Капутологія для всіх, або Наука—влада—бізнес: лебідь, щука і рак?

Фраза "Наука може почекати", що злетіла свого часу з вуст першого президента України, ось уже два десятиліття визначає ставлення влади до вітчизняної науки. Відтоді не тільки в Дніпрі багато води збігло - відбувся непоправний відплив інтелекту країни, занепала вітчизняна наука. Як запевняють експерти, через п'ять-десять років Україна втратить статус наукової країни.

Рухаємося в Європу чи в...?

Нинішній рік для багатьох наукових установ розпочався з тривожних звісток: грошей не вистачає навіть на зарплату, тому треба або скорочуватися, або переходити на неповний робочий тиждень. У деяких академічних інститутах навіть довелося закрити цілі відділи й напрями досліджень. Хтось скористався можливістю виїхати працювати за кордон, а на що сподіватися решті? Фінансування науки в Україні останніми роками опустилося до рівня слаборозвинених країн Африки. У 2012 р. витрати державного бюджету на науково-технічну сферу становили 0,29% ВВП (у найбільш кризовому 2009-му цей показник дорівнював 0,45%). Тим часом, як усім відомо, істотно збільшилися витрати з державної скарбниці на утримання силових структур, генпрокуратури, держапарату та деяких сировинних галузей.

Нинішню ситуацію у вітчизняній науці багато вчених називають катастрофічною. Жалюгідний стан не тільки в академічній і галузевій науці (згідно з Держреєстром наукових установ, із 210 галузевих інститутів залишилося 20), фінансування університетської науки в установах МОН зменшено в абсолютних цифрах на 11% (про які дослідні університети можна говорити?!).

Ніколи ще в історії незалежної України бюджетні витрати на наукові дослідження і розробки не сягали передбачених законом 1,7% ВВП. Як свідчить світовий досвід, при показнику нижче 0,4% ВВП наука в країні може виконувати лише соціокультурну функцію, переступивши цю межу, вона може давати деякі наукові результати й виконувати в суспільстві ще й пізнавальну функцію, і тільки при витратах, що перевищують 0,9% ВВП, вмикається її економічна функція. В Україні 2011 р. цей показник з усіх джерел фінансування становив 0,73% ВВП, із них із держбюджету сягнув мінімально низького за останні роки рівня - 0,3% ВВП. Внаслідок такої державної політики стосовно науки, зазначають аналітики НАН України, в Україні:

- у 3,3 разу знизилася чисельність працівників в інноваційній сфері (у США й Західній Європі зросла вдвічі, в Південно-Східній Азії - вчетверо);

- у 3,5 разу зменшилася кількість дослідників у царині технічних наук (у політичних науках збільшилася в 5,6 разу, юридичних - у 3,5 разу);

- в 14,3 разу зменшилося освоєння нових різновидів техніки;

- у 5 разів (з 56 до 11,2%) упала частка інноваційно активних промислових підприємств (у Польщі їх частка становить 16%, в ЄС - у середньому 60%);

- приріст ВВП за рахунок впровадження нових технологій в Україні становить 0,7%, тоді як у розвинених країнах цей показник сягає 60-90%.

У світовому рейтингу конкурентоспроможності (142 країни) Україна останніми роками опустилася з 69-го на 89-те місце (після Кенії й Ботсвани), а в інноваційному рейтингу - на 74-те місце. Ця інтегральна оцінка включає: 87-ме місце з ефективності управління, 98-ме - за рівнем розвитку інфраструктури, 101-ше - за якістю нормативно-правового забезпечення та за ставленням політиків до проблем науки й інноваційного розвитку. Від найнижчої, принизливої частини рейтингу Україну врятували 30-те місце за результатами наукових досліджень і 37-ме - за якістю людського капіталу.

Показник наукоємності ВВП у розвинутих країнах, %.

Зважаючи на такий стан речей, перехід на інноваційний шлях розвитку, про що гучно заявила нинішня влада, уявити важко. Поки що ми продовжуємо скочуватися до рівня країн "третього світу". Тим часом як провідні країни прощаються з індустріальною економікою та економікою, побудованою на експлуатації своїх природних ресурсів, і переходять на технології п'ятого-шостого укладів, - Україна продовжує заробляти на примітивній сировинній економіці, металургії та хімії - технологіях другого-третього укладів, властивих передовим країнам у середині минулого століття.

