів і дало б роботу спиртовикам.

А тепер хотілося б запитати: хто консультує Юлію Тимошенко в галузі енергетики? У її виступах можна почути про нові газо- й нафтопроводи, про майбутнє будівництво дорогих сучасних заводів із переробки нафти, але ніде ані слова — про нетрадиційні шляхи розв’язання енергетичних проблем України. Мабуть, консультанти прем’єр-міністра орієнтовані на енергетичні технології, які вже здають свої позиції. А чи не слід нашій країні відразу стати на передові позиції, відмовившись у принципі від архаїчних, екологічно небезпечних шляхів отримання енергії?

Спробуємо, звернувшись до фахівців, відповісти на це запитання. Передусім розглянемо, як ученим вдалося вирішити проблему виділення водню з біомаси. Це досягається у спеціальних реакторах при температурі 850°С і підвищеному тиску з використанням спеціальних каталізаторів. На виході вуглекислий газ відокремлюється від водню й використовується за призначенням (або складується у вигляді карбонатів). А водень переганяється трубопроводами в будь-який кінець країни для використання як палива чи для отримання електричної енергії на місці.

І це не фантастика. Підтвердження — експериментальне підприємство в м. Гюссінг (Австрія), яке виробляє 8 МВт/год. електричної енергії за рахунок використання водню з біомаси рослин. І таких підприємств у світі близько 20.

Широке використання «зеленої енергетики» планується для забезпечення Нью-Йорка. Джордж Буш недавно заявив про це як про альтернативу, що позбавляє США прив’язки до примх нафтових магнатів. Уже до 2012 року, аби убезпечити найбільший американський мегаполіс від енергетичних несподіванок, у ньому широко застосовуватимуться біореактори. На той час вони візьмуть на себе до 25 відсотків забезпечення міста електроенергією.

Інженери розробили так звані водневі перетворювачі, здатні енергію водню перетворювати на електричну (50%) і теплову (50%). Причому остання так само може бути перетворена на електричну. Тоді в сумі ефективність перетворення хімічної енергії водню на електричну дорівнюватиме 93 відсоткам!

Про таку ефективність можна лише мріяти, спалюючи традиційне паливо. Витрати на 100 км пробігу автомобіля на водневому паливі значно менші, ніж із бензиновим двигуном. А чого варта близька перспектива ліквідації, прогнозує професор Карл Тетцлафф, вугільних електростанцій! Їхній коефіцієнт корисної дії вкрай низький, а екологічна шкода від забруднення землі важкими металами та викидами в атмосферу ангідридів різних кислот може довести навколишнє середовище до стану колапсу. Не витримує ніякого змагання з водневою енергетикою, з екологічного погляду, й атомна. Якщо цей прогноз справдиться, енергетику чекають великі зміни!

За попередніми даними, у наступному десятилітті Німеччина планує інвестувати у водневу енергетику приблизно 70—80 млрд. євро. Ці кошти підуть на розв’язання проблеми переоснащення двигунів, заправок, трубопроводів для водню, а також на зміну відповідної промислової інфраструктури, наукові дослідження, підготовку кадрів тощо.

Ряд авторитетних вчених переконані: не ядерна енергетика й не новітні термоядерні електростанції, а саме воднева енергетика дозволить здійснити революційний прорив у забезпеченні людства енергією, головною особливістю якої буде її природне поновлення. Усе це може стати основою добробуту майбутніх поколінь і сталого розвитку природи та суспільства.

«Що стосується України, — вважає Дмитро Мельничук, — ми мусимо зробити все можливе, аби наша країна стала своєрідним українським Кувейтом із виробництва рослинної біомаси та її переробки як для харчових, так і для енергетичних потреб. У зв’язку з цим наша академічна наука (і Національна, і Аграрна академії) повинна терміново шукати шляхи, як включитися у розробку та практичне застосування цього нового й надзвичайно перспективного виду енергозабезпечення потреб людей у нашій державі. Необхідно встигнути сісти в цей поїзд. Дуже хотілося б, аби ця інформація дійшла до наших вищих владних структур і знайшла відповідну підтримку при формуванні стратегічних цілей розвитку держави і в бюджетному процесі на 2006 рік».

У Європі та деяких інших країнах сільське господарство служить джерелом головного болю для урядів — воно дотаційне. Це нерідко викликає серйозні конфлікти, як, приміром, той, що розгорівся недавно між Англією та Францією. У зв’язку з цим доречно нагадати: якщо сільське господарство масштабно вироблятиме енергію, воно знову зможе стати вигідною галуззю народного господарства. Це саме по собі зніме такі гострі проблеми.

