ХТО ВІН — ГЕНІЙ ЧИ МЕФІСТОФЕЛЬ? РОЗМОВА З ПРОФЕСОРОМ-ШЕВАЛЬЄ ПРО ЙОГО КВАНТОВУ МЕДИЦИНУ

Уперше про «Відгук» заговорили наприкінці 80-х років. Спочатку завданням тимчасового наукового колективу, створеного спільною постановою Державного комітету СРСР із науки й техніки та президії Академії наук СРСР, був розвиток різних аспектів відкриття, заявленого 1982 року фізиками Київського державного університету імені Т.Г.Шевченка Є.Андрєєвим, М.Білим і С.Ситьком — «Прояв власних характеристичних частот людського організму». Їй-бо, недарма з’явилося прислів’я: немає нічого постійнішого, ніж усе, що виникає як тимчасове. Метод мікрохвильової резонансної терапії (МРТ), створений доктором фізико-математичних наук, професором Сергієм Ситьком, став променем надії для багатьох тисяч стражденних. Проте вчорашній «тимчасовий» «Відгук», а сьогодні науково-дослідний центр квантової медицини «Відгук» Міністерства охорони здоров’я України одержав найширший відгук і в нашій країні, і за її межами. Метод МРТ запатентовано в Україні, Росії, США, Китаї, Югославії. Його успішно використовують тисячі лікарів у багатьох країнах. Теоретичні та практичні принципи мікрохвильової резонансної терапії базуються на фундаментальних знаннях про природу живого. Але як і все незвичайне, а точніше, незвичне, таке, що не вписується в традиційні рамки, науковий світ зустрів роботи професора Ситька неоднозначно. Одні, вітаючи ідеї київського вченого як нове слово у фізиці, біології та медицині, підкреслюють, що йдеться про видатне відкриття ХХ століття, інші (і таких чимало) лише здивовано знизують плечима. Мовляв, ще один месія вишукався. Але десятки тисяч надзвичайно хворих, котрим лікарі, користуючись методом Сергія Ситька, полегшили страждання, однозначно голосують за МРТ. І це з рахунку так просто не скинеш. Як і ту обставину, що Національний університет України імені Т.Г.Шевченка висунув ученого на здобуття Нобелівської премії.

Про новий напрям фундаментального природознавства — фізику живого, сьогоднішній день мікрохвильової резонансної терапії, а також про те, що спонукало свого часу відомого фізика-ядерника зайнятися біологією та медициною, кореспондент «ДТ» розмовляє з директором НДЦ квантової медицини «Відгук», заслуженим діячем науки й техніки України, професором Сергієм СИТЬКОМ.

— Сергію Пантелеймоновичу, про очолюваний вами науково-дослідний центр і в Україні, і за кордоном уже багато хто знає. У системі охорони здоров’я нашої країни він посів особливе місце. Як починався «Відгук»? Коли народилася ідея поєднати фундаментальну фізику з медициною?

— Близько 30 років я пропрацював на кафедрі ядерної фізики в київському університеті. Тут одержав усі свої звання та ступені. Але згодом з’явилося бажання розширити сферу наукових інтересів. 1982 року група вчених університету під моїм керівництвом зробила відкриття, що має стосунок до природи життя. Через кілька місяців один зі співавторів роботи, ректор університету М.Білий, доповів про неї на засіданні президії Академії наук. Колеги рекомендували для оформлення нашого відкриття відправити документи в Москву. Тоді ж університету запропонували створити спеціальну міжфакультетську лабораторію. Її керівником призначили Михайла Білого. Я в ній був консультантом.

