А якщо НАН організувати на кшталт Нацбанку?

Сучасний тупиковий стан української науки значною мірою зумовлений нераціональною структурою державного управління в цій сфері. Для оптимального управління слід було б структурно об’єднати науку та інновації в один блок, а освіту і культуру — в інший. Проте в Україні все навпаки: управління інноваціями здійснюється окремо, управління наукою — укупі з освітою, управління культурою — саме по собі. Як змінити таку вочевидь програшну ситуацію?

Для початку звернімо увагу на... банківську систему України, що зарекомендувала себе з найкращого боку. Вона дворівнева. Вищий рівень уособлює Національний банк України (НБУ). Цей суб’єкт присутній одночасно в двох інституціональних секторах: загальнодержавному управлінні й фінансових корпораціях.

Чому б не використати позитивну логіку банківської системи для управління українською наукою? Адже фінансові ресурси близькі за своєю суттю до нематеріальних активів, що їх продукують наукові установи. При цьому можуть раціонально вирівнятися наявні макроекономічні диспропорції у сфері управління наукою.

Нині Національна академія наук України має статус громадської організації і належить до некомерційного сектора, але при цьому фінансується напряму з державного бюджету. Це фінансування НАН розподіляє між академічними інститутами, які ведуть фундаментальні дослідження. Галузеві інститути належать до сектора нефінансових корпорацій, управляються Міністерством освіти й науки, яке є основним замовником наукових досліджень і розпорядником бюджетних коштів. Водночас ці наукові організації виконують роботи на комерційній основі. Інновації практично випадають із сфери управління, оскільки цей процес поставлено на ліберальні ринкові відносини, і він не пов’язаний ні з наукою, ні з освітою, ні з виробництвом. Навчальні заклади управляються МОН і надають освітні послуги виключно населенню (домашнім господарствам). Таким чином, можна зробити висновок про вкрай нераціональну макроекономічну структуру науки, освіти та інновацій, яку потрібно оптимізувати.

Реформування економічної системи України, приватизація, зміна господарських відносин зруйнували стару систему фінансування й структуру науки, але ефективних нових створено не було. Державне управління цією сферою здійснює Міністерство освіти і науки. Об’єднувати управління освітою і наукою, яке має таку різнорідну специфіку, в одному регуляторному органі явно безперспективно.

З функціональної діяльності міністерства зникли питання інновацій і виробничих технологій — основних об’єктів і предметів наукових досліджень. Стався відрив науки від її базису — промислового виробництва. Тим часом світова статистика веде облік науки та інновацій окремо від освіти.

Об’єднання таких різнорідних сфер, як освіта і наука, веде прямісінько до згортання останньої, оскільки на передових позиціях в управлінських структурах зазвичай опиняються керівники з викладацького середовища, які лобіюють насамперед інтереси освіти.

Фундаментальну науку представляють академічні наукові установи, статус яких нині чітко не визначений. З одного боку, НАНУ є некомерційною (громадською) організацією. З іншого — вона має виконувати функції загальнодержавного управління й фінансується державою. Тобто реальний статус академії має відповідати сектору загальнодержавного управління, а його наукових підрозділів — сектору нефінансових корпорацій. Проте це не так.

Галузева наука — корпоративні структури, які нині опинилися поза сферою державного управління й ведуть самостійну комерційну діяльність, результати якої зводяться до простого ремісництва. Зазвичай це ремісництво поєднане з масовою діяльністю підприємців-посередників, які вимивають прибуток з убогого бюджету наукової організації й тим самим спричиняють її деградацію.

Одним із принципових напрямків у забезпеченні підвищення ролі та ефективності науки в розвитку економіки України має стати вдосконалення державного управління цією сферою в рамках нової макро­економічної моделі.

Пропонується внести зміни в структуру управління наукою, для чого НАНУ надати статус НБУ, тобто можливість перебувати в двох секторах за умови забезпечення оперативної незалежності і фінансування за рахунок держбюджету. Нехай НАНУ координує роботу міністерств у сфері науки, а також управляє академічними інститутами. Ті ж, у свою чергу, забезпечать координуюче управління науковими установами.

Замість існуючого Міністерства освіти і науки потрібно організувати Мініс­терство науки та інновацій, до складу якого мають входити такі підрозділи: координації з фундаментальною наукою; галузевої науки та технопарків; прикладних наукових досліджень; інновацій.

Паралельно в регіонах потрібно створити державні наукові центри як представництва державних органів влади для реалізації наукової політики та координування діяльності територіальних науково-інноваційних структур.

Замість Міністерства культури організувати Міністерство гуманітарних проблем, в яке мають входити підрозділи: освіти, культури, фізичної культури і спорту.

Запропоновану систему слід забезпечити єдиною структурою управління з раціональним розподілом повноважень між державою, НАН, академічними інститутами, міністерствами, галузевими науковими установами, а також установами освіти і культури.

Вирішення організаційної проблеми дасть змогу консолідувати науку і забезпечить їй всебічну державну підтримку. Створення комплексних керівних впливів на суб’єктів наукової діяльності дозволить ефективно проводити управлінські рішення. Така схема концентрації керівних впливів неодноразово й успішно застосовувалася в старій науковій системі СРСР. Це і розробка атомного проекту, і освоєння космосу, і провадження великих фундаментальних наукових досліджень. Як показує досвід, така концентрація виявилася надзвичайно ефективною з економічного погляду. Так, на створення орбітальної космічної станції Радянський Союз витратив у десятки разів менше коштів, ніж США, а науковий результат отримав значно більший.