Дорожча за золото

На одному з недавніх засідань Кабінету міністрів його очільник А. Яценюк наголосив на необхідності прийняття двох нових законів - про освіту та про науку і науково-технічну діяльність, яким, зокрема, передбачаються зміни у фінансуванні наукової галузі країни. "У нас дуже багато наукових інститутів, які фінансуються державою. Замість наукових робіт ми отримуємо стоси фінзвітів. Нам потрібно від кількості перейти до якості. Україна за всю свою незалежність не виховала жодного Нобелівського лауреата. Може, нам варто вкласти гроші в одну галузь науки, але зробити це так, щоб світ заговорив про наші винаходи?.." - поставив питання руба прем'єр.

Власне, про необхідність визначитися з пріоритетами в науці, виокремивши власну ідентичність у цій сфері, в нас говорять давно, втім - безуспішно. Чинна практика фінансування науки визнана неефективною самими ж науковцями, однак спроби її змінити щоразу наражаються на спротив. На думку відомого українського вченого, директора Інституту фізіології ім. О. Богомольця НАН України, академіка НАНУ Олега Кришталя, тепер, коли країна переживає складні часи, порятунок для вітчизняної науки - створення ключових лабораторій.

-Проживши життя в науці, вважаю, що мій авторитет дозволяє мені бути цілком відвертим і говорити про те, що комусь може не подобатися. Таке право дає мені великий досвід роботи у близькій мені науковій царині, а також досвід експерта в організації науки на міжнародному рівні. Я працював у різних міжнародних установах та організаціях, серед них, наприклад Wellcome trust, яка фінансує медико-біологічні дослідження у світовому масштабі. Отож знаю, чого варті ті чи інші дослідження, оскільки на цьому розуміюся.

Але є речі, яких я зрозуміти не можу. Зокрема - як можна в нинішніх умовах утримати українську науку в тому обсязі, який ми маємо, тобто з великою кількістю установ, інститутів, зайнятих у ній людей. Не беру на себе сміливості запропонувати якийсь рецепт. Але я достеменно знаю, що потрібно зробити, аби зберегти ту частину української науки, яка працює на міжнародному рівні. Я ініціював цю ідею, і вона показала себе, так би мовити, в бою.

- Бойовий загін (батальйон?)української науки - ключові лабораторії? І де вони?

- (Пауза).Три роки тому було створено першу в Україні ключову лабораторію з молекулярної і клітинної біології. Тепер її вже немає. Закрили ще в часи попереднього уряду. Мотивація залізна - немає грошей. Хоча замість цієї відкрили іншу, вирішивши, що є щось важливіше для української науки, ніж біологія. Доля іншої так само невизначена, оновлений закон про науку чекає ухвалення в парламенті…

- Проблема тільки у відсутності законодавчого поля, чи є якісь інші чинники?

- Закон можна прийняти (і його таки колись буде прийнято), а ось консерватизм нашої наукової бюрократії - нездоланний. Хоча ідея реалізації ключових лабораторій не потребувала якихось радикальних реформ, ця форма організації наукових досліджень цілком природно вписується у вітчизняну наукову систему, і гідної альтернативи їй у наших обставинах не знайти. На моє глибоке переконання, ключові лабораторії - єдина можливість зберегти осередки справжньої науки світового виміру в Україні для відтворення та розвитку в перспективі.

- Зрештою, про це свідчив успіх роботи першої ключової лабораторії в Україні, - міжнародна експертна група на чолі з лауреатом Нобелівської премії Ервіном Неєром дала неупереджену оцінку отриманим результатам (DT.UA, № 18, 2012 р.) Здавалось би, наука в Україні відроджується, в лабораторію потяглася молодь…

- Запал, із яким працювали молоді дослідники поруч із досвідченими вченими, і обумовив успіх. Держава витратила близько 2 млн дол. (у гривневому еквіваленті) на нашу ключову лабораторію і отримала велику кількість публікацій у провідних міжнародних наукових журналах. Власне, йдеться про світове наукове визнання наших здобутків. Причому вже майже
2 роки грошей на дослідження в рамках проекту ми не маємо, а публікації ще йдуть. Нинішнього року їх було близько двох десятків, це лише за результатами нашого інституту.

