Навіщо кібернетикам Цар-гармата

В українських ЗМІ не раз повідомлялося про нібито видатне досягнення нашої науки — створення в Кібернетичному центрі НАНУ кластера, що ввійшов у число 500 найпотужніших обчислювальних машин у світі. Говорилося і про те, що кластер у нас створено вперше. Хоча в той час у нашій країні вже існувало принаймні чотири кластери. І, як кажуть експерти, це було не бозна-яке досягнення для держави, де колись було побудовано першу на континенті обчислювальну машину й у лічені роки створено наймогутніший Інститут кібернетики...

Якось академік Юрій Глєба, відповідаючи на закиди, чому він не працює в Києві, пояснив, що йому легше по Мережі одержати будь-яку інформацію з іншого кінця світу, ніж зв’язатися з президією НАН України. Чому ж досягнення інформатики, які нині доступні кожному американському чи європейському фермерові, так важко впроваджуються в роботу керівного центру Національної академії України? Чому досі про досягнення цієї установи не можна одержати вичерпну інформацію з сайта цієї організації?

Утім, відповідь дає сайт самого Кібцентру. Його убогий вигляд красномовно інформує про стан речей у мозковому центрі української кібернетики. Тут усе викликає подив: нудний дизайн, майже цілковита відсутність інформації, ніяких даних про роботу кластера. Невже ця диво-машина — всього лише своєрідна цар-гармата для демонстрації могутності?

Може, така ж інформаційна пустеля панує і на сайтах інших наукових та навчальних установ України? Заглянув на сайт Інституту теоретичної фізики НАНУ. Тут інформація багатша. На сайті є дані не тільки про їхній кластер, тут також можна дізнатися, наскільки він завантажений. Дуже важливі відомості для охочих попрацювати на такій машині. Очевидно, що співробітники інституту активно співробітничають зі світовими науковими центрами.

Далі зайшов на сайт Інформаційно-обчислювального центру (ІОЦ) Київського національного університету імені Т.Шевченка. Тут узагалі море інформації, яка, до того ж, регулярно оновлюється. Про інтенсивну роботу свідчить і сторінка, присвячена їхньому кластеру, з неї видно — машина завантажена майже повністю...

На щастя, українські університети підхопили цей напрям і продовжують його розвивати. У Києві потужні факультети є у Національному політехнічному університеті «КПІ», Києво-Могилянській академії, Національному університеті імені Т.Шевченка, низці інших вузів. Обнадіює, що університети інших великих міст також готують чудові кадри й можуть стати основою для відродження української інформатики на новому рівні.

Оглядач «ДТ» відвідав університетські лабораторії й центри в різних містах України, щоб розповісти про них читачам тижневика. Перший матеріал — про ІОЦ Київського національного університету, яким керує доцент Юрій БОЙКО.

— Юрію Володимировичу, як давно існує Інформаційно-обчислювальний центр Національного університету?

— Наш ІОЦ нещодавно відзначив своє п’ятдесятиріччя, тобто це був перший такий центр в Україні. Але за минулі роки він зазнав великих змін. Приміром, після повсюдного поширення персональних комп’ютерів довелося докорінно змінювати завдання ІОЦ. Тоді ми вирішили взятися за створення локальної мережі в університеті.

Для Київського національного університету споконвічно була характерна централізація, і це виявилося важливою перевагою. В тих університетах, де на кожному факультеті намагалися створювати своє інформаційне господарство, зрештою було втрачене відчуття цілісної організації. У нас же була єдина політика, і це дозволяло вкладати кошти в об’єднані проекти. Природно, великих грошей не було й у нас, але концентрація коштів в одному місці дозволяла істотно заощадити в інтересах усіх факультетів, зберегти принаймні архітектуру мережі.

Згодом нам удалося створити і кластер. Допомогли Intel і наші випускники, які обіймають нині відповідальні посади у відомих IT-компаніях.

— Для чого ви використовуєте кластер?

— Ми рахуємо задачі з хімії, ядерної фізики, виконуємо завдання для тих, хто розробляє нові ліки, займається молекулярною біологією і генетикою. Він у нас постійно завантажений...

— Ви надаєте платні послуги?

