Лікнеп для ОПОНЕНТА

Обговорення стратегії розвитку ядерної галузі триває. У тижневику «Дзеркало тижня» (№19, 2006 р.) у дискусію з відомим академіком, секретарем відділення ядерної фізики й енергетики НАН України, генеральним директором Національного наукового центру «Харківський фізико-технічний інститут» Іваном Неклюдовим вступив його колега з НАНУ академік Володимир Прісняков, спеціаліст у галузі ракетобудування.

Попри те, що питання, які порушує академік, адресовані безпосередньо його колезі, Іванові Неклюдову, їх тематика тією чи іншою мірою стосується НАЕК «Енергоатом» як єдиного оператора атомних електростанцій в Україні.

Основні запитання В.Пріснякова пов’язані зі зняттям з експлуатації АЕС, котрі виробили свій ресурс. Зокрема зняття з експлуатації одного енергоблока він оцінює в
500 млн. дол. Тоді як, відповідно до концепції зняття з експлуатації діючих АЕС України, затвердженої Міністерством палива й енергетики 12 травня 2004 р., витрати за цією статтею на блок із реактором типу ВВЕР-440 становитимуть 159 млн. дол., для ВВЕР-1000 — 207 млн. А для поховання отриманих від цієї діяльності радіоактивних відходів необхідно
49 млн. і 73 млн. дол. відповідно.

Далі автор пише: «Ніхто не знає, що робити з енергетичними блоками, котрі виробили свій ресурс. Досвід зупинки АЕС є в Австрії, що побудувала блок, але так його й не запустила. Тепер на рік вона витрачає на підтримку цього блоку 50 млн. дол.». Пояснюємо: у випадку з Австрією йдеться не про зняття з експлуатації, а про консервацію ядерного енергоблока, який не встиг «заробити» на своє утримання. Тому що у вартість електроенергії, яку виробляє будь-який атомний енергоблок, закладається, у тому числі, й рядок витрат на зняття з експлуатації, кошти на це акумулюються протягом усього терміну роботи блока. Що стосується українських АЕС, то цю проблему було вирішено не так давно — постановою Кабінету міністрів №594 «Питання створення, накопичення та використання фінансового резерву для зняття з експлуатації ядерних установок» від 27 квітня 2006 року.

Автор має рацію, українські атомники справді не набули досвіду зняття з експлуатації ядерних енергоблоків, оскільки в Україні ще жоден енергоблок не вичерпав свого ресурсу. Зазначимо, що у світі ще жодну АЕС остаточно не знято з експлуатації — так, у США, Росії, Європі та Японії зараз активно подовжують ресурси частини діючих енергоблоків. Щодо решти, які остаточно виробили свій ресурс, процес зняття з експлуатації ведеться, але ще не завершений.

Невеличкий приклад зі світової практики. Одноблокову АЕС «Троян», розміщену за 70 км від міста Портленд у штаті Орегон (США), остаточно зупинили в листопаді 1992 року, зараз проводиться її демонтаж. Буквально днями, 21 травня, спрямованим вибухом було знесено 150-метрову градирню зупиненої АЕС. На підрив об’єкта знадобилося менше 10 секунд і близько 5700 кг вибухівки. Всі споруди на території АЕС поетапно знесуть протягом 2008 року. У грудні 2004 р. PGE подала заявку на припинення дії ліцензії станції, обґрунтувавши це рішення тим, що «стадію радіологічного зняття з експлуатації завершено, й останні виміри рівня радіації засвідчили, що майданчик відповідає вимогам Комісії з ядерного регулювання США (NRC) для зняття з експлуатації і необмеженого використання. Дію ліцензії NRC щодо АЕС «Троян» було припинено у травні 2005 року. PGE розраховує, що зняття станції з експлуатації повністю завершать до 2024 року, після вивезення опроміненого ядерного палива, яке зберігається в СВЯП на майданчику АЕС і має бути переміщене у федеральне сховище в Юкка-Маунтін, що споруджується. Ліцензія NRC на зберігання ВЯП на майданчику залишається в силі.

Наступний момент у статті, що написана з використанням даних, озвучених професором Ігорем Острецовим, заступником директора Всеросійського НДІ атомного енергетичного машинобудування, — поводження з радіоактивними відходами (РАВ). «Атомне лобі уникає оприлюднення інформації про справжню вартість електроенергії, отриманої на АЕС, замовчуючи й пускаючи по інших статтях технології поховання радіоактивних відходів, приховуючи витрати на збереження плутонію й забезпечення його непотрапляння до рук терористів, не враховує вартості ліквідації чорнобильської катастрофи», — пише пан Прісняков.

