Котиться вал «зелених» інвестицій. Впіймати б!..

01 червня, 2007, 12:30 Роздрукувати Bипуск № 21, 1 червня-8 червня 2007р.
Відправити
Відправити

Передстартовим сигналом для біржових екологічних перегонів можна вважати круглий стіл, проведений нещодавно для українських ЗМІ у Світовому банку...

Передстартовим сигналом для біржових екологічних перегонів можна вважати круглий стіл, проведений нещодавно для українських ЗМІ у Світовому банку. Йдеться про купівлю-продаж так званих ОУК — одиниць установленої кількості, тобто тонн СО2, в яких фіксується забруднення земної атмосфери, що веде, на думку багатьох фахівців, до потепління на планеті.

Торги проводитимуться з початку наступного року протягом найближчої п’ятирічки. Їхня особливість у тому, що на біржу зі своїми пропозиціями потрібно вийти вчасно — уже до вересня-жовтня треба мати пілотний проект з продажу бодай однієї невеличкої квоти (за оцінкою експертів, вартістю до 60 млн. американських доларів). Ставки в цій гонці дуже високі — хто з великих гравців не встигне, той ризикує дуже багато чим.

Лідерами майбутніх продаж вважають Росію та Україну. Так, перспективи нашої країни заробити на екологічних квотах коливаються в діапазоні від 1,5 до 10 млрд. доларів. Величезний діапазон! Отримаємо ми за мінімумом чи за максимумом — багато в чому залежить від уміння та розуміння ситуації відповідальними особами держави.

На жаль, фахівці міністерств і відомств (енергетики, металургії, аграрного комплексу, лісового господарства та ін.), які мають бути максимально зацікавлені в торгах, наразі не виробили єдиної політики, що гарантує успіх на цьому ринку. Серед них навіть чути песимістичні зауваження з приводу перспективності заходу. І така апатія спостерігається серед українських відповідальних осіб при тому, що серед них важко знайти людину, яка мала би щонайменше уявлення про те, як здійснюватиметься торгівля та в чому її відмінність від типового продажу продукції підприємств їхніх відомств...

Міністерством охорони навколишнього природного середовища України нинішнього року створене Національне агентство екологічних інвестицій. Оглядач «ДТ» звернувся до його голови Віталія НАХЛУПІНА:

— Віталію Германовичу, ситуація з продажем «зелених» квот видається дуже загадковою: не тільки відповідальні особи українських міністерств, а навіть представники Світового банку ухиляються від чітких відповідей і вичерпних пояснень. Ви можете доступно пояснити: на яких квотах, скільки й як Україна зможе заробити в цьому напрямі?

— Механізмів у рамках Кіотського протоколу, що підходять для України, два. Перший — це так звані проекти спільного здійснення, коли реципієнт, тобто юридична особа на території нашої країни, домовляється з організацією або юридичною особою, яка дає гроші. У даному разі всі правовідносини здійснюються тільки між цими двома суб’єктами. Відповідно, всі інвестиційні та інші ризики несе інвестор. Тут механізм рамкової конвенції ООН досить чітко прописаний, і жодних проблем немає.

Другий механізм реалізується в рамках «зелених» інвестицій. Суть його така: між урядами двох країн, зокрема України та нашого партнера, укладають договір про передачу одиниць установленої кількості (ОУК), тобто одиниць СО2, що утворилися після 90-го року за рахунок того, що в нас відбулося зниження ВВП і зменшилося завантаження промисловості. Ці ОУК є державним надбанням і продаються від його імені.

Хотів би підкреслити важливу деталь: у рамках «зелених» інвестицій партнер-покупець домагатиметься того, щоб йому не продавалося так зване «гаряче повітря», тобто фіктивне поліпшення екологічної обстановки. Європейців під час купівлі хвилюватиме, насамперед, те, як використовують ці гроші. Вони хочуть, щоб ці кошти пішли на екологічні проекти, спрямовані на зниження викидів СО2. Відповідно, ми розглядаємо такі напрями інвестування грошей у рамках державної програми, яку, сподіваємося, ухвалить уряд і затвердить Верховна Рада. Ці гроші за першою програмою будуть вкладені в екологічну освіту та науку, за другою — в інституціональні «невуглецеві» проекти, напряму інвестиційно не пов’язані з виділенням СО2. І третя група — це суто вуглецеві проекти. Саме їх реалізація зменшить кількість викидів.

