Національні академії: оборона статусу

Минуло майже три місяці відтоді, як прем'єр-міністр України Арсеній Яценюк дав доручення міністрові освіти і науки Сергію Квіту, президентові Національної академії наук Борису Патону та іншим чиновникам "розглянути питання організаційно-правового статусу Національної академії наук та національних галузевих академій наук і з урахуванням ефективності їхньої діяльності… підготувати пропозиції та визначитися щодо його приведення у відповідність до вимог і потреб розвитку країни".

Логіку глави уряду зрозуміти нескладно. Розвинені країни продовжують будувати інноваційну економіку, одержуючи додану вартість за рахунок застосування передових технологій. Україна залишається сировинним придатком розвинених країн, і інноваційного прориву поки що не передбачається (рівень інноваційної активності підприємств - близько 10%). Країна в глибокій економічній кризі. Оголошено курс на підвищення ефективності всіх сфер громадського життя. І в цей час у ключовій сфері, яка має забезпечити інноваційний прорив ("академічна наука"), функціонують одразу шість "регуляторів" (НАН і п'ять національних галузевих академій), які одержують чимале фінансування з бюджету і при цьому нерідко дублюють один одного. От "нагорі" й запитали себе: а чи ефективна ця система?

Звичайно, академії наук не можуть вирішити суспільні проблеми, які накопичувалися роками, навіть якщо й захочуть. У нашій країні можновладці до думки вчених не прислухаються. Та й сама академічна наука втратила істотну частину свого потенціалу. Але проблема підвищення ролі науки в суспільному житті й економіці не знімається, а навпаки - набуває нового звучання. Для того щоб ця роль була помітною - треба ухвалювати управлінські рішення (можливо, навіть непопулярні).

Прем'єрське доручення викликало занепокоєну реакцію. Президент Національної академії наук Борис Патон провів засідання Ради президентів академій наук України, за результатами якого було ухвалено рішення (про його суть - нижче). Свою думку в письмовій формі висловили президенти всіх бюджетних академій наук, міністр освіти і науки Сергій Квіт, а також керівники інших міністерств та їх підрозділів.

Що саме пропонують академіки і державні мужі - широкій громадськості невідомо. Але ж ідеться про проблему далеко не другорядну, можна навіть сказати ключову, для майбутнього країни.

Автор цих рядків надіслав до НАН України запит, у якому попросив надати копії необхідних документів (лист НАН, рішення Ради президентів академій тощо). Відповідь надійшла досить дивна: мовляв, Академія наук є юридичною особою, тому згідно із Законом "Про доступ до публічної інформації" таку інформацію ми надавати не зобов'язані. Отак: витрачати мільярди бюджетних грошей НАН може, а повідомити платникам податків про роботу начебто легального органу - ради президентів академій - не може. Таке враження, що ця рада обговорювала не шляхи розвитку академій і підвищення ефективності академічної науки, а щось нехороше…

Припустимо, академія не зобов'язана надавати інформацію про свою роботу, посилаючись на букву закону про доступ до публічної інформації, тому що цей закон регулює діяльність суб'єктів владних повноважень, яким НАН справді не є. Але ж у нашій країні діє Закон України "Про інформацію", у ст. 5 якого записано: "кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання і захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів".

Ми також звернулися із запитами до Кабміну, МОН та інших зацікавлених відомств із проханням надіслати необхідні документи. Нам досить оперативно надіслали ці документи, причому навіть ті, які НАН України з якихось причин приховує. І ось яка картина вийшла.

Мінекономрозвитку запропонувало передбачити реформування системи наукових установ відповідно до сучасних вимог розвитку країни, а також забезпечити реальне залучення національних академій до процесів посилення конкурентоспроможності країни. Розрахунків і конкретних пропозицій - немає.

Міністерство охорони здоров'я пропонує посилити роль Академії медичних наук у розробці Концепції національної системи охорони здоров'я, а також констатує, що МОЗ не має важелів впливу на визначення тематики актуальних для медичної галузі досліджень. Розрахунків і конкретних пропозицій - немає.

Мінагрополітики стверджує, що Академія аграрних наук має зберегти свій нинішній статус. Роль науки може бути посилена, якщо застосувати фінансово-кредитні й податкові важелі, а змінювати статус академії не треба. Розрахунків і конкретних пропозицій - немає.

Міністерство освіти і науки вважає, що національні академії здатні забезпечити посилення конкурентоспроможності держави і науковий супровід реформаційних процесів. Міністр С.Квіт запропонував розглянути проблему організаційно-правового статусу академій на одному з засідань комітету з питань науки і освіти Верховної Ради при доопрацюванні проекту нової редакції Закону "Про наукову і науково-технічну діяльність".

