Наука, ризики та плагіат

Нічого не робити і спокійно дивитися на переможний поступ плагіату та псевдонауки — поганий варіант. Освітня та наукова системи, в яких усі заплющують очі на недоброчесність, швидко деградує: до керівних позицій дориваються плагіатори та псевдовчені, які легко забезпечать собі будь-яку кількість «наукових» робіт і залучають до викладання подібних недоброчесних осіб, всіляко позбуваючись чесних науковців, навчаючи студентів списувати. Ризик спокійного споглядання плагіаторів на посадах значно перевищує ризики протидії недоброчесності. Але про ризики такої протидії варто говорити.

Найбільшим ризиком будь-яких заходів української освіти та наукової системи є звичка впроваджувати будь-що навіть без спроб думати про сутність цих заходів, — схильність до побудови карго-культів замість реального впровадження реформ та ідей. Це ми вже проходили з Болонською системою, основою якої є забезпечення академічної мобільності, — і побудували нову структуру освіти з новим валом паперів без власне академічної мобільності. Та й для сутнісних реформ, наприклад зовнішнього незалежного оцінювання випускників школи, все ще зберігається ризик перетворення на карго-культ.

Іноді виходять не просто «солом'яні літачки», єдиною шкодою від яких є марне витрачання ресурсів і відбирання цих ресурсів у необхідної діяльності. Масштабні карго-культи часто створюють додаткові корупційні ризики (перевірка правильності чогось, незрозумілого виконавцям і перевіряльникам, — це або імітація, або корупція) і призводять до знищення корисної діяльності, що може не вписуватися у фантазії локальних втілювачів певного карго-культу. Такі карго-культи не завжди виникають від нерозуміння чи поганої якості нормативних документів, — часто імітація діяльності повністю відповідає інтересам виконавців.

Важливо не перетворити боротьбу з плагіатом на карго-культ, коли виконавці процедур не розуміють, що і навіщо вони роблять. Спробую описати деякі ризики забезпечення академічної доброчесності в науці та освіті.

Популярна відмовка небажаючих застосовувати якісь реальні заходи та санкції до недоброчесних учасників освітнього процесу — посилання на те, що, мовляв, законодавство недосконале, тому ми нічого не робитимемо. Стаття 42 Закону України «Про освіту» дає вичерпні визначення, які потребують відповідних процедур для застосування санкцій, проте дозволяють називати конкретні прояви академічної недоброчесності термінами цього закону, без потреби у додаткових процедурах чи судовому розгляді.

Академічний плагіат, самоплагіат, фальсифікація чи фабрикація наукових досліджень не визначаються як кримінальні чи адміністративні правопорушення, тому за умови наявності обґрунтування (порівняльних таблиць щодо академічного плагіату) застосування визначень, наведених у законі, навряд чи можна розглядати як наклепи — це дискусія в науковій спільноті. Звичайно, коли як аргументи використовуються погрози, образи та беззмістовні заяви на кшталт «це не плагіат», доводиться вважати це свідченням повного усвідомлення такими учасниками освітнього процесу їхньої академічної недоброчесності.

Неадекватне ставлення до ризиків є однією з найбільших проблем українського суспільства. Позиція «від мене нічого не залежить, тому нічого не робитиму чи продовжуватиму ризикову поведінку» призводить до збільшення різноманітних ризиків. Страх, небажання аналізувати ризики, фаталізм у стилі «хай буде що буде» — результат інфантилізму та небажання відповідати за власне життя і рішення. Правильний підхід визначається англомовною абревіатурою ALARA — As Low Risk as Possible — зменшення ризику до мінімально можливого. Саме такий принцип застосовується в світі до, наприклад, регулювання діяльності атомних електростанцій.

Ризиками не треба лякати, на них не варто заплющувати очі, їх необхідно аналізувати, мінімізувати, попереджати та передбачати заходи для зменшення. Забезпечити повне уникнення ризиків, як правило, неможливо, але це не означає, що нічого не потрібно робити для їхнього зменшення.

Основний ризик протидії недоброчесності — це ризик переслідування викривачів з боку недоброчесних керівників і просто нерозумних людей, які вважають, що треба мовчати. Це добре розуміють викривачі, і основний метод протидії — єдність академічної спільноти та наявність прозорих процедур офіційного розгляду випадків порушення академічної доброчесності. Ризик мовчання для чесних кваліфікованих людей перевищує ризик протидії з боку корумпованої проплагіатної спільноти, — та спільнота добре відчуває «сильно розумних» і намагатиметься позбутися таких людей, навіть якщо вони мовчатимуть.