Наше завдання — створити зрозумілу, прозору схему використання отриманих грошей у рамках «зелених» інвестицій. Це тривалий процес, що потребує складних переговорів. Він матиме відмінності для різних країн. Так, для Японії пріоритетними є проекти, пов’язані з енергетикою та сільським господарством. А для таких країн, як Бельгія і Нідерланди, — йтиметься не про зменшення викидів, а про проекти поглинання, тобто пов’язані з новими лісовими посадками. І для нас це стратегічні проекти — дерево росте понад десять років до того, як набере сили і почне активно поглинати СО2. Та коли виросте, поглинає вуглекислий газ ще 70 років. Між тим, перший бюджетний період Кіотського протоколу розрахований лише на п’ять років — 2008—2012 рр. Зрозуміло, що коли ми в 2008 році посадимо дерева, у 2012-му адсорбції СО2 ще не відбудеться, і нам таку «зелену» інвестицію попросту не зарахують…

— Тобто гроші за садіння лісу за Кіотським протоколом не вдасться одержати не тільки за всі 80 років повноцінного життя дерева, а навіть за перші п’ять років?

— На сьогоднішній день учасники Рамкової конвенції ООН обговорюють, чи існуватимуть механізми Кіотського протоколу після 2012 року. Японія, ЄС, навіть країни, що розвиваються, підносять екологічні проблеми в ранг міжнародної політики. Усі розуміють: негативні процеси зміни клімату планети тільки погіршуватимуться, якщо нічого не робити. Тому сьогодні — це можна стверджувати з майже стовідсотковою впевненістю — буде і другий, і третій, і навіть десятий період Кіотського протоколу. Відповідно буде відпрацьований ефективний механізм виплати за садіння лісу. Вже очевидно, що п’ятирічний період бюджету надто малий і масштабні інвестиційні проекти, які потребують великих сум, у ці терміни не вкладаються. Наприклад, дуже велика теплоелектростанція з нульовими викидами (а такий проект у Бразилії вже реалізований) будується за три-чотири роки. Тому якщо сьогодні ухвалити рішення про будівництво, залишиться всього рік для використання квот, які утворяться при цьому, і така програма не вписується в першу п’ятирічку за Кіотським протоколом. Переконаний, що все це згодом владнається, і нові концептуальні поняття будуть закріплені в Балі у грудні 2007 року. Україна щодо цих питань теж має певну позицію.

— На прес-конференції у Світовому банку йшлося про те, що Україна — на другому місці після Латвії з підготування до торгівлі квотами. Це у певному сенсі успіх. Як так вийшло — адже ще недавно все на цьому напрямі мало вигляд досить безнадійний?

— І на виставці «Карбон-2007» зазначалося, що сьогодні готові здійснювати «зелені» інвестиції дві країни: Латвія та Україна. На жаль, ми трохи відстаємо від Латвії. Причому інституціонально та базово йдемо з нею нога в ногу, але в цій країні закон про міжнародну торгівлю надлишками квот уже готують до подачі в Кабмін і, відповідно, до винесення на розгляд парламенту. У нас такий законопроект теж є, над ним ми нині серйозно працюємо й дуже скоро наздоженемо Латвію. Більш того — інституціонально ми її навіть трохи випереджаємо. Так, у нас створене Агентство екологічних інвестицій України — спеціалізований орган, який опікуватиметься механізмами Кіотського протоколу. У Латвії такої системи немає, тому там залучають для експертизи компанії, які проводитимуть оцінку, розроблятимуть проекти на основі аутсорсингу. Тобто для них це недержавна програма, хоч вони планують також використовувати бюджетні кошти.

— У нас є єдиний серйозний конкурент у продажу квот — Росія. У неї така кількість ОУК, що коли вона їх викине на ринок, то просто знищить наші надії на гідний продаж. Чи не так?

— Жодним чином! За нашими прогнозами та прогнозами інших споживачів і продавців, на 80% ринок продавців ОУК диктуватимуть дві країни: Росія та Україна. Україна планує продати за перший бюджетний період Кіотського протоколу (2008—2012 рр.) від 1 млрд. до 1 млрд. 200 млн. тонн ОУК. Отже, в нас позиція досить сильна.

— Однак із покупцями теж не все так просто. Деякі експерти вважають, що покупців на ринку зовсім мало…

— Насправді й це не так — обсяг, що закуповується, досить добре прогнозується. Сьогодні вже очевидно — країни ЄС, Японія за рахунок механізмів Кіотського протоколу, таких як проекти спільного здійснення і проекти чистого розвитку, обсяг зобов’язань, задекларований сьогодні, виконати не зможуть. Тому надлишки, природно, купуватимуться за механізмом «зелених» інвестицій. Думаю, що в період закінчення першого бюджетного періоду Кіотського протоколу (2011—2012 роки) вестиметься активна торгівля зайвими квотами, які є в України. Ціну, природно, формуватиме ринок.

