«Феодосійська бацила» у підводній археології

Як кожна медаль має дві сторони, так і на кожну добру справу знайдеться свій заздрісник.

Однією зі сфер, що опинилася під найпильнішою увагою таких «доброзичливців», є українська археологічна наука. Українським ученим-археологам постійно не дають життя численні інтриги так званих чорних археологів та їхніх покровителів і фінансистів — колекціонерів. Мета всіх їхніх закидів зрозуміла — розчистити простір для безконтрольного поповнення власних колекцій, усунувши від знахідок науковців. Інша колона дискредитаторів археологічної науки — різні авантюристи, чи так звані неофіційні археологи, що у своїх «відкриттях» задля власної слави чи прибутку ладні відправити трипільців мало не в космос, а дулібів — у Тибет.

Зрештою, і серед безпосередньо причетних до археології як науки знаходяться шукачі «слави Шлімана», що завжди готові до успіхів колег влити ложку дьогтю. Ось на таку «ложку дьогтю» чи, точніше, відверту брехню, натрапили читачі «Дзеркала тижня» у статті Сергія Зеленка, керівника Центру підводної археології Київського національного університету ім. Т.Шевченка, «Кому відкриє свої скарби підводна «Троя» (№24 від 24 червня 2006 р.). Приводом до «метання блискавиць», поширення брехні та демонстрації власної некомпетентності на сторінках шанованої газети для автора стала спільна українсько-американська підводно-археологічна експедиція «Чорне море — 2006».

Перед тим як відповісти на закиди С.Зеленка, коротко викладемо результати цієї експедиції. Найголовнішою особливістю, яка й забезпечила успіх міжнародної співпраці, стало використання спеціального обладнання для глибинних археологічних розвідок. Завдяки устаткуванню, наданому американською стороною, українські археологи вперше (!) дістали змогу обстежити глибинні ділянки Чорного моря. В результаті виявлено 494 об’єкти, а 25 пам’яток паспортизовано.

Програма дослідження формувалася виключно фахівцями Інституту археології НАН України. І пошук вівся від квадрата до квадрата згідно із затвердженим переліком. В експедиції брали участь дослідницьке судно Інституту археологічної океанографії Університету штату Род-Айленд «Еndеаvог» (США) та чотири українські кораблі. Дослідження передбачали спільну роботу українських та американських фахівців. Зокрема цілодобово по двоє учасників експедиції (українець і американець) несли вахту біля моніторів пошукових приладів.

Експедиція передбачала пошук і дослідження об’єктів підводної культурної спадщини України, які належать до трьох епох: плавзасоби античного часу, плавзасоби середніх віків, цивільні судна та військові кораблі періоду Другої світової війни.

Головною метою експедиції був пошук, дослідження та паспортизація військових і цивільних плавзасобів, на борту яких загинула найбільша кількість людей. Ще одне, не менш важливе, завдання — глибоководна розвідка вірогідних маршрутів, вивчення напрямків античних торговельних шляхів на основі залишків суден та вантажів.

Крім того, американські дослідники перевіряли власну гіпотезу про всесвітній потоп, який, за їхніми припущеннями, міг статися 7150 років тому. Щоправда, пошуки підтвердження цієї гіпотези на українському дні Чорного моря назвати успішними не можна.

Серед цікавих знахідок експедиції — залишки візантійського корабля приблизно ІХ—Х століття з вантажем амфор (90% яких — абсолютно цілі). Крім того, паспортизовано три військові вітрильні кораблі, які брали участь у Кримській війні (район Севастополь—Балаклава—Кача), виявлено броненосець кінця XIX століття типу «Сіноп».

У результаті пошуків було також знайдено кілька кораблів, які затонули під час Другої світової війни. Зокрема з’ясовано місце загибелі есмінця «Дзержинський», що в 1942 році підірвався на власних мінах, ідучи з поповненням в оточений Севастополь (загинуло 270 людей). Завершено дослідження пароплава «Ленін», який затонув у 1941 році під час евакуації з Одеси цивільного населення (загинуло близько 4000 людей). Також визначено місце загибелі підводного човна «С-32», який пропав безвісти у 1943 році. Виявлено та паспортизовано шість літаків часів Другої світової війни, а також виявлено місце катастрофи сучасного військового гелікоптера типу «К-20» з екіпажем на борту (вірогідний час загибелі 1980 р.). До речі, консул Російської Федерації офіційно подякував учасникам експедиції за знахідку.

Слід підкреслити, що протягом місяця досліджень фахівці Інституту археології НАНУ здобули і підтвердили високу професійну кваліфікацію в експлуатації найсучасніших пошукових приладів. Усі учасники експедиції дали найвищу оцінку її результатам.

