Україну чекає катастрофічний переділ власності. Коментар юриста про можливі наслідки зниження планки кворуму зборів господарських товариств

Ухвалення Верховною Радою змін до Закону «Про господарські товариства», які стосуються зниження планки кворуму зборів акціонерів із 60 до 50%, і наступне вето президента на ці зміни викликали напрочуд одностайну реакцію як бізнес-співтовариства, так і співтовариства юридичного. Більшість експертів прогнозують у разі набрання законом чинності хвилю переділу власності та обмеження прав міноритарних акціонерів, яку спровокує настільки різка зміна правил гри. Цю думку підтвердив «ДТ» віце-президент Асоціації юридичних фірм України, голова Третейського суду при Асоціації юридичних фірм України Роман МАРЧЕНКО, котрий погодився прокоментувати ситуацію і запропонувати компромісні варіанти розв’язання конфлікту між Радою і президентом.

— Романе Вікторовичу, то кого все-таки в нашій країні треба захищати — великих акціонерів від провокацій акціонерів міноритарних чи, навпаки, міноритаріїв від сваволі мажоритаріїв?

— Не можна знайти точку балансу між мажоритарними і міноритарними акціонерами. Завжди чиїсь інтереси здаватимуться ущемленими. У цьому зв’язку для нас, правознавців-практиків, найголовніше — щоб була стабільність закону.

Відповідно до чинного законодавства якісь переваги маємо на шальці терезів мажоритарних акціонерів, якісь — на шальці міноритарних. Співвласники більшості підприємств уже давно виробили норми співіснування. І норми ці багато в чому спираються на планку кворуму, яка існує вже півтора десятиліття. Адже є приклади, коли на одному підприємстві одна група може бути міноритарієм, друга — володіти контрольним пакетом, а на іншому — навпаки. Спроба порушити рівновагу на першому підприємстві автоматично призведе до реакції на другому.

Тепер, якщо правила гри зміняться, 41-відсотковий пакет акцій відразу «полегшає» — зменшиться його вартість. Власники і 41, і 31% опиняться на підприємстві у становищі статистів. У власника 59% неодмінно виникне спокуса змінити на свою користь правила гри, які склалися в нього з власником 41%.

— У багатьох країнах діє планка кворуму набагато нижча, ніж в Україні…

— Не важливо, яка квота діє — 50, 70 чи 15%. Головне, щоб це було стабільно. Свої недоліки і переваги має кожна із цих цифр.

У Росії кворум становить 50%. У Швейцарії кворум при повторних зборах — 15%. Проте акціонерне товариство в Україні, у Росії і в Швейцарії — не те саме. Якщо в країнах СНД АТ — це лише організаційна форма підприємства і спосіб управління активами, то на Заході — це форма отримання доходів інвесторами. У нас рідко акціонерне товариство виплачує дивіденди, і акції рідко сприймаються як об’єкт інвестування.

Основна проблема цього закону не в цифрі, яка визначає кворум. Проблема в його кон’юнктурності. Він приймається під переділ власності на одному конкретному АТ. Ця зміна в законодавстві не є назрілою, для неї немає «спільної волі» бізнес-співтовариства. Політики відпрацьовують чиїсь інтереси. Але минуть чотири роки — і що, новий склад парламенту запроваджуватиме нову квоту? І так після кожних виборів?

— Які основні проблеми виникають у міноритаріїв і мажоритаріїв через недосконалість чинного законодавства?

— Для початку слід визначитися, кого мати на увазі під міноритарними акціонерами. Якщо вважати таким власника однієї акції, яка дісталася йому безоплатно в рамках приватизації, — це одне питання. І зовсім інша справа, якщо йдеться про фінансово-промислові групи, які володіють неконтрольними пакетами акцій в десятки відсотків.

Наприклад, ми за звичкою називаємо контрольним пакетом 50%+1 акцію. Проте насправді, в умовах чинного законодавства, контрольним є пакет у 60%. Тобто такий, що дозволяє його власникові самостійно проводити збори акціонерів і ухвалювати на них рішення одноосібно. Блокуючим де-факто є пакет не в 25, а 40% акцій. Тобто пакет, який дозволяє заблокувати проведення зборів акціонерів шляхом неявки на них.

Треба також ураховувати, що найважливішим рішенням зборів акціонерів є призначення керівництва. Якщо один з акціонерів має можливість призначати його одноосібно — це і є цілковитий контроль над підприємством. У тому числі над його фінансовими потоками. Саме зміна менеджменту в окремо взятому АТ і є метою цього закону.

— Але ж неявка на збори акціонерів власника 40-відсоткового пакета — не єдиний спосіб їх зірвати…

— Звичайно. Тому запровадження норми про знижений кворум і не вирішить проблеми штучного зриву зборів.

Найпоширенішою є технологія зриву з допомогою судових позовів міноритарних акціонерів. Щоправда, відповідно до останніх прецедентів судової практики, рішення зборів акціонерів не вважаються автоматично недійсними, якщо мала місце заборона на їх проведення в судовому порядку. Це означає, що якщо є рішення суду про заборону проводити збори, то їх... усе одно можна проводити. До речі, у Росії пленум Вищого арбітражного суду ще 2003 року заборонив судам накладати заборону на проведення зборів та інші супутні цьому дії (упорядкування списків акціонерів, розсилання бюлетенів тощо).

Тому рішення суду про заборону проводити збори найчастіше стає приводом, який дозволяє виконавчій службі, наприклад, не допустити видачі реєстру акціонерів або не впустити людей до залу… Тобто «торпедувати» збори технічно.

— Отже, абсолютного захисту від рейдерських атак зниження кворуму не дасть?

— Так зване рейдерство — лише наслідок. Якщо основною проблемою для мажоритаріїв є блокування міноритаріями зборів акціонерів, то у міноритаріїв проблем набагато більше. Головна з них — неможливість впливати на рішення зборів про розподіл прибутку. Іншими словами, у власників невеликих пакетів немає інструментів для того, щоб домогтися виплати дивідендів. Акціонери підприємства, як правило, мають можливість отримувати доходи лише в разі, якщо контролюють управління підприємством. Це й спонукає деяких власників прагнути такого контролю за будь-яку ціну, зокрема і з допомогою рейдерських атак.

Шляхи розв’язання цієї проблеми можуть бути різні. Зокрема, пропонувалося запровадити норму, яка зобов’язувала б мажоритаріїв викуповувати акції у міноритаріїв за ринковою вартістю. Щоб власники завжди мали можливість змінити спрямування інвестицій, якщо дохідність цінних паперів їх не влаштовує. До речі, великі українські підприємства, які мають намір виходити на IPO, кудись на Лондонську біржу, відразу починають виплачувати дивіденди. Адже на Заході таке ставлення до дрібних акціонерів, як у нас, не вітається.