— Ви якось жодного разу не згадали про позицію США. Як вона впливатиме на процес торгівлі квотами?

— У США — окрема позиція, оскільки ця країна наразі не приєдналася до Кіотського протоколу. Проте й для неї не все так однозначно. Крім того, на сьогоднішній день незрозуміла позиція ще одного важливого гравця на цьому ринку — Канади. У принципі, обсяг квот, які не закриває Канада, — один мільярд тонн і більше.

— ?!.

— Річ у тім, що США після 1990 року вкладали солідні гроші у розвиток промисловості своєї сусідки. Тому Канада перевищує базовий рівень, зафіксований для неї в 1990 р. Отже, в неї є запас, який може «спрацювати», коли ця країна включиться в купівлю квот. Тут слід згадати й Австралію, яка планує здійснити так зване лінкування з європейською торговельною мережею. Отже, саме ці країни-покупці визначатимуть політику на ринку.

Наразі й у них не все однозначно, тобто не цілком ясно, що вони закуповуватимуть та в які періоди. Чимало залежить від того, яку маркетингову політику здійснюватиме наша держава. Коли ми побачимо, що ситуація для нас за ціною несприятлива, не продаватимемо великі обсяги квот — краще продати менше, але за більш високими цінами. Одержимо той самий обсяг інвестицій.

— У Росії можна почути, що їм узагалі не слід продавати квоти, бо вони спроможні самі «з’їсти» їх у недалекому майбутньому.

— Насправді й це не зовсім так. Деякі люди, не досвідчені в цьому дуже непростому питанні, перекладають його в політичну площину, і це заплутує все ще більше. Вони гадають, що продається якесь національне багатство. Насправді це всього лише еквіваленти та розрахункові умовні одиниці, отже, про жодний продаж національного багатства не йдеться.

Існують три базові сценарії розвитку нашої країни: із збільшеними темпами зростання, із середніми — як нині, і песимістичний варіант. Ми виходили з оптимістичного сценарію розвитку, тому залишили великий резервний фонд. Він дозволить нам ще кілька десятиліть не наближатися до межі газових викидів 90-го року, за якою починаються штрафні санкції.

— Тим паче що новітні технології дозволяють зменшити й викиди, які існують сьогодні…

— Так, у всіх провідних підприємств знос основних фондів такий, що підприємець змушений (навіть коли він цього не хоче) переходити на нові технології. А в них уже закладено природоохоронні принципи. Крім того, із 2012 року продукція сертифікуватиметься з використанням екологічної компоненти — така одна з директив Єврокомісії. Наприклад, визначатиметься, скільки викидів СО2 зроблено на одиницю продукції. Таким чином, Європа чітко відстежуватиме, де вироблений цей продукт і який рівень екологічної безпеки підприємства, на якому його виготовлено.

— Я на Закарпатті вже зустрічав приклад такого екологічно чистого бізнесу на заводі, що спеціалізується на деревному вугіллі для європейських супермаркетів. Їх інспектора перевіряють, чи відновлено зрубаний ліс, який вплив заводу на навколишнє середовище тощо. І з кожним роком екологічні вимоги покупців-європейців стають дедалі жорст­кішими…

— Так, наш потенційний покупець хотів би бачити, яким чином його гроші використовуватимуться. Коли вони йдуть на поліпшення екологічної ситуації, у нього не виникає жодних запитань. Тому ми повинні дати партнерові чіткі й зрозумілі механізми використання цих грошей.

— У зв’язку зі створенням Агентства з екологічних інвестицій уже виникли підозри, що це стане предметом для нових корупційних схем, мовляв, зароблятимуть шалені гроші та кластимуть до себе в кишеню…

— Національне агентство екологічних інвестицій створене як центральний виконавчий орган. Тобто це не суб’єкт господарських відносин, і ніяких грошей він для себе не зароблятиме. Завдання агентства — створити умови для формування ринку квот, здійснити грамотну маркетингову політику й довести нашим партнерам, що ці гроші використовуватимуться для поліпшення екологічної обстановки. Я думаю, буде ухвалений закон про міжнародну торгівлю квотами та державна програма. Зароблені кошти проходитимуть через державний бюджет, затверджуватимуться Верховною Радою. Ні про який підкилимовий продаж і мови бути не може. Це предмет домовленостей між урядами — кошти приходять від одного уряду до іншого. Гроші використовуватимуться за програмою, затвердженою державою. Ми розробимо чіткі критерії відбору проектів для наповнення цієї дер­жавної програми.

