МОДЕЛЮЮЧИ НЕСВІДОМЕ

Віднедавна поняття «духовність» стало занадто часто використовуватися в примітивних ідеологічних кліше — його винесено на штандарти політичних партій та рухів, які на словах виступають за духовність і відродження. Духовність у їхній інтерпретації стала синонімом релігійності, набула форм язичницьких вірувань та забобонів. До неї апелюють, домагаючись тотального зомбування масової свідомості, безсовісно маніпулюючи поведінкою великих і малих соціальних груп. А окремі представники регіональної інтелігенції спробували навіть надати такій збоченій ідеологічній і культовій практиці певної подоби наукового обгрунтування.

Як самостійний підрозділ НАН України Донецький інститут штучного інтелекту (ДонІШІ) сформувався не відразу. Його структура складалася поступово і продовжує еволюціонувати досі. Але суть пануючих тепер інтелектуальних інтенцій визначилася невдовзі після розпаду команди першопрохідників і концентрації в руках нинішнього директора Анатолія Шевченка всієї повноти організаційних повноважень.

На ДонІШІ дедалі тугіше затягується задушливий зашморг проблем, які потребують термінового вирішення. За іронією долі, до них входить тепер уже не лише комплекс питань, пов’язаних із реалізацією наукової програми зі створення ЕОМ п’ятого покоління, як це було при його виникненні.

Свідченням неприборканого дилетантського вторгнення у сфери, що не мають нічого спільного з актуальними завданнями розвитку інформаційної техніки, стала публікація в останніх випусках журналу «Искусственный интеллект» галузевого видавництва ДонІШІ-НАНУ серії статей зі згадуванням проблеми несвідомого (про справжній аналіз її годі й казати). Підгрунтя їх появи в академічному виданні суто технічного і аж ніяк не гуманітарного профілю не прояснилося й досі...

У критичних виступах газети «Донецкий Кряж» було частково відтворено механізм формування дослідницьких програм, біля витоків яких так чи інакше опинялася постать А.Шевченка. Цей механізм сформувався в сумнозвісні часи, коли Анатолію Івановичу було доручено виконувати функції адміністративного директора в лабораторії штучного інтелекту при ДонДУ. До заздалегідь обумовлених обов’язків його стосовно наукового колективу входила тоді організація рекламної діяльності, що починала відігравати дедалі помітнішу роль у зміцненні статусу лабораторії в міру переходу країни до ринкової економіки.

Рекламним блефом пояснюють колишні колеги А.Шевченка успіхи подальшого адміністративного зростання їхнього боса, який дерзнув як розвиток поверхових і суто описових положень, що містилися в його докторській дисертації, здивувати науковий світ ідеєю технічного моделювання моральної та релігійної сфер людської діяльності. До таких «висот» не піднімалися не лише безоглядні алгоритмічні оптимісти, котрі вірять в успіх математичної евристики, здатної нібито описати актуальне розмаїття усіх творчих процесів.

Зрозуміло, з самої лише схильності до самореклами не вивести прецеденту феноменальної живучості некомпетентної людини в науці, її функціонування аж ніяк не на пересічній посаді. Все це стало можливим завдяки терпінню і толерантності оточення. Чи дивно, що в таких умовах безглузда теза, покладена в основу всього комплексу науково-технічних досліджень, яка у ніщо перетворює саму ідею штучного інтелекту, досі не розвінчана?

Погрішність проти правил формально логічного мислення прихована насамперед у тавтологічності визначень. Не можна, щоб процедура визначення інтелекту здійснювалася через однопорядкове йому поняття розуму, хай навіть і опосередковане його алгоритмічною формою. Оскільки інтелект, як і розум, безвідносно до усталеного поділу їх на так званий природний і, як водиться, штучний (тут перше, на відміну від другого, звучить трохи ненатурально!), аж ніяк не зводяться до алгоритмічної форми їх же представлення. Вони багатші і насиченіші, ніж ця форма, і за логічним змістом, і за розмаїттям функціональних значень.

Зрозуміло, двійко невдалих визначень — не привід засумніватися в результатах десятирічної діяльності цілого наукового колективу. Але це зручна відправна позиція для викриття тих явищ, які ми вважаємо неприпустимими, — вона дозволяє пред’явити деякі претензії і колективу. Адже коли два чи три його члени погоджуються з визначенням штучного інтелекту як алгоритму штучного розуму і відразу, не бентежачись, приймають тезу про технічне моделювання несвідомого — можна очікувати яких завгодно алогізмів із боку інших представників цієї наукової установи.