Країна, здатна створити «Кольчугу», може впевнено дивитися в майбутнє

Після доволі гучної «рекламної кампанії», влаштованої Держдепартаментом США, українську станцію радіотехнічної розвідки «Кольчуга» виробництва Державної акціонерної холдингової компанії «Топаз» нарешті помітили і в рідній Вітчизні. Колектив розробників цього наукомісткого й високотехнологічного виробу висунуто на здобуття Державної премії України в галузі науки і техніки 2004 року.

Своїми думками, навіяними науковим та технологічним рівнями, досягнутими українськими дослідниками й інженерами при створенні комплексу нового покоління дальньої радіотехнічної розвідки стратегічного призначення «Кольчуга», а також подіями, які відбувалися навколо нього, ділиться з читачами газети академік Національної академії наук України і відомий державний діяч В.Горбулін.

Слід особливо відзначити, що його міркування мають у своїй основі не парадигму «щодо проблем ...», яка стала в Україні вже своєрідною візитною карткою виступів багатьох політиків та високопосадовців, а ґрунтуються на висвітленні здобутків, досягнень і перспектив одного з сегментів українського наукомісткого та високотехнологічного сектора. Проблем у нас ще, звичайно, чимало, але й «оптимістичні паростки» слід помічати та відзначати, — вважає В.Горбулін, — бо саме від їх утвердження на національному «ґрунті» залежатиме роль України у міжнародному поділі праці в третьому тисячолітті.

На моє переконання, існує лише три фактори, за рахунок відповідного використання яких Україна має шанс гідно позиціювати себе у конкурентному середовищі глобалізованого світу ХХІ століття. Це, по-перше, ще не остаточно втрачена можливість розробки і виготовлення високоінтелектуальних та наукомістких товарів. По-друге — найбільші у світі запаси чорнозему, значення яких зі зростанням населення планети, очевидно, матиме тенденцію до збільшення. І по-третє — вигідне економіко-географічне розташування на перетині основних євразійських транспортних коридорів.

Слід одразу зазначити, що другий і третій вищенаведені фактори конкурентоздатності української нації, на жаль, статичні. Роль таких факторів, що успадковані сучасними націями від минулих поколінь, із плином часу невблаганно і прискорено зменшується. Причому не сама по собі, а під невпинним зростанням тиску так званих динамічних факторів конкурентоздатності націй, тобто таких, що створюються націями у процесі розширеного виробництва. Саме до таких — динамічних — факторів і належить можливість розробки та виготовлення високоінтелектуальних і наукомістких товарів, поставлена у вищенаведеному переліку на перше місце. І те, що левова частка нинішньої бізнес-активності на теренах України обертається навколо речей, котрі мають статичну по суті структуру ціни з низькою часткою трудовитрат, — переважно невідновлюваної сировини та інфраструктури її неглибокої переробки і транспортування (експорту, транзиту), —не повинно створювати ілюзій щодо історичної перспективності у ХХІ столітті саме такої діяльності.

Лише інтенсивний інноваційний шлях розвитку, спрямований на створення сучасних наукомістких промислових виробництв, може дати Україні справді довгострокові конкурентні переваги, значимі у стратегічній перспективі. Одним із інструментів держави, що покликаний стимулювати й відзначати інноваційні зусилля науково-технічної еліти української нації, є щорічне присудження Державних премій у галузі науки і техніки.

Представники вітчизняного оборонно-промислового комплексу, куди входять як виробничі підприємства, так і науково-дослідні та дослідно-конструкторські установи, на жаль, не часті гості у списках лауреатів цієї премії. Причина такого стану — те, що в оборонно-промисловій галузі науково-технічні дослідження та їх технологічні втілення є надзвичайно капіталомісткими, а молода українська держава поки що не спроможна на необхідному рівні фінансувати перспективні розробки оборонної тематики. Хоча останні, як свідчить світовий досвід, стають не лише міцною запорукою обороноздатності сучасних держав, а й своєрідними «локомотивами» розвитку суто цивільних галузей економіки. До певної міри суб’єктивною причиною є також властива представникам оборонної галузі звичка не афішувати своїх досягнень, які зазвичай стають відомі широкому загалові лише з політичних міркувань — коли оприлюднення інформації про ті чи інші зразки військової техніки та їх тактико-технічні можливості вважається доцільним із погляду інформаційно-пропагандистського впливу на потенційних противників та особовий склад своїх військ.