Такі масштабні проекти в Україні мають бути пріоритетними. Не секрет, що в Україні не існує законодавчих документів з використання біопалива. У нас немає жодних регламентуючих документів про обов’язковість його використання, а в Європі воно пріоритетне. І якщо сьогодні, наприклад, у Німеччині, на чисту енергетику припадає 10%, то в Латвії в енергобалансі країни поновлювальні джерела палива займають 40%.

— За рахунок чого такі величезні цифри?

— Насамперед, давайте подивимося на територію Латвії та України. Їм, звичайно, легше перейти на нові види палива. До того ж ми, приміром, вирощуємо ріпак і продаємо його як сировину, а не робимо з нього біопаливо, і в такий спосіб даруємо пільгу на зниження викидів нашим конкурентам.

— Ви не збираєтеся спочатку перевірити ринок квот маленькими проектами?

— У Мінприроди та в нас в агентстві нині формується оптимальна ідеологія підходу до зелених інвестицій. Працюючи в партнерстві зі Світовим банком, ми хотіли б випробувати так звану пілотну трансакцію. Тобто якусь частину обсягу квот продати вже сьогодні. Це будуть ф’ючерсні чи форвардні контракти або ще якась форма, що дозволить нам «промацати» ринок і визначитися з покупцями: чого ж вони хочуть у плані використання грошей на вирішення екологічних проблем?

Думаю, пілотну трансакцію проведемо ще в 2007 році. І передумови для того, щоб зробити це успішно, є. Ми провели наразі неформальні переговори з деякими країнами. За попередніми результатами, партнери зацікавлені в купівлі наших квот і в тому, аби в Україні справді запрацювали схеми «зелених» інвестицій.

— Чому саме вас призначили на цю посаду?

— Напевно, тому що я досить серйозно проаналізував питання. Мою концепцію представили міністру охорони навколишнього природного середовища. Він її затвердив. Дуже важливо сьогодні не зменшити взятий темп. Коли в 2007 році ми не проведемо велику та кропітку роботу з реалізації можливостей, що відкрилися, причому з залученням усіх гілок влади, то в 2008 році, тобто в першому бюджетному періоді, Україна не зможе стати повноправним учасником Кіотського протоколу. Потрібно об’єднати зусилля для досягнення воістину великої мети та активно братися до справи — адже йдеться про імідж нашої країни. Поки наші західні партнери відзначають, що ми за ці півроку виконали дуже велику роботу з імплементації механізмів Кіотського протоколу в Україні…

— Але ж агентство створене всього місяць тому?

— Це формально агентство існує місяць. Та цьому передувала величезна робота з його створення, вироблення концепції, позиціонування України на цьому міжнародному ринку.

— До речі, хто ви за освітою?

— За першою освітою я лікар, потім закінчив економічний вуз.

— Світовий банк недавно відзначив, що Азово-Чорноморська програма провалилася, оскільки Міністерство охорони навколишнього природного середовища попросту не відповідало на листи, які надсилали йому з банку…

— Світовий банк розглядається нами як рівний партнер серед інших. Він проводить сьогодні певну економічну та політичну доктрину. Проте для нас він — такий самий партнер, як і Меріл Лінч чи Дойче Банк. А ці три учасники, своєю чергою, для нас такі самі, як компанія Неду в Японії. Ми не зациклюємося на роботі тільки зі Світовим банком. Він надає консультаційну допомогу. І коли ми з ним не погоджуємося (колеги зі Світового банку можуть це підтвердити), то жорстко відстоюємо позицію України. З ким вигідніше та комфортніше працювати, із тим ми в майбутньому і будемо співробітничати.

Справді, сьогодні існують певні проблеми з реалізацією проекту спільного здійснення. На жаль, потрібної готової структури поки що немає, та й фахівців, які можуть високопрофесіонально оцінити ситуацію з проектами спільного здійснення, у нашій країні не надто багато. Тому завдання агентства — зібрати таких фахівців під одним дахом.

Нині існує досить громіздка бюрократична процедура для з’ясовування ефективності запропонованої технології. Для цього Міністерство охорони навколишнього природного середовища подає запит у міністерства економіки, енергетики, вугільної промисловості, щоб нам відповіли, наскільки запропонована технологія сучасна, безпечна, економічно виправдана. Тому реалізація проектів спільного здійснення розтягується в часі.

