Аудитори — на порозі

Зовнішнє оцінювання української науки: як це відбуватиметься і навіщо це потрібно

На зустрічі десяти провідних європейських експертів у Брюсселі (5 з них представляють урядові установи країн ЄС, 5 - незалежні дослідницькі структури) з участю делегації Міністерства освіти і науки України 11 травня дано початок процедурі зовнішнього незалежного аудиту нашої науково-інноваційної системи.

Проведення цього аудиту стало можливим після набуття нашою державою торік асоційованого статусу у програмі ЄС "Горизонт-2020", спеціальний інструмент якої передбачає й такі масштабні дослідження, що їх провели в себе вже півтора десятка європейських держав. Найновіші аудити вже відбулися в Ісландії, Іспанії та Болгарії. На стадії підготовки підсумкових звітів нині Угорщина і Молдова (яка набула асоційованого статусу ще в попередній, 7-й, Рамковій програмі ЄС). Майже водночас з Україною запускає свій аудит Латвія.

З огляду на активні дискусії, які точаться навколо оптимізації нашого наукового "господарства", важливо розуміти, як саме відбуватиметься процедура аудиту, чого нам очікувати (і чого не очікувати) від його результатів.

Отже, ініціює аудит держава, яка має щонайменше асоційований статус з ЄС. При цьому сама держава має проявити не лише чітку політичну волю до здійснення процедури зовнішнього оцінювання, а й (бажано) перебувати на тій стадії політичного циклу, коли рекомендації аудиту можуть бути втілені в життя тими, хто цей аудит ініціював. Тому у Брюсселі із задоволенням сприйняли новину про те, що аудит наукової системи розглядався серед пріоритетів нового уряду на поточний рік.

Держава-ініціатор аудиту сама формулює запитання, відповіді на які вона хоче почути. Тому ще торік у МОН було створено робочу групу з участю представників НАН України, провідних університетів, експертів Реанімаційного пакету реформ, яка й сформувала перелік, що його було надіслано до Брюсселя. Наводжу тут його повністю:

"1. Оптимізація наявних політичних інструментів для підтримки національної наукової системи

Які основні напрямки наукових досліджень в Україні є найбільш перспективними з погляду наявного потенціалу і тенденцій розвитку світової науки? Наскільки ефективними є сформована практика підтримки національної наукової системи і нові інструменти, запроваджені законом "Про наукову і науково-технічну діяльність"? Які рекомендації щодо вдосконалення цих інструментів (зокрема системи оцінювання наукових результатів та наукових установ, системи інституційного і проектного фінансування, системи координації наукових досліджень на національному рівні тощо)?

2. Інтернаціоналізація досліджень та інтеграція України у Європейський дослідницький простір

Як підвищити рівень мобільності серед науковців та дослідників (міжгалузева, внутрішня та зовнішня мобільність)? Які нормативні та інституційні чинники та практики перешкоджають мобільності дослідників?

Розробка дорожньої карти інтеграції України до ЄДП та її подальша імплементація: які чинники перешкоджають повноцінній інтеграції України в ЄДП і які рекомендації щодо нейтралізації цих чинників?
З огляду на наявну структуру наукової системи, якою є пріоритетність/першочерговість кроків у процесі інтеграції до ЄДП?

Які напрямки наукових досліджень в Україні (з погляду наявного потенціалу і структури самої програми) є пріоритетними з погляду участі в консорціумах програми "Горизонт-2020", і які інструменти має бути застосовано для підвищення ефективності української участі в програмі? Які механізми може бути застосовано для посилення зацікавленості українського малого й середнього бізнесу проектами програми?

3. Роль науки в розвиткові українських інновацій

Які галузі української економіки є найпріоритетнішими з погляду впровадження таких інновацій, які можуть найбільшою мірою вплинути на подальший розвиток цієї економіки і суспільства в цілому? Які чинники перешкоджають сьогодні ефективному зв'язку між національною науковою системою і бізнесом? Які рекомендації щодо подолання цих чинників, які інструменти підтримки має бути запроваджено для забезпечення ефективної стратегії зростання?"

Список експертів, які на ці запитання відповідатимуть, формують уже структури Єврокомісії. В українському випадку до нього ввійшли високопосадовці з Латвії, Німеччини, Великої Британії та Угорщини, а також незалежні експерти з Нідерландів, Австрії, Литви, Бельгії. Очолив групу експертів колишній реформатор Королівської академії Нідерландів, у минулому фахівець із фізики сильних магнітних полів Ганс Чанг.

На стартовому засіданні делегація МОН представила свій огляд національної наукової та інноваційної системи України з її головними проблемами (особливо багато запитань було про новації, передбачені новим Законом "Про наукову і науково-технічну діяльність"), а експерти - свій вихідний документ, підготовлений на базі вивчення різних інформаційних джерел. І майже в усьому ці документи виявилися близькими у своїх оцінках.

