Одноразова акція до Дня науки чи важливий інформаційний продукт на допомогу інноваційному розвитку країни?

Скільки гнівних слів сказано про катастрофічний стан науково-популярної преси в Україні! Сторінки відділу науки та освіти в «ДТ» давно вже стали, мабуть, єдиним інформаційним майданчиком, де вчені можуть розповісти широкому загалу читачів про свої досягнення та проблеми. Саме тому співробітники відділу гостро відчувають обмеженість своїх можливостей — для повноцінних повідомлень не вистачає газетної площі, мало кореспондентів, які могли б охопити всі події, пов’язані з наукою та інноваціями. Ми не раз порушували питання про потребу створення інформагентства, яке оперативно висвітлювало б події в науці, сучасні інноваційні проекти в Україні й у світі.

Його важливість визнали багато чиновників, але при цьому жодна з державних установ, які займаються розподілом бюджету на інновації, не запропонувала виділити кошти на створення такого агентства. (Водночас знаходяться чималі кошти на незліченні конференції, семінари тощо на тему про інновації в Україні.)

Реальні пропозиції щодо співробітництва ми отримали лише від ректора НТУУ «КПІ», академіка НАНУ Михайла Згуровського. Редакція разом зі співробітниками університету провела змістовні обговорення концепції майбутнього агентства та параметрів наукового порталу «НаукаІнформ». В КПІ вже виділені приміщення для двох серверів майбутнього агентства, розпочата підготовка редакторів. Улітку планується організація літньої школи для кореспондентів, котрі пишуть на наукові теми.

До Дня науки буде зроблено перший випуск новин порталу «НаукаІнформ». Проте майже рік напруженої роботи дозволяє зробити висновок: сил «ДТ» і Національного технічного університету «КПІ» вкрай мало для підтримки роботи такого порталу. Ентузіазм невеличкої групи журналістів і комп’ютерників не вічний. Потрібна серйозна підтримка, яка дозволила б збирати з усієї України наукову інформацію й забезпечувати її якісну доставку користувачам Інтернету.

Розв’язання цього завдання можливе, якщо до нього підключаться: Міністерство освіти і науки, Національна академія наук, Міністерство промислової політики, інноваційні структури України. Без такої підтримки новий портал довго не проіснує, і зусилля, яких докладала команда «НаукаІнформ», підуть у пісок. Пригадаємо, що недавно зникли з інтелектуальної карти України такі чудові колективи, як «Київнаукфільм», науково-популярна редакція видавництва «Веселка», редакція журналу «Наука та суспільство»...

Нижче публікуються матеріали, підготовлені журналістами агентства.

Українські технології для Лотарингії

Втім, серед українських учених дедалі більший відгук отримує ідея про те, що нашій країні піде на користь підвищення цін на енергоносії. Це нібито може перевести країну на більш перспективні рейки. Чи так це?.. По відповідь оглядач «ДТ» звернувся до представника біологічного крила НАНУ. На цьому напрямі в останні десятиліття народжуються креативні ідеї, які дають змогу по-новому поглянути в майбутнє.

Дійсний член НАНУ та багатьох інших академій, членкор РАН Олег КРИШТАЛЬ — не лише великий учений. Він до того ж філософ і письменник. Його останній роман «К пению птиц» — гімн дослідника найвеличнішому творінню природи — молекулі ДНК.

— Олегу Олександровичу, ваш колега по академії нещодавно виступив з ідеєю, від якої мурашки біжать тілом: вуглеводневі запаси планети вичерпуються, енергетичний голод не за горами, а люди не здатні цьому зарадити. Єдиний вихід — утрутитися в генний код людства і зробити людей більш досконалими. Ви підтримуєте ідею «підгонки» недосконалої людини під вимоги сьогодення?

— Ні в якому разі! Ми стільки років підганяємо закони країни під лідерів, які перемогли, і бачимо, до яких наслідків це призводить...

— Але візьмімо як приклад найрозвиненішу країну світу — США.