Ключову лабораторію було створено на базі трьох наукових установ Національної академії наук - Інституту фізіології
ім. О. Богомольця, Інституту молекулярної біології і генетики та Інституту біології клітини, що у Львові. Власне кажучи, в цих інститутах зосереджено 99% усіх українських науковців, які мають міжнародний рейтинг. Держава імперативно мусить зберегти такі острівці спротиву ентропії у всіх галузях науки, де вони є. Кажу це від імені тих учених, які працюють на справжньому міжнародному рівні і задіяні в павутині міжнародних наукових зв'язків.

Часи, коли нашу кращу науку підживлювали з-за кордону, минулися. Міжнародна спільнота через грантові організації тривалий час підтримувала українських науковців. Лише тепер, із відстані часу, можна говорити цілком певно про велич задумів таких людей як Сорос. Людей, які розуміють цінність знання. Тому вкрай важливо, щоб наше суспільство отямилося від різноголосся думок та суджень і усвідомило, що справжня наука - це така ж цінність, як і золото. І навіть цінніша за золото, бо коштовний метал добувається хоч і важко, проте значно швидше, ніж зростають нові покоління вчених.

- Секвестрування бюджету на науку, зокрема академічну, не обіцяє нічого доброго…

- Це призведе до того, що останні можливості займатися справжньою наукою у країні будуть вичерпані.

- Який, на ваш погляд, можливий вихід із ситуації?

- Вихід можна розгледіти тільки в тому разі, якщо в пітьмі жеврітиме вогонь.

- "Пітьма вогнища не розпалює…"

- Пітьма - в сенсі неосвіченості, науково-культурної відсталості. І щоб жеврів вогонь знань, потрібне мінімальне фінансування. Підтримки, яку ми одержували для фінансування ключової лабораторії, було достатньо для того, щоб цей вогонь не згасав.

Один мільйон доларів у рік на всіх біологів із міжнародним ім'ям, які є в Україні, - це зовсім небагато, а за світовими мірками - дещиця.

- Так зване базове фінансування не дає можливості проводити дослідження?

- Його вистачає лише на те, щоб виплачувати невелику зарплатню. Навіть комунальні витрати наш інститут покриває за рахунок оренди. Все це цілком офіційно, існують затверджені нормативи і тарифи. Вдумайтеся лишень: існування всесвітньо відомого інституту жорстко залежить від здатності здавати в оренду третину своїх площ.

- Притому що в нас не так багато залишилося вчених світового рівня.

- В Україні є всього приблизно півтисячі вчених, котрі мають певний індекс цитування. І десь половина їх має кількість посилань, що вимірюється сотнями, - це відомі у світі науки люди. Вони представляють різні наукові галузі - хімію, фізику тощо. На жаль, серед них немає нобелівських лауреатів, але для того, щоб вони з'явилися, необхідний зовсім інший рівень фінансування.

У 2010 р. я звернувся до вищого державного керівництва з пропозицією створити державні ключові лабораторії. Під їх дахом можна було б створити умови для проведення досліджень на сучасному рівні, надавши для цього рейтинговим українським ученим бодай мінімальні кошти. Йдеться далеко не про захмарну суму. Достатньо створити десяток таких ключових лабораторій, на що потрібно 10-15 млн дол.

Я вже раніше наголошував на тому, що таким шляхом - створення ключових лабораторій та забезпечення режиму сприяння їх діяльності - пішов Китай. Так була започаткована сучасна китайська наука. Більше того, співпрацюючи з традиційними науковими установами, ключові лабораторії поступово підтягують їх до міжнародного рівня.

Державі потрібна критична маса вчених міжнародного рівня. Якщо держава не вживе заходів для збереження цих учених, то вона скоїть злочин перед наступними поколіннями своїх громадян.

Вогник світової науки, який попри все жевріє в Україні, не повинен згаснути під крижаним душем секвестру.