Гроші на науку в державі є, але вони до неї не доходять

Як можна змінити ситуацію, щоб Україна почала рухатися інноваційним шляхом розвитку? Як раціонально використати бюджетні кошти на науку й ефективно нею керувати? Що заважає залучити інвестиції в науку, передусім національний капітал? Які для цього потрібно задіяти законодавчі механізми? Всі ці запитання обговорювалися кілька днів тому на слуханнях у Комітеті з питань науки і освіти ВР України. У них взяли участь відомі вчені та організатори науки. Було запрошено також представників міністерств і відомств, зокрема Міністерства освіти й науки. Однак, крім голови Держінформнауки академіка В.Семиноженка, ніхто з представників виконавчої влади на слухання не з'явився, тим самим продемонструвавши своє ставлення до теми обговорення. Проте слухання відбулися в конструктивному ключі, і хочеться вірити, що на висловлені пропозиції звернуть увагу ті, від кого залежать долі нашої науки й інноваційного розвитку країни.

Голова парламентського комітету Лілія Гриневич підкреслила, що нинішній уряд не завжди підтримує наукоємне виробництво, всупереч деклараціям. Промовистий приклад - закупівля швидкісних корейських поїздів "Хюндай" за наявності власного виробництва в Кременчуці. Інший приклад - нафтові вишки, куплені за результатами фіктивного тендера, при тому що в Севастополі діє одне з провідних у світі КБ з проектування таких морських платформ для видобутку вуглеводнів. Нині Україна закуповує імпортні препарати для зберігання зерна на більш ніж
1 млрд грн, тоді як у нас є власні, розроблені в Інституті біоорганічної хімії та нафтохімії НАНУ, що нічим не поступаються найкращим закордонним.

Національний бізнес теж не виявляє інтересу до вітчизняної науки. Потужні сонячні електростанції в Криму склали з китайських пластин австрійські фахівці. І зробила це національна компанія під спеціальний "зелений" тариф. Уряд же секвестрував власну програму наукових досліджень у галузі виробництва надчистого сонячного кремнію. Це особливо прикро, коли врахувати, що основи сучасної фотовольтаїки закладено в Україні і фундаментальні напрацювання наших учених визнано у світі. Все це показові приклади, які можна продовжити.

"Прем'єр недавно заявив, що наука повинна давати прибуток. Хто ж проти? Але така заява, коли вона безапеляційна, може призвести до того, що контрольні органи "доб'ють" фундаментальну науку, рівень якої, попри всі негаразди, залишається в нас усе ще високим.

Міністерство фінансів розглядає науку як основне джерело економії бюджетних коштів. Контрольно-ревізійні органи вимагають обов'язкового впровадження результатів досліджень у практику. Але ж перехід на стадію виробництва потребує зовсім інших масштабів та структури асигнувань, оскільки дослідно-конструкторські розробки в середньому на порядок дорожчі за науково-дослідні роботи. Дійшло до того, що деякі підрозділи державно-фінансової інспекції тлумачать безплатні вступні іспити до аспірантури, кандидатські іспити, захист дисертацій як порушення фінансової дисципліни й вимагають робити це на платній основі.

Гроші на науку в держави є, але вони не потрапляють у галузь через відсутність ефективної системи державного управління, яка б забезпечувала взаємодію науки з виробництвом і проводила координацію науково-дослідних розробок", - зазначила Л.Гриневич.

Вершник на роздоріжжі

Від розмов про те, що система управління наукою неефективна й громіздка, всі вже втомилися. Концепцій реформи за два десятиліття напрацьовано - не полічити. Але віз, чи то пак система, і нині та...

Яка концепція реформи найбільш оптимальна? У результаті громадських обговорень вималювалося три варіанти. Оскільки НАНУ є провідною науковою організацією країни й найбільшим науково-технічним комплексом, її передусім і торкнуться перетворення.

Отже, перший варіант - псевдоліберальний. Його прихильники вважають, що Україні не потрібна НАН як державна структура; достатньо на базі провідних НДІ створити 10-15 наукових центрів, а решту майна приватизувати. Нині на землі та майновий комплекс НАНУ багато хто позирає як на ласий шматок. Атаки на академічне майно, що почастішали останнім часом (самозахоплення земель, рейдерські наскоки з метою заволодіти приміщеннями), зокрема, два вбивства - керуючого справами НАНУ В.Арсенюка і директора готелю "Феофанія" Ю.Фоміна - багато хто вважає замахом на саму НАНУ та її підвалини. Симптоматично: в одному з коментарів із приводу останнього вбивства було озвучено думку безіменного експерта про те, що "змінити ситуацію могла б передача всієї власності академії у Фонд держмайна". До речі, пропозиція не нова - з 1995 р. Академія наук уже була на олівці в ФДМ. Але тоді, так би мовити, пронесло, тим більше що вистачало іншого держмайна для продажу з молотка.

На думку голови парламентського комітету, цей варіант нічого не дасть країні, крім двох-трьох олігархів, які наживуться на розпродажу академічного майна.

