Кури не винні, або Як очистити нашу науку від плагіаторів та фальсифікаторів

...Одного разу співробітники Інституту імунології колишнього, ще радянського, міністерства медичної та мікробіологічної промисловості, прийшовши на роботу, побачили в холі траурне оголошення. Померла молода жінка, яка півроку тому захистила кандидатську дисертацію. Що трапилося? Як могла статися така раптова смерть? Розтин показав, що легені жінки були прямо пронизані гіфами грибів, із якими вона працювала. Але, мабуть, така жертовність відходить у далеке минуле. Тепер на коні інші герої, які вправно опанували нові методи "наукової" роботи - скопіював і вставив.

Сьогодні навіть ті, хто уважно стежить за майже щотижневими викриттями фактів академічної недоброчесності, вже губляться в потоці інформації. А в суспільній свідомості ці новини залишаються у вигляді найбільш абсурдних прикладів бездумного списування з чужих наукових праць. Уже навіть багатьом студентам відомі такі неологізми як "лептонний Бог", "квантово-орбітальна теорія культурології" чи "теорія несилової взаємодії".

У більшості випадків далі публічного осуду (переважно в соцмережах) справа, на жаль, не просувається, а фігуранти розслідувань залишаються на своїх місцях. Непотоплюваний кандидат юридичних наук Руслан Гурак спокійно залишається головою Державної служби якості освіти України (хоча в його статтях та дисертації виявлено "запозичення", а точніше - крадіжку інтелектуальної власності), Катерина Кириленко продовжує керувати кафедрою філософії КНУКіМ, Дмитро Дроздовський (плагіат знайдено в його статтях та монографії "Множинність реальності в англійському постмодерністському романі", яку він планував захистити як докторську дисертацію) наказом МОНУ за підписом Л. Гриневич 31.01.2019 р. призначений головою журі мовно-літературного конкурсу для учнів і студентів імені Т. Шевченка, та й у "наукових статтях" самої очільниці міністерства теж було виявлено уривки текстів без належних посилань.

Ба більше! "Наймолодший доктор медичних наук в Україні" Вікторія Євдокимова, після того, як у її докторській виявили відвертий і нахабний плагіат, а саму авторку позбавили докторського ступеня, звернулася до одеського суду, який повернув їй цей ступінь із цікавим обгрунтуванням: треба, бачте, "поважати професійну діяльність" позивача, "урахувати проведену ним роботу і наявність позитивних висновків наукової експертизи під час захисту дисертації".

Та й, взагалі, треба виявляти "повагу до приватного життя" людини, бо її "права та свободи визнаються найвищими цінностями". Ось так! Хоч стій хоч падай!

Ну, оскільки офіційно з плагіатом у нас коли й борються, то лише вибірково, та й то за чужою "наводкою", а НАЗЯВО все ніяк не запрацює, науковій спільноті залишається витягувати на світ божий нові й нові факти плагіату і фальсифікацій наукових досліджень та присуджувати щорічні премії "Академічна негідність".

І тут тільки дивуєшся, якими спритними (за використаними методами), недолугими та смішними (за допущеними при цьому ляпсусами) можуть бути новоявлені кандидати і доктори наук.

Наприклад, Руслан Гурак, що контролює якість дошкільної, позашкільної, загальної середньої та професійно-технічної освіти, перекладав російські тексти комп'ютерною програмою, і російська дисципліна "философия права" перетворилася на українську навчальну дисципліну під чудернацькою назвою "філософія має рацію". І хто ж винен, що комп'ютер замість "философия прАва" прочитав "философия правА" (тобто "не помиляється")? Ніхто.

Для чого, взагалі, пишуть наукові статті? Мабуть, щоб поділитися з іншими науковцями та суспільством результатами своїх (а не скопійованих чужих і виданих за власні) експериментальних досліджень, розрахунків, своїми новими відкриттями й гіпотезами, щоб узагальнити (в оглядових статтях) результати досліджень багатьох учених та, знову ж таки, - отримати нове знання, від якого будуть відштовхуватися інші вчені і рухатися вперед. Але, виявляється, їх, згідно з тлумаченнями Р.Гурака, можна також писати, щоб "інформувати студентів", бо статті можуть "носити виключно прикладний інформаційний характер". Дивно. А з якою метою тоді пишуть підручники, навчальні посібники і методичні розробки до занять, читають лекції? Голова Державної служби якості освіти України вигадав навіть чудовий спосіб виправдання плагіату: "Загальновідомо, що з появою комп'ютерної мережі Інтернет, інформація (знання) стала надбанням усіх, і дотримуватися авторського права стає все важче, а в окремих випадках і неможливо".