Однак є нюанс — атомне лобі. Цитуючи російського професора, Володимир Федорович, на жаль, не врахував українських реалій. А саме — відсутності атомного лобі в Україні. Тут є лобі металургійне, харчопрому, сільськогосподарське, нафтове, газове тощо. Але не атомне. З депутатського корпусу Верховної Ради України як попереднього, ІV скликання, так і нинішнього – V лише один депутат — Володимир Бронников — спеціаліст-атомник і представляє ядерну галузь.

Втім, у кожному разі, претензії академіка до цього гіпотетичного атомного лобі необґрунтовані. Лобіст будь-якої галузі зацікавлений у підвищенні цін на свою продукцію на ринку, а отже — у залученні коштів на інновації, розширенні власних потужностей і вирішенні проблем інфраструктури. І, можливо, якби ядерна галузь мала потужне лобі протягом останніх років десяти, проблем, про які говорить не тільки академік Прісняков, а й самі атомники, було б значно менше.

І, нарешті, про проблему поховання РАВ, яку мимохідь порушує академік. Аналіз світового досвіду засвідчив, що безпечне поводження з радіоактивними відходами входить у трійку головних проблем сучасної ядерної енергетики поряд із її безпекою та економічними показниками. Основні принципи державної політики у сфері поводження з РАВ визначено в Законі України «Про поводження з радіоактивними відходами» і Комплексній програмі поводження з радіоактивними відходами. Це насамперед:

— пріоритет захисту життя та здоров’я персоналу і населення, навколишнього природного середовища від впливу радіоактивних відходів;

— надійна ізоляція РАВ від навколишнього середовища;

— державне регулювання поводження з РАВ;

— розподіл функцій державного регулювання і управління у сфері поводження з РАВ;

— розподіл функцій і відповідальності органів державного управління на різних стадіях поводження з РАВ;

— прийняття рішень щодо розміщення нових сховищ РАВ з участю громадськості, громадських організацій, а також органів місцевого самоврядування;

— заборона ввезення на територію України РАВ для зберігання чи поховання;

— міжнародне співробітництво в галузі поводження з радіоактивними відходами.

Виходячи з цього, основними напрямами діяльності експлуатуючої організації НАЕК «Енергоатом» є:

— створення й експлуатація комплексних технологічних ліній із переробки РАВ на АЕС України;

— функціонування системи обліку та контролю РАВ;

— розробка і впровадження нових технологій кондиціювання РАВ;

— розвиток нормативно-правової бази з питань поводження з РАВ;

— науково-технічна й інформаційна підтримка;

— розширення міжнародного співробітництва в галузі поводження з РАВ.

При цьому головний напрям технічної політики у сфері поводження з радіоактивними відходами атомних електростанцій – створення сучасної інфраструктури, що дозволить забезпечити безпечне збирання, первинну і глибоку переробку відходів до стану, придатного для передачі радіоактивних відходів спеціалізованим підприємствам на довгочасне зберігання або остаточне поховання. В «Енергоатомі» розроблено «Програму поводження з РАВ НАЕК «Енергоатом» і «Програми мінімізації РАВ АЕС», які визначають основні заходи щодо поводження з РАВ, терміни їх реалізації та обсяги фінансування.

Так, зрозуміло, у питанні поводження з РАВ є проблеми. Це й відсутність Державного фонду з поводження з РАВ, що стримує терміни реалізації фінансоємних заходів, таких як створення технологічних ліній на АЕС і будівництво національного сховища РАВ із інфраструктурою переробних потужностей тощо. Для розв’язання цієї проблеми потрібно найближчим часом ухвалити відповідний законопроект. Крім того, чинна законодавчо-нормативна база у сфері поводження з РАВ дозволяє паралельне використання нових нормативних документів, підготовлених із використанням рекомендацій МАГАТЕ, і старих документів колишнього СРСР. Проблемне питання – і відсутність національного сховища для довгочасного зберігання й поховання РАВ та спеціалізованих підприємств, на які АЕС могли б передавати кондиційовані відходи.