Другий варіант - консервація нинішнього стану в надії дочекатися в державі мудрого правителя, який розумітиме, навіщо потрібна наука, і вона стане державним пріоритетом. Але цього наука може й не дочекатися, бо припинить своє існування з природних причин.

Третій варіант - поступове, планомірне реформування нинішньої системи. Зберегти Академію наук і розвивати університетську науку. Залучити в науку бізнес. "Сьогодні в нас менше половини наукових розробок фінансуються з позабюджетних джерел і виробничого сектора, тоді як у світі - дві третини", - підкреслила Л.Гриневич.

Нічого винаходити колесо

Анатолій ЗАГОРОДНІЙ, віце-президент НАН України, академік НАНУ:

-Рецепти залучення коштів бізнесу в науку й інновації добре відомі зі світового досвіду. Це істотне податкове стимулювання витрат підприємств на виконання науково-технічних та інноваційних проектів, удосконалювання кредитної й амортизаційної політики, налагодження ефективного державно-приватного партнерства в цій сфері.

Дуже важливе питання, що його досі не вдалося ефективно вирішити в нашій країні, - формування дійової інноваційної інфраструктури. Установи академії використовують такий механізм інноваційної діяльності як технопарки. Однак на сьогодні податкові стимули їх діяльності практично скасовані.

Володимир СЕМИНОЖЕНКО, голова Державного агентства з питань науки, інновацій та інформатизації, академік НАН України:

- Інноваційний розвиток країни робить не ринок, а активна цілеспрямована державна політика.

…Настав час підготувати нову редакцію закону про науку і науково-технічну діяльність. Чинний закон було прийнято 1998 р., і багато його положень уже застаріли. Необхідно законодавчо закріпити, наприклад, такі функціональні структури, як ключові лабораторії. Наукові установи в ринкових умовах повинні мати можливість гнучко створювати малі підприємства. Необхідно розглянути пропозиції щодо поновлення діяльності технопарків: скасування закону про технопарки у 2005 р. завдало великої шкоди прикладній науці.

Наталя ЄМЧЕНКО,
PR-директор СКМ:

-Для великого бізнесу наука є глобальною, і для нас не проблема залучити спеціалістів із Росії, Польщі або іншої європейської країни. Однак політика компанії спрямована на співпрацю з вітчизняною наукою. Це свідомий вибір, і ми мусимо знайти ті точки, в яких зможемо співпрацювати ефективно. Тобто ефективність є головним критерієм.

Ми маємо багато прикладів такої співпраці. Компанія ДТЕК, енергетичний холдинг групи СКМ, співпрацює з НАН України та Національною гірничою академією: підписано меморандум і виконується велика комплексна програма, спрямована на формування вітчизняних наукових рішень і технологій у сферах прогнозування стану гірських порід тощо. Це цілий пласт питань, пов'язаних із видобутком вугілля, і не тільки. У нас є спільні проекти з вітчизняними НДІ у сфері промислового будівництва, і ми маємо намір інвестувати в нього - саме в будівництво, а не в модернізацію - не менше мільярда на рік. На даний час є принципове рішення максимально залучати вітчизняні НДІ до цієї роботи.

Що нас стримує? По-перше, бар'єри в законодавстві, переважно у сфері оподаткування, а по-друге - певні бар'єри в самій науці. Ми дуже активно співпрацюємо з технічними вишами, але недостатній рівень їхньої автономії - великий лімітуючий чинник. Якщо виші зможуть більш відкрито й більш гнучко співпрацювати з великим бізнесом, буде значно більше інвестицій, і не тільки в науку, а й у освітній процес.

Валерій КУХАР, голова Державного фонду фундаментальних досліджень,
академік НАНУ:

- Тут колеги казали, що не відчули "покращання". ...Нині ми маємо аж 30 мільйонів гривень фінансування. Це сума, еквівалентна бюджетові невеликої лабораторії в Європі.

На сьогодні не вирішені проблеми ключової лабораторії. Якщо ми хочемо просунути нашу науку, то форма ключових лабораторій, на мій погляд, дуже ефективна, і буде прикро, якщо ми її зрубаємо, так би мовити, під корінь.

Останнім часом ми зосередилися на співпраці із закордонними фондами. Це, безумовно, позитив, оскільки здійснюється міжнародна експертиза проектів. Але власних конкурсів проводити не можемо через відсутність грошей. Для ДФФД немає окремого рядка в бюджеті, після "покращання" він зник.

Леонід ЛИТВИНЕНКО, директор Радіоастрономічного інституту НАНУ,
академік НАНУ:

- Протягом останніх років ми до 50% фінансування заробляли за рахунок виконання закордонних замовлень. Ми займаємося, природно, фундаментальною наукою, але ще й розробляємо високоефективні наукоємні радіоелектронні системи та поставляємо їх зарубіжним замовникам (Китаю, Німеччині, Туреччині). Наш метеорологічний радар працює навіть у Пентагоні. Тепер ми мусимо зменшувати кількість закордонних контрактів. Пов'язано це з тим, що, наприклад, торік, починаючи з жовтня, державне казначейство не пропускало проплати. Ми заробляємо валюту, і вона автоматично стає бюджетною, потрапляє на спецфонд. Це не захищена стаття, і казначейство робить усе що може, тобто те, що йому здається правильним із державної точки зору. Але це ж ненормально... З жовтня минулого року приблизно 300 тис. грн не були проплачені по рахунках, пов'язаних із виконанням зарубіжних контрактів. Контракти короткострокові, ми отримуємо аванс і не маємо можливості їх виконати через позицію казначейства.

Тому я вважаю, що спецрахунок слід вивести з-під юрисдикції казначейства. А якщо це неможливо, то хоча б зробити рахунки по зарубіжних контрактах захищеною статтею, як зарплата й комунальні послуги.

В'ячеслав СОЛОВЙОВ, доктор економічних наук:

- На жаль, за бортом обговорень залишилася угода між президією НАН України та КБ "Південне" ім. М.Янгеля про спільні роботи в ракетно-космічній промисловості. Це для нас принципово нова форма відносин науки і виробництва, яка народилася не тому, що хтось "порадив" згори, а тому, що була усвідомлена взаємна користь від об'єднання близьких за тематикою робіт. Ця угода не орієнтувалася на отримання якихось додаткових фінансів. Однак можновладцям годилося б звернути увагу на те, що таку ініціативу можна перетворити на національний проект, який, по-перше, вже фінансується і наукою, і промисловістю, а по-друге, явно сприяє включенню України в найбільш перспективні ринки високотехнологічної продукції.

Хто ж, як не держава, має турбуватися проблемами фінансування науки? Світова практика вказує на великі технологічні компанії. В Україні теж є такі компанії. Тому було б правильно, якби влада стимулювала великий бізнес України до фінансування вітчизняної науки, а інколи, можливо, і примушувала б це робити. Але йдеться не про пряме відбирання грошей на фінансування науки, а про примус до того, щоб кардинально підвищувати технологічний рівень виробництва, переходити до шостого технологічного укладу й стимулювати насамперед ті напрями технологічного розвитку, які не тільки сприйнятливі до шостого технологічного укладу, а й здатні активно його розвивати.

Микола НОВІКОВ, директор Інституту надтвердих матеріалів, академік НАНУ:

- М.Азаров на зустрічі з ученими НАНУ сказав, що в нас немає достойного наукоємного експорту. Наш інститут уже понад 15 років експортує наукоємну продукцію в Японію. За півстоліття існування Інституту надтвердих матеріалів хто тільки в ньому не побував - і Хрущов, і Брежнєв, і Щербицький, і Шелест, а за роки незалежності жоден керівник високого рангу не переступив поріг нашої наукової установи.

Я зустрічався, напевно, з не менше ніж двома десятками вітчизняних мільйонерів на предмет інвестування в науку. І завжди чув одне й те саме: ми дамо гроші за умови, що ви зможете у стислий термін повернути більше, ніж банківський депозит.

В'ячеслав ПЕТРОВ, директор Інституту проблем реєстрації інформації НАНУ:

-Про розуміння інновацій на державному рівні та ставлення до них промовисто свідчить такий приклад. Ми розробили унікальне обладнання для діагностики та лікування косоокості в дітей. Такого на даний момент у світі немає. Воно вже довело свою високу ефективність в офтальмологічній практиці. Коштує таке обладнання 4000 грн. Однак бюджетні організації самі не мають права його закуповувати, щоб рятувати дітей. Скільки не зверталося керівництво НАНУ в Кабінет міністрів із пропозицією вирішити питання, щоб комплектами такого обладнання забезпечити офтальмологічні центри, - все безрезультатно.

* * *

Наука управління, як і управління наукою - тонкі матерії, багато в чому залежні від людського фактора. Це добре помітив ще профессор-наукознавець Г.Добров, написавши дотепну книжку про капутологію - "прикладний системний аналіз невдач", а також про "науку і мистецтво перетворювати поразки на перемоги". Багато афоризмів із "Капутології" стали популярними в науковому середовищі. Жаль, що тільки в науковому. А то тільки й чуємо що про "покращання". До речі, один із постулатів капутології (постулат Доброва) гласить: "Якщо ви твердо переконані, що у вас усе гаразд, - вам уже ніщо не допоможе". Інакше кажучи, капут.