«Ауріка» — гаманець для науки

Запитання «звідки взяти кошти на наукові дослідження?» гостро стоїть не лише перед українськими вченими. Шукають нові джерела фінансування науки й західні дослідники. Одне з таких джерел здобуло популярність як всеєвропейська програма EUREKA — European Research Coordination Agency (www.eureka.be).

— EUREKA («Ауріка») не фінансує фундаментальних досліджень, — розповів Петро Смертенко, керівник українського відділення цієї організації, кандидат фізико-математичних наук. — Її мета — зібрати інтернаціональний колектив учених для розробки прикладних тем ринкового напряму, які могли б привернути увагу промисловості кількох європейських країн.

Фінансування EUREKA має свої особливості. Так, у межах загальної програми кожна держава підтримує матеріально лише свою частину проекту. За такої системи кордон перетинають не гроші, а розробки, що стають спільним надбанням. Тобто кожен учасник приходить у програму зі своїми досвідом, ідеями, власною частиною фінансового забезпечення. Об’єднавшись, вчені й розробники спільно випускають виріб. У результаті внесок кожного примножується — один ніби будує фундамент, інший, образно кажучи, зводить стіни тощо.

Недавно вчені 20 європейських країн вирішили спільно розробити вимоги для безпечного, комфортного, екологічно чистого автомобіля наступного покоління. Європейські автомобілебудівники відразу ж підхопили цю ініціативу, бо чудово розуміють — лише об’єднавши зусилля кращих умів, можна створити продукт, здатний конкурувати з автомобільними шедеврами японців, американців, південнокорейців, а незабаром китайців та бразильців. І це лише один приклад такої співпраці.

Європейська програма EUREKA була розроблена 1985 року з ініціативи тодішнього французького лідера Міттерана й охоплювала 17 країн. Основна її мета — об’єднання наукових сил континенту для підвищення конкурентоспроможності європейських науково-технічних товарів на світовому ринку. Коли впала «залізна завіса», у неї почали запрошувати і східноєвропейські країни. Першими сюди ввійшли Чехія, Словаччина, Польща, Угорщина. Україна стала асоційованим членом Європейської асоціації дослідників із 1993 року. Приблизно тоді ж почала брати активну участь у її роботі й Росія. На сьогодні у програмі беруть участь 35 країн і Єврокомісія. На 2006 рік заплановано вступ України як повноправного члена програми. Це реальний крок на шляху європейської інтеграції нашої країни.

Представництва EUREKA організуються дуже демократично. Петро Смертенко в період перебудови, коли кордони країни відкрилися, побував зі своїми розробками в Голландії, Німеччині, Франції... Так би мовити, на інших подивився і себе показав. Тому в нього не було жодних комплексів із приводу якості наукової продукції, яку українські вчені можуть представити Європі. Це створювало певну психологічну готовність до співпраці. Коли керівництво EUREKA запропонувало очолити програму в Україні, він погодився. Перше, що Петро Семенович спробував вияснити: чому українські вчені часто скаржаться, що їхні проекти «не йдуть» у Європі?

У результаті він дійшов такого висновку: «Передусім при складанні договору вони... переоцінюють свій внесок. Спілкуючись із західними колегами, наші вчені (особливо старшого покоління) виявляють непомірно великі амбіції. Коли їм щось замовляють, вони вважають, що їм відразу ж мають платити мільйони. Але на Заході в наукових досліджень є цілком конкретна ціна, і грошима там так просто не розкидаються. Крім того, українські дослідники не вміють формулювати свою пропозицію так, як це заведено на міжнародному рівні. Ну і, звісно, найсерйознішою перешкодою є погане знання англійської. А без неї важко зрозуміти нюанси під час переговорів».

Аналіз ситуації допоміг знайти шляхи до налагодження реальної співпраці українських учених з учасниками EUREKA. Про те, що це вдалося зробити, досить промовисто свідчать цифри. Якщо 2000 року українці заявили лише один проект у EUREKA, то 2001-го — вже п’ять, потім — сім...

Здавалося б, можна радіти такому зростанню. Проте програма передбачає, що кожен платить за себе в компанії розробників. На жаль, допомога з боку нашої держави в реалізації цієї програми недостатня.

Петро Смертенко пояснює брак уваги МОН до проектів у рамках EUREKA тим, що в нас відстала структура підтримки прикладних наукових досліджень. Так, у Європі, як і в інших передових країнах, прикладні ідеї перевіряються в рамках малих підприємств. А політика МОН така, що міністерство підтримує лише державні наукові установи. Це дуже звужує простір пошуку, відсікає багато комерційних підприємств, які ефективно працюють у реалізації венчурних програм.

Прикро й те, що навіть якби гроші на ці проекти в нас були виділені, вони... принесли б невелику користь. Винна — існуюча практика фінансування. У нас гроші на проекти надходять украй нерівномірно, а щоб вести науковий проект, необхідне стабільне фінансування, яке дозволяє спланувати наукову працю. Адже розробникові потрібні матеріали, кошти на відрядження та багато іншого.

Фактично українські учасники займаються перспективними програмами на громадських засадах. Поки що першопрохідники, зціпивши зуби, працюють над тим, аби створити імідж програмі в Україні, продемонструвавши її можливості й переваги.

Із академічних інститутів у ній уже брали участь Інститут електрозварювання ім. Є.Патона, Інститут проблем матеріалознавства. Нині окремий проект у рамках програми веде Університет дизайну Києва. Дніпропетровський університет транспорту працює над проектом транспортних коридорів «Північ—Південь».

Завершено проект «Ротор» (Східно-український університет у Луганську). Спільно з Польщею та Швецією луганці розробили роторну лінію з формування елементів із порошкових металів. Лінія працює в Польщі. Там вона здобула нагороду польського кабміну. У проекті брали участь креативні, перспективні розробники. Вони виробляють конкретні речі, потрібні промисловості. Але поки що все це в нас майже не затребуване...