Невдовзі після цього Борис Патон, у котрого особливе чуття на все нове, познайомив мене з президентом АН СРСР академіком Александровим. Анатолій Петрович поставився до нашого відкриття як до однієї з найперспективніших наукових праць колишнього СРСР. Протягом багатьох років він нас не лише всіляко підтримував, а й особисто курирував застосування методу мікрохвильової резонансної терапії в Радянському Союзі. Не менш активну підтримку надавав і Державний комітет із науки й техніки. Щоб розвивати відкриття в прикладній медичній і фундаментально-теоретичній площинах, 1986 року створено тимчасовий науковий колектив «Відгук». Протягом наступних кількох років ми перебували, фігурально кажучи, під мікроскопом. Нас перевіряли найавторитетніші наукові й медичні організації країни. Їхні представники роз’їжджали по клініках, де застосовувався МРТ, розмовляли з хворими й персоналом.

— Що ж вони перевіряли, якщо «Відгук», по суті, робив лише перші кроки?

— Ще до його створення — у порядку особистої ініціативи — ми почали дуже обережно застосовувати МРТ у кількох медичних закладах, приміром у київських НДІ ортопедії, ендокринології та обміну речовин, а також деяких інших. Це був, якщо можна так сказати, пошук навпомацки, чисто емпіричним шляхом. Мізерно мала потужність випромінювання зашкодити хворим не може, а користь могла виявитися вельми істотною. Повторюю, ризику для пацієнтів не було аніякого. До того ж мій метод виник не на порожньому місці. Він мені не приснився, не був осяянням або даром небес. Треба сказати, що генератори та приймачі міліметрового діапазону з’явилися в нас наприкінці 60-х років. Група харківських учених одержала за розробку такої апаратури Ленінську премію. Дружина одного з фізиків, Н.Залюбовська, була біологом і вирішила перевірити, як діапазон міліметрових хвиль впливає на живе. Виявилося, що найпростіші одноклітинні організми дають на таке опромінення резонансну відповідь — дуже збільшують або, навпаки, помітно зменшують швидкість росту, а також «відгукуються» іншим шляхом.

Знав я і про інші дуже цікаві факти. Скажімо, на початку 80-х років одеські офтальмологи, користуючись генератором міліметрового діапазону, лікували одного свого пацієнта так званим методом високих частот. Як же вони здивувалися, з’ясувавши, що «попутно» вони позбавили його від застарілої виразки. Механізм цього явища виявився настільки незвичайним, що лікарі навіть побоялися написати правду: ми, мовляв, вилікували виразку, впливаючи на око. В історії хвороби вони повідомили, що опромінювали ділянку шлунка...

Коли всі комісії визнали ефект очевидним, академік Александров мене запитав: «Як зробити, щоб ваше дітище «вибухнуло» якнайшвидшою віддачею і впровадження МРТ почалося буквально через кілька місяців»? Потрібні, відповідаю, умови повного сприяння. Щоб я міг узяти на роботу будь-яких потрібних фахівців і не займався їхньою київською пропискою, а також іншими організаційно-побутовими питаннями. «Зробимо!» — сказав президент АН СРСР. І слова дотримав. На «Відгук» працювало 46 інститутів, клінік і лабораторій у різних республіках СРСР. У нас було шість філій — у Москві, Хабаровську, Єревані й інших містах, про окремі лабораторії вже й не кажу. І вже через три місяці ми дали наукову продукцію.

— Хіба головним завданням «Відгуку» було не зцілення пацієнтів?

— Хворих лікували лікарі, а ми, вчені, займалися питаннями фундаментальної науки, поставивши перед собою завдання з’ясувати, як, чому настільки незначна порція електромагнітного випромінювання так помітно впливає на організм.

— Термін «фізика живого» ввійшов у науковий лексикон недавно. Причому вчені різних спеціальностей часто вкладають у нього неоднаковий зміст. Як ці слова розумієте ви — відомий фахівець у галузі ядерної фізики, котрий глибоко вивчив чимало проблем біології, біофізики й медицини?

— Живе вивчають фізіологія, біохімія, біофізика і багато інших наук. Але, хоч як це дивно, сам предмет, яким вони займаються, донедавна так і не було визначено.

