Автомобіль на водні в нас уже в минулому. А що в майбутньому?

Напевно, багато харків’ян іще пам’ятають, що в середині 80-х років минулого століття перші у світі таксі на водні бігали харківськими вулицями. І не лише таксі. Тоді фахівці Інституту проблем машинобудування (ІПМ) НАН України створили експериментальні зразки цілого спектра автотранспортної техніки, що працює на водневому паливі. Газети тих років називали науково-технічну новинку сенсацією світового значення...

— Юрію Михайловичу, відтоді минуло чверть століття. Де вони тепер, ці автомобілі майбутнього? — запитую директора ІПМ академіка НАНУ Ю.МАЦЕВІТОГО.

— Справді, 25 років тому наш інститут спільно з міським управлінням автотранспорту вивів на харківські вулиці п’ять таксомоторів на водневому паливі й експлуатував їх протягом півтора року. І не лише таксі. Тоді ми створили експериментальні зразки всього спектра автотранспортної техніки, від легкових автомобілів, мікроавтобусів, міських маршрутних автобусів і до автовантажної техніки для роботи у складах та трюмах.

Це був прорив у технологіях на основі фундаментальних досліджень у галузі водневої енергетики. Інститут розробив тоді системи збереження водню і його використання як палива в екологічно чистих двигунах внутрішнього згоряння. Навіть тепер далеко не кожна з розвинених країн має такі напрацювання у цій галузі, як Харків чверть століття тому. На жаль, політичні й економічні зміни у країні не дозволили нам вийти за рамки експерименту, хоч у вчених були для цього всі можливості.

— Інститут перестав працювати над водневою тематикою?

— Ні, не перестав. Ми зберегли наш науковий потенціал, але розвиваємо нині інші напрями, як, наприклад, створення водневих електрохімічних генераторів і методів переробки та використання водню. Результати фундаментальних досліджень наших «водневиків» дозволили розробити цілу низку технологій, необхідних народно-господарському комплексу країни. Зокрема так звану термобарохімічну технологію інтенсифікації видобутку нафти й газу з малодебітних свердловин. Вона вже пройшла перевірку на свердловинах Східно-Полтавського, Бугреватського, Козіївського та інших газових родовищ, забезпечивши збільшення притоку вуглеводневої сировини у шість-вісім, а на окремих свердловинах і в тридцять разів. При цьому витрати на «реанімацію» свердловини окупаються всього за місяць.

Що ж до автомобілів на водні... Це, звісно, дуже важливо, та це лише один із можливих напрямів розробок. У світі розробляється нині міжгалузева інфраструктура, що передбачає широке використання водню у найрізноманітніших сферах народного господарства. Саме такий підхід лежить в основі стратегічної концепції розвитку водневої енергетики, що реалізується нині у межах низки міжнародних і національних програм США, Японії, Канади, Німеччини, Ісландії. У нас зараз такої національної програми немає, але ми докладаємо всіх зусиль для її створення.

— То який науковий напрям для інституту нині найважливіший?

— Один із них — енергомашинобудування. Україна ще входить до п’ятірки світових грандів у цій галузі, але може втратити те, що має. Не секрет, що останніх 20 років основні фонди електростанцій практично не оновлювалися, і нині знос сягнув катастрофічних масштабів. Зокрема понад 80% енергоблоків вітчизняних електростанцій відпрацювали свій плановий, а нерідко й подовжений ресурс. Цій галузі, як повітря, необхідна державна підтримка, причому не так матеріальна, як моральна. Навіщо, наприклад, купувати за кордоном устаткування, яке можна виготовити в Україні? Потрібно надати пріоритет вітчизняним виробникам.

Нагадаю також, що паливно-енергетичний комплекс досить інерційний — його об’єкти будуються довго, вони дорогі і складні. Тому рішення про їх спорудження або реконструкцію необхідно приймати заздалегідь і не переглядати їх у процесі будівництва. Припинення спорудження об’єктів, у які вже вкладено сотні мільйонів доларів, як це було з блоками Рівненської та Хмельницької АЕС, — справа марнотратна й невдячна.

— Що конкретно пропонує ваш інститут?

— У своїх пропозиціях ми керуємося реальною ситуацією — повна заміна устаткування паливно-енергетичного комплексу через обмеженість коштів зараз неможлива. Тому інститут бере активну участь у розробці державної програми «Ресурс», яка має забезпечити безпечну і надійну експлуатацію об’єктів господарського комплексу країни, котрі вже відпрацювали свій розрахунковий ресурс. Зокрема ми розробляємо методику діагностики стану об’єктів, визначаємо їхній залишковий ресурс і можливість модернізації для підвищення ефективності та подовження термінів служби.