Однак С.Зеленко чомусь побачив в експедиції суцільну «крамолу» та недогляд державних органів. Та от халепа – у своїх закидах у згадуваній статті керівник Центру підводної археології КНУ припустився низки «неточностей» та свідомої дезінформації. Зокрема, програма досліджень передбачала лише пошук затонулих об’єктів та їх фотокінофіксацію, без будь-якого контакту із пам’яткою. Тобто підводних розкопок і підйому знахідок на поверхню не проводилося. Тож розпачливі зойки автора статті про американське судно, яке попрямувало додому «завантажене цікавими знахідками», не відповідає дійсності. Чи, можливо, лише участь С.Зеленка в експедиції могла порятувати «підводну Трою» від її «вивезення» в трюмі американського корабля?

Потрібно зауважити, що причина, з якої під час експедиції не здійснювалося підняття знахідок, для археологів надзвичайно болюча — в нас немає спеціалізованих лабораторій з консервації та реставрації підводних пам’яток, через що їхні дерев’яні та металеві частини на повітрі руйнуються киснем майже миттєво. Тож науковці не поспішають витягувати з морських глибин усі знахідки, даючи можливість вивчити їх «майбутнім поколінням підводних археологів».

Інший закид автора, який демонструє його ж некомпетентність, — питання наукової експертизи та дозволів на проведення робіт. Автор «переживає» – де була державна влада? Хоча зрозуміло, що без відповідних державних рішень та дозволів експедиція була б неможлива. Майже рік фахівці Інституту археології НАН України проводили підготовчу роботу. Потрібно наголосити, що експедицію організовували за окремим дорученням президента України. У цьому зв’язку було видано також дев’ять доручень Кабінету міністрів України. За рік підготовчої роботи та узгодження дій отримано близько 50 дозволів, погоджувальних віз та затверджувальних резолюцій. Експедиції передували відкритий лист Інституту археології Національної академії наук України за №021/0812 від 31 січня 2006 року та дозвіл Міністерства культури і туризму України №22-026/06 від 8 лютого 2006 року, представники якого спостерігали в експедиції за дослідженнями. Та й органи, що відповідають за захист національної безпеки не залишалися осторонь.

Однак головне, що обурило С.Зеленка, — участь у вивченні чорноморських глибин американського дослідника Роберта Балларда (на дослідницькому судні «Endeavor»). Не маючи можливості закинути колезі непрофесіоналізм, С.Зеленко звинувачує його в геологічному шпіонажі та натякає на скандали, які нібито супроводжували Р.Балларда в Болгарії та Туреччині. Проте не можна не звернути уваги та ту обставину, що С.Зеленко, наводячи в статті довгі цитати з різних джерел щодо так званих «скандалів» довкола Р.Балларда, обмежився лише згадками про «місцеву пресу», а також зауваженням, що «постраждалі країни намагалися не афішувати своїх помилок». Можливо, тому й не намагалися, що їх не було. До речі, цього року, ще перед спільною українсько-американською чорноморською експедицією, Р.Баллард на замовлення уряду Греції проводив дослідження в акваторії Крітського моря і в районі острова Санторин.

Як бачимо, всі закиди С.Зеленка є надуманими. Тому цікаво, які ж причини спонукали фахівця, який повинен «сіяти розумне, добре, вічне» серед студентів, до такого непорядного кроку. Як можна зрозуміти зі згаданої статті, чи не найбільше її автора хвилює, «хто перший дістанеться багатств цієї підводної «Трої» ХХІ століття та увічнить своє ім’я, як Генріх Шліман?». Але невже на шляху до слави Шлімана успіхи інших дослідників муляють С.Зеленку очі аж настільки, що з колег вони перетворюються для нього на небажаних конкурентів, яких він так грубо «мочить»!

Як видається, не лише заздрість рухала шукачем «підводної Трої». Сьогодні в Україні певні сили нагнітають антинатовську, антиамериканську істерію. Найхарактернішими її проявами стали події у Феодосії. Тож, напевно, і С.Зеленко своєю статтею вирішив докинути хворостину в це небезпечне полум’я. Невипадковою стала її поява аж через місяць після завершення експедиції, проте саме тоді, коли феодосійські події ще на слуху. І цікаво було б знати, що за думки «більшості вчених-археологів країн басейну Чорного моря та їхніх європейських колег збігаються» і які це «вчені України та Росії, які працюють за різноманітними науковими програмами вивчення Чорного моря», дізнаються про експедиції лише з газетних публікацій? Чи не з того самого вони табору, що й організатори феодосійських «перформансів»?