— Так, ми намагалися використовувати кластер для виконання завдань на комерційній основі. Але вчені переважно люди бідні, і тому все закінчується тим, що замовник пише нашому ректорові лист-прохання, одержує пароль, логін і далі працює безплатно. Крім того, на кластері працюють наші студенти, аспіранти, наукові співробітники університету. Кластер перевантажений роботою.

— У Відні 2002 року з великою помпою у присутності найвищого керівництва України й Австрії було підписано документи про підключення нашої країни до загальноєвропейської дослідницької мережі GEANT. Хоча для інших європейських країн це задоволення коштує близько мільйона доларів, для України все було зроблено безплатно. Тоді з Відня Леонід Кучма по мережі розмовляв із ректором Національного університету Віктором Скопенком. Академіки, які брали участь у цій події, і міністри говорили про історичне значення підключення, про те, що тепер українські вчені матимуть прямий вихід до наукових скарбів Європи. Проте, коли галас навколо цієї події вщух, ні в кого з учених у НАНУ не можна було домогтися відомостей про подальший розвиток подій. Було таке враження, що ніхто в академії до пуття не знає про це підключення, а високе наукове начальство всерйоз не цікавиться можливостями, які відкривалися для української науки. Що ж відбувалося після торжеств у Відні?

— Університет у рамках цієї програми зміг підключитися на швидкості 2,3 Мгбіта/сек до загального ресурсу в 34 Мгбіта/сек. Ми провели роз’яснювальну роботу про можливості GEANT, і вона стала дуже популярною серед наших користувачів. Незабаром ми її повністю задіяли. Довелося навіть прокласти додаткове оптичне волокно для збільшення пропускної спроможності до 10 Мгбіт/сек, що й було зроблено за підтримки спеціалістів Укртелекому. Цей канал працював до відключення України від ресурсу GEANT. Коли ми надіслали запит до компанії ACOnet: «Чому це сталося і коли підключите знову?» — нам відповіли, що це питання треба регулювати на рівні державних органів. Проведено аналіз стану каналів за час експлуатації, згідно з яким ресурс було задіяно на 10—15 відсотків... Тобто, по суті, ми виявилися мало не основними користувачами цього ресурсу в Україні.

— Але в нас у країні є Кібернетичний центр, є президія НАНУ, де часто скаржаться на те, що держава не виділяє гроші на передплату на іноземні часописи, на інтернетний ресурс, чому ж в академії не подбали про те, щоб скористатися щедрим подарунком Європи?

— Я вам відповів, як стояла справа в нас...

— У кожного досягнення є зворотний бік — ефективність навчання стала більш високою, але комп’ютер відкрив нові можливості й для розваг. Ви не відчули, що у вас забитий трафік, оскільки студенти розважаються, можливо, зі своїми колегами з другої половини планети?

— Так, закон зберігання працює і тут. Довелося наводити лад. Університетська мережа має 30 тисяч користувачів: студентів, співробітників. Природно, що багато хто з молоді, дорвавшись до Інтернету, нерідко користувався ним не для діла: картинки, ігри, спортивні новини, листи друзям і подружкам тощо. Ми протягом місяця проводили аналіз і виявили, що 60% трафіку використовується не за призначенням.

Спочатку ми спробували боротися з нераціональним використанням трафіку за допомогою фільтрів. Але народ у нас грамотний і наші перепони легко обходили. Крім того, траплялося багато недоладностей. Приміром, ми спробували відфільтрувати слово «секс» і відразу дістали протести від біологів — для них це робоче слово, а ми їх відітнули від великого обсягу інформації.

Тоді довелося кожному користувачу дати логін, який відкривав би йому можливість користуватися інформацією. Тепер, коли мені приходить логін, власник якого використовує мережу для добування неробочої інформації, я його просто закриваю, навіть не знаючи, кому він належить — професорові, студентові чи ще комусь. У нас загальні правила користування. А на електронну адресу йде повідомлення, що він закритий. Так удалося спрямувати процес у робоче річище і серйозно розвантажити трафік.

— Студенти можуть користуватися університетською бібліотекою в електронному вигляді?

— Вона відкрита для студентів. Звичайно, не всі книжки є в електронному вигляді, оскільки не завжди є авторський дозвіл на користування ними у мережі.

— У вас платний вхід в електронну бібліотеку?

— Безплатний, тому що всі, хто нею користується, це наші студенти або співробітники. Правда, маємо й іноземні ресурси. Туди можна потрапити зсередини нашої локальної мережі. Є ресурси, куди можна потрапити, увівши пароль. У цьому разі потрібно написати заяву, і вам видають логін і дозвіл працювати.

