Як продавалася сталь

І знову про «Криворіжсталь». 24 жовтня найбільший в Україні сталеливарний комбінат матиме нового власника. Цього дня відбудеться конкурс з продажу пакета акцій підприємства в 93,02%.

В іншій країні та в інший час ця подія, звісно, була б цікавою хіба що промисловцям, підприємцям та, можливо, політикам. Та не в Україні й не через менш як рік після перемоги «помаранчевого» листопада. У ті холодні дні «Криворіжсталь» стала символом надій на зміни в країні й символом самих змін. Привселюдно було заявлено: комбінат забрали в народу за одна ніч — після перемоги ми покажемо, як і за скільки його можна буде продати.

Після таких авансів Україна не просто повинна — зобов’язана! — провести конкурс саме так, як було обіцяно: відкрито, прозоро, ефективно. Не тільки відібрати гігант сталеливарної промисловості в «поганих» хлопців, а в чесній боротьбі визначити гідного власника.

Не варто, напевно, акцентувати увагу й на тому, наскільки важливо це для нової влади — президента, уряду — саме сьогодні, коли після всіх гучних скандалів, відставок і політичних «розбірок» довіра до цієї влади впала до немислимого ще кілька тижнів тому рівня.

За цих обставин продаж «Криворіжсталі» — це на кшталт етапної події, випробування на міцність. Успіх конкурсу означатиме, що, попри всі проблеми сьогоднішнього дня, нова влада вміє не лише обіцяти. Провал означатиме лише провал.

Тим часом, за кілька тижнів, упродовж яких триває підготовка до конкурсу, Україна вже змусила дуже понервувати й потенційних інвесторів, і експертів, і просто тих, кому не байдужі інвестиційні перспективи країни.

Спочатку глава Фонду держмайна Валентина Семенюк, людина, яка за посадою зобов’язана боротися за приватизацію, публічно поділилася думками про те, а чи не варто залишити комбінат у державній власності. Потім новий глава уряду Юрій Єхануров теж досить розпливчасто декларував свою позицію. Зрештою президент Віктор Ющенко поставив у черзі сумнівів крапку: ніхто нічого не скасовуватиме, приватизуємо, як обіцяли.

Та одного цього замало. Такий конкурс — найскладніше для будь-якої країни завдання в чисто технологічному плані. Це — величезна робота для цілої армії чиновників, промисловців і експертів. Потрібний досвід, потрібні знання, потрібні злагоджені дії. З досвідом у нас нормально, а от із злагодженістю негусто. До дня проведення конкурсу залишається три тижні, а в чисто технологічному аспекті є безліч «сирих», невідпрацьованих деталей.

Так, усі потенційні покупці, серед яких українські компанії, найбільші російські меткомбінати, а також транснаціональні корпорації на кшталт Mittal Steel і Arcelor, дуже туманно уявляють собі, ЯК, ЩО саме та ЗА СКІЛЬКИ вони купуватимуть, купуючи «Криворіжсталь».

Сага про договір

Розпочалося все з того, що потенційним учасникам конкурсу, які заявили про свій намір «придивитися» до комбінату і, відповідно, отримали від Фонду держмайна пакет конфіденційної інформації, не роздали прозаїчний документ, названий проектом договору купівлі-продажу об’єкта.

Прозаїчність назви документа зовсім не применшує його значення. У процесі продажу будь-якого об’єкта, особливо такого великого, у кожної зі сторін виникає необхідність чітко визначити важливі для неї аспекти угоди, захистити свої права та уточнити обов’язки з тим, щоб останні не виявилися нездійсненними. Саме в проект договору купівлі-продажу й мають вносити всі свої пропозиції потенційні покупці.

З огляду на це, український уряд, повідомивши умови конкурсу, пообіцяв: проект договору видадуть кожному учаснику разом з інформацією про об’єкт, учасники внесуть до нього свої пропозиції, повернуть конкурсній комісії, остання «відпрацює» всі пропозиції, що надійшли, і вже за сім днів до конкурсу учасники одержать остаточний варіант договору.

Та нічого цього, на жаль, не сталося. Проекту договору ніхто з потенційних учасників не побачив. Його обговорення було винесено на засідання уряду на початку вересня, але це засідання так і не відбулося, оскільки уряд відправили у відставку.

Лише через два тижні, 24 вересня, члени уряду, але в статусі «виконуючих обов’язки», на чолі з уже затвердженим прем’єром змогли обговорити проект договору на засіданні Кабміну. Було оголошено, що «попередньо проект затверджений», але цим усе й обмежилося. Дотепер документ залишається таємницею для потенційних учасників конкурсу.

Мабуть, про все це не було б потреби говорити, якби потенційним покупцям комбінату запропонували умови проведення конкурсу, за яких у них не залишиться жодних запитань. Та запитань чимало, наскільки можна судити, виходячи зі спілкування з цими самими учасниками. І через відсутність проекту договору, куди можна було б внести зміни, вони без відповіді зависають у повітрі.

