МОРАТОРІЙ НА ЗДОРОВИЙ ГЛУЗД або ЗАПОВІДАННЯ ЗЛИДНІВ?

Проблеми лісового господарства й лісокористування постійно висвітлюють різноманітні українські видання. Особливо загострювалася полемі-ка навколо питань лісу протягом останнього десятиліття двічі: у період ухвалення «Лісового кодексу» й реформування, що збігся із ним у часі, комплексних лісопереробних підприємств Карпат, а також після катастрофічної повені в Закарпатській області. У першому випадку дискусія точилася навколо проблем збільшення в 2—3 рази обсягів заготівлі деревини, підвищення дохідності лісового господарства (див. «ЗН» від 14 і 28 вересня 1996 р.). У другому — мусувалося питання «надмірного лісокористування», «катастрофічних перерубів останніх десятиліть» (див. «ЗН» від 6 травня 2000 р.). Саме стаття «Обкрадені гори», а також недавно ухвалений Верховною Радою Закон України «Про мораторій на ведення суцільних рубок на гірських схилах у смереково-букових лісах Карпатського регіону» викликали такі думки.

«Хвилі й піна»

За даними журналістських опитувань, повінь у Закарпатській області визнано головною подією 1998 року. Тож не дивно, що причини її виникнення, пошук винних, з’ясування ролі лісу досі обговорюються в пресі. Перша (після повені) «інформаційна хвиля» рясніла звинуваченнями на кшталт: «безвідповідальне варварське ставлення до природи призвело до трагедії», «методичне знищення лісів і рослинного покрову зумовило повінь», «останніми роками карпатський ліс вирубують не там, не так і йде не туди», «із густого пралісу на схилах гір залишилися в кращому випадку поодинокі стовбури, кинуті варварами випадково...» Подібні заяви привели частину наших співвітчизників до висновку: «Повінь у Закарпатті сталася тому, що там вирубують багато лісу, продаючи за кордон деревину».

Подолати це хибне переконання дуже важко. Мало кого цікавлять висновки експертів Національної академії наук, інших компетентних комісій, котрі серед семи головних антропогенних чинників повені недоліки лісового господарства поставили на останнє місце. Мало хто вникає в розрахунки, наведені лісовими гідрологами, де наочно доводиться, що близько 200 мм опадів, що випали за дуже короткий час на осінні ліси, були приречені потрапити в річки, руйнуючи на шляху миршаві мости, старі підпірні стінки, дороги, а часом і будинки, побудовані без захисту просто біля річки.

Для фахівців є очевидним той факт, що в останні десятиліття вирубки в областях регіону зменшилися вдвічі-втричі. Приміром, у Закарпатській області обсяги рубок із 1956 року до останнього часу скоротилися всемеро. При цьому за останні шість років розрахункова лісо-сіка (тобто те, що доцільно вирубувати за сучасними науковими обгрунтуваннями) недовикористовується на 30—40% щорічно. Зумовлено це економічними чинниками, дефіцитом техніки, запасних частин, пального, відсутністю лісових доріг. Через це лісозаготівлі зосередились у зручніших для лісового транспорту, ближчих до доріг і населених пунктів місцях. На віддалених і важкодоступних ділянках призначений для вирубування ліс часто залишається на корені. У лісах, що межують із селами (найчастіше це т.зв. колгоспні ліси), почастішали випадки і збільшилися обсяги самовільних вирубок, тобто злодійства. Через жалюгідний стан місцевої деревообробної промисловості значна частина круглого лісу експортується. Оскільки обсяги залізничних перевезень за останнє десятиліття помітно скоротилися, то транспортовані у відкритих вагонах колоди ще більше зміцнюють обивательську думку про «вирубування карпатських лісів». За думкою народу пильно стежать політики, значна частина яких зосереджена у Верховній Раді. Тож у передвиборну пору 1999 року з’явився проект закону, що ставить за мету «захистити ліси Карпат».

Скажемо відразу: запропонований варіант закону мав досить суперечливий характер. По-перше, дуже невдалою була сама його назва — «Мораторій на інтенсивне лісове господарство в Карпатському регіоні». Адже відомо, що лісове господарство — галузь матеріального виробництва, до завдань якої, за визначенням, належить вивчення та облік лісів, їх відновлення, охорона від пожеж, хвороб і шкідників, регулювання лісокористування, контроль над використанням лісових ресурсів. І проголошувати мораторій на інтенсифікацію вказаних вище функцій неприпустимо.

