ХОЧ БИ НЕ ПЕРЕТВОРИТИСЯ НА СМІТНИК ТЕХНОЛОГІЙ

Академію технологічних наук України створено 1991 року групою вчених і спеціалістів-технологів. У її складі 88 дійсних членів (академіків) і 97 членів-кореспондентів, а також 15 академіків і 7 членів-кореспондентів із різних іноземних держав. У АТН України налічується 104 доктори наук, 67 кандидатів наук і 14 відомих учених-технологів.

Висновок експертів невтішний: з українською промисловістю треба щось робити, і якомога швидше. Інакше на нас чекають техногенні катастрофи, перед якими Чорнобиль здаватиметься дитячою страшилкою. Застаріло до неподобства усе: греблі гідроелектростанцій, устаткування металургійних заводів, парові котли електростанцій... Ступінь їхньої зношеності перевищує 60 відсотків, а іноді й більше. І це в той час, коли у світі нормою вважається 25 відсотків, а при досягненні 50 відсотків уже кричать «гвалт»!

На думку дуже авторитетних експертів, шлях реставрації промисловості, що сформувалася в Україні за старих часів, архаїчний і тому згубний. Спроба взятися за ремонт і сумлінне відновлення «багатства», що дісталося нам від соціалістичних часів, поховає і не таку кволу економіку, як українська. І хоча в останні роки якимось дивом весь цей промисловий мотлох вдалося розбуркати і витиснути з нього ті відсотки промислового зростання, що розчулюють наше керівництво, це зовсім не привід для безтурботної віри у світле майбутнє. Завтра старезні домни перестануть плавити руду, електростанції давати струм, ліфти в будинках застрягнуть назавжди, а водогінні труби настільки проржавіють, що по них узагалі перестане надходити вода...

Вічне питання «що робити?» набуває в цих умовах майже апокаліпсичного сенсу. Ситуація, у якій після війни опинилася Німеччина з її геть зруйнованою промисловістю, як для стартових можливостей виглядає краще...

«Круглий стіл» «Технології України на порозі третього тисячоліття», а потім і Всеукраїнський форум під такою ж назвою, що організувала Академія технологічних наук України разом з іншими авторитетними установами, вселили надію, що нарешті буде запропоновано вихід із тупикової ситуації.

Почнемо з визнання факту: в будь-якому суспільстві існують міфи, що аж ніяк не позитивно позначаються на житті людей. До таких негативних міфів у нашій країні можна віднести те, що слово «технолог» за колишніх часів звучало, м’яко кажучи, не дуже престижно. Серед обласканих увагою можновладців, преси і, відповідно, за кількістю виділених матеріальних благ на одиницю витраченої інтелектуальної праці, у нас більше цінувалися ті, хто продукував так звані фундаментальні цінності.

Вийшло так, що в державі робітників і селян украй поблажливо ставилися до загону інженерів, які важкою працею перетворювали ці ідеї на реальні вироби промисловості. Несправедлива нерівність стала однією з причин, що породила жахливі перекоси в самому виробництві. Представникам технічних наук із превеликими труднощами ще вдалося відвоювати собі якесь місце під сонцем, а ось про технологів узагалі забули. Саме тому в нас так часто не могли блискучу ідею «доростити» до гарного виробу — адже поставити останню крапку в справі її перетворення на продукт могли тільки технологи...

Як повідомив на «круглому столі» президент АТН Анатолій Морозов, розповідаючи про становище технологів в Україні, «преса з гіркотою повідомляє: їдуть програмісти, біологи, але я щось не чув жалю на тему, що нас залишають технологи. Однак беруся стверджувати: ми при цьому втрачаємо набагато більше, аніж при «відпливу» професіоналів інших напрямів. А технолог же вивозить із собою конкретні знання про те, як втілити на новому місці найважливіші і найдорожчі рецепти передових наук. Тому я хотів би привернути увагу всіх до необхідності підвищення престижу технологів».

Учасники «круглого столу» «Технології України на порозі третього тисячоліття» дійшли висновку: у країні немає органа, що контролював би, які технології купуються і які продаються. Найстрашніше те, що ми, як правило, купуємо технології, розроблені десятки років тому і перетворюємо країну на своєрідний технологічний смітник. І що більше виписуємо «нових» технологій з-за кордону, то більше відстаємо і залежимо від іноземних держав. Більше того — ми таким чином вкладаємо свої кошти в розвиток технологій в інших країнах, які продаватимуть їх нам тоді, коли вони застаріють. Таким чином, ми дедалі більше відставатимемо від передових держав.