У випадку з комплексом нового покоління дальньої пасивної радіотехнічної розвідки стратегічного призначення «Кольчуга», який, до речі, відповідає найприскіпливішим морально-етичним, гуманістичним та екологічним вимогам і міркуванням, — оскільки сам по собі він не чинить ніякого шкідливого впливу ні на людей, ні на довкілля, — ми маємо унікальну ситуацію:

— по-перше, всі роботи, пов’язані з науковими дослідженнями, розробкою, підготовкою до виробництва і впровадженням у серійне виробництво, були виконані за рахунок власних коштів Державної акціонерної холдингової компанії «Топаз», кредитних ресурсів Промінвестбанку та інвестицій Державної компанії «Укрспецекспорт»;

— по-друге, науково-технічний і технологічний рівні української оборонної розробки де-факто визнала найрозвиненіша і наймогутніша сучасна держава, яка є, так би мовити, «законодавцем моди» у військовій сфері.

Що так налякало американців?

Версія про праведне обурення американців, які свято поважають основні інститути міжнародного права, з приводу можливого порушення українським підприємством санкцій Ради Безпеки ООН стосовно Іраку, звичайно, має право на існування. Проте імовірнішою можна вважати іншу версію, що ґрунтується саме на унікальності високотехнологічного українського виробу, характерну старослов’янську назву якого вже добре знають не тільки фахівці і не тільки в Україні.

Якщо сказати коротко, то технологічно реалізовані в апаратурі комплексу радіотехнічної розвідки «Кольчуга» вітчизняні наукові, технічні та конструкторські рішення у сфері пасивної радіолокації — це те, що, образно кажучи, не дає спокійно спати розробникам і відповідним державним функціонерам, відповідальним за впровадження в сучасних зразках озброєння стелс-технологій. Тобто технологій, спрямованих на втілення заповітної мрії всіх генералів — зробити свої літаки, кораблі, танки та інші зразки військової техніки «невидимими» для технічних засобів противника. Проте можна скільки завгодно змінювати форму будь-якого зразка військової техніки (як, наприклад, це зроблено в американських літаків F-117 та B-2) — щоб відбитий від нього сигнал активного радіолокатора противника розсіювався у різні сторони, практично не повертаючись у зворотному напрямку, або ж наносити на цей зразок різноманітні поглинаючі покриття — щоб енергія того ж самого сигналу перетворювалася на теплову, але жоден зразок сучасної військової техніки принципово не може існувати без власного радіолокатора. Без антени, що працює на випромінювання, він, образно кажучи, «сліпий», принаймні нездатний виконувати бойові завдання за призначенням. Тому на борту кожного корабля, літака, а також у складі наземних комплексів завжди є засоби активної радіолокації. У процесі виконання бойових завдань ці засоби обов’язково працюють і випромінюють радіосигнали. Причому для кожного виду бойової техніки такі сигнали, за своїми параметрами, відрізняються від сигналів інших видів бойової техніки, а отже, бойовий засіб, на борту якого встановлено випромінюючий радіолокатор, може бути розпізнаним.