У ЄС споживання продуктів харчування не збільшується з 1980 року. Ринок насичений. Тому величезні площі сільськогосподарських земель в Україні є однією з причин того, чому на нашу країну косо дивляться в ЄС. Там вважають: своїх фермерів не вдається забезпечити роботою, а тут ще прийдуть українці з їхніми багатющими чорноземами. Це викличе кризу фермерства в ЄС...

Однак при орієнтації на «зелену енергетику» становище різко зміниться, бо на вільних землях можна буде вирощувати енергетичні рослини. При цьому доходи фермерів, за оцінкою професора Карла Тетцлаффа, різко зміняться у кращий бік. Для бідних країн дохід, що сягає 1000—3000 євро з гектара, високий. Ця обставина може послужити хорошою передумовою для швидкого розвитку багатьох небагатих країн.

Крім економічного позитиву, на користь «зеленої енергетики» говорять і екологічні прогнози. Справді, на відміну від процесу спалювання в теплових електростанціях, у водневій енергетиці не утворюються нерозчинні шлаки. При цьому мінеральні речовини, взяті з грунту, можуть бути повністю повернуті назад. Головний висновок, якого дійшов німецький професор, — Європа має можливість виробляти біомасу в такій кількості, яка потрібна для повного забезпечення її енергією з допомогою сільського господарства.

Становище великих електростанцій, знову запевняє німецький гуру «зеленої енергетики», можна порівняти зі становищем динозаврів, — їхній час минув. Велетенські електростанції в недалекому майбутньому не зможуть вижити, навіть якщо вони... безплатно поставлятимуть струм у мережу.

Ще одну перевагу нового напряму відчує на собі транспорт — автомобілі, поїзди, кораблі на паливних елементах будуть набагато комфортніші, економічніші, дешевші, ніж бензинові чи дизельні. Загалом, навіть при дуже низьких цінах на природні копалини стара галузь енергетики не зможе не лише конкурувати з новою енергетикою, а й елементарно вижити у якихось нішах.

І, мабуть, найголовніше: кров за нафту більше не буде законом на планеті, — переконаний німецький професор.

На тлі всіх цих радикальних трансформацій у світі енергетики спантеличують плани українського уряду обіпертися на широкий розвиток електростанцій на вугіллі та іншому вуглеводневому паливі. Адже передовий світ інтенсивно рухається у протилежному напрямку.

Привертає до себе увагу прихильність представників української правлячої еліти до архаїчних форм енергетичного забезпечення. Мабуть, немає жодної відповідальної особи (представників газової і нафтової галузей до уваги не беремо — їм бути противниками альтернативних джерел енергії належить за статусом), котра виявила б комплексне бачення проблеми.

Так, один із наших найбільш просунутих у цих питаннях політиків — голова Комітету з питань екологічної політики, природокористування і ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Верховної Ради Геннадій Руденко активно бореться за перехід автотранспорту на газ. Це прогресивний шлях, але він же не панацея, і, головне, не єдиний, що веде до мети.

З ініціативи депутата ВР членкора НАНУ Станіслава Довгого, недавно відбувся представницький круглий стіл. На ньому було розглянуто стратегію розвитку України, розроблену Тимчасовою спеціальною комісією з питань майбутнього ВР. І знову — у старанно виписаному розділі, присвяченому енергозабезпеченню України, про водневу енергетику жодного слова. Можна припустити, що при впорядкуванні документа спрацював принцип, колись сформульований Наполеоном: якщо необхідно створити принципово нову артилерійську гармату, у жодному разі не слід для її конструювання запрошувати артилеристів.

Зате в розділі цієї роботи, присвяченому сільськогосподарській індустрії, серед іншого привертає до себе увагу такий пророчий рядок: «Україна розвиває поновлювану енергетику шляхом переробки сільськогосподарської сировини й відходів с/г». Отже, бодай серед тих, хто формує українську сільськогосподарську політику, знайшлися прозорливі люди, котрі бачать перспективу. Залишається сподіватися, що це бачення перетвориться на конкретні кроки й рішення при формуванні бюджету 2006 року.

Екс-президент Європейської комісії Романо Проді, йдучи зі своєї посади, сказав на прощання: «Я хочу, щоб із моїм ім’ям були пов’язані дві речі: розширення ЄС на схід і воднева енергія». Чому наші політики звертають увагу лише на першу половину фрази?