Документ, що його презентував відомий австрійський експерт Клаус Шух, розпочинається з твердження, з яким важко не погодитися: випадок України - особливий. Тому вона потребує не стандартних рецептів, а спеціально вироблених рішень і рекомендацій. Перевагою нашої держави є багата наукова спадщина ще часів СРСР і високі стандарти освіти. Водночас не очевидно, чи справді в Україні політичні й бізнесові еліти мають намір будувати економіку, базовану на знаннях.

Констатовано великі втрати нашої держави внаслідок російської агресії (анексія Криму, окупація Донецька і Луганська, скорочення ВВП на понад 15%, наявність значного числа біженців, у т.ч. "наукових"). Водночас наголошено, що занепад української наукової системи відбувався впродовж усього періоду незалежності.

Документ звертає увагу на зовні технічну, але насправді дуже важливу проблему: багато даних щодо української науки є важкодоступними як через брак англомовних аналітичних текстів, так і через застосування в Україні застарілих, часто несполучних з європейськими, стандартів і термінів. І це має стати докором і для наших наукознавців, і для органів влади.

Було констатовано вкрай незадовільний рівень національної інноваційної системи. Інтерес приватного бізнесу до підтримки досліджень зростає, але дуже повільно (нині цей бізнес забезпечує менше ніж 20% загальних витрат у державі на науку). Промисловість базується переважно на традиційному машинобудуванні, питома вага сучасних високотехнологічних сегментів у ній дуже низька. Реальні механізми підтримки інновацій практично відсутні, а ведення бізнесу все ще дуже ускладнене наявною корумпованою бюрократичною системою.

Водночас відзначено, що після перемоги Майдану уряди нарешті проявили інтерес до реформи наукової сфери, і це підвищує потенційне значення аудиту. Однак наголошено на тому, що скоординованої політики в науковій сфері досі немає, що головні гравці (МОН, Мінфін, Мінекономіки, НАН та ін.) зазвичай діють неузгоджено, а часом і в геть протилежних напрямках. Як на недоліки вказано на низьку взаємодію між академічними інститутами й університетами, низьку частку коштів, які розподіляються на конкурсній основі, загальне скорочення фінансування досліджень (зокрема й іноземними замовниками, які побоюються вкладати в державу, що є об'єктом агресії з боку могутнього сусіда), брак ефективних зв'язків між наукою і бізнесом.

Щодо якості української науки, то її, на думку експертів, природним шляхом знижує застаріла дослідницька інфраструктура. Тому впадає в око низька частка українських статей серед найбільш цитованих у світі праць. Малою, як на сучасні стандарти, є й частка статей, опублікованих українцями разом із закордонними співавторами (33,46%, причому ця цифра стосується лише публікацій, зафіксованих у міжнародних наукометричних базах!). Водночас українські вчені і далі посідають сильні позиції у фізиці, астрономії, матеріалознавстві, хімії, математиці, інженерії, науках про Землю, є позитивний тренд і в наших економістів.

Окремо звернено увагу на низький рівень наукових досліджень у більшості українських університетів: лише кілька з них справді відповідають стандартам дослідницьких. А відтак значна частина високоосвічених викладачів, які могли б успішно займатися дослідженнями, реально зосереджена тільки на викладанні.

Автори документа проаналізували й людський потенціал для нашої науково-інноваційної сфери. Зазначено, що ми зберігаємо розвинену, хоча й застарілу з погляду підходів та устаткування освітню систему, окремою проблемою якої залишається корупція. В Україні 80% молоді 15-19 років навчається у ВНЗ (що дуже багато!), але відсоток тих, хто йде в аспірантуру, за європейськими мірками дуже низький і свідчить про брак зацікавлення молоді науковою кар'єрою. Наголошено й на тому, що українська економіка нині не здатна прийняти таку кількість випущених ВНЗ фахівців високої кваліфікації (і водночас їй бракує кваліфікованих робітників і техніків). Відтак Україна належить до країн із найвищим рівнем "надлишкової освіченості". Впадає в око й зміщення інтересу абітурієнтів від природничих і технічних наук до менеджменту і права.

Загальне число дослідників в Україні скорочується (сьогодні воно таке ж, як в Австрії, де населення менше майже у п'ять разів). Кількість нових позицій для молодих дослідників дуже обмежена, а вікова структура української науки включає дедалі більше дослідників старшого віку.