— Ви можете навести приклади?

— Спільно з іншими організаціями ми обгрунтували можливість реконструкції блоку № 9 Зміївської ТЕС силами вітчизняних виробників. Це дозволить завантажити їх замовленнями, створити нові робочі місця, знизити витрати на реконструкцію у півтора-два рази, зробити енергетику незалежною від поставок закордонного устаткування. У результаті такої реконструкції ККД енергоблоку в 300 МВт має збільшитися на три-чотири відсотки. Це відкриє шлях до модернізації 40 аналогічних блоків на інших діючих ТЕС і ТЕЦ України.

Є ще одна важлива проблема, яка з кожним роком усе більше тривожить суспільство. З роботою енергетичних об’єктів, які подають у наші будинки й на виробництво світло і тепло, пов’язані несприятливі екологічні наслідки. Як глобального характеру у вигляді посилення парникового ефекту в атмосфері, так і локального або регіонального — це кислотні дощі, радіаційне забруднення, деградація земель, накопичення відходів, проблеми, зумовлені спорудженням великих гребель гідроелектростанцій, тощо.

Як знайти не лише технічно й економічно, а й екологічно та соціально прийнятні рішення розвитку енергетики? Ми запропонували використовувати ідеологію так званого промислового симбіозу, альтернативну підходам, що існують сьогодні. Виробництво електроенергії і тепла має стати частиною єдиного циклу, в якому викид шкідливих речовин за межі промвузла має бути повністю виключений. Матеріальні й енергетичні відходи використовуватимуться як сировина для інших підприємств-симбіонтів, що виготовляють різноманітні промислові вироби, сільськогосподарську продукцію, продукти харчування і корми для сільського господарства. Екологічна складова енергетики може і повинна стати не витратною, а прибутковою статтею економіки.

— А хто втілюватиме цю ідею в життя? Чи немає небезпеки, що в теперішніх умовах учені старшого покоління не зможуть передати свої знання і досвід молодим?

— Академічний науково-освітній комплекс «Ресурс», до якого, крім нашого інституту, ввійшли Національний науковий центр «ХФТІ» НАНУ і вісім головних інженерних вузів Харкова.

Це нова структура, і вона саме й повинна, за нашим задумом, сприяти омолодженню науки, відтворенню наукової і педагогічної еліти та кваліфікованих кадрів для промисловості. Тут використовуватимуться принципи наскрізної безперервної освіти, починаючи з навчання у спеціалізованих ліцеях, на спільних факультетах та кафедрах і закінчуючи аспірантурою й докторантурою для талановитої молоді. Тут також проводитимуться перепідготовка і перепрофілювання учених та інженерів з урахуванням змін пріоритетних напрямів розвитку сучасної економіки.

Сама назва «Ресурс» свідчить про тематику спільної роботи вчених, інженерів і студентів комплексу. Це визначення залишкового ресурсу різноманітних об’єктів енергетики, промисловості, транспорту, будівництва, комунального господарства і подовження термінів їхньої служби. Але є для фахівців і робота на майбутнє — у сфері промислового симбіозу та нетрадиційної енергетики. Хочу зазначити, що в цьому унікальному для України проекті бере участь Український союз промисловців та підприємців, який допомагатиме працевлаштовувати випускників вузів.

— Хто, на вашу думку, може бути головною силою інноваційних процесів в Україні?

— Ключова роль у практичному втіленні інноваційного розвитку економіки України має належати Національній академії наук України — це моє тверде переконання. Звісно, слід відкрито говорити про недоліки в роботі НАНУ, щось виправляти, змінювати, але лише на основі глибокого аналізу діяльності інститутів. Припускаю, що серед них знайдуться і «проїдальники грошей», із якими треба розпрощатися. Водночас можна визначити інститути, результати фундаментальних досліджень яких уже приносять або найближчим часом принесуть значущі плоди. Ось тут треба не скупитися, а забезпечити ці дослідження та їхніх виконавців таким чином, щоб не було «відпливу мозків» або передачі на сторону за безцінь результатів досліджень.

* * *

…На моніторі пульсує, як живе, людське серце — воно то наповнюється кров’ю, збільшуючись в обсязі, то виштовхує її в артеріальну систему, зменшуючись. Напружуються його стінки, пульсують судини... Ця комп’ютерна модель, яку нині використовують кардіологи, теж розроблена вченими Інституту проблем машинобудування НАНУ. Так і здається, що це б’ється серце самого інституту.