Зазвичай від абстрактного формулювання науково-теоретичної можливості до конкретного практичного її втілення безпосередньо у «металі» дистанція величезна, інколи навіть нездоланна. Щоб її пройти, тобто здійснити наукові дослідження, розробити відповідні алгоритми, неодноразово перевірити технічні й технологічні рішення на дослідних зразках, а також налагодити серійне виробництво, фахівцям ВАТ «Спеціальне конструкторське бюро радіотехнічних пристроїв», ВАТ «Топаз», Донецького національного технічного університету, Державної компанії «Укрспецекспорт» та «Компанії «Інвестиції і технології» знадобилося вісім років (1993 — 2000 рр.). Результат же обумовив виникнення якісно нової ситуації у принциповому протиборстві за особливо цінну в сучасних умовах інформаційну перевагу між стратегічними засобами нападу і захисту, що постійно триває якщо не безпосередньо на полях битв, то принаймні між відповідними провідними науково-дослідними і дослідно-конструкторськими установами сучасного світу. Відносно недорога українська станція радіотехнічної розвідки «Кольчуга», що серійно виробляється Державною акціонерною холдинговою компанією (ДАХК) «Топаз» і здатна виявляти й розпізнавати практично всі відомі на цей час активні радіотехнічні засоби, які встановлюються на наземних, морських та повітряних об’єктах, зводить практично нанівець усі ті багатомільярдні кошти, які витрачалися й витрачаються на створення озброєнь за стелс-технологіями.

Після військової операції США в Іраку у 1991 році, коли в бойових діях уперше були використані якісно нові винищувачі-«невидимки» F-117, побудовані із використанням стелс-технологій, багатьом здавалося, що у протиборстві засобів повітряного нападу та протиповітряної оборони (ППО) остаточний переможець врешті-решт визначився. Здійснивши 1 272 бойових вильоти, вказані американські літаки мали стовідсоткову (!) виживаність, знищивши натомість близько 40% високопріоритетних наземних цілей у районах із насиченою іракською протиповітряною обороною. При цьому успіх американських повітряних наступальних операцій забезпечувався в основному, що характерно, не подоланням, а придушенням системи протиповітряної оборони противника. Для цього насамперед виявлялися радіолокаційні станції, що працюють в активному режимі,— це досить нескладно, з огляду на їхнє потужне випромінювання, — після чого проти них застосовувалися відповідні засоби ураження, яких у сучасному арсеналі озброєнь більш ніж достатньо. Тобто системи ППО, побудовані на основі тільки активної радіолокації, фактично були здатні лише підтвердити факт наявності масованого повітряного нальоту, бо нападаюча сторона знищувала їх уже у перші години після початку бойових дій.

Створення ж у молодій незалежній Україні, яка тоді з великими потугами виходила з масштабної системної економічної кризи, сучасної станції пасивної радіотехнічної розвідки «Кольчуга» стало для американців, впевнених у гарантованому завоюванні й утриманні переваги в повітрі завдяки найсучаснішим літакам-«невидимкам», більш ніж принциповою науково-технічною і технологічною поразкою. З одного боку, повністю нівелювалися переваги «невидимості» нападаючої сторони, а з іншого — завдяки використанню принципу пасивної локації, тобто відсутності власного випромінювання, — кардинально усувався вищевказаний недолік недостатньої скритності основного джерела добування інформації сторони, яка захищається. Крім того, виявлений пасивним радіолокатором атакуючий об’єкт жодним чином не може дізнатися про сам факт свого виявлення, а отже не має підстав для застосування заходів власного захисту. Тобто особливо суттєва у сучасних бойових діях інформаційна перевага опинялася, таким чином, у сторони, що захищається. До того ж тактико-технічні характеристики останньої модифікації української станції радіотехнічної розвідки для відповідних фахівців є справді вражаючими:

— комплекс із трьох станцій «Кольчуга» дозволяє визначати координати наземних і надводних цілей та маршрути їх руху на території до 600 км у глибину (для повітряних цілей на висоті 10 км — до 800 км) та до 1 000 км по фронту, що дозволяє реалізувати, зокрема, раннє попередження систем протиповітряної оборони країни;

— станція має 5 антенних систем метрового, дециметрового та сантиметрового діапазонів, що забезпечують чутливість радіотракту в смузі панорамного огляду від —110 до —155 дБ/Вт, залежно від частоти;

