Музей української науки

Вірною ознакою того, що опублікована стаття зачепила за живе, є кількість відгуків на неї. У цьому сенсі стаття в найвідомішому науковому журналі світу Nature, присвячена Національній академії наук України, виявилася серед рекордсменів. Її переклади з англійської на українську та російську прийшли до редакції відразу з кількох джерел: з-за кордону, із Харкова, Києва та ін. Невже стільки людей трудилося над перекладами? Ми звірили їх — справді, вони зроблені різними людьми. Виходить, «доброзичливці» в академічного керівництва є в усіх регіонах України. «ДТ», сповідуючи принцип — бути дзеркалом життя, не могло не надрукувати переклад цієї статті.

Після публікації перекладу статті з Nature нас буквально накрила хвиля відгуків. Змушені заздалегідь вибачитися перед читачами: ми фізично не в змозі опублікувати все, що ви на цю тему надсилаєте нам. Тому змушені вибрати лише найкоротші та найкрасномовніші. Приміром, нам видалося, що досить виразно окреслює стан справ із свободою слова в Національній академії лист до «ДТ» дійсного члена НАНУ Ярослава Яцківа. Він не потребує коментарів.

Не без жалю відзначаємо: вченим України нема де висловити свою незалежну думку. У дослідників немає незалежної газети, як, приміром, у російських учених — «Поиск». Зауважимо, цю газету роблять журналісти (котрі не працюють в академії) для вчених. Це вельми важлива деталь!

Про атмосферу в українському науковому середовищі свідчить і такий виразний факт — надсилаючи свої статті в тижневик, часто навіть славетні вчені просять публікувати їх... під псевдонімом. Усі деталі говорять про становище інакомислячої меншості в Академії наук. Хоча нас переконують, що насправді меншістю є керівництво НАНУ, на котре академічне співтовариство жодного впливу справляти не може. Тому, аби донести до верхівки академії те, що думають із цього приводу рядові члени наукового співтовариства, публікуємо кілька думок наших читачів, висловлених ними на форумі сайта «ДТ» і в їхніх листах до редакції газети.

«Предметом статті (у Nature) не є українська наука. Більше того, її предметом не є Національна академія наук України. Насправді стаття — про згубність влади президії академії».

«Цілком згоден із автором статті. Кардинальне реформування необхідне не лише НАНУ, а й галузевим академіям, особливо УААН, де дутих членів-кореспондентів і академіків більше, ніж врожаю на полях. Користі від таких академій і академіків жодної, навіщо викидати на вітер бюджетні кошти? Я вже не кажу про те, що багато інститутів УААН бюрократами від науки перетворено на «богадільні для старих професорів».

«Ви гадаєте, це лише сьогодні розпочалося? Так було і двадцять років тому. Забетоновані артерії не пропускають свіжу, здорову кров. Здорова конкуренція неможлива. Немає поваги до талантів і добре освічених людей. Закидають камінням, доносами та знищать молодий талант. Нічого нового!»

«Першорядним завданням бачу омолодження кадрів. Подивіться на вік наших академіків і нашого президента Академії наук. Аналогічна ситуація в інститутах. Так зване вікове лобі. Ви не можете піднятися до наукового співробітника, поки ваш старший колега не перейде в ранг старшого наукового, й так далі. Але посади потрібно обіймати не за віком, а за досвідом і знаннями. У нормальних умовах молодий науковий співробітник не зобов’язаний приписувати в автори статті своїх «старших» колег, котрі й поняття не мають, що в ній написано. Європейська система хороша вже тому, що в 65 років людина йде з управлінської посади та стає науковим консультантом і за це не отримує грошей. А в нас спробуй змінити завідувача відділу, не кажучи вже про директора інституту!!! Це нагадує комуністичну партію радянських часів — посади посмертно».

