Наука в ручному режимі

А судді хто?..

О.Грибоєдов.
"Лихо з розуму"

МОН запропонувало запровадити новий "Порядок присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника" (далі - Порядок). Проект відповідного документа було винесено на розгляд Кабміну 24 липня, хоча на порядку денному засідання уряду цього питання не було. Немає проекту Порядку і в розділі "Громадське обговорення" на сайті МОН. І не випадково...

Нова редакція Порядку загалом скидається на чинний, ще ВАКівський документ, але, як зазначили чимало тих, хто зміг ознайомитися з проектом, розробленим Міністерством освіти та науки, після "удосконалення" останній не став кращим, навпаки - погіршився. Він пахне нафталіном - багато положень нового Порядку не відповідають сучасним реаліям та європейській практиці, фактично в ньому немає нічого реформаторського. Утім, деякі нововведення впадають у вічі.

Внесені зміни - виключно на користь МОН, що фактично монополізує процес атестації наукових кадрів. Навіть розгляд апеляцій залишається в компетенції міністерства - "на рішення МОН, пов'язані з присудженням (позбавленням) наукового ступеня, здобувач може подати апеляцію... у МОН". До проекту введено санкцію про позбавлення вчених - опонентів, членів спеціалізованих вчених рад - права участі в атестації наукових кадрів, що створює умови для зловживань і тиску на спецради й може бути використане для розправи над "неугодними", не кажучи вже про суто юридичний аспект: порушення прав на наукову та науково-педагогічну діяльність, закріплених у відповідному законі.

"Зважаючи на нинішню ситуацію в МОН, це відкриває безмежні можливості для керування в ручному режимі. У чому ми вже переконалися на прикладі з дисертаційною справою, про яку писало DT.UA
у статті "Шарова порука" (№24, 2013 р.)" - в лапідарному стилі висловив свою думку про міністерський варіант Порядку віце-президент АН вищої школи України, доктор фізико-математичних наук Максим Стріха.

Порівняння положень попереднього Порядку з новим проектом цього документа наводить на думку, що терміновість його винесення на затвердження Кабміну має під собою серйозне підґрунтя. Цим підґрунтям є одіозний наказ № 462, який викликав бурхливу реакцію в науковому середовищі. Докладніше про нього йшлося у вже згаданій публікації в нашому тижневику. Оскільки це могло обернутися для чиновників неприємними наслідками, зокрема у вигляді судових позовів, знадобилося терміново внести зміни в Порядок і таким чином себе убезпечити. Ось чому в новій редакції зник п. 8 "Участь учених у роботі, пов'язаній з атестацією наукових і науково-педагогічних кадрів, є складовою їх наукової та науково-педагогічної діяльності".Цікаво, чим же вона тоді є?

На недоліки нового Порядку у листі (від 7 серпня ц.р.) прем'єр-міністрові М.Азарову вказала голова комітету з питань науки та освіти ВР України Лілія Гриневич.

"Атестація наукових кадрів вищої кваліфікації - це насамперед справа наукової громадськості, а міністерство як центральний орган виконавчої влади має лише організовувати й упорядковувати цей процес. Проте новим варіантом Порядку ще більше закріплюється режим ручного керування в цій сфері, оскільки всі рішення приймає керівництво Міністерства освіти та науки України одноособово, а рішення дорадчих колегіальних органів із цих питань мають формальний характер. Особливо небезпечно, що вища інстанція не просто прагне монополізувати всі повноваження з атестації наукових кадрів, а самостійно встановлює норми, не передбачені чинним законодавством, перебирає на себе суддівські функції. …Тільки міністерство дає дозвіл на повторний захист дисертаційних робіт, позбавляє вчених ступенів, присуджених спеціалізованими радами провідних університетів, вживає санкції щодо відомих вчених. Такі речі неприпустимі в будь-якій цивілізованій країні світу", - йдеться в листі голови парламентського комітету.

Хочеться думати, що у зв'язку з очевидними казусами та ляпсусами в проекті нового Порядку Кабмін вирішив повернути його на доопрацювання. Яким буде остаточний варіант, тепер великою мірою залежить і від наукової спільноти.