— Майже всі вузи України готують фахівців з інформатики або кібернетики. Проте гостро бракує кваліфікованих спеціалістів у галузі інформаційних технологій. Що відбувається на цьому ринку?

— Ця галузь розвивається дуже бурхливо. Багато компаній за короткий термін роблять такі кроки вперед, що жодні навчальні програми за ними не встигають. І цей пласт знань (точніше — реальне незнання про найостанніші досягнення) накопичується. У результаті студент після закінчення вузу приходить на роботу і тут виявляється, що в нього є освіта, але немає конкретних знань.

Щоб виправити ситуацію, було введено сертифікацію спеціалістів. Фірми «Microsoft», «IBM», «Cisco Sistems» та інші гіганти оцінюють знання фахівців за наявністю сертифіката певного рівня. Вони набирають групи для навчання у своїх навчальних центрах. Таку установу відкрито і при нашому університеті.

— До академії студент може вступити з першого курсу?

— Може, але ми не рекомендуємо це робити, адже на студента лягає дуже велике навантаження. Не всі на перших курсах можуть поєднувати навчання з відвіданням вечорами академії. Тому ліпше починати зі старших курсів — тоді вони здобудуть потрібні знання, шанс знайти хорошу роботу. Істотно відбивається на якості такої освіти і те, що для одержання сертифіката студенти складають іспит не у своєму вузі, а в спеціальних центрах, які мають право їх приймати. Це забезпечує незалежність оцінки і рівень того, хто пройшов сертифікацію.

— Така освіта, напевно, так само усереднена, як і їжа в «Макдоналдсі». Ви можете порівняти наших випускників з іноземними?

— Легко перевірити, як нині навчаються люди по всьому світі. Так, в академії Cisco є можливість оцінити успішність у даний момент усіх студентів світу з даного іспиту. При вступі до академії кожен має пройти тест на наявність певного рівня. Не можу зрозуміти чому, але наші студенти трохи поступаються у такому тестуванні. Зате вони краще сприймають матеріал і успішніше навчаються. У наших студентів фіксується величезний стрибок під час навчання в академії.

— Комп’ютерники — люди вільні, зазвичай, знають англійську, за нашими мірками заробляють добре, але на Заході можуть заробляти ще більше. Адже програмісти хорошого класу буквально нарозхват у світі. Як ви їх утримуєте, незважаючи на більш ніж скромні університетські зарплати?

— Матеріальна свобода забезпечується їхньою кваліфікацією. І в університеті вони можуть заробити стільки, скільки їм потрібно для життя. Крім того, мені й моїм колегам цікава сама робота. А це дорогого варте. Звичайно, фізику чи біологу, котрим потрібне, крім комп’ютера, ще й дороге обладнання, реалізувати себе складніше в нашій країні. Саме тому багато випускників цих фахів змушені шукати роботу за кордоном. Але комп’ютерник може знайти собі місце й тут.

У лабораторіях університетського ІОЦ оглядачеві «ДТ» удалося поговорити зі студентами.

Дмитро ЗАГОРОДНІЙ, студент радіофізичного факультету, п’ятий курс:

— У відеолабораторії я працюю вже два роки. Тут уперше в Україні було зібрано колекцію відеоматеріалів про життя університету. Мабуть, найбільше досягнення лабораторії в тому, що ми можемо проводити інтернет-трансляції у двох режимах. У нас у країні є тільки два вузи, які можуть таке. На рік ми проводимо до десяти трансляцій. Причому наші передачі можна дивитися в коридорах, гуртожитках.

Володимир БІЛОНЕНКО:

— Я закінчив радіофізичний факультет (кафедра напівпровідників, спеціалізація — автоматизація наукових досліджень). Багато наших студентів працюють у лабораторіях разом із хлопцями з факультету кібернетики. Тут ми займаємося дистанційною освітою. Я, наприклад, — ВЕБ-розробкою та дизайном.

Академічна освіта дає широкий кругозір. А спеціальні знання на будь-якому робочому місці набуваються і нашаровуються на цей «пиріг». Тим паче, що коли фундаментальні знання оновлюються дуже повільно, то в технологіях усе застаріває нині навіть не за роки, а за місяці. Тому фундаментальна база дуже потрібна.