Міст у ХХI століття

Сьогодні ніхто з відповідальних людей Мінпромполітики не зміг назвати кореспондентові «ДТ» ім’я людини, якій належить прийняте в перші роки незалежності доленосне рішення про те, що нам не варто розвивати власне виробництво кристалів для мікроелектроніки. Мовляв, вигідніше купувати кристали на Заході. Можливо, це була одна з перших, дуже точно підпиляних ланок, які розвалили весь ланцюг мікроелектронного виробництва. Прикро, що все це сталося у нас в Україні, де було зосереджено найбільші наукові сили в галузі цієї науки й технології, де було зосереджено майже все виробництво кремнію — золотого фонду сучасної промисловості.

Останнім часом у Росії ЗМІ інтенсивно обговорюють становище мікроелектроніки в країні. Російська «Экономическая газета» присвятила цій проблемі цілий спецвипуск під назвою «Російська електроніка — справа державна» (№ 12, червень 2004 р.). Нижче ми наводимо у скороченому вигляді висловлювання в пресі видатних учених, інженерів, економістів, які аналізували цю проблему в російських ЗМІ.

Валерій ДШХУНЯН, генеральний директор ВАТ «Российская электроника»

Криза світової електронної галузі 2001—2002 років минула. Нині розпочалося піднесення. Як очікується, щорічні темпи зростання будуть на рівні більш ніж 6% на період до 2007 року. Лідерами в цих світових перегонах залишаються США, Японія, Західна Європа, Корея, країни Південно-Східної Азії. Але до традиційних лідерів уже наближаються нові держави. Сьогодні говорять про Бразилію, Південну Америку, Індію. Однак найграндіозніший прорив в електроніці здійснює Китай. Є прогнози, що до 2007 року ця країна займе до 40% світового обсягу виробництва електроніки. Вже сьогодні його частка становить 14%.

Американці та європейці, відчувши, що можуть втратити свої головні конкурентні переваги, пішли шляхом державної підтримки галузі, вони вводять механізми державного фінансування НДДКР в галузі електронної компонентної бази.

«Российская электроника» веде великий проект зі створення Національної мережі проектних центрів. Таких центрів буде приблизно 6 — у Зеленограді, Санкт-Петербурзі, Москві, Рязані, Саратові, Нижньому Новгороді. Ну, звісно, у нас відразу ж з’явилися конкуренти. Щойно з’являються хороші команди, їх перекуповують.

Вважаю, що розробку інноваційних продуктів не можна відривати від промислового виробництва. Інакше і перше, і друге — розрізнені елементи ланцюга, який працюватиме на когось. Грубо кажучи, наші проектанти працюватимуть на європейців, американців, китайців. І вже працюють. Я вважаю, що всі компоненти, пов’язані з електронікою, повинні бути в Росії. Насамперед промисловість, що інтегрує проектні роботи й інновації з ринком.

2004 року виповнюється 280 років указові Петра І про запровадження покровительського тарифу на іноземні товари, які могли або вже виготовляли вітчизняні виробники. Нині в Росії порушують питання про електронний паспорт. Він повинен мати чіп, у який уводять дані про громадянина. Вирішено, що використовуватимемо чіп компанії Infenion. При цьому нікого не цікавить, чи можемо ми зробити самі такий чіп. Найцікавіше, що можемо не гірше, а краще.

А ось Китай чинить інакше. В Шанхаї побудовано дві фабрики саме для потреб електронізації документів. Там навіть не обговорювали питання: ставити малазійський чіп чи американський... Завдання ставлять так — в електронному паспорті має стояти тільки китайський чіп.

Сьогодні, я вважаю, дуже важливо усвідомити свої національні інтереси у сфері електронних технологій, що забезпечують вхід у світ майбутнього.

В’ячеслав МІНАЄВ, член-кореспондент Академії технологічних наук

Чому в Китаї будь-якому нашому середньому спеціалістові, навіть просто оператору, створюють хороші умови? Чому скрізь наших спеціалістів приймають добре? Та все просто: створюється «тягнуче поле», що забирає з Росії всі ресурси, включно з найголовнішим — інтелектуальним.

