СКІЛЬКИ ВІРЬОВОЧЦІ НЕ ВИТИСЬ... МАЙЖЕ РІЧНА ЕПОПЕЯ З ПРИВАТИЗАЦІЄЮ УКРАЇНСЬКИХ ОБЛЕНЕРГО НАБЛИЖАЄТЬСЯ ДО ЗАВЕРШЕННЯ

Вже наступної середи потенційні покупці перших трьох українських обленерго («Київ-», «Житомир-» і «Рівнеобленерго») мають підписати з урядом контракт, де чітко узгодять всі умови продажу. Вільною залишиться одна графа — ціна покупки. Її назвуть 17 квітня, коли й відбудеться конкурс. За іронією долі, ця дата збігається зі звітом уряду у Верховній Раді.

Потім за тиждень процес повториться щодо наступних трьох обленерго («Севастопольенерго», «Кіровоград-» та «Херсонобленерго»).

Іншими словами, процес вийшов на фінішну пряму і можна підбивати перші підсумки.

Мабуть, найочевиднішим був гранично низький рівень якості роботи всіх українських структур, які займалися питанням. Не спостерігалося (та й зараз не спостерігається) навіть натяку на чітку та злагоджену роботу. Фактично все робиться з-під палиці. Причому палиць виявилося дві: одну тримає Кабмін, періодично поганяючи нею українські відомства. Інша — у руках наших поважних західних спонсорів, які настільки захопилися роздачею незліченних указівок, що, може, було б простіше їм і доручити всім керувати.

Принаймні їхні незліченні побажання, іронічно іменовані «хотілками», уже набридли українським учасникам процесу. Але навіщо ображатися на той же ЄБРР? Адже гроші у них, а одержати їх хочемо саме ми. А якщо хочете, то терпіть.

По ходу підготовки до конкурсу угробили любовно виплеканий колишнім Міненерго міф про існування «білого та пухнастого» стратегічного інвестора, котрий просто завалить енергетику дешевими інвестиціями. Виявилося, що західні компанії втрачати свого зовсім не збираються. І по ходу переговорів ставлять чіткі й гранично жорсткі умови. Що стосується рівнів рентабельності, які вони хотіли б бачити, то найбільш «енергійна» пропозиція — у американської AES Washington Holdings B.V. (США) — доходила до 39% до оподаткування (у валюті, звісно). У принципі, все це було нормально — висунути максимально високі вимоги і почати торгуватися.

Тим більше, що фактично Україна продавала компанії під єдину обіцянку — нові власники оплачуватимуть електроенергію на всі сто відсотків. Самі компанії продаватимуть зі стартовою ціною в п’ять номіналів, що приблизно відповідає вартості металобрухту в їхніх дротах і трансформаторах.

Що стосується інвестицій, заради яких років п’ять тому приватизація і починалася, то про них вже практично не чутно. Точніше, вони будуть, але тільки за рахунок самих же українців. Після невеликих початкових вкладень усі необхідні суми закладуть у тариф і швидко відіб’ють назад. Одна з фірм хотіла б навіть визначити термін погашення таких вкладень в один рік. Для порівняння, у Європі термін окупності в енергетиці — років десять-п’ятнадцять.

Зрештою, позиції сторін так-сяк зблизили, і тепер рівень рентабельності, закладений у тариф, буде близько 17% (у валюті). Правда, так вважає лише НКРЕ, а інвестори зараз радяться. Весь цей тиждень без кінця йшли зустрічі, переговори тощо. Але вже ясно, що за всіма пунктами до початку конкурсу не домовляться і ряд питань перенесуть «на потім». У понеділок уряд має узгодити і зробити заяву для інвесторів, головна думка якої — «хлопці, ми вас не залишимо». І це справді так. Передусім постраждає населення, котрому однозначно підвищать тарифи, не поліпшуючи при цьому якості послуг. Трохи менше — промисловість, ціна на електроенергію для якої теж зросте. Як обіцяє НКРЕ, лише на 10—11%. Ще при цьому зазнає порушень і держбюжет, де рівень пільг і субсидій визначено саме виходячи з нинішнього рівня тарифів. Щоправда, зараз виникла оригінальна ідея. Якщо ціна продажу обленерго в півтора раза перевищить стартову, то різниця піде саме на компенсацію зростання тарифів (тобто частково повернеться тим же інвесторам). Подивимося, у що все це виллється...