Американці побудували найкращі у світі дороги й купують... позашляховики, які пожирають величезну кількість палива. Якби вони пересіли на європейські мікроавтомобілі, енергетичні проблеми в США, та й в іншому світі, бодай на певний час зникли. Але цього немає! А це змушує думати, що похмурий прогноз академіка-геолога є правильним...

— Почну з того, що американці — дуже прагматичні. Коли ціна на бензин підніметься необоротно, вони пересядуть на економічні машини. Американці здатні перелаштовуватися й діяти в унісон із тенденціями світового розвитку. Я буваю в США з кінця 70-х із частотою приблизно раз на півроку і за цей час спостерігав: якщо раніше автомобілі були гігантськими платформами, то тепер їхні розміри сильно зменшилися. Справді, на позашляховики мода, але це переважно «паркетники», які споживають не так багато пального. В американців є психологічні маркери прийнятної ціни за галон пального. Нині їх перевершено, і люди дуже налякані, так що зміни не за горами.

— Але на планеті є ще Китай, йому на п’яти наступає Індія. Вони запозичили від «золотого мільярда» стиль життя і вже наздоганяють США за забрудненням природи. Олегу Олександровичу, є якась перспектива з таким людським матеріалом в умовах ліберальної економіки чи ми самі себе і свою планету заженемо в труну?..

— Певен, що ніякої генетичної хірургії не знадобиться. Все вирішуватиметься на рівні усвідомлення економічних неминучостей. А що стосується енергії та споживання газу й нафти, то абсолютно переконаний: щойно серйозно постане питання про вичерпання нафтових і газових ресурсів, людство відразу знайде інші джерела енергії. Їх поки що немає, оскільки в цьому немає нагальної потреби. З неба падає стільки сонячної енергії, що використання навіть сотих часток відсотка вирішить усі проблеми...

— Проте спокійно на наші перспективи можна дивитися, тільки коли «Титанік» пливе, музика грає і навколо джентльмени картинно дотримуються правил етикету. Та пригадайте ситуацію, коли «Титанік» почав тонути. Серед джентльменів відразу ж виявляються звірі, які розштовхують жінок, дітей і рвуться до рятувальних шлюпок. Адже така ситуація може визріти й на планеті. Як тоді поведуться окремі країни і народи?

— Можливо, нашим дітям чи онукам (я стукаю по дереву, щоб цього не сталося) доведеться брати участь в аналогічних епізодах глобального рівня. Проте завдання, які перед ними постануть, розв’язано. Жодних принципово нерозв’язуваних питань тут немає.

— Вже створено сонячні елементи з ККД засвоєння сонячної енергії, який у десятки разів перевищує ККД рослин. Їхня вартість стрімко падає, так що цілком реально побудувати в Сахарі сонячні електростанції та забезпечити електроенергією весь світ. Цей науковий напрям розвивається дуже швидко. До речі, в Києві одна фірма (яка не дуже афішує свою діяльність) випускає майже десять відсотків світового виробництва кремнієвих елементів для сонячних електростанцій. Поки що зупинка за малим — не створено дешевих і надійних акумуляторів для роботи таких станцій увечері і вночі, коли не світить сонце...

— До вирішення й цієї проблеми вчені підходять із кількох боків.

Нещодавно було запропоновано в найвужчому перешийку Перської затоки побудувати греблю з гідростанцією й перетворити затоку на велетенську гідроакумулюючу систему, куди вдень із допомогою насосів, які працюють на сонячній енергії, закачують воду. Або, наприклад, інший «паросток нового»: на ринок виходить автомобіль індійської фірми «Тата», який працює на стисненому повітрі. Цей екологічно чистий автомобіль може проїхати 200 км зі швидкістю до 90 км на годину. Ціна автомобіля — три тисячі доларів. Не варто забувати і про колосальні можливості генної інженерії у вирішенні як енергетичних, так і харчових проблем.