— паралельний 36-канальний приймач виявлення дозволяє миттєво здійснювати безпошукове за частотою виявлення, аналіз та класифікацію сигналів джерел радіовипромінювання без обмеження щільності вхідного потоку в усьому діапазоні частот від 130 до 18 000 МГц;

— усі операції з виявлення та розпізнавання джерел радіовипромінювання станція виконує повністю автоматично, при цьому потужний бортовий комп’ютер здійснює аналіз та числову обробку, а також розпізнавання виявлених цілей шляхом порівняння їхніх параметрів із банком даних, а результати виводяться на монітор із картою місцевості;

— спеціальні перешкодові селектори дозволяють виключати із відповідної обробки до 24 заважаючих сигналів, а селектори супроводження дозволяють одночасно виділяти й супроводжувати сигнали від 32 цілей;

— для виконання станцією всіх основних завдань штатного режиму потрібен лише один оператор (два інших включені до складу екіпажу для забезпечення режиму цілодобової роботи), що керує роботою станції у діалоговому режимі з персональним комп’ютером.

Оскільки ж на військовій техніці, побудованій за стелс-технологіями, тримається фактично неядерна міць Сполучених Штатів, стратегічним інтересам останніх абсолютно не відповідала перспектива, образно кажучи, «розповзання» по світу унікальних українських станцій радіотехнічної розвідки «Кольчуга», перша демонстрація експортного варіанта яких відбулася на виставці озброєнь «SOFEX-2000» у Йорданії. Тому саме така — власне американська — зацікавленість і стала, очевидно, найвагомішим каталізатором так званого «кольчужного» скандалу.

Конкуренти залишились далеко позаду

Такий перспективний напрям, як пасивна радіолокація, звичайно, не міг не привернути увагу технологічно розвинених країн. Але повного аналога української станції пасивної радіотехнічної розвідки «Кольчуга», за сукупністю оперативно-технічних характеристик, і це можна стверджувати абсолютно однозначно, у світі не існує. За основними ж параметрами вона перевершує всі відомі засоби аналогічного або близького призначення.

Дальність виявлення повітряних цілей у 800 км досягнута лише українською «Кольчугою». Найближчий до неї за цим показником американський «Авакс» повітряного базування забезпечує таку дальність лише на рівні 600 км, а наземні комплекси «Вера» (Чехія) та «Вега» (Росія) — 400 км, тобто вдвічі меншу, ніж в українського виробу. Нижня межа робочого діапазону частот, у якому здійснюється виявлення цілей, у «Кольчуги» — 130 МГц — є найменшою серед аналогів: американський «Авакс» — 2 000 МГц, чеська «Вера» — 850 МГц, російська «Вега» — 200 МГц.

Найбільші ж переваги має «Кольчуга» за тими характеристиками, від яких залежить достовірне розпізнавання виявлених цілей, що забезпечується як унікальністю закладених при розробці відповідних алгоритмів, так і високотехнологічною їх апаратурною реалізацією, досягнутою під час серійного виробництва. Зокрема середньоквадратичне відхилення вимірювання частот — найбільш інформативних параметрів для визначення типів виявлених радіолокаційних станцій — становить у «Кольчуги» 0,4 МГц, тоді як у російської «Веги» — 0,5—1,0 МГц, в американського «Авакса» — 1,0 МГц, а у чеської «Вери» взагалі 3,6—21,0 МГц. Максимальна тривалість вимірюваних «Кольчугою» виявлених імпульсів становить 999,0 мкс, порівняно з 99,9 мкс в американського «Авакса» та 200 мкс у чеської «Вери». Період же повторення таких імпульсів може вимірюватися «Кольчугою» до максимального показника у 79 999 мкс, тоді як аналоги здатні здійснювати такі виміри лише до максимального значення у 10 000 мкс. У результаті кількість радіотехнічних засобів, які класифікуються при виявленні, у «Кольчуги» практично необмежена, чого не можна сказати про жоден із відомих аналогів. В українській станції алгоритмічно і програмно передбачені аналіз, систематизація, узагальнення та збереження у базі даних інформації про всі виявлені джерела радіовипромінювання та про параметри випромінюваних ними сигналів. Інформація ж, нагромаджена у вказаній базі даних, може використовуватися для ідентифікації та розпізнавання нововиявлених джерел радіовипромінювання, а також для узагальнення в контексті з інформацією, отриманою іншими каналами розвідки.