Однак усі ці проблеми вирішуються і загрози суспільству, про яку пише академік Прісняков, не становлять. Що стосується РАВ, які утворилися в ході експлуатації АЕС, то облік і контроль ядерних матеріалів із боку вітчизняних та міжнародних контролюючих органів (ДКЯРУ і МАГАТЕ) настільки суворий, що говорити про звалище 50 тис. тонн РАВ біля Дніпродзержинська може тільки людина, не обізнана з атомною енергетикою навіть із чуток. РАВ під Дніпродзержинськом можуть мати будь-який «родовід», окрім походження з АЕС. Бо системи контролю на атомних електростанціях такі, що винести через прохідну «шматочок» РАВ неможливо. Вивезти ж експлуатаційникам самостійно, за нібито мовчазного потурання держорганів, – тим більше. Бо вже не перший рік Україна перебуває під пильним наглядом експертів. Зокрема МАГАТЕ.

Тому пропонуємо Володимиру Федоровичу для перевірки його інформації організувати поїздку під Дніпродзержинськ, де він виявив звалище РАВ, з участю представників МНС, Мінпаливенерго, ДКЯР і НАЕК «Енергоатом». Якщо інформація не підтвердиться, це буде розцінено як навмисний наклеп із метою зчинити паніку. Збитки, завдані державі, при цьому можна оцінити в судовому порядку.

Далі. Говорячи про заподіяну природі шкоду внаслідок існування АЕС, автор нехтує тим фактом, що теплова енергетика, яка в структурі електроенергетики України посідає місця стільки ж, скільки й атомна, більше шкодить довкіллю (див. таблицю 1).

Що стосується неможливості використовувати надалі чорноземи, на яких нібито містяться АЕС, зазначимо, що жодна вітчизняна АЕС не розміщена на території з чорноземами. Це по-перше. І по-друге. Хочеться поцікавитися, чи знає академік, якої шкоди завдають екології альтернативні атомній енергетиці види генерації? Наприклад, скільки території необхідно відводити під золовідвали? Та й чи знає автор узагалі, що в процесі згоряння палива на ТЕС утворюються шкідливі речовини, які виводяться в атмосферу з димом і потрапляють у ґрунт із попелом. Крім того, що ці викиди несприятливо впливають на довкілля, продукти згоряння викликають парниковий ефект.

Іншими ж потужностями — гідро-, вітровою, сонячною енергетикою — складно замістити базову електроенергетику. Звернемо увагу ще на один фрагмент статті, у якому автор називає слова І.Неклюдова: «АЕС екологічно чисті, працюють надійно і без збоїв — найпереконливіше підтвердження того, що ядерною енергетикою потрібно займатися всерйоз, а не влаштовувати з неї опудало...» — лукавством. Чому? Тому, що, хоч академік Прісняков і визнає: «Нині справді неможливо підірвати реактор порушенням режиму його роботи, як це було з четвертим блоком ЧАЕС», – проблема безпеки полягає в таких чинниках, як «можливість влучання в АЕС ракети, літака, захоплення терористами станції чи використання РАВ як засобу загрози». Всі ці чинники враховуються як у процесі проектування енергоблоків АЕС, що витримують падіння літака вагою до дев’яти тонн, так і в ході експлуатації станції. Відповідно до Закону України «Про фізичний захист ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів та інших джерел іонізуючого випромінювання», на АЕС проводяться щорічні антитерористичні навчання, в яких, окрім персоналу станції, воєнізованої охорони, беруть участь спеціалісти МВС, СБУ, зокрема антитерористичного центру СБУ. В галузі фізичного захисту наших АЕС налагоджено постійний обмін досвідом із колегами із закордонних атомних електростанцій.

Зазначимо, що в «Енергоатомі» добре розуміють загрозу тероризму і вживають максимум можливих запобіжних заходів, постійно вдосконалюючи досвід. Але якщо керуватися позицією академіка Пріснякова, то на хвилі боротьби з тероризмом нам в Україні слід відмовитися не лише від атомної енергетики, а й від авіа- та залізничного транспорту, метрополітену. Незрозуміло, що робити з річками, якими можна сплавляти що завгодно — і не тільки радіоактивний мул, і як запобігти можливості сходження Землі з орбіти.

Сумно, що такий непрофесійний підхід до такого непростого для України питання, як атомна енергетика, на якому під час чи не кожної передвиборної кампанії і без допомоги представників НАНУ вигострюють пера політтехнологи, демонструє академік, учений, представник інтелектуальної еліти нації. Прийнятним на академічному рівні методом відстоювання своїх ідей вважається дискусія всередині свого кола з використанням належних аргументів, а не маніпуляція громадською думкою через шпальти преси з відстоюванням якихось суто своїх «академічних» інтересів всередині окремо взятої Національної академії наук України — установи, яку повністю фінансує держава з бюджету країни за рахунок платників податків. У тому числі й коштів НАЕК «Енергоатом».