Національна академія наук стверджує, що основні принципи організації діяльності академії були закладені геніальним українським ученим В.Вернадським ще 1918 р. Ці принципи (державне фінансування, самостійність, самоврядування), як стверджує НАН, пройшли перевірку часом і довели свою ефективність. Організаційно-правовий статус НАН, на думку її керівництва, має бути збережений. Рада президентів академій ухвалила рішення, в якому зазначила, що статус і ключові принципи функціонування академій треба зберегти, їх можна тільки вдосконалювати, і для цього достатньо внести зміни до статутів академій (щоправда, суть необхідних змін не уточнюється).

НАН також надала прем'єру довідку - "Про діяльність Національної академії наук щодо наукового забезпечення різних сфер соціально-економічного та культурного розвитку країни", в якій міститься інформація про наукові досягнення останніх років. Щоправда, у довідці немає даних про економічні ефекти, які одержали держава й бізнес від упровадження цих досягнень. Немає також розрахунків ефективності витрачання бюджетних коштів.

Отже, усі чиновники зробили висновок, що академічна наука в нашій країні конкурентоспроможна, відіграє (або може відігравати) помітну роль у процесах реформування. Однак ніяких об'єктивних доказів, у тому числі економічних розрахунків, що підтверджують справедливість цього висновку, у документах не наводиться. Посилання на те, що у створенні академії брали участь геніальні вчені, звичайно, таким доказом слугувати не може. Тим більше що деякі галузеві академії (наприклад правових наук) геніальністю творців похвалитися не можуть…

Втім, про результативність нашої науки багато цікавого можна почерпнути з об'єктивних джерел. У рамках Програми розвитку ООН щорічно готується й оприлюднюється Доповідь про людський розвиток. У цьому документі наведено дані про результати наукової діяльності різних країн. Згідно з Доповіддю за 2013 р., в Україні рівень видатків на наукові дослідження й розробки становить 0,9% від ВВП (за період 2005-2010 рр.) Це порівняно хороший рівень, якщо взяти до уваги деякі розвинені країни, а також країни СНД: в Іспанії - 1,4%, в Італії - 1,3, у Гонконзі - 0,8, у Польщі - 0,7, Білорусі - 0,6, у Росії - 1,3%. Середній рівень у регіоні "Європа і Центральна Азія" - 1,0%.

При цьому відносна кількість виданих патентів у перерахунку на мільйон населення в Україні порівняно невелика - 85,2 (в Іспанії - 157,7, в Італії - 303,4, у Гонконзі - 758,9, у Польщі - 78,5, у Білорусі - 127,4, у Росії - 212,1). Середній рівень у регіоні "Європа і Центральна Азія" - 93,8.

Але найбільш "убивчий" показник - отримані ліцензійні платежі та збори, що розраховується в доларах США на душу населення. Тобто конкретний економічний ефект від практичної реалізації наукових розробок. В Іспанії - 23,0, в Італії - 59,8, у Гонконзі - 56,6, у Польщі - 7,1. Середній рівень у регіоні "Європа і Центральна Азія" - 8,2. І тільки в пострадянських країнах цей показник украй низький: у Білорусі - 2,1, у Росії - 6,1, в Україні - 2,3.

В Україні понад 50% фінансування науки надходить з бюджету, у європейських країнах - за рахунок корпорацій, які замовляють ученим ті чи інші дослідження.

Тобто за відносним обсягом фінансування сфери "наукові дослідження і розробки" порівняно з іншими країнами Україна не виглядає відсталою. Так, абсолютна сума коштів, що виділяються, є недостатньою, однак це зумовлено швидше слабкістю нашої економіки і жахливим бюджетним дефіцитом, а не бажанням влади когось обмежити. Зате результативність нашої науки (якщо подивитися на об'єктивні економічні показники, а не умоглядний "унікальний науковий потенціал") перебуває на жалюгідному рівні.

Невже за показниками результативності й ефективності науки ми хочемо залишатися на вкрай низькому рівні пострадянських країн? Якщо ми обрали європейський шлях розвитку, мусимо прагнути забезпечити й високу результативність науки в рамках уже виділеного фінансування, а також шукати додаткові джерела залучення коштів на наукові дослідження і розробки. У тому числі на зовнішньому (європейському) ринку.

На думку експертів, статус національних академій, безперечно, міняти треба. Єдиного, а краще сказати - оптимального рішення з цього приводу поки що не існує, точніше, не досягнуто. Має йтися про розумні реформації, спрямовані на збереження провідних наукових напрямів і установ та академічного (державного) майна. Також потрібно міняти всю систему управління науковою діяльністю.

Перше. Потрібно розробити єдину Стратегію розвитку наукової сфери (зараз кожна академія розробляє свої стратегії, концепції і "дорожні карти", які не узгоджуються між собою). Реформа управління науковою діяльністю має стати одним з елементів загального пакета реформ. Треба орієнтуватися на досягнення чітких вимірюваних критеріїв, які свідчили б про значущу роль науки в економічному розвитку.

Друге. Вищі органі влади мають активніше впливати на вирішення стратегічних питань реформування управління наукою. Як мінімум, створити Координаційну раду, до складу якої включити незаангажованих учених і незалежних експертів.