При цьому слід також зазначити, що незаперечні переваги української «Кольчуги» не є випадковими або швидкоминучими. Не спроможні зрівнятися з українським виробом, що нині серійно виробляється, ні американські, ні російські, ні французькі, ні чеські, ні бразильські розробки у цій галузі. А українські науковці і конструктори, причетні до створення цього унікального виробу, аж ніяк не «спочивають на лаврах», яких, до речі, ще не так і багато, збільшуючи тим самим свій «відрив» від основних конкурентів.

Вже реалізовані експортні контракти на постачання комплексів «Кольчуга» далеко не повною мірою відбивають потужний експортний потенціал цього українського виробу, яким цілком конкретно вже зацікавилися численні покупці з близького і далекого зарубіжжя.

Позитивні тенденції
у розвитку вітчизняного високотехнологічного комплексу

Вихід України — вперше за роки її незалежності — на світовий ринок наукомісткої та високотехнологічної радіоелектронної продукції з власною розробкою, успішно запровадженою у серійне виробництво, яка до того ж, за своїми характеристиками, не має аналогів, — наочне свідчення визначних позитивних тенденцій у розвитку українського високотехнологічного комплексу. При цьому аналіз тих суто внутрішніх чинників, завдяки яким було досягнуто цього симптоматичного «прориву», дозволяє виділити основні складові, необхідні для поширення й закріплення таких вельми оптимістичних тенденцій у сучасній Україні.

Особливо слід відзначити тісний зв’язок виробничого підприємства ВАТ «Топаз» і створеної у 1996 році ДАХК «Топаз» із вітчизняними науковцями, зокрема з Донецьким національним технічним університетом. Доволі суттєва матеріальна підтримка холдинговою компанією цього вищого навчального закладу не лише стимулювала інтенсивні теоретичні дослідження у галузі пасивної радіолокації і систем візуалізації та відображення інформації, а й мала такий вагомий результат, як забезпечення підготовки досить кваліфікованих фахівців для ВАТ «Топаз» та «Спеціального конструкторського бюро радіотехнічних пристроїв». Останнє входить до складу холдингу і, на відміну від більшості нинішніх українських науково-дослідних установ, які, «розгубивши» свої кадри, тримаються нині «на плаву» переважно за рахунок здачі в оренду своїх площ, збільшило свою чисельність з 1996 року учетверо. А отже, відповідна наукова школа не тільки була збережена, а й розширила напрями докладання своїх зусиль.

Враховуючи зазначене, слід констатувати, що інвестиції державної компанії «Укрспецекспорт» та кредитні ресурси Промінвестбанку, виділені на створення комплексу пасивної радіотехнічної розвідки «Кольчуга» та впровадження його у серійне виробництво, потрапили на доволі благодатний ґрунт, а керівники зазначених підприємств, що здійснили інноваційне вкладення коштів, продемонстрували свою далекоглядність. Коли ж організаційно підтримані й матеріально мотивовані науковці взялися до справи за своїм основним призначенням, результати, як мовиться, не забарилися.

У ході копіткої, тривалої й наполегливої праці з розробки і впровадження в серійне виробництво комплексу «Кольчуга» було поставлено й вирішено численні наукові, технічні, конструкторські та технологічні задачі, а також створено високотехнологічні виробництва для виготовлення сучасної елементної бази високочастотної радіоелектроніки, техніки надвисоких частот, антенних дзеркал та інших компонентів, що забезпечили у своїй сукупності неперевершені характеристики унікального за задумом і високотехнологічного за виконанням українського виробу. Новизна використаних у комплексі «Кольчуга» технічних рішень захищена 8 патентами, а його серійне виробництво — 12 технологічними ноу-хау.