Доки не буде у нас створене таке тяжіння, яке пересилило б те поле, ми котитимемося в прірву.

Забезпечити національну безпеку — означає забезпечити гарантії для розвитку нації. А електроніка відіграє в цьому вирішальну роль.

За даними РАН, понад 30% російських аспірантів уже на час вступу не мають наміру надалі займатися науковою працею і менш як 15% мають намір у майбутньому захищати докторську дисертацію.

Юрій ЯКОВЕЦЬ, академік РАЕН

2005 року, за прогнозом експертів, питома вага готової високотехнологічної продукції у світовому експорті становитиме 87%, а частка сировини, напівфабрикатів знизиться відповідно до 13%. Кількість проривних технологій майбутнього становить 54—60 у всьому світі, причому Росія має 7—8 технологій, реально здатних вивести країну на світовий ринок.

Галузі високотехнологічні, особливо оборонні, можуть існувати тільки за підтримки держави. І коли в запалі перетворень різко скоротили (у 8—10 разів) асигнування на оборонні замовлення та підтримку високотехнологічних галузей, насамперед електроніки й ряду інших, це не могло не призвести до втрати конкурентоздатності, вимивання і навіть зникнення цілого ряду видів продукції.

Розірвалися технологічні зв’язки, що охоплювали весь Союз, адже підприємства було розкидано територіально. Це теж не випадково. Розрив призвів до того, що ланцюжки порушено, і по багатьох видах електроніки, електронної бази ми не тільки відкотилися назад, а й, як мовиться, відстали назавжди. Природно, що помилки створюють загрози. У чому вони полягають? По-перше, нині починається стадія зниження п’ятого технологічного укладу, і світова криза 2001—2002 рр. означала перелом у динаміці цього укладу та його ключових галузей. Мікроелектроніка належить стрижневих напрямів п’ятого технологічного укладу.

Протягом найближчих 10—15 років відбуватиметься перехід до шостого технологічного укладу, основою якого буде не так мікроелектроніка, як наноелектроніка, фотоніка і фотоінформатика.

Володимир СІРЕНКО, генеральний директор ВАТ «Субмікрон»

Є таке поняття «поділ праці». Так, напевно, вигідніше купити телевізор чи відеокамеру у японців або тайванців, аніж робити самим.

Проблеми немає. Те, що можна, — брати із Заходу. Але основне, інтелектуально ємне — ставити в себе. Створювати електронні системи, насичені інтелектуальними рішеннями. Якщо навіть деякі фрагменти будуть на першому етапі дорожчі за імпортні, не лякатися, а підтримати. Важливо опанувати технологію, відчути ринок, створити продукт інтелектуально насичений, тоді складання можна робити де завгодно, передати в той-таки Китай.

Наш внутрішній ринок однозначно необхідно розгорнути у бік вітчизняного виробника: тільки за компонентами він оцінюється в 300—500 млн. доларів. Відсотків на 90 його поглинули закордонні компанії. Через своїх лобістів, через дистриб’юторів, яких сьогодні сотні, і всі при цьому живуть, на відміну від російських виробників, чудово. Вони мають обороти в десятки мільйонів доларів.

Але в чому тут небезпека? Політика закордонних постачальників так побудована, що, заклавши сьогодні якийсь контролер, через два роки його вже не знайдеш. Або корпус помінявся, або номінал змінився. Начинивши нашу техніку такою продукцією, слід усвідомлювати, що ми не зможемо забезпечити її працездатності. Не кажучи вже про те, що ми тим самим стимулюємо західних, а не своїх виробників, забезпечуємо робочі місця за кордоном. На гроші наших платників податків, тобто самих себе.