Вищезгадана Вікторія Євдокимова теж скористалася машинним перекладом, і замість "міометрія" (це м'язова стінка матки) написала в докторській дисертації про "мімометрій" та навіть про "біометрій", а замість "генітального ендометріозу" з'явився "геніальний ендометріоз". Завдяки машинному перекладу замість тканинного імунітету, тканинних структур та тканинних металопротеїназ (специфічних ферментів) народилися "тихорєцький імунітет", "тихорєцькі структури" та "тихорєцькі металопротеїнази". А ось Р.Погоріляк у своїй докторській дисертації із соціальної медицини замість російського "предлагаю мир" пише "пропоную світ", а замість "я нахожу удовольствие в переменах" (тобто змінах) пише: "я маю задоволення в перервах".

Та інколи наші герої навіть правильно переписати слово не можуть. У Валерія Запорожана сицилійське місто Таорміна раптом перетворилося на місто Термін.

Але ці анекдотичні мимовільні хохми тьмяніють на тлі прямих фальсифікацій та підробок результатів експериментальних досліджень, які насправді ніколи не проводилися. Так, "сама молода доктор медичних наук" на одній краденій фотографії підтерла напис, а інші, щоб їх важко було впізнати, віддзеркалювала та змінювала їхній колір. У чужій таблиці з результатами аналізу лікарського препарату для лікування ендометріозу змінила назву сполуки та поміняла останні цифри в усіх даних (наприклад, замість 62,31±0,72 написала 62,30±0,71). Такі самі махінації з цифрами було виявлено і в спільній статті В. Євдокимової та консультанта її дисертацій - академіка НАМНУ Валерія Запорожана. Чим небезпечне таке зухвале порушення наукової етики? Воно провокує хибне уявлення про поширеність певних явищ, фальшує доказову базу, робить неможливим існування доказової медицини. Уявіть собі, що пацієнтів можуть почати лікувати новими ліками, дієвість яких насправді не була доведена.

Ще один цікавий фінт - публікувати копію статті з додаванням нового автора, якому треба захиститися (так зробила доктор мед. наук Вікторія Хоперія для Михайла Кротевича з Національного інституту раку). Або ще можна частину підручника українського вченого 30-річної давності (!) перекласти англійською (!) і надрукувати у "Геофізичному журналі", як це зробили Д.Венгрович з Інституту геофізики НАНУ та М.Малежик з Національного педагогічного університету ім. Драгоманова (статтю відкликала редакція журналу).

Мабуть, багатьом відомі пригоди числових даних, що перестрибують зі статті в статтю, змінюючи при цьому своїх "господарів". У Росії дані щодо шоколаду стають даними щодо м'яса, а білий шоколад перетворюється на "російську яловичину". Наші "вчьоні" теж не ликом шиті! Доктор медичних наук Едуард Глазков у своїй дисертації переписує російські статті й навіть студентські реферати, замінюючи слова "в российской науке" на "у вітчизняній науці", а "продвижение российских образовательных услуг" на "впровадження українських освітніх послуг". Доктор педагогічних наук Вікторія Ципко переписує дані з дисертації 10-річної давності, хутко замінюючи курсантів-прикордонників на студентів технічних університетів, залишаючи в таблицях незмінними дані, Лілія Гриневич у своїй статті замінює студентів на дітей та школярів.

Але всіх переплюнули науковці із Сумського національного аграрного університету (СНАУ). Кандидат ветеринарних наук Ірина Коваленко під керівництвом доктора наук Ганни Фотіної переписала російські статті, замінивши птахофабрики Західного Сибіру на птахофабрики Полтавської й Харківської областей. Виявляється, кури різних країн не тільки заражені однаковими бактеріями, а ще й в однакових пропорціях! Ба більше! Мікроби, яких виділяли від 4500 військовослужбовців Севастополя у 2012–2013 роках, у тому самому видовому спектрі, абсолютних числах і відсотках були "виділені" сумською дослідницею, кандидатом ветеринарних наук Жанною Кліщовою (під керівництвом іншого професора - Тетяни Фотіної (матері Ганни Фотіної) від 25 тисяч курей Сумської області у 2016–2017 роках, причому в дисертації "люди" у переписаному чужому тексті акуратненько замінювалися на "птицю та її продукти". І це ще не все! У спільній статті Ж.Кліщової, Т.Фотіної та інших усі ці бактерії були виявлені у хворих Сумської інфекційної лікарні!

На закуску зазначимо, що чудовий метод ліплення докторської дисертації з кількох кандидатських, використаний, наприклад, Тетяною Андрійчук під наглядом професора Людмили Остапченко з Київського національного університету ім. Т.Шевченка (були "запозичені" фотографії електрофорезів, діаграми та експериментальні дані), підхопила Ганна Фотіна зі СНАУ. Доктор ветеринарних наук, нині професор СНАУ Г.Фотіна, захистившись на використанні хіміопрепаратів у курятниках, переписала дані з російських кандидатських, де замінила антибіотики доксициклін і лінкоміцин на нібито досліджені тілозин та тіамулін, а після цієї махінації рекомендувала використовувати м'ясо бройлерів у їжу! Ми й так небезпідставно підозрюємо, що курчатам колють різні препарати для пришвидшення росту та для запобігання хворобам, але щоб вчені (чи ким там вони себе вважають) без проведення дослідів на підставі сфальшованих даних давали такі рекомендації? Це вже занадто!

