КОМП’ЮТЕРНИЙ НОСТРАДАМУС ПРОРОКУЄ...

Модель Байєса, методи перехресного впливу, Делфі, застосовані в комплексі, дали можливість таким країнам, як Японія, США, Німеччина, Великобританія, а дещо пізніше Нідерландам, Франції та деяким іншим випередити конкурентів у другій половині ХХ століття. Власне, цьому на міжнародному семінарі ЮНІДО «Технологічне передбачення» і присвятив доповідь професор Національного авіаційного університету Володимир Щелкунов. Висновок дослідження такий: і Україні слід підпорядкувати свій подальший економічний розвиток широкому використанню методів технологічного передбачення. Тоді її економіка позбудеться метань і непевності, а швидкість розвитку зросте.

На запитання, чому широкому загалу мало відомо про ці методи, В.Щелкунов відповів, що в країнах, які їх розробляли, вони були секретні. Дані про деталі застосованої стратегії стали просочуватися в пресу лише наприкінці 80-х. Керівники вищезгаданих країн розглядали цю інформацію як стратегічно важливу і не вважали за необхідне нею ділитися.

— Володимире Ігоровичу, чому ж економіка Японії — країни, яка володіє цим методом, — звернувся до професора оглядач «ДТ», — ось уже майже десять років перебуває в стагнації?

— Застосований метод ефективний для перехідного періоду (в якому, до речі, нині перебуваємо ми). Він дозволяє наводнити ринок і придушити конкурентів. За умов надвиробництва потрібно шукати нові засоби передбачення. Згодом ми довідаємося про нові напрями та методики. Та хто нині розповідатиме про тонкощі, розроблені для боротьби за місце під сонцем? Створити стратегію поведінки на ринку набагато важливіше, ніж створити нові технології чи нові машини.

Наш власний позитивний досвід також не слід скидати з рахунків — Радянський Союз колись правильно передбачив майбутнє ракетної техніки й своєчасно «кинув» сюди чималі кошти. Це було геніальне технологічне передбачення, що дало змогу випередити багато провідних країн в галузі ракетно-космічного будування. Дотепер колишні досягнення в цій галузі дають нам велику перевагу. До речі, тоді чимало партійних працівників вважали це марним витрачанням коштів. Була поширена думка, що технологічне передбачення — елемент технічного романтизму. Та «непрагматики», на щастя, перемогли.

Технологічне передбачення варто використовувати для ривка України. До речі, ми врахували помилки Японії в складанні прогнозів. Країна вранішнього сонця розробила програму технологічного передбачення на 5—10 років наперед. Та коли період стрімкого сходження в Японії закінчився, їй довелося перебудовувати всю систему, а на це іде багато часу. Американці пішли більш перспективнішим шляхом розробки планів на термін від 5 до 20 років.

В Україні створенням Програми технологічного передбачення зайнялися тільки цього року...

— Я вже кілька разів бачив програми розвитку України до 2005, 2007 і навіть до 2010 року... При цьому варіанти були — від оптимістичного до песимістичного. Чим відрізняється ваша програма від попередніх?

— У нас принципова відмінність від старої методики — при технологічному передбаченні аналізується те, що відбувається у світі, а не в конкретній країні. Експерти шукають, куди рухається світ, які можуть бути перспективи в цілому, і лише потім пропонують, куди країні краще йти. Завдання програми — визначити, куди націлилися японці, американці, німці. Після того, як визначили, куди прямує розвиток світу, і з’ясували пріоритетні напрями, визначаємо: а що в Україні є «живе», перспективне, на що можна обпертися і що вписується в концепцію розвитку на найближчі десятиріччя?

Ми скоротили кількість проривних напрямів до шести, хоча спочатку розглядалося 25 проектів.

— На інноваційному напрямі нині взагалі помітне кипіння пристрастей — «ДТ» уже писало про ініціативи Володимира Рижова...