Степан СУЛАКШИН, голова комітету з промислового розвитку та високих технологій

На підприємствах Силіконової долини у США працюють близько 100 тисяч класних спеціалістів із Росії, підготовлених на бюджетні гроші. І відплив їх не припиняється. Водночас на російських заводах старіє обладнання, а коштів на його заміну немає. Становище настільки серйозне, що коли нічого не починати в необхідних масштабах, то деградація триватиме. Це загрожує скочуванням у «нульові» точки, після яких країна втрачає нові технології. Втрачає наукову та конструкторську школи, можливість виробництва національно значимої та оборонної продукції. Ми вже на підході до таких точок.

У нас багато говорять про інновації, але в країні досі не відпрацьовано чіткого механізму більш повного освоєння науково-технічного потенціалу. Він використовується в Росії тільки на 0,5% проти 30 і 20%, відповідно, в Японії та США. Заважає розрив у ланцюжку від наукової ідеї до її реалізації. Ми стверджуємо, що реалізація всіх завдань промислової політики залежить від подолання феномена браку грошових ресурсів, від відсутності в країні інструмента регулювання цієї сфери. Досі в Росії не введено в господарський оборот інтелектуальну власність. Відповідного законопроекту навіть не розробляють.

Олександр ГОРБАЦЕВИЧ, зав. кафедрою квантової фізики та наноелектроніки МІЕТ(ТУ)

Зрозуміло, що без підтримки держави галузь не виживе, особливо в її нинішньому становищі. З іншого боку, також зрозуміло, що без ринкових механізмів не можна. Але в нас якось виходить, що найчастіше державна підтримка передбачає ігнорування ринкових механізмів. Як панацею від бід, які спіткали нашу електронну галузь, часто пропонують ідею офшорного програмування або дизайну. З різних трибун багато керівників галузі сьогодні говорять про створення дизайн-центрів, які вироблятимуть інтелектуальну продукцію з метою продажу на світовому ринку. Ідея, безумовно, заслуговує на увагу. Але постає проблема поєднання з ринком.

Юрій САВЧЕНКО, декан факультету мікроприладів і технічної кібернетики МІЕТ(ТУ)

Ринок не терпить порожнечі. На зміну колишнім лідерам приходять Ізраїль, ПАР, Індія, Китай. Природно, не маючи власної електроніки, ми потихеньку починаємо перетворюватися на сировинну країну. У Китаю є всі шанси стати найбільшою напівпровідниковою державою: нинішнього року мають запрацювати сім нових заводів із виробництва мікропроцесорів. Передусім прогрес у цій галузі рухає внутрішній ринок — споживання напівпровідникової продукції, що становило 2002 р. приблизно 15 млрд. дол., до 2005 р., за прогнозами Китайського центру розвитку інформаційної галузі, має досягти 41 млрд. дол.

За амбітними оцінками китайців, уже 2007 р. вони посядуть друге місце у світі за обсягами виробництва мікросхем. І деякі кроки в цьому напрямі уряд КНР робить. Підприємства, задіяні в галузі хай-теку, працюють у пільговому режимі оподаткування, а з наступного року планується зняття мита з імпорту високотехнологічних продуктів.

Тільки з 1997-го по 2001 рік держава вклала у фундаментальні та прикладні дослідження у сфері високих технологій близько 13 млрд. дол. Спеціальна програма розвитку високотехнологічного сектора, розроблена Міністерством науки і технології Китаю, передбачає державне фінансування академічних інститутів і нових невеликих компаній, щоб вони могли доводити результати фундаментальних досліджень до комерційних продуктів.

Уряд надав виготовлювачам комп’ютерів та електроніки податкові пільги й постарався захистити інтереси місцевих компаній від закордонних конкурентів. За законами КНР, іноземна компанія може вийти на місцевий ринок у єдиний спосіб — заснувавши тут спільне підприємство.

До 2005 р. Китай запланував реалізацію 12 високотехнологічних проектів, пов’язаних із формуванням телекомунікаційних мереж із широкосмуговим каналом зв’язку, розробкою високоякісних інтегральних схем та виробництвом телевізорів із застосуванням цифрових технологій. Прискореними темпами розвиваються 20 сфер високих технологій, що стосуються освоєння програмного забезпечення, виробництва цифрової продукції, електроніки, сучасної китайської медицини та використання супутників.