Процедури розгляду звинувачень в академічній недоброчесності не мають бути судовими: пропозиція розглядати все тільки в суді еквівалентна пропозиції дозволити плагіат і не розглядати нічого, за винятком поодиноких випадків, де хтось дуже забезпечений вирішить переслідувати «ворога», або надзвичайно скандальних ситуацій, коли академічна спільнота зможе зібрати дуже великі кошти на ведення судового процесу. Академічний плагіат відповідно до Закону України «Про освіту» — це справа саме академічної спільноти, звинувачення в академічному плагіаті, на мою думку, це інформація, яка має науковий характер. А згідно із частиною 1 пункту 17 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» №1 від 27 лютого 2009 року, йдеться про неможливість розгляду у порядку цивільного чи господарського судочинства наукових спорів, тобто вимог про спростування інформації наукового характеру. Звісно, українські суди можуть усе, навіть спростувати закони Ньютона. Але звинувачення в академічному плагіаті (чи самоплагіаті) — це заява про ідентичність чи майже ідентичність двох текстів, у пізнішому з яких немає посилання на більш ранній. Закон України «Про освіту» не вимагає порівняння двох текстів у судовому порядку.

Застосування будь-яких санкцій (а не просто застосування до конкретної ситуації визначень, наведених в Законі України «Про освіту») вимагає процедур, у процесі розробки яких потрібно врахувати можливі ризики, в тому числі ризики застосування невиправданих санкцій з метою переслідування та ризики помилок.

Існують ситуації текстових запозичень без належних посилань, де надзвичайно складно або неможливо встановити, чи дійсно стаття, в якій знайдено запозичення, належить вказаним у ній авторам. Наприклад, якщо автори не зазначили її в своїх офіційних списках праць або ж статтю опубліковано у виданні без належної репутації, яке не перевіряє авторства, не виключено, що статтю з академічним плагіатом могли надіслати від імені автора інші особи. Українські фахові видання авторство все ж перевіряють. Можлива і ситуація, коли дата публікації у виданні без належної репутації теж сфальшована. Це особливо популярна практика для монографій, що видаються маленькими приватними видавництвами. Якщо дату видання неможливо підтвердити датою надходження до провідних бібліотек, приймати публікацію в такому виданні як оригінал для перевірки на плагіат може бути некоректно. В подальшому є необхідними правила для коректності підтвердження дати та авторства публікації. Один із варіантів — розміщення офіційних списків публікацій науковців на сайті Національного репозитарію з точними датами публікації та подання до друку, з перевіркою цих даних.

Тут варто згадати і важливу роль провідних міжнародних бібліографічних баз як способу фіксації авторства та дати публікації (Google Scholar для цієї мети не підходить, бо дає можливість авторам вносити довільні, в тому числі чужі та неіснуючі, публікації, проте статті в профілі можна перевірити за індексацією в тому ж Google Scholar).

Одним із серйозних ризиків є ймовірність надлишкового витрачання ресурсів академічної спільноти на запобігання проявам академічної недоброчесності. Прикладом є вимога звертатися до судів з метою встановити факт академічного плагіату. Необхідно розрізняти помилки цитування чи традиції певної спільноти та академічну недоброчесність. Наприклад, серед математиків не прийнято цитувати всі релевантні роботи; теореми та рівняння часто називаються просто іменем автора чи традиційною назвою. Проте в математичних працях прийнято чітко виділяти результат автора, тож говорити про наявність і відсутність плагіату варто саме через порівняння результатів. Часто трапляються також незалежні розв'язання тієї самої задачі, — це не становить наукової новизни, але не є порушенням академічної доброчесності. Рекомендації для «текстових» галузей можуть бути зовсім непридатними для «нетекстових».

Варто враховувати також корупційні ризики, конфлікти інтересів і помилки в процесі встановлення фактів академічної недоброчесності (процедури розгляду мають передбачати можливість апеляції та прийняття остаточного рішення, яке не має підлягати оскарженню; академічний плагіат керівника установи має розглядатись одразу НАЗЯВО, а не етичною комісією установи); ризики свідомого затягування розгляду з метою збереження ступеня чи посади звинувачених осіб.

Ризики варто враховувати, але без академічної доброчесності неможливі якісна освіта, національна безпека держави, інноваційний розвиток економіки.