Комусь, можливо, видасться дивним, що проект нового Порядку, перш ніж потрапити на розгляд Кабінету міністрів, не пройшов через сито громадського обговорення. Хоча в міністерства мають на це виправдання - мовляв, було організовано ряд нарад-семінарів для керівників та секретарів спецрад, на яких усі охочі могли внести зауваження та побажання щодо вдосконалення системи атестації кадрів. До речі, на сайті МОН у розділі "Громадське обговорення" можна побачити багато різного, а ось для такого важливого документа чомусь не знайшлося місця. Чи бажання?

Тому з деякими думками та міркуваннями з приводу нового/старого Порядку ознайомимо наших читачів. Будемо раді опублікувати цікаві відгуки. Приєднатися до обговорення закликала на своїй сторінці у Фейсбуці керівник парламентського комітету Лілія Гриневич.

"Цей Порядок фактично відсуває вбік законодавчо закріплену в Україні свободу наукової творчості й пропонує користуватися давно віджилими принципами та правилами посвяти звичайного вченого у вченого зі ступенями та званнями. Різниця тільки в тому, що коли раніше ВАК діяв від імені держави, то тепер ДАК діє від імені відомства. Цим ніби підкреслюється той факт, що держава не бачить потреби у безпосередньому використанні науки, а задовольняється тим, що їй запропонує МОН, яке не має жодних важелів впливу на науку, крім як "пущать - не пущать" претендентів на наукові ступені та звання", - вважає В'ячеслав Соловйов, доктор економічних наук, заступник директора ЦДПІН ім. Доброва НАН України. І далі:

- Монополія МОН на наукову істину закріплюється другим пунктом Порядку, в якому прямо сказано, що питання присудження наукових ступенів доктора та кандидата наук стосуються компетенції МОН. Тут-таки йдеться, що навіть атестаційна колегія (яка нібито має складатися з найавторитетніших вчених) тільки бере участь у розгляді та вирішенні питань атестації наукових кадрів, причому діє не спираючись на власні уявлення про якість досліджень претендента на вчений ступінь або вчене звання, а всього лише "відповідно до затвердженого у встановленому порядку положення". Інакше кажучи, діє, постійно звіряючи свою думку з тим, що записано в положенні, затвердженому у встановленому порядку.

Усі, хто ознайомився з МОНівським проектом, звернули увагу на посилення "комерціалізації процесу захисту дисертацій". Новий варіант Порядку містить низку положень, котрі стосуються оплати захисту дисертацій, що створює живильне середовище для корупційних дій та необґрунтованого направлення дисертаційних робіт на повторний захист.

Окремі положення виписано таким чином, що, у разі прийняття Порядку в незмінному вигляді, вони можуть призвести до зниження рівня вимогливості до якості дисертаційних робіт і створення умов для зловживань під час захисту. Так, у п. 11 проекту Порядку викладено підстави, необхідні для дострокового захисту докторських дисертацій, серед яких є досить сумнівні. Наприклад, чи може слугувати такою підставою наявність державних нагород та премій? Адже найчастіше держпремії й нагороди отримують авторські колективи, і оцінити внесок окремого вченого буває досить непросто з причин, які не потребують тут пояснення.

Як і раніше, до дисертацій і здобувачів висувається багато формальних вимог. Суворо регламентуються обсяг дисертацій, як кандидатських, так і докторських, їх оформлення "відповідно до державного стандарту". Тим часом посилення вимог до публікацій, зокрема у виданнях, які входять до міжнародних наукометричних баз даних, учені тільки вітають. Однак вважають недоцільним збільшення кількості обов'язкових публікацій для здобувачів кандидатських дисертацій у природничих і технічних науках, адже в цих галузях досліджень для підготовки статті доводиться проводити складні експерименти, які потребують багато часу.

Незрозумілий статус ступеня "доктора філософії" в атестаційному "табелі про ранги".

І вже зовсім незрозуміло, як МОН має намір боротися з такими ганебними явищами як плагіат і купівля дипломів, що, як зазначають деякі вчені, у системі атестації наукових кадрів набули характеру епідемії.