Сумнів викликала редакція статті 1, що визначала «пріоритетні напрями державної політики щодо природних явищ, які можуть мати негативний соці-ально-економічний і екологічний ефект...» Навряд чи варто будувати державну політику, орієнтуючись на природні явища, особливо такі, як землетруси, повені чи посухи. Держава, мабуть, може лише намагатися мінімізувати масштабні прояви наслідків природних явищ.

Не обгрунтовано, з позицій лісівництва й екології запропонована в статтях 2 і 5 заміна суцільних вирубок поступовими. Адже заключний прийом поступової вирубки за своїми технологічними параметрами й екологічними наслідками часто виявляється гіршим, ніж суцільної. Перейти на систему вибіркових вирубок у насадженнях, які зазнали перших прийомів поступової вирубки, практично неможливо — для цього потрібен більший період часу.

В обгрунтуванні, доданому до проекту закону, були фантастичні цифри очікуваної економії коштів на лісовідновленні (2,5 млрд. гривень), одержані через завищення вартості одного гектара створюваних лісових культур більш як у 1000 разів! Дуже сумнівною була норма закону, залишена й в остаточному варіанті, яка передбачає «винесення в натуру прибережних смуг і водоохоронних зон». До повного паралічу галузі в регіоні могла б призвести заборона використання з 2000 року гусеничних тракторів на лісозаготівлях.

Така докладна розповідь про недоліки проекту закону зумовлена тим, що автор «Обкрадених гір» свою статтю побудував на першому варіанті законопроекту. Принципово не можемо погодитися з твердженням, що в 70—90-х роках «стрімко зросли заготівлі деревини», і не згодні з натяками на те, що саме в цей період відбулося максимальне «обкрадання гір». Адже починаючи з середини 60-х розмір лісокористування не перевищував розрахункову лісосіку, становлячи 60—75% від середнього приросту. Не схиляючись до ідеалізації, необхідно сказати про масштабні позитивні зміни тих років: формування передової лісової індустрії, будівництво підприємств соціальної сфери, величезні обсяги робіт із заліснення вирубок, значні природоохоронні заходи.

Ми цілком поділяємо думку про важливість і актуальність охоронного ведення лісового господарства в гірських лісах. Ми за збільшення питомої ваги вибіркових засобів вирубки, за вдосконалення технології лісозаготівлі, за оптимізацію мережі природно-заповідного фонду. Проте всі ці важливі вдосконалення слід проводити системно, з урахуванням і паритетом екологічних, економічних і соціальних чинників.

«Пороки народу майже завжди кореняться в його законодавстві»

Після реєстрації та підписання закону «Про мораторій...» минув рік. За цей час його текст зазнав багатьох змін, розглядалися різні варіанти назви («Про посилення природоохоронних вимог до лісокористування в Карпатському регіоні», «Про мораторій на суцільні вирубки в гірських лісах...»). Остаточний документ (у редакції Ю.Костенка, О.Фурдичка, Ю.Самойленка) дістав назву «Про мораторій на проведення суцільних вирубок на гірських схилах у смереково-букових лісах Карпатського регіону». Проте нова назва й рік доопрацювання не позбавили закон суперечностей і суттєвих недоліків. Мабуть, їх навіть побільшало.

Англійський історик Генрі Бокль вважав, що законодавець повинен прагнути не істини, а доцільності. Ініціатори закону «Про мораторій...» цей постулат (принаймні у частині лісознавчій і економічній) не розділяють. А про політичну доцільність ми не судитимемо. Міркуючи про такі речі, мимоволі скажеш щось таке, що здається ясним як день, але про що краще мовчати, бо, крім неприємностей, нічого не доб’єшся.

Повернемося до аналізу закону. У його назві фігурують смереково-букові ліси, тобто змішані насадження з двох згаданих порід. Таких насаджень небагато в лісосічному фонді (5—8%). Якщо дотримуватися букви закону, то його дія має бути дуже обмеженою. Проте за останніми даними пропонується поширити закон на всі букові та ялицеві ліси (тобто на 25—30% площі лісосічного фонду).