Де вихід?... На це запитання академіки-технологи відповідають однозначно — упроваджувати технології, розроблені в Україні. Лише так можна вирватися з зачарованого кола, у якому опинилася наша промисловість. Розвиваючи передові напрями на основі власних розробок, ми створюємо нашим виробам умови для конкуренції на ринку. А з технологіями, що завоювали український ринок, можна розраховувати на успішне просування на ринок зовнішній. Як перспективні проекти технологи з АТН запропонували для початку розглянути три напрями.

Перший — фізико-хімічні нанотехнології. Про досягнення цього напряму в Україні розповів член-кореспондент НАНУ Володимир Огенко. Нанотехнології мають справу з розмірами порядку молекул і навіть окремих атомів. З ними пов’язують свої надії фізики, котрі створюють мініатюрні чіпи нового покоління; на цьому рівні ведуть свої дослідження нейрофізіологи, котрі розгадують вплив проходження одного іона через мембранні канали; цим займаються фармакологи, що ставлять перед собою завдання досліджувати «роботу» однієї-єдиної молекули лікарського препарату в організмі хворого.

І вже зовсім несподіваним є те, що навіть люди, які займаються промисловим виготовленням побутових виробів, дедалі пильніше придивляються до нанотехнологій. Років двадцять тому якийсь фантаст описав, здавалося б, геть неймовірну машину. У її бункер достатньо зарядити будь-який матеріал — камені, солому, воду — будь-що на вибір. І вона береться за справу — «розбиває» матеріал на окремі атоми. Потім із них створюються необхідні молекули. З таких «цеглинок» машина за певною програмою збирає необхідний виріб: стілець, ліжко, ананас, ніж, яблуко, тарілку з паруючим українським борщем, костюм за останньою модою чи, якщо хочете, за модою часів Київської Русі... І нині опис такої машини викликає здивування. Однак у США вже десять років працює інститут нанотехнологій і молекулярного складання. Поки скласти з окремих молекул ананас чи тарілку з паруючим українським борщем тут не можуть, але нанотехнології стрімко нарощують свої можливості. Чималі досягнення є й у нас. Причому в найрізноманітніших галузях.

Другий напрям, до якого було притягнуто увагу на «круглому столі», зовні виглядав не так шокуюче яскраво — технології біоаграрної, харчової та переробної промисловості. Відомий спеціаліст, професор Володимир Боровський, запропонував присутнім ще раз придивитися до рослини, яка відома всім, — сої. Вона мало змінилася за останні 5 тис. років, але змогла різко змінити життя тих народів, які почали вирощувати сою на своїх полях. Виявляється, на початку 30-х в Україні соя займала до 1 млн. га. Ми в той час на рівних змагалися зі США, де чарівна рослина зробила революцію в сільському господарстві. Але згодом, знову ж через недооцінку технологій переробки, виробництво сої почали скорочувати, і сьогодні цією культурою ми засіваємо лише 50 тис. га.

Як вважає Володимир Рудольфович, у нас нині спостерігається катастрофа у тваринництві: на початку 90-х в Україні було 22 млн. голів великої рогатої худоби, сьогодні — лише 3,2 млн. Не краще і з поголів’ям свиней — їх було 14 млн. голів, а зараз трохи більше 3 млн. Однак найстрашніше те, що ніде у світі на одиницю приросту ваги жодна тварина не з’їдає стільки зерна, як у нас. А якби, використавши сою, наші тваринники збалансували корми, вони б у чотири рази зменшили витрати зерна на одиницю приросту ваги! Мало того — і вагу тварини набирали б у три-чотири рази швидше. На жаль, у нашому тваринництві використовуються раціони кормів 30-х років. Через це маємо колосальні перевитрати кормів, електрики і паливно-мастильних матеріалів. Все це робить продукцію нашого сільського господарства геть неконкурентоспроможною.

Третя тема «круглого столу» була присвячена ресурсозберігаючим технологіям у гірничо-видобувному комплексі. Академік АТН України Микола Гавриленко розповів про величезні можливості нашої гірничо-видобувної галузі. Використання новітніх технологій тут дозволить реанімувати старі нафтові свердловини й одержати мільйони тонн рідкого палива. Відвали, що спотворюють пейзажі навколо промислових міст, можуть стати джерелом найціннішої сировини. Метан, який забирає життя українських шахтарів, можна відкачувати із шахт і таким чином значною мірою вирішити проблему постачання України власним газом. А попутно вирішити й питання підвищення безпеки шахт.

Як бачимо, ті, хто стверджує, що ми ходимо по золоту, недалекі від істини. Потенційно ми дуже багаті. У нас все є. Навіть власні технології. Нам би тільки трохи грошей, щоб реалізувати наші можливості, — і ми перевернемо гори... Такого висновку дійшли учасники «круглого столу».