— Ми його підтримуємо й усе відпрацьовуємо разом, тому що відкриваються дуже перспективні варіанти. Рижов запропонував дуже цікаву, прозору схему. За нею гроші в руках ніхто не тримає — якщо хочеш отримати устаткування, береш кредит у банку тієї країни, де береш у лізинг устаткування, потім його відпрацьовуєш. Розрахувався з банком — устаткування твоє. Тобто живих грошей ніхто не тримає, отже, і красти нічого.

Це хороша прогресивна форма, яка дозволить нашим підприємствам без початкового капіталу швидко вирватися на ринок передового устаткування та зайнятися випуском високотехнологічної продукції. З’являються можливості для бізнесменів використовувати переваги України: дешевизну нашої робочої сили, електроенергії, транспортних витрат (вони втричі—вп’ятеро дешевші за європейські).

Нині чимало підприємств металургійного комплексу, нафтопереробки, хімічної промисловості, деревообробки ожили. Навіть у такій складній галузі, як машинобудування, є реальні зрушення на краще. Іноземні партнери вже дають замовлення на виготовлення окремих видів продукції. Раніше цього не було. Багато хто згодний створювати з нами спільні підприємства, інвестувати сюди капітали. Це свідчить про те, що запрацювала інвестиційна модель.

Раніше ми були не готові ні морально, ні організаційно, ні політично до того, щоб використовувати наші достоїнства. Тому не змогли задіяти прекрасних програмістів: Україна втратила мільярди доларів. Фахівці були, а системи їх входження у світовий ринок не було. Те саме можна сказати й про наших чудових матеріалознавців, зварників...

— Власне МВФ ставить перед собою завдання аналогічне тому, яке намагаєтеся вирішити ви — пропонує країнам, що розвиваються, модель розвитку. Проте у вашій доповіді йдеться «про чергову невдачу МВФ в Україні». Чи не чекає на вашу програму така сама доля?

— Можу з упевненістю стверджувати, що в нас є підстави для оптимізму. МВФ нам запропонував стандартну кальку з інших програм. Доречно запитати, чому нам не порекомендували творчу модель, аналогічну тим, якими користувалися в Іспанії, Єгипті, Японії, країнах Південно-Східної Азії, повоєнної Європи? Адже деякі з цих моделей були адекватні до нашої ситуації, серед них і ті, які дали ефект економічного дива.

Цілком згодний із висновками академіка НАНУ Юрія Пахомова, який пояснює це двома причинами: по-перше, Росія та Україна володіли потужним військово-промисловим комплексом, а його руйнація була можлива лише за умови загального хаотичного розвалу економіки. По-друге, на роки розпаду СРСР припадає бум глобалізації, що дозволило високорозвиненим країнам легко привласнити доходи інших країн на нееквівалентній основі. За окремими оцінками, внаслідок психологічного нав’язування реформістської моделі з Росії вивезено в західні банки та офшори від 300 до 800 мільярдів доларів, а з України понад 40 мільярдів.

Нині ситуація різко змінилася — Анатолій Кінах чітко сказав, що налаштовуватимемо співробітництво з МВФ на дотриманні національних інтересів. А спочатку ми ставилися до МВФ як до ліків від усіх хвороб. Виявилося, це не так — МВФ диктує те, що йому в перспективі вигідно. Навіть США, переконуючи всіх, що ринок сам розставить усе на свої місця й усім буде добре й весело, чомусь зараз жорстко управляє економічними процесами, що викликає дуже серйозні протести в багатьох партнерів.

Все це свідчить не про злий намір, а швидше про нашу недосвідченість у роботі з міжнародними організаціями, через що ми припустилися помилок. Якби 1990 року, використовуючи новітні моделі технологічного передбачення, ми чітко визначилися зі стратегією руху вперед, ми б уже багато чого досягли. Та в нас кожна економічна школа, кожний уряд намагався йти своїм шляхом, думаючи, що до нього робили лише помилки. Є постанова Кабміну розробити програму технологічного передбачення протягом 2002—2004 років. У програми два співголови — академік Михайло Згуровський і професор Володимир Щелкунов. Переконаний, що вона забезпечить Україні сталий і ефективний розвиток на десятиріччя.

P. S. За роки незалежності в Україні прийняли близько двохсот державних програм. До здійснення багатьох із них держава навіть не приступала...