Я абсолютно переконаний у тому, що якби виснаження вуглеводневих запасів відбувалося вже сьогодні, негайно виникли б компанії, котрі інвестували б достатні кошти у створення альтернативних джерел енергії. Тому питання, де взяти енергію, — абсолютно штучне, якщо врахувати інтелектуальний потенціал людства. За гострої необхідності його відразу буде вирішено. Просто поки що це комусь дуже не вигідно...

Іще раз повторюся: усі розмови про енергетичну кризу — дута проблема на порожньому місці, пов’язана з необхідністю викорінювати звички, наприклад, шкідливу звичку заправлятися бензином. Вона грає на руку тим чи іншим представникам капіталу. Але за цим немає жодної реальної довгострокової загрози. Тому істерики у зв’язку з тим, що закінчується якийсь вид палива в надрах, може викликати лише іронічну посмішку. Зупинка за малим — потрібно працювати над цим питанням.

До речі, реально ніхто такого рятівного винаходу не чекає. Мало того, якби завтра з’явився винахідник, який оголосив би, що має реальний засіб урятувати людство від вуглеводневої залежності, гадаю, за ним почалося б полювання на знищення такого масштабу, якого людство ще не знало. Адже це втрата трильйонних прибутків. Чим не сюжет для захопливого трилера?

— Олегу Олександровичу, почитайте українські ЗМІ — у них тільки й пишуть про газ, нафту, а тепер іще й про ядерну енергетику...

— Цілком зрозуміло — потрібно платити світову ціну за газ. А старі заводи переобладнати. Втім, бізнесменам вигідніше замість їх модернізації виводити кошти в офшори й ініціювати обговорення в пресі енергетичної кризи, щоб тримати суспільство в напрузі. Так що ажіотаж нагнітається короткочасними кон’юнктурними іграми з Росією. Потрібні зусилля, а люди ледачі й безтурботні. Якщо можна чогось не зробити, вони краще почекають. Але виникне нагальна потреба — людство вирішить і цю проблему.

— А якщо люди й надалі йтимуть за вигаданими страхами?

— Це варіант деградації цивілізації. Я не вірю в нього. Глобальний порядок підтримується глобальними зусиллями, тим часом їхню обмеженість ми бачимо на прикладі Афганістану та Іраку. Хоча для стороннього спостерігача складається враження, що цим зусиллям протистоїть якась потужна система. Вважаю, що свої нафтові ресурси арабський світ міг би витрачати значно ефективніше.

— Проте араби примудрилися розпорядитися нафтовими грошима набагато краще, ніж, наприклад, Радянський Союз чи Росія.

— Ну, поведінка Росії є не зовсім зрозумілою. Замість того щоб вкладати нафтові гроші в довгостроковий і планомірний розвиток країни, вони, як казали мені московські вчені, зберігають більшу частину їх у Сіті-бенк під два відсотки!

— А в 70-ті роки вкладали їх у велетенські підводні човни, ракети й запаси хімічної зброї, зробивши народ злидарями. Тепер не знають, як утилізувати все це «добро». А от араби за цей час побудували в пустелі найсучасніші міста, курорти, вклали величезні кошти в перспективні світові підприємства.

— Нині Росія могла б зробити лицарський вчинок — залишити собі, скажімо, 1000 ракет, створити професійну армію, аби можна було сказати потенційним ворогам: тільки-но зачепите нас, зітремо на порох... І займатися саморозвитком. Це ж велика країна, великий народ із чудовою культурою і наукою. Проте демографічна ситуація в них жахлива, капітали не працюють, у політиці застій. Прикро, але й держава, у якій я живу, не може слугувати повністю позитивним прикладом!

