Перша Українська академія наук — Наукове товариство ім. Шевченка (НТШ)

Історична справедливість щодо Національної академії наук України відновлена не так давно — її народження почали пов’язувати із часами гетьмана Скоропадського (а не встановлення більшовицької влади!).

Але історія спроб організувати нашу науку в академію бере свій початок ще з 1873 року, коли у Львові було засновано Наукове товариство ім. Шевченка (НТШ), яке називають першою Національ­ною академією наук. З 1897 по 1913 рік НТШ очолював М.Грушевський. У 1907 році він заснував ще одну організацію — Українське наукове товариство (УНТ). Створюючи їх, Грушевський намагався втілити в життя ідею Української академії наук.

Питання організації науки хвилювало не лише Грушевського. За часів гетьманату Скоропад­ського у Володимира Вернадсь­кого та Миколи Василенка також виникла ідея державної наукової установи, яка б зібрала під одним дахом усіх науковців. Відтак почала працювати комісія з підготовки законопроекту про створення Української академії наук. Здавалося б, зацікавлені у заснуванні єдиної дер­жавної наукової організації були всі: Вернадський, Грушевський, гетьман Скоропадсь­кий. Але Грушевський відмовився від участі в комісії.

Причини розходження називають різні, серед них навіть негативне ставлення Грушевського до гетьмана. Але, скоріш за все, головною причиною стали розбіжності в поглядах Грушевського і Вернадського на схему розвитку академії: Грушевський більше тяжів до гуманітарних, соціальних наук, українознавства, а Вернадський віддавав перевагу природничим наукам. Проте в складі НТШ та УНТ, очолюваних Грушевським, були й природничі установи.

Трохи світла на ці події проливає листування з приводу створення академії між Грушевським і Вернадським. Для останнього взірцем була Петербурзька академія наук. Грушевський писав із цього приводу: «Ви знаєте, що у нас тепер немає достатньої кількості вчених-українців за межами українознавства. Отже, ми повинні звернутися до росіян. Мине ще чимало часу, доки сили ці у нас з’являться».

Натомість Вернадський вважав: «Важливо створити сильний центр наукових досліджень українського народу, його історії, його мови, природи України. Звичайно, треба вести ці дослідження в найширшому загальнолюдському масштабі. Треба якнайшвидше створювати кафедри і лабораторії, інститути, які спочатку, можливо, й будуть зайняті росіянами. Але становище скоро зміниться, бо посади в академії виборні. Дуже скоро заявлять про себе місцеві сили».

Кожна з наукових установ, створених в Україні, пішла своєю дорогою. Назвати шлях НТШ легким важко — у 1939 році воно було ліквідоване, після чого відновило свою діяльність лише 1947 року в Західній Європі та США (де відоме як Shevchenko Scientific Society). Його відділення з’явилися в Канаді, Австралії, Польщі, Чехії, Словаччині. І лише з 1989 року почало працювати на теренах України.

Роботу всіх філіалів Наукового товариства ім. Шевченка координує Світова рада. Діяльність ведеться за кількома секціями: філологічна, історично-філософічна, мистецтвознавча, суспільних наук, математично-фізично-технічна, медичнo-біологiчна. У Нью-Йорку товариство організовує та спонсорує наукові конференції, колоквіуми, симпозіуми, публічні доповіді, надає стипендії студентам, ґранти науковцям, постдокторські стипендії, дотації на наукові видання та проекти.

Спільно з фундацією «Україна—США» НТШ надає фінансову підтримку Київському математичному товариству та спонсорує математичний конкурс для молодих математиків в Україні. До складу математичного товариства входять понад 300 вчених, викладачів, студентів. Воно проводить наукові колоквіуми, семінари, лекції, бере участь у міжнародних математичних конференціях. Очолює його професор Сергій Коляда. Викладаючи свого часу математику в Польщі, Німеччині, він зробив висновок, що українські студенти значно сильніші, оскільки в нас є своя школа, яка дає молодому математикові міцну базу. Але в Україні, на його думку, не створено належних умов, аби « підтримувати дух математики».

На підтвердження своєї думки професор наводить такий приклад: у навчальних закладах Польщі скрізь розвішано дошки, на яких студенти можуть розв’язувати математичні задачі в будь-який час! Це створює живу, творчу атмосферу — саме так, у суперечках студенти іноді й роблять перші відкриття.

До того ж в Америці, Німеччині, інших країнах світу є чимало фондів, які займаються фінансуванням наукових товариств (а їх там, до речі, дуже багато). В Україні, на жаль, — нічого схожого.

На Заході навіть з’явилася нова спеціальність — «науковий менеджер». Це фахівець, котрий радить інвесторам, в яку наукову галузь краще вкласти гроші. В Україні ж сьогодні науковців покинуто напризволяще — вони змушені самотужки шукати додаткові заробітки, бо самою наукою в нас ситий не будеш. Через це більшість потенційних учених ідуть у викладачі. Але тут виникає інша проблема — викладачам не залишається часу на наукову діяльність. А в науці потрібно працювати постійно: якщо припиниш — повернутися дуже важко. Те ж саме відбувається й зі студентами та школярами, які виграють олімпіади, конкурси. Часто-густо через несприятливі умови вони зупиняються на досягнутому, а для науки це справжня катастрофа.

Працюючи в Київському математичному товаристві, Сергій Коляда разом з іншими науковцями допомагає новому поколінню математиків розкрити свої таланти. Вже є перші результати: цьогорічний математичний конкурс для молодих математиків в Україні має свого яскравого переможця — Олексія Теплинського. На шляху до реалізації — ідея створити з допомогою НТШ аналогічний конкурс для фізиків.

Переможцям таких наукових змагань надаються стипендії та гранти на навчання за кордоном, можливість закінчити аспірантуру в університетах США. Усе це допомагає виводити українську науку зі скрутного становища, в якому вона нині перебуває.