Уся надія на нежить?

Минулого тижня Україна мало не втратила останній великий металургійний об’єкт, який залишається в державній власності. Йдеться про багатостраждальний Криворізький гірничо-збагачувальний комбінат окислених руд (КГЗКОР). 20 вересня ц.р. голова Фонду державного майна України Валентина Семенюк мала підписати договір про створення спільного підприємства для завершення будівництва цього об’єкта з «Українською рудно-металургійною компанією», засновниками якої є російські «Смарт-груп» Вадима Новинського і «Металоінвест» Алішера Усманова. На заваді стала таємнича хвороба, через яку Валентина Петрівна на кілька часів потрапила в лікарню «Феофанія»...

Нагадаємо: влітку 2006 року Кабмін вирішив створити СП у формі акціонерного товариства з держпакетом не менш як 50%+1 акція для залучення інвестора для добудови КГЗКОРу. При цьому урядова комісія визнала найприй­нятнішою пропозицію «Смарт-груп» і «Металоінвесту».

Це рішення було прийняте урядом під керівництвом Юрія Єханурова в останній день його каденції, при цьому громадськості не були представлені ні критерії оцінювання пропозицій інвесторів, ні мотиви урядової комісії.

За фактом це означало перехід управління КГЗКОРом у приватні руки. Як успішно держава керує підприємствами з часткою приватників понад 40%, давно відомо з досвіду «Укрнафти», Кременчуцького НПЗ та інших.

Позицію Валентини Семенюк, котра ще кілька місяців тому заявляла, що продаж української частини комбінату здійснюватиметься, як і «Криворіжсталі», тобто на відкритому конкурсі, який транслюється в прямому ефірі, комусь удалося повернути на 180 градусів.

Зовсім нещодавно сама Валентина Петрівна, кажучи про приватизацію загалом, стверджувала, що «від потенційних інвесторів надходять лише листи з повідомленням — «тільки після виборів». А тут такий поспіх.

І це при тому, що добре організований конкурс з продажу держпакета КГЗКОРу може принести реальні надходжен­ня до бюд­жету. Потужність комбінату — до 10 млн. тонн руди на рік. На довгобуд претендують кілька конкурентів. Головний з них — сусід комбінату Arcelor-Mittal Steel. Жвавий інтерес виявляє Маріупольський меткомбінат ім.Ілліча, який опинився без джерел руди. У таких умовах віддавати його без конкурсу не дуже розумно...

Теперішній однопартієць голови ФДМУ і керівник ММК ім. Ілліча Володимир Бойко каже: «Вже сьогодні в Україні ми купуємо концентрат із п’ятих рук за ціною 60 дол. США за тонну при його собівартості 25 дол. Рудою в нас торгують монополісти, тому ми змушені завозити по 120 тис. тонн залізорудних котунів із Бразилії. Я обов’язково порушу це питання при зустрічі з головою Фонду держмайна Валентиною Семенюк».

Набагато жорсткіше висловилася з цього приводу кандидат у прем’єр-міністри Юлія Тимошенко. «Треба було зробити тільки одне — влаштувати інвестиційний аукціон за прикладом «Криворіжсталі», щоб у ньому могли взяти участь і Алчевський меткомбінат, який катастрофічно сьогодні затиснутий монополією з постачання залізорудної сировини, і та сама «Криворіжсталь», яка обмежена в сировинній базі. Проте замість цього, безплатно, без угод, без жодних умов... просто віддається підприємство», — говорить Юлія Володимирівна.

Компанія Arcelor-Mittal запропонувала перенести визначення долі КГЗКОР на післявиборний період, заявивши, що «створення СП до парламентських виборів в умовах політичної нестабільності посилить допущені помилки і завдасть шкоди інвестиційному іміджу України».

Літом цього року відбулося зближення ТОВ «Метінвест Холдинг» Ріната Ахметова і ЗАТ «Смарт-груп» росіянина Вадима Новинського. Власники цих компаній досягли взаємної домовленості про спільне інвестування в підконтрольний пану Новинському Макіївський металургійний завод. Менеджери Ріната Леонідовича з’явилися і на контрольованому Новинським найбільшому в Україні виробнику залізорудного концентрату — Інгулецькому гірничо-збагачувальному комбінаті. Тепер ці ГЗК вестимуть ще більш узгоджену політику. Зважаючи на те, що за останні роки раптом з’ясувалося, що ввозити сировину через півсвіту з Бразилії економічно доцільніше, ніж за 200 кілометрів із Кривбасу, прогноз справді тривожний...

