Лікування без ліків і скальпеля — такі можливості надають сучасні тканинні та клітинні технології, про які дедалі частіше говорять учені й пишуть ЗМІ всього світу. Величезне зацікавлення ними виникло через надію позбутися з їхньою допомогою хвороб, пов’язаних із необоротним пошкодженням тканин, які не виліковуються звичайними засобами. У таких випадках пересадка здорових клітин, здатних заміщати ушкоджені й тим самим «ремонтувати» цілі органи та системи, уявляється ідеальним і найчастіше єдиним виходом.
Перспективи настільки привабливі й багатообіцяючі, що недавно здалася навіть Великобританія: тепер там дозволено клонувати ембріони для виготовлення з них препаратів для використання в клітинній терапії. Англійські вчені ось уже кілька років активно співпрацюють із міжнародною кафедрою кріобіології під егідою ЮНЕСКО Інституту проблем кріобіології та кріомедицини НАН України в Харкові. Інститут — провідна в нашій країні наукова організація, що досліджує методи клітинної та тканинної терапії. Очолює його учений зі світовим ім’ям — лауреат державних премій академік Валентин Грищенко.
Вибухова енергія росту
Тут створено Український низькотемпературний банк біологічних об’єктів, який по праву вважають національним надбанням України. В умовах глибокого холоду зберігаються тисячі одиниць препаратів близько сорока найменувань — від плаценти, фрагментів нирок і кісток до суспензії клітин печінки, хрящової та нервової тканин. Такого асортименту ніде у світі більше немає. Банк забезпечує трансплантаційним матеріалом лікувальні заклади України, а також країн близького й далекого зарубіжжя.
На заготівлю препаратів ідуть як ранні ембріони (до 16 тижнів розвитку), так і пізні, з уже сформованими органами й тканинами. Багато років може зберігатися ця тканина в рідкому азоті в умовах глибокого холоду. За потреби її дістануть, відігріють, відновлять хід біологічних процесів і трансплантують пацієнтові — під шкіру чи у вену. Ні таблеток, ні операцій, ні опромінення...
Ембріон лише почав виконувати свою біологічну програму розвитку, і його юні тканини заряджені вибуховою енергією росту й відновлення. Вони легко приживляються і дають колонії в чужому організмі. Вони містять велику кількість так званих стовбурних клітин, своєрідних будівельних базових одиниць, що мають здатність за потреби перетворюватися в організмі на будь-яку спеціалізовану тканину. Список захворювань, для лікування яких використовують новий вид терапії, вже досить великий і продовжує зростати. Серед них є недуги, які не піддаються ніякому іншому методу лікування. Навіть у науковій літературі цей метод називають «медициною ХХI століття».
Однак саме головна перевага методу — енергія молодих клітин зародка — викликає запитання.
По-перше, основне джерело тканини та клітин — людські ембріони, які одержують в результаті абортів, а також плацента й так звана кордова, або пупкова, кров. Відповідно до закону України про трансплантацію, це — утильний матеріал, дозволений до використання в лікувальних цілях. Але як метод співвідноситься з традиційною мораллю? По-друге, в чужих тканинах можуть бути закладені приховані «міни» — від СНІДу або гепатиту до гнійних бактерій. І по-третє, чи не таять юні клітини, що бурхливо ростуть, небезпеки неконтрольованого росту в організмі пацієнта?
Ризики є. Їх потрібно вивчати
— Чи будуть в аптеках майбутнього замість таблеток продавати міні-контейнери з тканинами або культурами клітин? Один — для «лагодження» серця, інший — печінки, а третій — загального омолодження організму? — запитую я директора Інституту проблем кріобіології та кріомедицини НАНУ академіка НАН України Валентина Грищенко.
— Немає сумніву, що тканинна та клітинна терапія таять величезні можливості, але цей метод лікування знаходиться на самісінькому початку свого розвитку. Я не взявся б передбачити його точне місце в медицині майбутнього. Це напрям, у якому практика значно випередила науку. От уже більше десяти років ми вивчаємо процеси, що відбуваються при заморожуванні живих тканин і клітин, їхньому відтаненні та функціонуванні в організмі реципієнта. Ми розробили більше сорока стандартних препаратів, чимало з яких запатентовані в США, Великобританії, Німеччині й інших країнах. Ми домоглися успіхів у лікуванні низки захворювань. Та все ж у галузі біології й медицини ми не знаємо значно більше, ніж знаємо!