Третє. Наука буде затребувана тільки в тому разі, якщо інноваційна діяльність приноситиме відчутний прибуток (рентабельність інноваційної діяльності має перевищувати середній показник). Інноватори створюють попит на наукові результати, і наукові організації мають бути зацікавлені в наданні наукового результату належної якості. Тому інноватори повинні мати реальну підтримку держави. Насамперед шляхом надання бюджетних субсидій, податкових пільг, доступу до дешевого кредитування, страхування ризикових проектів, підтримки венчурних фондів, наукових парків, технологічних інкубаторів.

Четверте. В академічній сфері треба розширити можливості так званого академічного підприємництва. Деякі елементи такого підприємництва закладено у проекті Закону "Про наукову і науково-технічну діяльність" (нова редакція), однак вони фрагментарні і не системні. Інститути й колективи вчених повинні одержати реальні (а не декларативні) важелі комерціалізації результатів своїх досліджень.

П'яте. Потрібно кардинально спростити і здешевити всі процедури оформлення наукових результатів. Реєстрація наукової теми - по інтернету. Подача заявки на участь у конкурсі - теж в інтернеті. Одержання патенту й авторського посвідчення - один візит. Усі витрати - символічні. Публікація статті в науковому виданні - виключно безоплатна. Якщо журнал отримує гроші від ученого - про об'єктивність експертизи статей, що надійшли, можна забути.

Шосте. Держава повинна підтримувати продуктивних (а не тільки наближених) учених. Продуктивного вченого визначити досить просто, треба "всього лише" запровадити систему моніторингу його результатів, яка застосовується в розвинених країнах. Кожен продуктивний учений має отримати можливість реальної участі у програмах академічної мобільності.

Сьоме. Треба оздоровити процедури підготовки наукових кадрів. У нормативних документах необхідно ретельно виписати всі правила, щоб у міністерських чиновників, а також керівників інститутів і вишів не було бажання їх "вільно трактувати". На жаль, зараз представники наукової громадськості не допускаються ні до атестаційного процесу, ні до розробки "нормативки".

Восьме. Доцільно серйозно обговорити питання про об'єднання всіх академій в одну. Хіба хтось довів, що шість академій - це оптимально? Чому не п'ять, не сім, не одна? Таке об'єднання приведе до концентрації організаційно-економічних ресурсів підтримки академічної науки. Крім того, усуне дубляж у наукових дослідженнях (коли ту саму проблему досліджують учені різних академій). Усі адміністративні посади мають обіймати люди, які не досягли пенсійного віку. На одній посаді не можна перебувати більше ніж десять років.

Дев'яте. Необхідно активно й наполегливо запроваджувати конкурсні начала розподілу бюджетних коштів на фінансування наукових проектів. Як показала практика, академії наук цю функцію виконувати не можуть, бо зацікавлені розподіляти кошти тільки своїм підвідомчим організаціям. Такі конкурси мають проходити публічно, з використанням електронних технологій, а право участі в них мають одержати не тільки академічні інститути, а й виші та колективи недержавних наукових організацій, і навіть рядові вчені.

Десяте. Наша країна підписала Угоду про асоціацію з ЄС. Там є положення про вільний рух товарів і послуг. Рано чи пізно європейці доб'ються, що ці норми в нас діятимуть "на всю котушку". Тобто доступ до виробництва "наукових послуг" (реалізації наукових проектів) за рахунок українського бюджету отримають не тільки українські громіздкі інститути, а й будь-які європейські інституції, у тому числі громадські наукові організації, недержавні експертні бюро тощо. Коли в тендерах (конкурсах) з розподілу наукових проектів почнуть брати участь європейці - махлювати буде дуже важко. Українські гроші "на науку" отримуватимуть не українці. І до цього виклику треба готуватися вже зараз. Академії наук цю проблему навіть не ставлять на порядок денний.

І нарешті, треба наполегливо запроваджувати механізми громадського контролю за діяльністю академій. Платники податків виділили на академічну науку 5 млрд грн? Отже, платники податків мають право знати, наскільки раціонально й ефективно витрачаються ці гроші. Для цих цілей потрібно створити громадську раду, до складу якої мають увійти представники громадських організацій, провідні експерти, журналісти, незалежні вчені. У законі необхідно передбачити, щоб академії публікували звіт про ефективність використання бюджетних коштів, пояснювали необхідність фінансування всіх наукових проектів (за винятком "закритої тематики"). На сайті НАН потрібно розміщувати не тільки статті академіків, а й насамперед суспільно значущу інформацію про конкретні результати досліджень, їх упровадження й можливість комерціалізації.

Це далеко не повний перелік того, чого потребує система управління академічною наукою. Редакція не ставить перед собою завдання подати повний пакет реформування наукової сфери. Наша мета - залучити до обговорення проблеми якнайширше коло зацікавлених осіб, а також створити у вищих чиновників розуміння необхідності змін "тут і зараз". Процеси оновлення, що відбуваються зараз в органах влади, вселяють надію, що реальні реформи нарешті торкнуться і такої життєво важливої для майбутнього країни сфери, як наука.