Інтереси Усманова теж зрозумілі: він має намір за наступні п’ять років подвоїти капіталізацію підприємств, які йому належать. І одержання дешевого доступу до надзвичайно місткого ринку — зов­сім не найгірший для цього спосіб.

А от позицію держави Україна зрозуміти складніше.

Наприкінці липня Фонд дер­жавного майна визнав ЗАТ «Консалтингова фірма «Острів» переможцем конкурсу з відбору оцінювача ринкової вартості цілісного майнового комплексу державного підприємства «Дирекція Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окислених руд». Раніше ця фірма, м’яко кажучи, скромно оцінила пакет акцій Інгулецького ГЗК — у кілька сотень мільйонів гривень. Нагадаємо: капіталізація російських ГЗК аналогічної потужності тягне на мільярди доларів.

За даними ФДМ, балансова залишкова вартість основних засобів криворізького підприємства — усього 40 млн. дол., а незавершеного будівництва — 300 млн. дол. Але також є 270 млн. дол. боргів за фінансовими інвестиціями. При цьому такі «дрібниці», як ринкова частка, або вартість багатомільярдних залізорудних запасів родовища, схоже, узагалі не враховуються державою. Але чомусь дуже дорого перепродаються бізнесменами один одному.

Втім, із результатами оцінювання «Островом» заводу стане зрозуміло трохи пізніше. Поки ж очевидно, що практично нічого не залишилося від початкової ідеї проекту — переробки відходів виробництв інших ГЗК. На першому етапі зараз передбачається налагодити банальне виробництво котунів із сировини ІнГЗК і російського залізорудного концентрату Михайлівського ГЗК.

Вважається, що про окислені руди йтиметься тільки після виходу підприємства на проектну потужність. Причому, якщо навіть до цього взагалі дійде, це буде або руда нового кар’єра на Валявкінському родовищі, або окислені руди того самого ІнГЗК. Про переробку відвалів Південного ГЗК і Ново-Криворізького ГЗК ніхто вже не заїкається.

Крім того, не варто забувати, що йдеться про міжнародний проект, у якому, крім України, беруть участь Румунія і Словаччина. Частка колишніх капітальних витрат цих країн оцінюється в 43,6%. Причому 28% припадає на Румунію, у металургійній промисловості якої традиційно сильні позиції Arcelor-Mittal. Чи погодяться іноземні учасники з тим, що держава віддала їхній проект у приватні руки без жодної спроби узгодити позиції?

На початку вересня президент Ющенко звернувся з офіційним листом до прем’єр-міністра Віктора Януковича з проханням прискорити розв’язання питань введення в експлуатацію КГЗКОР. Ситуація на початок цього місяця оцінювалася так: «Центральними органами виконавчої влади дотепер не вироблено узгодженої позиції щодо механізмів виділення української частки і наступного її продажу інвесторам. Також не досягнуто розуміння з країнами-учасницями проекту щодо завершення будівництва комбінату і компенсації вкладених ними коштів».

Ніби у відповідь на ці побажання президента, Міністерство промислової політики України 19 вересня ц.р. передало Фонду дер­жавного майна права на КГЗКОР. Після цього Валентина Семенюк раптово пообіцяла підписати договір 20 вересня. Схоже, що фонд демонстрував рішучість швидше позбутися держвласності...

Але цього дня Валентина Петрівна раптово занедужала і на підписання документів не поїхала. Проте того ж дня вона, дай Боже їй довгих років життя, так само раптово видужала і, теоретично, може підписати документ у будь-який момент. Нагадаємо: така ж історія трапилася з пані головою і напередодні конкурсу щодо «Криворіжсталі», із продажем якої вона була, навпаки, категорично не згодна. Тож і тепер уся надія на «дипломатичну нежить». Сподіватися на прозорість, схоже, пізно...