«Корисна стаття. На жаль, проблема надзвичайно застаріла — НАНУ вже не зможе самостійно реформувати себе навіть при сприятливій політиці держави. Надзвичайно замкнена на себе організація. На початку — в середині 90-х були зроблені спроби провести ротацію (навіть не заміну!) керівних ланок НАНУ. Без успіху — стара гвардія перемогла, не в останню чергу завдяки знанню владних коридорів і зв’язкам із депутатами «поетичної хвилі» в ВР. Здібні і молоді проголосували ногами…

Хтось тут, на форумі, зауважив, що «тупость бюрократов вокруг науки непостижима». Дозвольте не погодитись. Наші українські навколонаукові бюрократи — це переважно унікальний сплав інтелекту і підступності. Інтриги і внутрішні битви «за метал» в кишенях — їхня стихія»...

«Хто є хто у світовій науці — давно вже визначається публікаціями в рейтингових міжнародних журналах. Система недосконала, як будь-яка система управління, але нічого кращого не придумано. І для України така «безкоштовна зовнішня експертиза» дуже необхідна, адже «хуторизація» нашої науки йде навіть швидше, ніж очікувалося — докторські із 100-відсотковим списком публікацій у роботах периферійних університетів (недавно тримав в руках автореферат — 26 публікацій у період 2001—2005 рр. у «фахових виданнях»: 23 — у роботах Вінницького технічного, по одній, якщо не помиляюся, у роботах Херсонського, Чернігівського і Житомирського), кандидати в членкори й академіки на виборах у НАНУ — без єдиної публікації в міжнародних (навіть російських) журналах.

Відкритий конкурс зі списками публікацій легко покаже, хто з кандидатів на управління українською наукою як «убудований» у науку європейську/світову, та й послужний список із CV — у яких міжнародних проектах брав участь, у яких закордонних центрах працював, теж допоможе зрозуміти, хто є хто.

І список гідних людей може бути чималий. Обойма не закінчується (і навіть не починається) на плагіаторі Литвині і на народному художнику, співаку і політичному діячі широкого діапазону Семиноженку».

«Якщо на фірмі топ-менеджери, котрі відповідають за якийсь напрям її діяльності, завалюють свою ділянку роботи, їх звільняють із цих посад і призначають інших, більш компетентних. Результати діяльності топ-менеджерів Патона і Гуржія на ввіреному їм фірмою «Україна» напрямі «Розвиток української науки та її інтеграції в європейську/світову» не викликають суперечливих оцінок при об’єктивному погляді зі сторони, зокрема, і в обговорюваній статті в Nature. Чому фірма не міняє менеджерів, які не справляються із сучасними завданнями?»

P. S. У редакції є підстави вважати, що загадковий іноземний автор К.Шайермайер, котрий припустився кількох неточностей, на що звернули увагу наші читачі (приміром, Б.Патону не 85 років, а 88...), здобував інформацію з джерел усередині академічної опозиції, що має потужне представництво за кордоном. Чимало українських фізиків, хіміків, біологів, цілком затишно почуваючись у різних країнах, дуже роздратовані, чому їм — котрі довели своє вміння робити справжню науку в кращих лабораторіях світу — навіть не пропонують повернутися на батьківщину, аби очолити кафедри, відділи, інститути, як це зробили, у першу чергу, молоді керівники академій у Китаї, Польщі, Угорщині й інших країнах — недавніх наших товаришах по соцтабору?

А либонь саме ці люди могли б дати «друге» дихання нашій науці, вивести на реальні контакти з передовими представниками світової науки й мимохідь розв’язати багато інших її нинішніх проблем. Ще більшу тривогу в здорової частини української науки викликає те, що в справжні члени академії (тобто до складу тієї верхівки, котра має право за теперішнім статутом приймати доленосні рішення) із кожними новими виборами дедалі більше прибуває людей, далеких від дослідницької роботи, — представників влади, нуворишів із грошима, просто людей, які зазнали поразки в політиці, але зберегли серйозні зв’язки. Так, один із «непотоплюваних» уперто повзе в НАНУ. І, схоже, його зусилля рано чи пізно увінчаються успіхом, бо він уже проштовхнув свою дружину в народні артистки та члени Академії мистецтв...

Визнаємо: за всіх претензій, що наукове співтовариство висловлює президентові НАНУ, йому можна лише щиро поспівчувати. Борису Євгеновичу в нинішній ситуації не позаздриш. Люди, котрих по-справжньому хвилює доля української науки, запитують: а що ж із нею буде далі?..