Не зовсім зрозуміло, зокрема, не тільки те, ЯК купуватимуть «Криворіжсталь», а й ЩО купують під цим брендом.

«Кіт у мішку» за мільярди доларів

Дефіцит, як це завжди буває, породжує непевність і сумніви. У даному випадку йдеться про дефіцит інформації про підприємство.

Всі потенційні учасники конкурсу, які уклали з ФДМ договір про конфіденційність, змогли ознайомитися з пакетом документів по «Криворіжсталі», зокрема, із балансом і статутом підприємства. Проте вони переконані, що цього категорично замало.

Баланс і статут, кажуть вони, це важливо, це істотно, але необхідно мати ВСЮ інформацію, що стосується виробничої, фінансової та іншої діяльності підприємства.

Уявіть собі, що ви купуєте найбільший металургійний комбінат, виклавши за нього суму в кілька мільярдів доларів. Розпочинаєте реконструкцію, приступаєте до оптимізації виробництва.

І раптом виявляєте, що підприємство має договори, за якими воно зобов’язується впродовж багатьох років поставляти фірмі ім’ярек продукцію за вигідними для фірми, проте не такими вже вигідними для самого підприємства цінами. Або ви, як новий власник підприємства, одержуєте «радісну» новину з податкових органів про те, що необхідно погасити недоїмку кількарічної давності на кругленьку суму. Або так само несподівано, заднім числом, виявляться факти завдання комбінатом непоправної шкоди екології регіону...

Звичайно, запевняють у конкурсній комісії, нічого подібного не станеться. Не прийдуть. Не стягнуть. Не оштрафують. Це заспокоює. Однак, можна зробити висновок зі спілкування з представниками потенційних учасників конкурсу, не настільки переконливо, щоб махнути рукою на всі сумніви й забути про всі ризики. Їм видається логічним, що, йдучи на таку велику угоду, держава має гарантувати тому, хто переможе в конкурсі, відсутність будь-яких сюрпризів і несподіванок. Відсутність же таких гарантій і викликає відчуття того, що тобі продають «кота в мішку». Надто дорогим виходить котик.

«Я спросил сегодня у менялы»,
або За яким курсом піде комбінат

Нарешті, залишається ще одна проблема.

Потенційним покупцям дотепер дуже складно зрозуміти, У СКІЛЬКИ реально їм може обійтися комбінат.

Зрозуміло, річ не у відсутності в штаті транснаціональних корпорацій кваліфікованих бухгалтерів чи невмінні користуватися калькулятором. Пояснимо.

Ціна в гривнях, яку оголосять на конкурсі 24 жовтня, і ціна в доларах чи євро — це, висловлюючись по-одеськи, дві великі різниці.

Якщо переможцем конкурсу і, відповідно, покупцем, виявиться не українська, а зарубіжна компанія (а такі шанси, погодьтеся, високі, з огляду на те, що серед претендентів, які «засвітилися» на «Криворіжсталі», є і російські фірми, і такі світові гранди, як Mittal Steel і Arcelor), то виникне необхідність конвертації в гривню не просто солідної, а величезної як для України суми в іноземній валюті. І для заїжджого до нас покупця дуже важливо, чи не втратить він на цій операції.

Власне, проблеми з гривнево-валютними розрахунками починаються вже на стадії внесення застави для участі в конкурсі. Кілька компаній як заставу мають внести ні багато ні мало по 200 млн. дол. Навіть якщо учасників буде не сім, а, скажімо, п’ять, валютний ринок країни в найкоротші терміни збільшиться на мільярд доларів. Для розуміння проблеми досить згадати, що щоденний обсяг валютних торгів на українському міжбанківському ринку в кращому випадку дотягує до 200 млн. дол. Зрозуміло, що у разі обвалу курсу іноземної валюти конкурсанти зазнають на таких сумах дуже відчутних втрат.

Про другий же етап здійснення угоди, коли переможцю доведеться сплатити суму в кілька мільярдів доларів, і говорити не доводиться: тут втрати нового власника підприємства можуть зрости багаторазово.

Чи безвихідна ситуація? Зовсім ні. Представники банківського бізнесу переконані, що її легко можна «розкермувати», скажімо, забезпечивши можливість іноземним учасникам внести заставу у валюті. Держава також, кажуть вони, могла б конвертувати заставну і всю суму купівлі за обговореним заздалегідь із конкурсантами, інакше кажучи, зафіксованим курсом. Інший варіант — за офіційним курсом.

Однак проблема саме в тому, що цих нюансів із можливими учасниками конкурсу ніхто не обговорює. Точніше, обговорюють на рівні чиновників не найвищого рівня, на прийом до яких вдається потрапити. Однак чіткої офіційної позиції з цього приводу як не було, так і немає.