— А відома всім нам зі шкільної парти знаменита дефініція Енгельса, котрий стверджував, що життя — це спосіб існування білкових тіл?

— По-перше, у ньому прихована тавтологія. По-друге, у таких випадках говорять: це настільки загальне твердження, що воно не може бути неправильним. Під фізикою живого я розумію науку, що базується на фундаментальному визначенні поняття «живе». Як вдало сформулювала цю думку на міжнародному семінарі в Києві в червні 2000 року професор Л.Сидоренко, біофізика вивчає біологічні об’єкти, фізика живого — живі. Даруйте, але я повинен навести дане нами визначення, хоча для непідготовленої людини сприйняти його досить складно. «Живе — це четвертий (після ядерного, атомного й молекулярного) рівень квантової організації природи, коли самоузгоджений потенціал функціонує по типу лазерного потенціалу в мм-діапазоні електромагнітних хвиль». Такий погляд на живе дає несуперечливе пояснення не тільки всім феноменам, які лежать в основі квантової медицини, а й робить науку про живе фундаментальною.

На жаль, крім тих фахівців, котрі знають, що таке фізика живого, більшість учених, у яких ви запитаєте, чим живе відрізняється від мертвого, відповість приблизно так само, як і випадковий перехожий. Молекула води складається з двох атомів водню й атома кисню. Ми можемо скільки завгодно докладно вивчати її складові частини, знати про них усе, але жодного слова не скажемо про саму молекулу, утворену з цих атомів. Річ у тому, що в неї виникає власний самоузгоджений потенціал, що є іншим рівнем квантової організації природи.

— Але ж у Космосі можуть зустрітися найнеймовірніші форми життя. В основі яких лежить, приміром, не вуглець, а кремній або інші елементи. У ваше визначення це вписується?

— Так, якщо там буде самоузгоджений потенціал, який забезпечує когерентну сталість. Знову виходить складно? На жаль, простіше не скажеш. Наше визначення універсальне. Воно не пов’язане з існуванням кисню, водню, вуглецю або чогось іще. Фундаментальна наука про живе тільки починається. 9 грудня 1997 року за допомогою унікальної апаратури, створеної в НДЦ квантової медицини «Відгук», удалося безпосередньо зареєструвати нерівноважну компоненту електромагнітного випромінювання людини в міліметровому діапазоні. Того дня гіпотеза про фізику живого перетворилася на новий науковий напрям.

— Наскільки мені відомо, експериментальною основою мікрохвильової резонансної терапії, крім солідного клінічного матеріалу та прямих вимірів, ви вважаєте й деякі досягнення західної та східної цивілізацій. Чи входять сюди древні прийоми акупунктури й методи, що використовуються у стародавній китайській медицині?

— Багато хто наївно думає, що пояснити феномен життя дуже легко. Повірте, це помилка. Аби підійти до неймовірно складної проблеми живого, учені повинні засвоїти весь багаж знань, нагромаджених людством при дослідженні природи. Того, що сьогодні «проходять» студенти — біологи й медики, дуже мало. На моє глибоке переконання, глянути по-новому на досягнення західної та древньої східної медицини можна тільки на базі фундаментальних знань.