Поки що навіть приблизні розрахунки особливого оптимізму не вселяють. Ціна електроенергії на українському ринку — близько 3 центів за кВт.год., підвищення ж її на 1 цент обійдеться платникам у 1,2 млрд. дол. (6,5 млрд. грн.). І це ще нічого. У грудневому листі 2000 року ЄБРР пропонував підвищити ціну не просто ще на 2 центи, а зробити це за півроку. Чи є в Україні зайві десятки мільярдів гривень, європейських банкірів не цікавило.

Втім, Бог із ними, із «хотілками» — вони були, є і будуть. Сила уряду визначається саме вмінням дати відкоша найбільш нахабним.

Зараз у тариф заклали ще одну потенційну проблему — його фактично прив’язали до долара. А отже, всі коливання курсу нацвалюти автоматично швидко позначатимуться на споживачах, доходи у котрих чомусь саме в гривнях. Це підвищує рівень ризику в економіці країни, адже саме «відв’язування» 1998 року ціни електроенергії від курсу долара врятувало українську промисловість. Інакше зараз ціни на електроенергію були б майже утричі вищими, а про ріст економіки ніхто і не згадував би. Мабуть, тепер розраховують, що різких стрибків курсу не буде?

Конкурс із продажу обленерго висвітлив й іншу проблему — хто буде покупцем. Умови уряду були чіткими й прозорими: «Україна — тільки для іноземців». Жодна з українських фірм у принципі не могла брати участі в приватизації енергокомпаній. Принаймні легально. Коли раптом з’ясувалося, що ВАТ «Полтаваобленерго» усім запропонованим вимогам відповідає, то з ЄБРР надійшла цінна вказівка, як її відсіяти.

І що вийшло? Вважати себе людьми другого гатунку, порівняно з заїжджими буржуями, «автохтони» чомусь не погодилися й участь у енергоприватизації все одно візьмуть. Щоправда, через посередника. Відомо навіть через якого: вибір упав на скромну, до речі, державну словацьку компанію Vychodoslovenske energeticke zavody. Ця слов’янська компанія представлятиме (неформально, звісно) наш капітал на конкурсі. Запитання до уряду: він домагався саме цього чи все ж таки прозорості процесу? Він що, усерйоз хотів бачити Україну першою в світі країною, приватизація в якій пройде без участі місцевого капіталу? Не можна, щоб у конкурсах брали участь тільки заздалегідь визначені переможці, і в цьому випадку безумовно необхідний допуск іноземних фірм. Але вони повинні саме конкурувати не лише між собою, а ще й з місцевими компаніями. Тим більше в такій ключовій сфері, як енергетика, контролюючи яку можна запросто поставити на коліна цілі галузі промисловості.

Цікаво, але буквально напередодні конкурсу уряд знову явно підставили. Представники Євросоюзу вкотре підтвердили, що не дадуть грошей на добудову двох атомних блоків на Рівненській і Хмельницькій АЕС до завершення приватизації обленерго. Швидше за все, вони не дадуть їх й опісля (запропонувавши, приміром, розвивати інші види енергетики), але зараз пояснення саме таке. Тим більше, що воно дає відстрочку на рік. Справді, куди поспішати — Чорнобиль, під закриття котрого ці кредити і виділялися, ми і так зупинили, причому цілком безплатно.

Що стосується претендентів на покупку енергокомпаній, то їх залишилося п’ятеро, а ще точніше — четверо. Це французька EDF, американська AES Washington і іспанська Union Fenosa. Ну і плюс уже згадувана словацька Vychodoslovenske energeticke zavody та японська «Кансай електрик». Але представники країни самураїв поводяться вкрай пасивно і навряд чи братимуть участь.

Найбільша бійка очікується за саме першу групу обленерго — між EDF, AES Washington і Union Fenosa, тобто суто західними компаніями. У ФДМ сподіваються, що ціни продажу зростуть раза в півтора-два. Що стосується другої хвилі обленерго, то все виявиться скромніше. «Кіровоградобленерго» та «Херсонобленерго» будуть куплені Vychodoslovenske energeticke zavody, і всім буде добре. Правда, питання про реструктуризацію боргів цих компаній необхідно буде узгодити найближчим часом. Сюрпризом (у цій групі) стала хіба що заявка EDF на приватизацію «Севастопольенерго», але й це навряд чи дуже підніме ціни.

Загалом, рахунок пішов на дні. Для приватизаторів. Що ж до споживачів, то в них гарячка почнеться пізніше, коли вони отримають нові рахунки за електроенергію. Залишається побажати, аби нулів у них після звичних цифр було якомога менше...