"Для забезпечення прозорості та відкритості процесу атестації, підвищення якості дисертаційних робіт і відповідальності здобувачів наукового ступеня за підготовлену до публічного захисту роботу доцільно розміщувати повний текст дисертації в мережі Інтернет із дотриманням авторського права за два місяці до захисту для вільного доступу, як це практикується в Російській Федерації", - пропонує Лілія Гриневич.

Про те, що українська система атестації наукових кадрів має вдосконалюватися й наближатися до європейських та світових моделей, що потрібно орієнтуватися на західний досвід, і якими ледь не семимильними кроками ми прямуємо в цивілізовану спільноту, - про все це чиновники від науки і освіти говорять досить промовисто. Однак, як свідчить практика, насправді нічого цього немає. Хоча по досвід інколи навіть далеко ходити не треба.

Ще 10 років тому наш тижневик розповів, як в Інституті біоорганічної хімії та нафтохімії НАНУ, кинувши виклик ВАКу, стали видавати дипломи кандидата наук молодим ученим, котрі успішно захистили дисертації у стінах цієї авторитетної наукової установи.

- Ми справді вже понад 10 років видаємо дипломи кандидата і доктора наук після захистів дисертаційних робіт, проведених у нашому інституті. Диплом видається двома мовами - українською й англійською. Вчена рада інституту складається з висококваліфікованих фахівців, тому здатна дати оцінку роботі, винесеній на захист, і відповідає за якість підготовки спеціаліста, якому ми видаємо свій диплом. Маю сказати, що, хоч наш диплом (ми видаємо його відразу після захисту дисертації, тобто перш ніж спеціаліст, котрий захистився в нас, отримає відповідний диплом державного зразка) і не має прив'язки до системи оплати праці наукового співробітника та посадових привілеїв, та в нього є інша перевага - він відчиняє двері в закордонні наукові центри й лабораторії, - каже академік НАНУ Валерій Кухар.

- Тобто диплом вашого інституту визнають за кордоном?

- Звичайно. Два тижні тому на науковій конференції в Парижі до мене підійшов японець, сказав, що зацікавлений у співпраці з ученим, який працював раніше в нашому інституті, і показав на своєму планшеті диплом із моїм підписом. Я неодноразово мав нагоду переконатися, що дипломи, видані нашим інститутом, визнають за кордоном.

- На Заході, як відомо, присудження вчених ступенів і видача дипломів - прерогатива університетів. Проект нового Порядку присудження вчених ступенів, підготовлений МОН, не передбачає такої можливості...

- І це неправильно. Ніхто не зможе дати більш кваліфіковану оцінку дисертаційній роботі, ніж спеціалізовані вчені ради, які є в провідних університетах і наукових установах. Коли 1992 р. в Україні створювалася Вища атестаційна комісія, я працював у президії Академії наук і відповідав, у тому числі, за підготовку кадрів вищої кваліфікації, тобто, можна сказати, стояв біля витоків нового ВАКу. І ми ставили завдання створити експертні ради, покликані насамперед контролювати ради із захистів при вищих навчальних закладах та наукових установах. У ВАК, звісно, були свої вади, однак із його ліквідацією та передачею функцій з атестації кадрів департаментові МОН система контролю перетворилася на контроль за персоналіями, коли оцінка наукових якостей стала другорядною справою.

Вважаю, що система атестації кадрів, яка діє на Заході, більш виправдана. Тим більше вона пройшла випробування часом. Право присуджувати вчені ступені потрібно віддати провідним університетам і науковим установам. Для початку хоча б окремим. І подивитися, як справа піде. А то виходить якийсь парадокс: вузу, який готує магістра й видає йому диплом, ми довіряємо, а в питанні присудження вчених ступенів у довірі відмовляємо. У нас створена невиправдано принизлива система контролю, якою дуже незадоволені наукове середовище й суспільство. Найголовніше - вона не сприяє ні підвищенню авторитету й відповідальності самих вчених рад, які присуджують ступені, ні якості підготовки спеціалістів.

P.S. Порівняльний аналіз попереднього Порядку та МОНівського проекту - на сайті DT.UA.