Тим часом усе в світі, у тому числі й демократичні цінності (а це надзвичайно важлива деталь), розвивається з неймовірною швидкістю й накладає серйозний відбиток на життя людства та його перспективи. Щодо цього хотів би навести такий, здавалося б, далекий від обговорюваної теми приклад. Нещодавно я прочитав біографію британського вченого Алана Тьюринга, і мене буквально вразила особиста драма цієї людини. Під час Другої світової війни він урятував сотні тисяч людських життів союзників, розшифрувавши коди німецької шифрувальної машини «Енігма». 1947 року він створив один із перших у світі комп’ютерів і став основоположником теорії штучного інтелекту. 1954 року (йому було тоді 42 роки) Тьюринга заарештували за нетрадиційну орієнтацію. У тогочасній Великобританії за це належала — на вибір засудженого: або в’язниця, або... насильницька гормональна кастрація. Треба розуміти, що такий закон відповідав тодішній ментальності народу в цій демократичній країні.

Тьюринг вибирає: каструйте... Не витримує процедури й травиться ціанідом. При цьому показова деталь — він не хоче травмувати маму самогубством. Тому вкладає ціанід у яблуко й нібито з необережності з’їдає його. Тьюрингова мама знає, що син є хіміком-аматором і працює з ціанідом. Йому вдається все обставити так, щоб мама подумала, ніби він необережно забруднив яблуко ціанідом і випадково отруївся... Уявіть велич цього характеру!

Напевно, сучасний англієць і не повірить, якщо йому таке розповісти. Ментальність англійського народу змінилася в історично короткий термін. Сподіваюся, що й нашому народові не знадобиться багато часу, аби змінити свою ментальність і вийти з первісного періоду демократії... Нещодавно телефонує мені приятель і повідомляє: «Їду повз Верховну Раду, бачу три «Бентлі» припарковані один за одним». Ох, уже ці романтики, багачі в першому поколінні... Сподіватимемося, що це минеться.

— На щастя, багато чого змінилося на краще за час життя нашого покоління — до Другої світової війни в США іще існували кафе, до яких не міг увійти чорношкірий. У ті роки фашистську й комуністичну ідеологію відкрито сповідувало дуже багато людей у Європі. Це було пристойно й навіть модно...

— У 30-ті роки в США іще стріляли в страйкарів на вулицях. Тому коли ми згадуємо весь жах, пов’язаний із правлінням Сталіна, не маємо забувати й про недосконалість світу —таким він тоді був. До початку Другої світової війни в усьому світі було всього кілька демократичних країн.

— Справді, світ відтоді серйозно змінився. Європа майже повністю стала демократичною. Вже неможливо уявити війну між країнами на цьому континенті. Зрозуміле бажання України демократизуватися...

— Люди повинні критично підходити до спроб промивання мізків. Наше сьогодення й майбутнє пов’язані з двома глобальними проблемами — харчування та енергії. Людство має проявити стійкість до затято нав’язуваних їм алармістських міфів. «Не вживай генно модифікованої їжі» — порада неуків. «Бійся енергетичного кінця світу» — дріб’язкова корисливість тих, хто на цьому робить свої капітали. Енергії на планеті цілком достатньо. Так, є проблема зробити її доступною. Однак це — наукова проблема, яку буде вирішено в результаті скоординованого глобального зусилля. І в цьому відповідь на нинішні тривоги.

Що потрібно для того, щоб українець здобув Нобелівську премію?

Не так давно Нобелівську премію з фізики присудили за виявлення ефекту гігантського магнітного опору. Ефект спостерігався в шаруватих середовищах. Учені з’ясували: якщо змінювати товщину прошарку між феромагнітними металами від кількох нанометрів, характер взаємодії між шарами змінюється від феромагнітного до антиферомагнітного. Коли таку плівку з антиферомагнітним напрямком намагніченості шарів помістити в магнітне поле, то опір зменшується. При цьому, якщо звичайний чистий феромагнітний метал має магнітний опір приблизно від половини відсотка до відсотка, то на гетерогенних структурах досягається магнітоопір в десятки разів більший. Всі зчитуючі й записуючі головки в капдисках використовують цей ефект.