Ви ніколи не замислювалися над тим, чому західні лікарі не сприймають давньокитайських цілителів, хоча результати їхнього лікування були очевидними? Запевняю вас, зовсім не через голки й точки акупунктури. Європейські й американські ескулапи визнають лише те, що ми бачимо. А в основі давньокитайської медицини (а якщо бути точнішим, то й філософії) лежать уявлення про меридіани — певні канали, що зв’язують внутрішні органи людини з кінчиками пальців на руках і ногах і далі з Космосом. Дванадцять парних і двоє непарних меридіанів, за такими уявленнями, пронизують своїми внутрішніми ходами все тіло. А зовнішні ходи проектуються на поверхню, виділяючи при цьому кілька сотень біологічно активних точок, куди, відповідно до традиційної китайської медицини, вставляють голки. Попри зусилля багатьох поколінь фахівців, виділити подібні меридіани морфологічно не вдалося, й це стало головним каменем спотикання. Вони «невидимі». Радянським лікарям, аби використовувати акупунктуру, довелося, так би мовити, лягти під ідеологію, про що тепер навіть соромно згадувати. Ніде у світовій практиці, у жодному закордонному підручнику ви не знайдете термін «голкорефлексотерапія». Він існував тільки в одній країні — СРСР. Ви запитаєте, чому? Усе дуже просто. Мався на увазі вплив винятково на нервову систему. Зв’язок із Космосом, когерентним полем, саме виникнення життя, його божественне походження — усе це зводиться до примітиву. Нам удалося «візуалізувати» меридіани й показати їхню електромагнітну природу.

— Хочу поставити неофіційне запитання. Ви великий учений, фізик-ядерник, дивитеся на світ крізь призму науки. Це не заважає вірити, що все живе створено за «небесним» проектом?

— Декотрі колеги в таких випадках посилаються на вищий космічний Розум. Я скажу простіше: вірю в Бога. Мені навіть дивно, що сьогодні хтось може не визнавати Творця. Те, чим я займаюся, допомагає навести міст між релігією та наукою. Адже когерентність є не тільки всередині людини. Щоб існували види, вона повинні поширюватися на всю ноосферу.

— Даруйте, я вже кілька разів чую сьогодні цей науковий термін. Чи не можете популярно пояснити, що означає «когерентність»?

— Йдеться про виникнення ефективної далекодії. А коли ще простіше, — про множину систем, що йдуть, так би мовити, у ногу. Іншими словами, це узгоджена поведінка певної спільності, що складається з цілого ряду, на перший погляд, незалежних один від одного елементів. До речі, божественну структуру я розглядаю як загальну когерентність.

— Хто приймав у «Відгуку» перших хворих — фізик разом із лікарем?

— Саме так і було.

— А особисто ви в «лікувальному процесі» брали участь?

— Авжеж, адже я сам усе придумав. Колись це й лікуванням не вважалося…

— Ви, фізик, хоча б на рівні випускника спеціального вузу медицину знаєте?

— Ну, чому ж так зневажливо? Я ж вивчав її не для того, щоб одержати диплом або захистити дисертацію. «Копати» довелося глибоко. Думаю, моє звання професора й у цій галузі цілком відповідає науковому багажу. До речі, у вчену раду «Відгуку» входять такі відомі вчені, як академіки Єфімов і Шалімов, а також директори кількох НДІ. Утім, у нашому науково-дослідному центрі ви зустрінетеся з цілком інакшою медициною. Це не техніка лікування. Непосвячена людина побачене тут і лікуванням у звичному значенні слова не назве. Хворий спокійно лежить із заплющеними очима. Я його взагалі не торкаюся.

— Але його все-таки опромінюють?

— Уявіть собі, що на вулиці глибока ніч. У кімнаті, де ми з вами сидимо, щільно завішені вікна й не ввімкнене світло. Так от, освітленість тут буде в мільярди (!) разів більшою, ніж застосовуване нами «опромінення». Маю зазначити, спочатку багато традиційних медиків ставились і до нас — варягів з іншої галузі науки, і до нашого методу мікрохвильової резонансної терапії з великою пересторогою. Але потім зрозуміли: ми свій хліб їмо не дарма. Ось, як то кажуть, ескіз із натури. В одній із київських лікарень проходить «п’ятихвилинка». Професор Національного медичного університету, котрий курирує цю клініку, «розподіляє» лікарів: повідомляє, хто якого хворого має лікувати. Залишається останній «неприкріплений» лікар — єдиний тут, хто володіє методом МРТ. Професор мені підморгує та й каже йому напівсерйозно-напівжартома: «Тебе, Ігорю, направляю до знайомого, котрого треба не лише лікувати, а й вилікувати…»

— Ваші методи передбачають, що фахівці «Відгуку», котрі приймають хворих, володіють певним обсягом досить нетрадиційних знань і уявлень. Хто вони — фізики з медично-біологічним чи лікарі з фізичним ухилом? Сьогодні ні Національний університет України імені Т.Шевченка, ні Національний медичний університет таких надсучасних цілителів не випускають. Яка ж у такому разі у «Відгуку» перспектива?