Ми маємо намір розробити чіткий регламент із конкретними термінами проходження всіх етапів проектів спільного здійснення. Думаю, після затвердження положення про агентство, коли воно повноцінно запрацює, процедуру буде спрощено, й наші партнери поставляться до цього з розумінням.

— У світі є прецеденти з організацією подібних агентств?

— Схожа структура, навіть із більшими повноваженнями, існує в Китаї. Хотів би відзначити, що після створення агентства Україна домоглася великого прогресу.

— А Китай хіба підписав Кіотський протокол?

— Підписав. Та коли Україна входить до групи розвинених країн, то Китай — у групу таких, що розвиваються. Він — наш конкурент з використання інвестицій у рамках проектів чистого розвитку.

— Звідки в нього квоти?

— У Китаї ще багато дуже старих підприємств. І немає лімітів на викиди, як у розвинених країнах. Ця дер­жава входить у так званий додаток до Кіотського протоколу, що охоплює країни без лімітів на викид. Для них створено механізми чистого розвитку — це те саме, що в нас називається проектами спільного здійснення.

— Сьогодні екологія відкриває небувалі можливості для ініціативи, підприємництва і використання креативних ідей. Як ви збираєтеся підтримати тих, у кого є цікаві пропозиції?

— Нині набирається база проектів, щоб здійснити їх за моделлю «зелених» інвестицій. Ми відкриті для громадськості, потенційних партнерів, наших колег по міністерствах, для промисловості та сільського господарства. Цей напрям новий навіть для нас самих. Тому від того, наскільки відкрито пройде діалог з усіма ініціативними людьми, і наскільки зрозумілі правила буде встановлено, залежить, наскільки легше нам працюватиметься в майбутньому. Тому сьогодні ми запрошуємо до співробітництва всіх охочих з екологічними проектами. Наші фахівці оцінять ці проекти й нададуть висновок — чи можуть вони бути використані в схемі «зелених» інвестицій.

— У пресі можна зустріти повідомлення, що сільське господарство, насамперед тваринництво, дає майже третину всіх викидів СО2 в атмосферу. Невже це правда?

— Насправді найбільше викидів дає енергетика. Думаю, що викиди сільського господарства посідають не більш як 10% від загальної кількості. Існують певні технологічні схеми, наприклад, безплужне землеробство, що дозволяють помітно знизити викиди СО2. Хочу підкреслити: землі та ліси України можуть стати суб’єктами для ідеальної адсорбції вуглекислого газу. У нас прекрасний грунт, дуже непоганий клімат для вирощування лісів, це дозволяє стати найбільшими поглиначами СО2 у Європі.

— У зв’язку зі вступом до СОТ у нас звільняться приблизно 7—8 млн. га. На частині цих територій уже мають намір посадити ліси. Чи не правда, це величезний резерв для «зелених» інвестицій?

— Справді, ми можемо фінансувати ці роботи за схемою «зелених» інвестицій, не залучаючи бюджетних коштів.

— У Комітеті лісового господарства сильно сумніваються, що тут можуть бути великі гроші. Крім того, підкреслюють, що їм довелося зіштовхнутися з чималими труднощами під час спроби реалізувати цю ідею…

— Про те, які кошти, великі чи малі, можна одержати в цьому напрямі, казати ще рано. Це покаже ринок. Вартість одиниці квоти визначить попит, і тільки тоді можна буде обговорювати, багато це чи мало. Укотре наголошую — обсяг інвестицій залежатиме від попиту та правильної маркетингової політики України в цьому питанні.

— Нині працівники лісу висаджують близько 40 тисяч гектарів на рік. А після війни саджали 200 тисяч і за п’ятирічку примудрилися посадити понад мільйон гектарів!

— Стільки лісу ми й тепер можемо посадити не менш швидкими темпами. Але ми не враховуємо інші, супутні питання: наприклад, у чиїй власності перебуває земля, на якій планують посадити ліс? І таке питання: а яка має бути компенсація господареві цієї землі за те, що ліс буде посаджений саме там? Тобто нині з’явилася ціла низка нових питань, які потрібно врегулювати…

Або ще: що вигідніше — сільськогосподарське обробляння землі чи висаджування на ній лісу із супутньою адсорбцією СО2 й одержанням виплати за квоти?..

А як громада поставиться до того, що на її землях посадять ліс? Чи будемо при цьому розподіляти квоти як національне багатство всієї країни? Все це потребує детального опрацювання на найвищому урядовому та законодавчому рівні. Коли створені з цією метою механізми запрацюють, ми зможемо вирішити безліч найважливіших екологічних і економічних завдань, про які нині, можливо, і не замислюємося.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК