Такий шанс у Юпітера є. Раніше вчені навіть вважали цю найбільшу в нашій системі планету світилом, що не відбулося, оскільки вона на 80% складається із зоряного пального — водню. На жаль, для термоядерної реакції Юпітера не вистачає «дрібнички» — температури в 10 мільйонів градусів.
— А що, коли спробувати запалити зірку рукотворно, приміром, з допомогою водневої бомби? — таким запитанням перейнявся шестикласник Володя Вєрозуб. Спочатку він з’ясував: для того, щоб газова куля, якою є Юпітер, горіла, а не розширювалася чи стискалася, сила тяжіння має врівноважувати силу тиску. Школяр склав рівняння, в якому зв’язав масу й радіус планети, масу ядра водню і температуру в 10 мільйонів градусів. На жаль, розрахунки довели, що зірку запалити не вдасться — якби на Юпітері справді розпочалася термоядерна реакція, він би просто вибухнув. Ця планета може стати світилом, довів Володя, лише в тому випадку, якщо за старого радіуса її маса стане більшою за нинішню в 47 разів.
Харківський шестикласник подав свою роботу на підсумкову конференцію Малого університету Центру довузівської освіти, який ось уже два роки працює при Харківському національному університеті. «Молодший брат» ХНУ об’єднує близько півтори тисячі допитливих дітей різного віку — від першокласників до випускників шкіл. У збірнику матеріалів конференції опубліковано тези доповідей юних хіміків, біологів, істориків, програмістів, психологів і філологів. Що характерно, участь у роботі Малого університету не надає дітям жодних пільг, сюди приходять лише ті, кому навчатися просто цікаво.
— Олександре Ізраїловичу, нині всі говорять про зменшення інтересу до фізики в усьому світі, а на підсумковій конференції Малого університету саме з цієї дисципліни було подано найбільше робіт. Причому серед тих учасників, у яких ви були науковим керівником, є навіть третьокласники. Чи не зарано в такому віці вивчати настільки непростий предмет? — запитую керівника лабораторії методики викладання фізики в середній школі ХНУ, кандидата педагогічних наук А.Песіна.
— Ми спеціалізуємося на заняттях фізикою з малюками. Працівники лабораторії розробили спеціальну методику навчання дітей молодшого шкільного віку й відповідно до неї 1998 року написали підручник для малят «Азбука физики» під редакцією професора ХНУ А.Дусавицького. Він був виданий у Москві видавництвом «Дом педагогики» тиражем 10 тисяч примірників. Спираючись на цю книжку, ми й проводимо заняття. А допитливості та кмітливості малюкам вистачає! Що для дитини найцікавіше? Експеримент. Фізика без експерименту, без наочності — не фізика. У нашій же лабораторії є всі умови для навчання, у тому числі не менше двох десятків оригінальних розробок, приладів і дослідних пристроїв з механіки, молекулярної фізики, оптики, магнетизму, електрики, зорієнтованих саме на дитяче сприйняття. Всі вони недорогі, прості у виробництві, але дуже ефективні.
Приміром, прилади для демонстрації правила Ленца, вивчення топології електростатичного поля, теплового розширення й стиску твердого тіла, взаємодії лінійних токів теплоємності тіл тощо. Є універсальний прилад «повітряний стіл». Він використовується при вивченні відразу кількох розділів шкільного курсу фізики: механіки, молекулярної фізики, магнетизму, атомної та ядерної фізики. Наш прилад з геометричної оптики отримав срібну медаль на ВДНГ у Москві. Він дуже простий за конструкцією — джерело світла, різноманітні лінзи, гребінка, дзеркало, — проте робить усі закони відбивання світла наочними й зрозумілими для дитини. На заняттях я ніколи не кажу: «Діти, повірте мені на слово», — усі твердження підкріплюються досвідом.
— А коли виникла ваша унікальна лабораторія?
— Чверть століття тому фізичний факультет ХНУ організував педагогічне й науково-виробниче відділення і частина наших випускників пішла працювати до шкіл. А через якийсь час на адресу університету почали надходити скарги, мовляв, наші вихованці добре підготовлені теоретично, а ось, скажімо, поставити дослід не можуть. Тоді нам виділили лабораторію, де студенти, майбутні вчителі, відповідно до розкладу освоювали тонкощі методики й техніки шкільного фізичного досвіду, експериментального мистецтва вчителя. Навчаючи студентів, ми паралельно розробляли власні прилади й досліди, публікувалися в різноманітних педагогічних виданнях, серед яких «Физика в школе» і «Фізика та астрономія у школі». Наші прилади активно використовувалися в середніх школах.
— Чи випускаються «лабораторні» прилади нині?
— На жаль, останні десять років в Україні не випускається устаткування для кабінетів фізики. У старих школах ще збереглися якісь прилади радянських часів, а в нових узагалі нічого немає. Вчителям і учням доводиться задовольнятися малюнками чи просто словесним поясненням досліду. Для оснащення українських шкіл потрібно близько 20—25 тисяч комплектів різноманітних приладів та пристроїв.
— Нині на український ринок збирається виходити велике німецьке підприємство з випуску комп’ютеризованих систем для оснащення шкільних кабінетів фізики. Не боїтеся конкурентів?
— У таких систем є свої достоїнства. Однак ніхто не заперечуватиме, що вони погано пристосовані до наших підручників та програм. До того ж дуже дорогі, а це означає, що наші масові школи, особливо сільські, оснастити ними буде неможливо. А головне, педагогічний досвід переконує: що простіший фізичний прилад, що менше в ньому деталей, то краще. Діти дуже люблять самі брати участь в експерименті. Якщо дослід був виконаний руками дитини, вона запам’ятає його на все життя. Зрештою, фізика — це звичайні явища навколишнього світу. Сонце світить, вода ллється, вітер дме — це і є фізика.
— Люди рідко замислюються над фізичним змістом явищ, — констатує учасник підсумкової конференції Малого університету ХНУ, десятикласник Андрій Малиняк. — Для більшості вулиця не таїть нічого цікавого, тим паче з погляду фізики. Та людина спостережлива знайде масу прикладів дії різноманітних законів фізики. І відкриє для себе світ щонайцікавіших речей!
Справді, спостережливий Андрій зауважив, що на морозі звичайна пластикова пляшка з-під мінеральної води, порожня і з щільно загвинченим корком, набуває форми призми з трикутним дном. Дев’ятикласниця Вероніка Пічугіна виявила, як можна розпрямити зім’ятий аркуш паперу, просто граючи в бадмінтон. А третьокласник Тимур Хрущов і п’ятикласник Єгор Коваль здогадалися, що потрібно зробити, аби надута повітряна кулька сама просочилася всередину звичайної скляної банки чи, як кажуть фізики, тунелювала. Причому діти пояснили всі ці ефекти з погляду законів фізики й описали за допомогою формул. А вам, шановний читачу, це під силу?