— У нас організовано курси підвищення кваліфікації, де лікарі протягом місяця проходять перепідготовку. Але перш ніж скласти іспит і одержати фах «квантова медицина за технологією «Мікрохвильова резонансна терапія», вони в одній із моїх базових клінік повинні вибрати мінімум двох хворих, котрі належать до категорії невиліковних, і протягом двох тижнів поставити їх на ноги. За роки існування «Відгуку» підготовлено 1750 таких фахівців. Сьогодні 350—400 наших «випускників» практикують у різних регіонах України.

За колишніх часів заплатити за повністю обладнаний кабінет МРТ, де можуть працювати двоє лікарів, суму, еквівалентну 5,5 тисячі доларів, для місцевої влади особливою проблемою не було. Нині в обласних бюджетах грошей на це немає. Замість підготувати 15—20 лікарів на місяць, ми випускаємо 10—15 чоловік за рік. У результаті фахівці з квантової медицини в Україні на вагу золота.

— Апаратура, якої ви користуєтеся, не може існувати вічно. Як і чим «Відгук» її заповнює?

— У радянський період на нас працювали десятки інститутів і заводів. Вони випускають обладнання й сьогодні. Приміром, харків’яни за минулі роки виготовили п’ять поколінь унікальних апаратів. На жаль, багато що в нас елементарно крадуть — і ідеї, і технологію. У Москві працювала філія «Відгуку». Вона продовжує функціонувати й тепер. Але її керівники на хвилиночку забули, що вони були лише «відгалуженням» і безсоромно заявляють, що пріоритет у створенні МРТ належить саме їм. Але хворих вони обслуговують на рівні 1991 року, позаяк останньої технології «Ситько МРТ», ясна річ, не одержали: вона з’явилася вже в незалежній Україні.

До речі, я маю діючий американський патент. Аби його одержати, довелося попрацювати в Сполучених Штатах, зцілюючи американців від хвороб, які в них вважають невиліковними. І заокеанські лікарі це підтвердили. Поруч з американським патентом тут, на стіні мого кабінету, ви можете побачити український і російський, а також сертифікат бельгійського короля. (Помітивши мою цікавість до такого екзотичного документа, професор пояснив: «1990 року в Бельгії працювала виставка, де було представлено діючий кабінет МРТ. Як писали тоді бельгійські та французькі газети, єдиною чергою, зафіксованою тоді тут, була черга в наш кабінет, де хворих приймали безкоштовно. Там побував інкогніто навіть хтось із королівської сім’ї. Після цього «за створення медицини третього тисячоліття» мене нагородили найвищим орденом королівства — Великим золотим хрестом і надали дворянське звання шевальє. Нині п’ятьом клінікам у світі надано моє ім’я — в Україні, Бельгії, Швейцарії, Сербії та Чорногорії).

— Лікувати вашим методом усі недуги людини, само собою, неможливо. Яких хворих беретеся зцілювати сьогодні й на які хвороби сподіваєтеся вийти в майбутньому?