Взагалі, слід зазначити, що рівень докторських дисертацій значно впав. Тепер можна написати докторську, склавши докупи дипломні роботи студентів. Надія Зажарська захистила у СНАУ докторську дисертацію з ветеринарно-санітарної експертизи не тільки на вже захищених студентами даних, а й скопіювавши тексти їхніх праць і навіть фотографії, де молоді дослідники "увічнили", як вони доїли козу, промокали вим'я чистим рушником та працювали з піпеткою. І ось 2 квітня цю "видатну працю" експертна рада з питань проведення експертизи дисертаційних робіт з зоотехнії та ветеринарної медицини нічтоже сумняшеся затверджує.

Вкотре постає питання: що ще, крім нагородження антипремією "Академічна негідність", може зробити українська наукова спільнота для подолання цієї навали? Часто лунають сподівання на процеси саморегуляції та самоочищення, коли здорова частина відповідної фахової спільноти зможе сприяти відродженню її нормальної фахової діяльності. На жаль, досвід останніх років свідчить, що це майже неможливо, якщо в такій спільноті не залишилося здорової частини. Не було б жодного випадку недоброчесності, якби педагогічна, медична та інші спільноти спромоглися засудити своїх же колег за плагіат і псевдонауку. Гучний випадок із Дмитром Дроздовським засвідчив, що лише окремі з його колег готові піти до кінця в обстоюванні справедливості.

Треба значно спростити процедуру позбавлення наукових ступенів осіб, у чиїх дисертаціях виявлено плагіат і фальсифікації, перестати вимагати від викладачів навчальних закладів тієї діяльності, яка не забезпечена матеріально, перейти нарешті до дієвого покарання.

Оздоровлення наукового середовища має бути частиною загального процесу реформування української науки. Зокрема, нинішнього року має запрацювати Національний фонд досліджень України, який надаватиме грантову підтримку авторам наукових досліджень та розробок. Але, щоб не помилитися адресою, потрібне відповідне експертне середовище. Звісно, фонд планує залучати не тільки міжнародних, а й вітчизняних експертів. Тому ще гострішою стає проблема можливого потрапляння в коло таких експертів академічно недоброчесних людей. Щоб цьому запобігти, вироблятимуться відповідні механізми ідентифікації фахових науковців, чиї науковий рівень та академічна доброчесність не підлягають сумнівам.

Однією з моделей для цього процесу може стати "Львівська система дослідників", коли, згідно з муніципальною програмою, близько 50 найуспішніших і найталановитіших науковців у різних сферах отримуватимуть щомісячні стипендії на суму від 6 до 10 тисяч гривень. Ідею цієї програми група львівських науковців запропонувала меру Львова Андрію Садовому. Далі вони звернулися до Наукового комітету для розробки критеріїв відбору та експертної підтримки. Критерії відбору науковців базуватимуться на наявності публікацій у високорейтингових наукових журналах, цитованості праць науковців та оцінці від міжнародних і вітчизняних учених, чия репутація ні в кого не викликає сумнівів. Уже створено й відповідну громадську організацію - Українську науково-дослідницьку асоціацію, однією з цілей якої є відстоювання прав та інтересів наукових дослідників і всебічна підтримка їхньої професійної діяльності у зв'язку із загрозами, що виникають через кризовий стан наукової сфери України.

Ми сподіваємося, що саме так, через співпрацю Наукового комітету, Національного фонду досліджень і громадських організацій, буде сформовано корпус експертів і для Національного фонду досліджень. Водночас це дозволило б ідентифікувати саме тих науковців, чиї дослідження справді варто підтримувати. На нашу думку, така адресна підтримка науковців була б набагато ефективнішою, ніж доплати за наукові ступені та звання, які зараз отримують як доброчесні, так і недоброчесні вчені.

Насамкінець доречно навести слова фізика Михайла Кацнельсона: "В основі багатьох важливих галузей людської діяльності лежать якісь певні загальнолюдські чесноти, по одній на галузь. Скажімо, для військової справи такою базовою чеснотою є хоробрість. Солдати можуть бути грубими, навіть жорстокими, нічого доброго в цьому немає, але це не заважає їм бути солдатами. Припускається, що вони повинні бути хоробрими. Боягузливий солдат - це профнепридатність. Якщо в суспільстві, в принципі, хоробрість не цінується, а боягузтво вважається нормою, - успіхи такого суспільства у військовій справі будуть, м'яко кажучи, скромними. Для науки такою базовою чеснотою є чесність. Учений може бути пихатим, неприємним, самозакоханим типом, нічого хорошого в цьому немає, але це не заважає йому бути вченим. Нечесний учений - це профнепридатність. Якщо в суспільстві, в принципі, чесність не цінується, а брехня вважається нормою, наука в такому суспільстві існувати не може".