У відділі спектроскопії твердого тіла в Інституті металофізики НАН України створена установка для одержання й дослідження плівкових гетероструктур, на якій учені одержують інформацію про електронну структуру металів. Промовистою формою вона нагадує сучасну модерністську скульптуру, гідну залів музею В.Пінчука. Порівняння виникло не випадково — недавно довелося бачити, як винахідливо вчені у Європі пристосовують свої установки, що вже відслужили в лабораторіях, для оздоблення і для пропаганди науки. Їх встановлюють перед адміністративними будівлями, у вестибулях наукових установ...

У делегацій фізиків, які відвідують інститут, установка у відділі спектроскопії незмінно викликає захоплення не тільки скульптурною промовистістю, а й своїми можливостями. Недавно дослідник із Південної Кореї признався своїм українським колегам, що об’їздив весь світ, та в жодній лабораторії планети не бачив установки з такими широкими можливостями для розв’язання такого класу завдань.

— Об’єктами дослідження у відділі спектроскопії, — розповів головний науковий співробітник Інституту металофізики НАН України Юрій Кудрявцев, — здебільшого є багатошарові плівки: благородний метал — перехідний матеріал, перехідний метал — напівпровідник. У таких системах останніми роками було виявлено багато нових фізичних ефектів.

Серед них — наведення магнітного моменту в звичайних немагнітних металах. Так, якщо помістити шари благородних металів (платини, паладію, золота) завтовшки в одиниці нанометрів між феромагнітними металами, то ці немагнітні в нормальному стані метали набувають магнітних властивостей. Такий багатошаровий «бекон» із різних матеріалів має набагато більше магнітооптичне обертання, ніж чисті феромагнітні метали, що можна використати в нових середовищах для запису інформації. Про високу якість досліджень українських учених може свідчити те, що вони публікують їх результати у найкращих фізичних часописах світу, наприклад, у «Фізикал ревю».

Всепогодний дизель та інші дивовижі

— Ми спільно з харківським КБ «Дизель» (це єдина на території колишнього Союзу організація, де ще займаються дизельними двигунами), — розповів завідувач відділу хімії твердого тіла Інституту загальної та неорганічної хімії ім. В.Вернадського НАНУ, член-кореспондент Анатолій Білоус, — розробили керамічні нагрівальні елементи, які не дають іскри, і встановили їх у дизельному двигуні.

Спосіб застосування цих елементів нагадує давнє досягнення китайської медицини, коли лікар знаходить біологічно активні точки на тілі, на які потім впливає (голкою, масажує чи припікає). Так і в дизельному двигуні знайдено в найбільш критичних ділянках три точки. В них ми поставили крихітні нагрівальні елементи, на які від акумулятора подається напруга 12 вольт. Дизельному двигуну потрібно зробити лише перший «ковток» палива, щоб він ожив. Тому виявилося достатньо лише розігріти з допомогою нашого нагрівача невелику кількість дизельного палива, щоб двигун почав працювати. За кілька десятків секунд він виходить на режим і далі без жодної автоматики підтримує необхідну температуру.

Ідея дуже проста. Чому ж давно не поставили такий нагрівач? Виявляється, якщо використовувати з цією метою метал, він перегріється і двигун спалахне. А використання нашого матеріалу гарантує безпеку при ефективній роботі. У КБ «Дизель» вже розроблено цілу серію двигунів, де в документації поставлені наші нагрівачі. Так, вивчаючи нанопроцеси у твердому тілі, вдалося отримати нові властивості матеріалу й навіть використовувати їх у промисловості.

Розробка зацікавила канадців. У них холодна країна, є шахти, із яких потрібно викачувати воду. Там працюють дизелі. Вони були в нас уже кілька разів. УНТЦ профінансував цю роботу. Зараз ми готові виконати з КБ «Дизель» необхідні для них розробки. На жаль, у наших країнах у промисловості грають за різними правилами, і канадцям, напевно, важко на державному рівні укладати з нами офіційні договори для спільної роботи. Їм було б простіше запросити нашого співробітника на півроку-рік, аби він за відповідну плату їх навчив. Вони б налагодили виробництво й поставили крапку. Проте така технологія впровадження не підходить нам...