— Ще за радянських років нашу роботу повинні були прийняти міжнародні експерти. Вони оцінили МРТ позитивно й запропонували провести випробування методу за кордоном. У серпні 1989 року мені надали клініку в ФРН, де підібрали 34 найважчих, невиліковних хворих, серед котрих було, зокрема, й кілька зі СНІД. Імунна система поліпшилася геть у всіх. Але стверджувати, що вони цілком вилікувалися, як учений я, природно, не можу. Більше того, скажу, на перший погляд, цілком парадоксальну річ. Глибоко переконаний, що нікому зі смертних загалом не дано лікувати людей. Не ми створили диво, йменоване людським життям. Усі нинішні балачки про клонування homo sapiens, вирощування геніїв й інші подібні дерзновенні задуми — лише ілюзія вседозволеності. Ми не зціляємо, а лише відновлюємо електромагнітний каркас, твердо знаючи: у відповідність із ним автоматично прийде біохімічна структура.

— Що ж у такому разі ви, пане професоре-шевальє, можете сказати невиліковно хворому пацієнту, котрий звернеться до вас?

— Тільки правду, але так, щоб не згасла надія: «Не поручуся, що вас удасться врятувати. Але зроблю задля цього більше, ніж будь-хто інший». Тому що ми відкрили природу живого. До мене приходять хворі з четвертою стадією раку, котрі перенесли операцію, пройшли курс опромінення й хіміотерапії, люди, котрі вже ні в що й ні в кого не вірили. Деяких приносять у клініку на ношах. І ми продовжуємо їм життя. Коли важкі хворі запитують, на що можна розраховувати, я відповідаю: програма-максимум — повна або часткова ремісія. Таких пацієнтів за вісім років у мене набралося близько 180. Серед них був, зокрема, відомий український хірург, котрий слабував на рак сечового міхура.

— А програма-мінімум?

— Поліпшення якості життя, відмова від ліків і наркотиків, зняття болю. І якщо пацієнту судилося померти, це відбувається без страждань. До останньої хвилини він зберігає людський вигляд.

— Лікування у вас, певна річ, платне. Чи по кишені воно більшості хворих? Чи не перетвориться «Відгук» на спецклініку для заможних?

— Послуги нашої клініки відносно недорогі. Середня ціна курсу — 350 гривень. Проте, якщо справа стосується невиліковних недуг, коли доводиться підбирати й перевіряти сотні варіантів, наші послуги обходяться істотно дорожче. Але це, як правило, іде по лінії благодійного фонду. Той, хто в змозі, платить. А коли бачу, що в людини в кишені порожньо, лікую за рахунок приватного міжнародного благодійного фонду Сергія Ситька. Ще не було випадку, щоб я відмовив у допомозі відвідувачеві, котрому нічим заплатити. Це не дозволяє зробити совість людини й ученого. А головне — я вірю в Бога!

— Професоре, не можу не поставити вам одне делікатне запитання. Багато колег (і хворих!) цілком щиро вважають вас генієм, а мікрохвильову резонансну терапію — медициною майбутнього. На здобуття Нобелівської премії професора Ситька відрекомендували дуже серйозні й далеко не наївні люди. Але є скептики (їх теж чимало), котрі називають вас імітатором, містифікатором, навіть Мефістофелем. Я знаю, що коли ви йдете до трибуни, аби виступити перед ученими, декотрі академіки-фізіологи демонстративно зводяться й виходять із зали. Ряд представників академічної науки, серед яких видатні фахівці, відомі в багатьох країнах дослідники, ставляться до ваших ідей і методів або цілком негативно, або з великою недовірою. Як ви гадаєте, чому?

— Аби визнати квантову медицину й фізику живого, необхідно опанувати весь обсяг знань у тих галузях, які для традиційних біологів, біофізиків і представників деяких інших дисциплін залишилися, так би мовити, «за кадром». Вони ці предмети не вивчали й загалом ними не цікавилися. Це не вина, а біда шановних колег. У 50—70 років переучуватися, студіювати квантову механіку, теорію поля, синергетику, нову математику вже складно. Та й не хочеться. Навіщо? Вони перебувають на вершині успіху та слави, а тут раптом приходить якийсь професор-фізик і каже, що знову потрібно навчатися. Тут спрацьовує елементарний консерватизм, страх перед новим. Такі люди просто закривають очі й вуха.