АКАДЕМІЯ ПОТЕНЦІЙНИХ МІЛЬЙОНЕРІВ

Недавнє дослідження престижності різних професій, проведене Центром Разумкова, засвідчило, що в українському суспільстві, м’яко кажучи, не дуже цінуються вчені. Зазначена професія здобулася на визнання… лише 0,6 відсотка опитаних. Це тим паче дивно, що підтримку бандитам, хабарникам, злодіям у законі, рекетирам надало значно більше респондентів — 1,1 відсотка. У тому самому списку оцінки популярності професій у нашому суспільстві є ще кілька перлів, що привертають увагу. Приміром, інженер-електронник котирується набагато нижче, ніж... повія. І, судячи з усього, тільки новизною і нерозкрученістю професії стриптизерки можна пояснити той факт, що вона значно поступається за популярністю представницям найдавнішої професії. Попри телевізійний конкурс на кращу виконавицю стриптизу, що триває упродовж кількох місяців, така перспектива працевлаштування зайняла малопочесне місце серед аутсайдерів. Однак як тоді пояснити, що такі відомі в недавньому минулому професії, як хімік і космонавт, на сходинці привабливості перебувають ще нижче?..

Вочевидь, у нашому суспільстві, де академіки десять років натхненно боролися (і домоглися чималих успіхів) за щедрі пенсії та високу оплату академічних звань, зовсім не звертаючи уваги на визрівання нового ставлення до науки, відбулися серйозні зміни. Результат їх сумний — наука викреслена з-поміж найголовніших пріоритетів української нації. Якщо раніше дитина з найглухішого села змалку мріяла про хороший вуз і, в разі удачі, про наукову кар’єру, — нині рейтинг професій свідчить, що молодь цього не прагне. Це вже національна катастрофа! Чи варто дивуватися, що Верховна Рада, яка чудово уловлює настрої в суспільстві, така байдужа до пропозицій учених збільшити асигнування на науку?

Чи є вихід із такого справді трагічного становища? На це запитання оглядач «ДТ» спробував знайти відповідь на загальних зборах Академії технологічних наук України. АТНУ — структура молода, — вона створена 1992 року. Нижче наводяться думки учасників загальних зборів щодо перспектив розвитку АТНУ.

Анатолій МОРОЗОВ, президент, дійсний член АТНУ:

— Анатолію Олексійовичу, що, на ваш погляд, відрізняє Академію технологічних наук від інших академій України?

— Напевно, сила нашої академії в тому, що це добровільне об’єднання однодумців. До речі, її члени самі платять внески за членство в ній. Хай невеличкі, але це свідчить про те, що їх ваблять в академію не матеріальні блага, а перспектива спілкування, обміну ідеями.

Порівняно з Національною академією наук, у нас міцніші зв’язки з промисловістю. НАНУ практично втратила зв’язок із нею, оскільки, з об’єктивних причин, у неї заглухнула вся виробнича база, що колись була основним ланцюжком, який пов’язував її з реальним життям. Наша ж академія складається з представників промисловості — тут професіонали найрізноманітніших напрямів: космос, сільське господарство, медицина... У програмі наших зборів — доповіді дослідників із кримського «Магарача» і... головного конструктора знаменитої «Сатани». Всі ці люди мають справді золоті технології. Кожен із них становить надзвичайний інтерес для держави. Об’єднання їх дуже перспективне й цікаве, тому що воно неформальне.

І ще — мабуть, ми перша академія, котра зважилася виводити зі свого складу членів, які не виконують своїх функцій. Цю пропозицію було підтримано, і наша академія готова поповнитися молодими (навіть і душею) людьми, яким небайдуже просування передових технологій в українську промисловість.

— Як у вас складаються стосунки з науковою молоддю?

— Середній вік наших членкорів — 56 років, академіків — 62...

— Для членів інших українських академій це просто юнацький вік...

— Вік української науки — це, мабуть, її найболючіше питання. На жаль, чимало родин у нашій країні сьогодні не можуть дати гідну освіту своїм дітям, оскільки навчання стало платним. Тому ми позбулися можливості відбирати обдарованих дітей, і Україна дуже швидко втрачає престижні позиції серед освічених країн.

— Нещодавно депутат Верховної Ради Станіслав Довгий розповів, яких заходів він планує вжити, щоб обдаровані діти з регіонів змогли реально перемагати на конкурсах Малої академії наук і в такий спосіб потрапляти за відповідною квотою до вузів. Це хоч слабка, але все-таки надія пробитися талановитим дітям крізь бар’єри вузівської корупції...

— Станіслав Олексійович — дійсний член нашої академії. Ми всіляко підтримуємо його ініціативу. Гадаю, щоб зберегти перспективу для України, необхідно обов’язково повернутися до шкіл обдарованих дітей. Наша академія пробує порушити й ці питання. Може, за підтримки таких індустріальних гігантів, як ВАТ «Турбоатом» та інших, удасться зрушити справу з мертвої точки. Адже становище критичне — країна втратила ПТУ, і нині дуже важко знайти токаря п’ятого розряду, як і взагалі знайти фахівців вищого класу.

Я вже не кажу про технологів. Вони взагалі вимирають як клас. Цього слова не почуєш на представницькій нараді. Тим часом інженер-технолог — найважливіша особа у виробництві. Одна річ — висловити ідею, а інша — перетворити її на живу технологію, яка почне служити суспільству. Отже, ці люди — на вагу золота для держави. Якщо оцінювати за світовими масштабами, то кожна людина з тут присутніх — фактично потенційний мільйонер.