Зазначено, що українські вчені достатньо активні в міжнародній співпраці. Рівень їхньої успішності в РП-7 становив близько 20% (що слід вважати достатньо високим показником). У "Горизонті-2020" він поки що знизився до 13%, але це так само є відображенням загальноєвропейської тенденції. Водночас вкрай низькою є кількість міжнародних патентів, що їх отримали українці.

Я навмисне докладніше зупинився на викладі цього документа, щоб показати, з якими вихідними настановами й очікуваннями експерти розпочнуть свою роботу. А вона буде інтенсивна. Вже в першій декаді червня експерти проведуть в Україні зустрічі з представниками різних наукових середовищ (НАН, галузевих академій, університетів, молодих учених, інноваційних структур і зацікавленого в інноваціях бізнесу). Зазначу: всі ці зустрічі відбуватимуться в англомовному режимі, без втрат часу на переклад, бо знання англійської нині розглядають як неодмінний атрибут професійності науковця у будь-якій галузі. Окремо англійською буде вперше перекладено базові нормативні документи нашої наукової та інноваційної сфери.

Для узагальнення й систематизації результатів відбудеться ще одна експертна зустріч - у Брюсселі влітку. Другий приїзд експертів в Україну очікується у вересні. А остаточний документ аудиту планується оприлюднити до 4 листопада. Він міститиме більш-менш докладні відповіді на перелічені вище запитання (про міру деталізації можна судити з того, що обсяг підсумкового звіту за результатами болгарського аудиту становить 112 сторінок досить дрібного шрифту).

Звісно, у прикінцевому документі, попри його високу деталізацію, нам не радитимуть прямо, наприклад, закрити інститут А і зосередити наявні кошти на підтримці ключової лабораторії В. Європейці взагалі дуже обережні в таких питаннях, і експерти лише щиро посміялися, коли дізналися, що під час підготовки нового закону про науку певні групи українських "реформаторів" хотіли перекласти обов'язок формувати наші національні координаційні органи у сфері науки на Єврокомісію…

Але ми отримаємо загальну більш-менш розгорнуту й об'єктивну картину того, що відбувається в нашій науковій системі (і в ній, напевно, буде багато очікуваного для нас, але так само може виявитися й чимало несподіваного). А також маємо шанс отримати рекомендації не загалом щодо "запозичення європейського досвіду реформування науки" (цей досвід дуже різний для різних країн!), а поради щодо нашого дуже особливого українського випадку. І далі вже від нас самих залежатиме, як ми з них скористаємося.

Хоча й тут інструменти "Горизонту-2020" можуть допомогти. Сьогодні, пройшовши попередньо аналогічний аудит, Словенія з допомогою таких порад здійснює конкретні кроки для підвищення рівня інтернаціоналізації своєї науки, Словаччина - створює ефективні стартапи, Румунія - поліпшує рівень інноваційного менеджменту. А для нас пріоритетом може стати розробка Дорожньої карти інтеграції України до Європейського дослідницького простору та її подальша імплементація.

Принагідно зазначу: немає біди в тому, що ми (попередньо погодивши це з керівництвом ERAC - своєрідного "парламенту" ЄДП, на сесії якого в Ризі рік тому вперше порушили питання про український аудит) не подали нашого документа до 22 квітня цього року. Адже так само, попри численні нагадування ERAC, не подали його ще й чимало повноправних членів ЄС. Значно гірше було б, якби ми подали нашвидкуруч зліплений недосконалий документ із низьким рівнем легітимності (адже відтепер за законом такий документ має готувати не МОН, а Національна рада з питань розвитку науки і технологій, а вона ще - у процесі формування). Зате тепер у нас з'явиться шанс створити справді якісний документ, який стане дороговказом для дальших системних рішень у сфері науки та інновацій.

І насамкінець. Європа, як і Україна, переживає дуже непрості часи. Просто під вікнами готелю, де я жив у Брюсселі, досі лежать квіти й горять свічки на вшанування пам'яті про жертви терактів 22 березня. Вулиці бельгійської столиці патрулюють озброєні вояки. Понівечений вибухом аеропорт уже почав працювати й на відправлення, але в тимчасових ангарах-терміналах - плутанина з місцями для реєстрації, і краще з'являтися сюди щонайменше години за три до відльоту. Та й сама процедура аудиту затрималася через теракти на понад місяць…

Тому Європі не до України. Більше того, Україна вже стає (і надалі ставатиме) об'єктом не надто чистих внутрішніх і зовнішніх політичних ігор - як це й показав референдум у Нідерландах. Відтак не слід очікувати, що Європа розв'яже наші проблеми за нас. Але Європа зможе ефективно нам допомогти, якщо ми візьмемося розв'язувати їх самі. Через цю призму й слід розглядати перспективи зовнішнього аудиту нашої наукової та інноваційної системи, якому було дано старт 11 травня.