— Чи існують якісь підстави сумніватися в онкологічній безпеці міні-трансплантації?
— Так. Головна з них полягає в тому, що ембріональна тканина та злоякісна пухлина мають спільну рису — здатність до швидкого розмноження. На недавньому міжнародному конгресі в Китаї, на конференції в Берліні були представлені повідомлення, що насторожують, про те, що виділені й ізольовані клітини (наприклад, яєчника) при спробі розмножити в спеціальному середовищі перероджувалися в злоякісні. Зауважу, що вони знаходилися поза організмом у чужому для них середовищі.
Це принципово, оскільки в живому організмі різні клітини тканини взаємодіють між собою й при пересадці в організм пацієнта потрапляють під вплив його систем регуляції. У такому разі злоякісні утворення не індукуються. За всі роки роботи ми не зафіксували жодного випадку виникнення в наших пацієнтів ракового захворювання. Щоправда, ми не знаємо, що буде з нашими пацієнтами через 20 або 50 років, через такі побоювання відмовлятися від лікування безнадійних хворих, на мій погляд, просто злочин. Може, у когось із них згодом і утвориться пухлина, але, по-перше, потрібно буде довести, що причина саме в перенесеній міні-трансплантації, а по-друге, перебуваючи в стані прогресуючої тяжкої хвороби, людина навряд чи проживе ці 20 або 50 років.
Ми ведемо моніторинг за всіма нашими пацієнтами в Україні та за її межами.
— А як щодо небезпеки підхопити з чужими клітинами інфекцію? Така ймовірність існує навіть за давно освоєної процедури переливання донорської крові...
— На мій погляд, інфекційна небезпека міні-трансплантації вища від онкологічної. Саме тому левова частка вартості наших препаратів іде на всебічне й ретельне тестування матеріалу.
Перетворити ембріональну тканину на якісний життєздатний трансплантат зовсім непросто. Донор, тобто жінка, котра хоче перервати вагітність, має бути здоровою, не страждати на інфекційні, спадкові, системні й онкологічні, захворювання, а також алкоголізм і наркотичну залежність. Навіть після ретельної перевірки вже взятого матеріалу згодом відбраковують ще приблизно 25—35%.
Складна система перетворення біологічного матеріалу на цілющий препарат — його обробка, кріоконсервація, зберігання й тестування — якраз і спрямована на те, щоб гарантувати безпеку людині, котрій згодом ці тканини будуть пересаджені. Однак навіть за найсуворішого дотримання технології та кваліфікованого персоналу ніхто не може дати стовідсоткової гарантії. Може помилитися лабораторія, може з’явитися новий невизначуваний вірус. До речі, вірусна інфекція теж може індукувати злоякісні пухлини.
Загадок ще багато...
— Попри явні успіхи нового виду терапії, у багатьох країнах до використання препаратів ембріонального походження ставляться негативно.
— Так, але навіть там, де питання використання тканинної та клітинної терапії поки лише дискутується з погляду моралі, релігії чи біоетики (в основному в католицьких та мусульманських країнах), стратегію роботи учених усе ж диктують потреби практичної медицини. Наприклад, у США заборонено застосовувати в клінічній практиці препарати ембріонального походження, але проводити з ними експерименти дозволено. Відповідні дослідження проводяться навіть при католицькому університеті в Римі.
А щодо лікування... З яких тільки країн приїжджають до нас зневірені хворі! З Ірану, США, Іраку, Польщі, Німеччини, Англії... Ми намагаємося допомогти їм у міру своїх сил і можливостей. А в ті країни, де таку терапію дозволено, наприклад, у Чехію чи Словенію, постачаємо препарати.
Масової небезпеки при використанні нової терапії немає. Є ризики, які потрібно старанно досліджувати й яким можна протистояти. Це не підстава для заборони цього виду терапії — ризики властиві будь-яким видам лікування. Ми ж не відмовляємося використовувати фармпрепарати на тій підставі, що від «лікарської хвороби» в усьому світі гинуть нині тисячі й тисячі людей. Як говорять основні принципи ВООЗ, треба використовувати все, що приносить користь людям. Головне — можливість урятувати життя хворого, повернути йому здоров’я.