— Якою ви бачите долю академій у перспективі?

— В Україні має бути одна Національна академія, у якій були б зібрані вчені, котрі займаються фундаментальними дослідженнями. А всі інші академії — технологічні. Такою, по суті, є Академія медичних наук (АМН), УААН, АПН... Це все, у принципі, організації, покликані збирати воєдино однодумців, які розробляють технології на відповідних напрямах.

— Чи потрібна Академії технологічних наук державна підтримка, яку сьогодні отримують інші академії?

— Дати однозначну відповідь не можу. Наша академія — член Міжнародної академії технологічних наук, і державний статус у зв’язку з новітніми віяннями може навіть перешкоджати. У світі дедалі більше починають цінуватися структури, які не залежать від держави. Хоча тут є свої «за» і «проти». Приміром, у нас був потужний центр експертизи, але нам пояснили, що, оскільки АТНУ — не державне утворення, експертизою займатися ми не можемо....

Але ж експертизу проводить експерт, який визначає рівень розуміння проблеми. Причому тут держава? Наша академія, в якій є найвищі фахівці майже з усіх напрямів, може забезпечити експертизу практично будь-якої проблеми. Тому ми обговорюємо статус державної академії, але без будь-якої державної матеріальної підтримки.

Азар МІНЦЕР, дійсний член АТНУ:

— Приємно, що наша академія більш жива, ніж інші віртуальні академії, в яких дехто з нас перебуває. Так, нам нелегко, ми часом лише виживали, і було важко. По-моєму, щоб АТНУ розвивалася успішно, треба дотримуватися трьох умов. Перша — академія жива остільки, оскільки існують внутрішні зв’язки. Нам необхідно розвивати інтелектуальну взаємодію. Друга — наша політика має бути агресивніша. Ми повинні заявити про себе як про інтелектуальне співтовариство. І третя — кожна технологія має, врешті-решт, відповідати на запитання: а що змінюється в житті людей після її впровадження і наскільки ці зміни позитивні? Мені приємно, що представники всіх наших секцій тут однодумці. Нам треба глибше зрозуміти, як технічний прогрес позначається на здоров’ї нашого населення.

От конкретний приклад. 1999 року було завезено понад 50 кг ліків на кожного громадянина України. Тобто населення країни труять, як тарганів. А скільки і якої якості «цього добра» виробляється в нас усередині країни! Плюс до всього те, що ми коїмо з природою, посилаючись нібито на технічний прогрес. Немає реальної оцінки віддалених наслідків, до яких усе це призведе.

Ми недооцінюємо проблему «сміттєвих знань» — фахівець використовує сьогодні лише 0,1% напрацьованих знань, а 99,9% справді не задіяні. Проблема аналізу отриманої інформації набирає величезної ваги. Без інтелектуальної допомоги фахівців опрацювання знань стає надзвичайно складним. Наслідком нездатності перетравити дедалі більшу лавину інформації буде неспроможність вижити в суспільстві. Міттеран колись сказав крилаті слова: «Суспільство, яке не вміє опрацьовувати інформацію, приречене на загибель, незалежно від того, який у ньому устрій».

Веніамін АМІТАН, дійсний член АТНУ, зав. Донецьким відділенням:

— Мені сподобалася пропозиція, щоб наша академія стала більш агресивною. З березня минулого року ми боремося «з вітряками» на шляху створення чергового технопарку. Розроблено необхідну документацію, вона зареєстрована в місцевих органах влади. Але пройти бар’єри МОНу, економічних міністерств, Кабінету міністрів ми не в змозі. Вже Верховна Рада більшістю у 288 голосів прийняла позитивне рішення, але економічний блок Кабміну знайшов спільну точку дотику з економістами апарату Президента, і знову приймають рішення — відхилити. Це неграмотне економічне рішення, притому зовсім необгрунтоване. Характерно — у приватних розмовах усі нас підтримують, та щойно доходить до реальної справи — одержуємо відмову.

Мало того, нова інструкція ще більше все ускладнила. Тепер, перш ніж проект затвердити, його має переглянути комісія МОНу, і за рецензію доведеться платити не 400, а 5 тисяч гривень. Але навіть якщо рішення буде позитивне, комісії потрібно ще пройти через президію НАНУ. Навіщо? У нас будуть сотні, тисячі проектів, і всі вони йтимуть цим непрохідним бюрократичним шляхом?

Однак і це ще не все. На наступному етапі потрібно буде пройти дев’ять міністерств, а потім проект ще має схвалити комісія Кабінету міністрів на чолі з Д.Табачником. Хіба всі ці люди зможуть розглянути таку велику кількість проектів?

Вважаю за необхідне звернутися до всіх органів, котрі відають розвитком нашої науки, техніки, технології, — потрібно якнайшвидше вирішити питання створення технопарку, оскільки втрата часу в інноваціях рівноцінна втраті ефекту.

І ще — у березні минулого року ми подали в МОН прохання пролонгувати нашу ліцензію на право проведення науково-технічної експертизи. Пішов другий рік — відповіді немає. Там готуються якісь нові інструкції — все тоне в колосальних бюрократичних тенетах, — і все це йде на шкоду державі, науці, на шкоду всім нам і на користь тим бюрократам, які сидять і набивають... собі ціну. У нас один вихід — АТНУ повинна висловити свою позицію щодо цього й довести її до відома відповідних інстанцій. Ми маємо агресивніше домагатися поставлених цілей, оскільки не можемо допустити, щоб наука в нашій країні була повністю зведена нанівець.