У преамбулі закону, де викладено його суть («установити мораторій на проведення суцільних вирубок у високогірних лісах, у лісах лавино- й селенебезпечних басейнів і в берегозахисних ділянках лісу в Карпатському регіоні»), міститься дублювання нині чинних положень «Лісового кодексу», «Правил вирубок головного користування» і «Порядку поділу лісів на групи й категорії захисності...». Ці документи затверджено Кабінетом міністрів, їх недотримання призводить до сер-йозних санкцій. Тож незрозуміло: який резон одні повторювати, інші — зводити в ранг закону?

Багато фахівців вважають недоцільним обмеження площі вирубок до 3 га. Звісно, на маленьких лісосіках, розташованих біля стін спілого лісу, формуються найкращі умови для природного відновлення. Але що робити з надмірною фрагментацією лісів, з простим розрахунком? До кожної вирубки веде т.зв. тракторний волок (дорога, якою стягують ліс). На ньому зосереджується основний обсяг ерозії; середня довжина таких волоків у Карпатах становить 2—2,5 км. Якщо лісосіка одна, площею 6 га, то й волок один, якщо ж лісосіки дві по 3 га — кількість волоків зросте пропорційно. Відповідно збільшується екологічна шкода. Про економічні видатки годі й говорити.

Симптоматичною є законодавча директива розширити до 20% мережу природно-заповідних територій (ПЗТ) та об’єктів у Карпатах. Таке командно-адміністративне розширення дуже характерне для Мінекобезпеки періоду 1993—1997 рр. Темпи збільшення кількості та площі заповідних об’єктів в Україні в ці роки були, мабуть, найвищими у світі. Приміром, в Івано-Франківській області за цей період площа охоронюваних територій збільшилася на 119 тис. га, тобто майже втричі. Відсоток заповідання в лісовому фонді країни перевищив оцінку 11%. Цей показник у нас вищий, ніж у таких країнах, як Швеція, Австрія чи Польща. Виділення нових об’єктів практично перейшло в політичну площину. Нові об’єкти частіше включають експлуатаційні ліси, а не ліси, виключені з розрахунку користування.

Тим часом на об’єктах і територіях ПЗТ нагромадилися проблеми: цілий ряд насаджень, у зв’язку з природними процесами, втратили частково чи цілком своє функціональне призначення, на більшості лісових об’єктів (і не тільки лісових) не ведуть постійних наукових спостережень. Тож першочерговими стали проблеми впорядкування мережі природно-заповідного фонду. Однією з важливих складових цього процесу має бути інвентаризація та списання об’єктів, що втратили своє функціональне призначення.

Необхідно сказати про непередбачуваність багатьох природоохоронних рішень. Скажімо, оголошення нових регіональних ландшафтних парків й інших категорій особливої охорони проводиться без належного обгрунтування й обговорення. Часто одним із вирішальних аргументів для місцевих органів влади є інформація типу: «А ви знаєте, що сусідня область (ра-йон) нас обігнала за кількістю та площею заповідного фонду!»

Як альтернативний підхід до проблеми нових особливо охоронюваних об’єктів можна навести приклад сусідньої Польщі. У лісовому фонді цієї країни ви-ділено лише 2,5% національних парків і 1,5% резерватів природи. Там вважають: спочатку необхідно навести належний порядок і забезпечити функціонування (зокрема фінансування) існуючих об’єктів, а тоді вже створювати нові. У Польщі створено й ефективні економічні балансири. Єдиним податком із власників лісу є плата за землю, яку не стягують з земель природно-заповідного фонду. Її направляють у місцевий бюджет. Тож місцеві органи влади дуже скрупульозно ставляться до виділення нових заповідних об’єктів.

«Економіка — наука лиховісна»

З цими словами можна цілком погодитися, вивчаючи динаміку економічних показників лісозаготівельної та деревообробної промисловості Карпатського регіону. Причини такого становища — предмет окремої статті, мабуть, не однієї. Ми ж зупинимося на аналізі впливу закону «Про мораторій...» на економіку галузі.

Заборона вирубок головного користування поширюється на 47% українських лісів. Приміром, по Закарпатській області 66% усіх спілих насаджень не може вирубати головний користувач, у Львівській області таких лісів 54%, в Івано-Франківській — 53%. Це призводить до очевидних економіч- них проблем — значні обсяги цінної деревини не використовуються зовсім або втрачають свої технічні якості на момент санітарної чи лісовідновної вирубки.