Деякі чиновники навіть стверджують, що ніякої проблеми не існує. Мовляв, на початку серпня постановою НБУ затверджене Положення «Про порядок іноземного інвестування в Україну», відповідно до якого кошти за об’єкт приватизації можуть бути внесені в іноземній валюті. Однак водночас у конкурсних умовах по «Криворіжсталі» чітко зафіксовано, що заставу вносять у гривнях, а потім сума за весь об’єкт також надається покупцем у гривнях. Однак на всі наполегливі прохання роз’яснити цю колізію, гарантувати, що «гривневу» заставу і «гривневу» ж пропозицію ціни не розцінюватимуть як порушення умов конкурсу, ніхто нічого не роз’яснює і не гарантує. «Це не до нас», — чути у відповідь.

У результаті, потенційні європейські, російські та інші інвестори дотепер не знають, скільки гривень вони зможуть купити на один євро, долар чи рубль у день проведення конкурсу. І, відповідно, не можуть визначити суму, яку вони готові сплатити за комбінат.

«Криворіжсталь» як стратегія революції

У сухому залишку — спочатку ми привселюдно оголосили, що чесно продамо найбільший у країні металургійний комбінат тому, хто має незаплямовану репутацію та готовий заплатити реальну, а не символічну ціну за нього. Анонсували цю подію на весь світ, запевнили, що всіх зустрінемо хлібом-сіллю, створимо умови для інвесторів і захистимо інвестиції.

Інвестори повірили, потяглися зі Сходу й Заходу.

Що в результаті? Ми справді простягаємо їм хліб-сіль, та зовсім не чуємо їх. Вони ставлять нам конкретні запитання, сподіваючись отримати такі самі чіткі відповіді, а ми відмахуємося від них — мовляв, поки що цілуйте хліб-сіль, а з відповідями потім якось розберемося. Не до вас, мовляв, ми тут уряд відставляємо-призначаємо, повноваження РНБО «обрізаємо», партійні списки утрамбовуємо.

А вони знову зі своїми запитаннями.

Наприклад, як розуміти ці нестиковки, коли в «Умовах конкурсу» ви одне вимагаєте, а в «Плані приватизації пакета акцій» вже іншого хочете? Чому в одному документі у вас одні терміни виконання інвестзобов’язань (п’ять років) зазначено, а в іншому — дещо інші (до 30 років доходить)? Якщо ті самі фіксовані «Умови конкурсу» є «зобов’язаннями» за договором купівлі акцій, упродовж якого терміну «Криворіжсталь» не зможе збільшувати свій статутний фонд — п’яти чи тридцяти років? А змінювати номінальну вартість своїх акцій не можна п’ять років чи всі тридцять?

Чи такий приклад. На Заході за неписаною традицією, якщо підприємство виставляють на продаж, заведено не робити жодних кроків, які могли б вплинути на його інвестиційну привабливість. Тим часом, повідомивши про продаж «Криворіжсталі» у жовтні, на жовтень же призначили збори акціонерів комбінату. Між іншим, одне із запитань — виплата дивідендів у сумі 704 млн. грн. Після чого рахунки підприємства істотно спорожніють. Сумнівно, що це підвищить його інвестпривабливість.

Всі перелічені перипетії неминуче вплинуть на остаточну ціну продажу комбінату. Учасники конкурсу, природно, закладуть усі прораховані ризики в суму своєї остаточної пропозиції, і вона, зрозуміло, аж ніяк не зросте. Можна було б махнути на все це рукою — мовляв, і так куплять. Адже об’єкт цікавий, привабливий. Можна, звичайно, сподіватися. Та чи матимемо ми тоді репутацію серйозної країни?

Та й у результаті конкурсу за такого підходу Україна одержить далеко не ту віддачу, на яку розраховувала.

Схоже, ми до кінця ще не усвідомили, наскільки важливий для нас цей конкурс. Важливий у всіх сенсах. Успішна приватизація «Криворіжсталі» — це успіх економічний, бо відкрита, чесна конкуренція дасть можливість одержати ефективного власника та реальні інвестиції. Це — успіх соціальний, оскільки отримані кошти дозволять виплатити пенсії та зарплати бюджетникам. Це — успіх політичний, оскільки нова влада доведе, що, попри всі допущені помилки, вона бачить стратегічну мету та йде до неї.

Відповідно, невдача конкурсу — це втрата інвестицій, які вже здаються такими близькими, і сигнал майбутнім інвесторам: будьте обережні. Це — невиплачені пенсії та зарплати.

Відставки уряду, окремих чиновників і навіть перших помічників нам ще вибачать. Пакти про ненапад між учорашніми ворогами та війни компроматів — можливо, теж. Зрештою, напряму тих, у чиїх очах ми прагнемо гарно виглядати, це не стосується.

А ось сталь їх стосується. І якщо ми пообіцяли чесну конкуренцію за нашого сталеливарного гіганта — вона має бути чесною.

Так, три тижні — небагато, щоб «розкермувати» всі проблеми, виправити допущені промахи. Однак і не мало, щоб не докласти до цього максимум зусиль. Сьогодні ще можна багато що виправити, врахувати й змінити, завтра — буде пізно. Потрібно зібратися. Треба забути промахи. Побачити в «Криворіжсталі» важливий шанс для нашого розвитку. Якщо не зробити цього, шанс просто розтане в небі, як голуби на інавгурації.