Стійкий попит зовнішнього ринку на комплекси радіотехнічної розвідки «Кольчуга», що серійно виробляються ДАХК «Топаз», дозволив не тільки зберегти робочі місця та відповідних фахівців, а ще й, спираючись на досягнутий рівень фінансово-економічного стану, забезпечити подальше фінансування нових перспективних розробок. Адже апетит, як влучно кажуть у народі, з’являється під час споживання їжі. Відчувши смак досягнутого лідерства у галузі пасивної радіолокації, українські фахівці взялися за принципове вдосконалення комплексу протидії засобам зв’язку «Мандат», який за часів СРСР був основною продукцією донецького «Топазу». Нова розробка також має бути попереду світових аналогів.

Використовуючи напрацювання, втілені в останню модифікацію «Кольчуги», ДАХК «Топаз» виконує також роботи з ремонту й модернізації тієї техніки пасивної радіотехнічної розвідки, яка перебуває на озброєнні української армії. А це, у свою чергу, дозволяє Збройним силам України задовольняти відповідні потреби щодо тактико-технічних можливостей цієї техніки без істотних витрат з оборонного бюджету. Тобто здійснений у вітчизняній оборонно-промисловій галузі науково-технічний та технологічний прорив забезпечив, як це, власне, і має бути, не тільки фінансову базу для існування самого виробничого підприємства та подальших наукових пошуків, а й відповідний внесок у зміцнення обороноздатності держави.

Симптоматично й те, що донецький тандем — «виробниче підприємство + конструкторське бюро» — за підтримки українського спецекспортера та вітчизняного банку, став своєрідним «полюсом росту» радіоелектронного сектора, а також суміжних секторів. Успішна діяльність ДАХК «Топаз» забезпечила істотну підтримку, зокрема таких українських виробників: «Іскра» (м. Запоріжжя), «Сатурн» (м. Київ), «Оріон» (м. Сміла), «Елсіс» (м. Полтава), «Генератор» (м. Київ) та «КрАЗ» (м. Кременчук).

Виробництво всієї наукомісткої продукції у світі забезпечують нині приблизно 50 макротехнологій. При цьому сім найбільш розвинених країн, володіючи 46 макротехнологіями, утримують приблизно 80% високоприбуткового ринку наукомісткої продукції. Питома вага у ціні цієї продукції належить трудовитратам, що, звичайно, позитивно позначається на життєвому рівні населення у цих країнах.

Те, що українські науковці, конструктори й інженери змогли вийти на світовий ринок наукомісткої, високотехнологічної продукції зі своїм виробом — комплексом нового покоління дальньої радіотехнічної розвідки стратегічного призначення «Кольчуга», перевершивши всі закордонні аналоги, — вселяє певний оптимізм стосовно майбутнього місця України у міжнародному поділі праці. Адже будь-які, навіть найуспішніші, ринкові трансформації, не забезпечені технологічними проривами, не можуть спричинити так зване економічне диво. «Кольчуга» ж стала підтвердженням того, що після тривалого періоду плавання бурхливим морем економічних катаклізмів наявний в Україні науково-технічний потенціал зрештою почав реалізовуватися у конкретні, затребувані на світовому ринку наукомісткі високотехнологічні вироби, з відповідною економічною віддачею.

І стане цілком логічно, якщо Державною премією у галузі науки і техніки будуть відзначені першопрохідники на цьому тернистому шляху, які у надзвичайно важких економічних умовах (нагадаю ще раз — 1993—2000 роки!) не тільки змогли зберегти наукову школу і технологічний потенціал, а й отримали цілком конкретний, відомий нині у всьому світі результат у вигляді унікального комплексу радіотехнічної розвідки «Кольчуга».