У деяких випадках нагромадження великих запасів спілого лісу на крутих схилах призводить до виникнення зсувів. Показовий приклад — гідрологічний стаціонар «Свалява», де Інститут гірського лісівництва протягом 40 років проводить щоденні спостереження за складовими водного балансу в букових лісах. Один із трьох водо-зборів стаціонару, вкритий буковими лісами 100-річного віку, був контрольним. На ньому останні 40 років не вели ніяких вирубок. На двох інших водо-зборах вивчали вплив різних вирубок на складові стоку води. Букове насадження на контрольному водозборі досягло 150-річного віку. Минулої зими на цій, по суті, заповідній ділянці сталася катастрофа: перезволожений внаслідок перекритого водотоку виваленими деревами, грунт схилу перекрив водотік. Грязеселевий потік і зсув цілком зруйнували гідрологічний пост. На сусідніх водозборах, де росте молодий буковий ліс, таких катаклізмів немає.

Останнім часом очевидною стає необхідність співіснування здорового природного середовища і здорової ефективної економіки. Заборонні методи — безперспективні. Тож ухвалення рішень про заборону застосування гусеничних тракторів у Карпатах, найімовірніше, паралізує лісозаготівлі та погіршить економічну ситуацію в регіоні. Ми пропонуємо запровадити систему компенсаційних платежів за екологічну шкоду від лісозаго-тівель. Основними показниками для встановлення нормативів мають служити: технологія лісозаготівель, засіб вирубки, крутість схилу. Залежно від них до попенної плати слід нараховувати певний податок. Приміром, вирубка кубометра деревини в адекватних умовах, при використанні підвісних канатних установок має обходитися в 2—5 разів дешевше, ніж при використанні гусеничних тракторів. Відповідні коефіцієнти до попенної плати повинні мати суцільні, вибіркові й поступові засоби вирубки. Отримані в такий спосіб кошти потрібно використовувати винятково на розробку та впровадження природоохоронних технологій лісозаготівель.

Нормативи компенсаційних платежів за екологічну шкоду від лісозаготівель можна швидко розробити й подати на затвердження уряду чи Верховній Раді. Головним завданням еколого- економічної оптимізації вирубок лісу в гірських умовах є введення економічної відпо-відальності, яка, по-перше, віддзеркалювала б реальну шкоду, і, по-друге, стимулювала б лісозаготівельні підприємства впроваджувати канатні установки.

Норми щодо збільшення густоти лісових доріг, запровадження канатних установок, колісних тракторів, на нашу думку, загалом не є предметом законодавства. Навряд чи за велін-ням Верховної Ради густота доріг, та ще з твердим покриттям, збільшиться в десятки разів. Тим паче, що густота і стан навіть доріг загального користування залишає бажати кращого. Наші розрахунки свідчать: для реалізації положень закону в частині лісозаготівельної техніки й доріг із твердим покриттям у регіоні необхідні інвестиції на суму 5—5,5 млрд. гривень, тобто приблизно мільярд доларів США. Цифри досить красномовні.

Історія нашої країни рясніє випадками, коли закони, сповнені найкращих намірів, видавалися, але не виконувалися чи виконувалися так, що очікувана користь перетворювалася на шкоду. У випадку Закону «Про мораторій...» маємо шанс повторити сумний досвід Росії з її ухваленим 1888 року «Лісоохоронним законом», який не захистив ліси від хижацького винищування в період бурхливого розвитку капіталізму. Водночас є дуже показовими цифри асигнувань на проведення в життя лісоохорони: скажімо, 1908 року загальні видатки становили 138 тис. рублів, 70 тисяч із них пішли на листування й канцелярські витрати... Законодавча й нормативна база ведення лісового господарства України найближчими роками має зазнати істотних змін. Викликано це необхідністю виконання положень Конституції, гармонізації лісового, земельного та природоохоронного законодавства, змінами соціального й економічного становища країни, урахування цілої низки міжнародних зобов’язань України. Але паралельно потрібно зберегти й розвинути струнку, послідовну й системну структуру лісових законів і правил. Удосконалювати положення, що створюють довгострокову мотивацію для дотримання екологічних норм. Заборонні, суперечливі, не прораховані економічно й соціально рішення приречені відіграти негативну роль. Сто разів мав рацію класик лісової науки Георгій Миколайович Висоцький, котрий писав 1913 року: «Практика не повинна спиратися на положення, що випливають із найповерховіших обивательських вражень і суджень, на яких і досі грунтуються деякі основи законодавства».