Припортовий: цирк із консенсусом під нашатирем…

Шоста за останні півтора десятиріччя спроба приватизації ВАТ «Одеський припортовий завод» (ОПЗ) забезпечила країні рідкісне видовище: різні гілки влади дали тому, що відбувається, однакову оцінку. Ну, майже...

Тобто президент і прем’єр згодні, що була змова. Та в найкращих українських традиціях дещо розходяться в тому, на чию користь.

Ну і погодилися, що 5 млрд. грн. (за стартової ціни в 4,1 млрд.) — зовсім кумедні гроші.

Президент вважає, що Юлія Володимирівна проштовхувала «дочку» газпромівського «Сибуру» ТОВ «Азот-Сервіс», і «коли під час конкурсу не вдалося реалізувати домовленості уряду про продаж акцій Одеського припортового заводу певному покупцю, конкурсна комісія не визнала результатів аукціону».

Юлія Володимирівна виявилася більш різнобічною. Вона обвинуватила в змові всіх учасників і співчуваючих, включаючи Віктора Андрійовича і, природно, виключаючи себе.

Ну а країна отримала коротке і яскраве шоу і поглибила своє уявлення про те, як працює — або, точніше, буксує — українська влада.

У численних заявах глави держави з приводу продажу ОПЗ є речі, з якими важко не погодитися: «Жодна країна не продає активу, якщо вона не проводила передприватизаційної підготовки протягом 12—15 місяців, піднімаючи вартість активу, і десяток road-show (презентації підприємства інвесторам. — І.М.), починаючи з Лондона і закінчуючи іншими західними майданчиками». Щоправда, Віктор Андрійович із скромності змовчав, що попередні спроби (у більш сприятливі часи) було зірвано саме його заборонами.

Цікаво, що й нинішня спроба продажу стала можливою саме в результаті... скажімо так, не змови, а кулуарної домовленості між паном Ющенком і пані Тимошенко.

За словами президента, «був пакет, була ціла система домовленостей. У рамках меморандуму з МВФ уряд узяв на себе зобов’язання нормалізувати ситуацію в НАК «Нафтогаз України» і Пенсійному фонді, здійснити ряд змін у соціальних фондах та інші зміни. А я в цьому пакеті погодився на приватизаційний процес... Були пакетні домовленості, але їх не було виконано».

Інакше кажучи, Банкова в липні—серпні демонструвала повний «одобрям-с» продажу ОПЗ і тільки за пару тижнів до конкурсу раптом різко занепокоїлася екологією і думкою про те, що «країні, в якій падіння ВВП становить 18%, не потрібно продавати активи».

Юлія Володимирівна традиційно емоційніша. Напередодні конкурсу вона впевнено заявила, що «переконана, що продаж ОПЗ відбудеться, і відбудеться красиво»... Хоча й зазначила, що рішення деяких компаній оскаржити приватизацію в суді «не може не викликати відрази. Сьогодні я замість того, щоб займатися підтримкою бюджету в парламенті, змушена зустрічатися з інвесторами і виступати як психотерапевт державного масштабу»... І з задоволенням відзначила наявність у конкурсі трьох учасників «із особливо надійною психікою».

Буквально наступного дня ці психічно стійкі суб’єкти вже були обвинувачені «у змові трьох учасників конкурсу в прямому ефірі»... Хоча таки так — вийшло красиво і захоплююче.

Трохи про «трійку відважних».

Найбільш екстравагантним виглядало ТОВ «Фрунзе-Флора» із міста Суми. Основним його видом діяльності було «вирощування і реалізація овочів, кімнатних рослин, декоративне садівництво, а також надання послуг із озеленення клумб»...

Насправді неважко помітити, що це глибоко профільне підприємство — хто скаже, що для клумб не потрібні добрива?

Сама компанія контролюється кіпрською Energy Standard Fund Ltd, афілійованою з групою «Енергетичний стандарт» Костянтина Григоришина.

У ході підготовки до конкурсу Костянтин Іванович розвинув бурхливу діяльність зі збирання грошей. Їх шукали не тільки в Україні та Росії, а й дійшли навіть до Тріполі. Однак грати довелося самостійно.

Другий учасник — створене п’ять років тому на базі кемеровського ВАТ «Азот» російське ТОВ «Азот-Сервіс» («дочка» «Сибур-Холдингу») виявився єдиною компанією без офшорів на першому рівні власників. Однак щодо нього з’ясувалася і значно менш приємна річ. Виявилося, що компанія не може брати участі в цьому конкурсі, тому що частка держвласності в ній перевищує 25%. А це суперечить Закону України «Про приватизацію державного майна».

Поява на конкурсі «Азот-Сервісу» в такому «непричесаному» вигляді якраз і є аргументом на користь попередніх домовленостей. Про що не без задоволення нагадали в секретаріаті президента, заявивши, що «можливим покупцем була компанія, афілійована з «Газпромом» — фактично, державним підприємством сусідньої країни». Що «викликає запитання і щодо дотримання українського законодавства про приватизацію, і щодо міркувань національної безпеки».

Природно, Кабмін і ФДМ на це наплювали. Хоча що заважало «Сибуру» витратити два дні на створення власної «дочки» «із озеленення клумб», незрозуміло.

До речі, свого часу значно більша й помітно менш державна норвезька Yara International, котра планувала брати участь у конкурсі з ОПЗ, заздалегідь створила холдинг, який не підпадав під обмеження. Щоправда, норвежці, ретельно підготувавшись до конкурсу, усе ж таки знялися. Через ту ж таки ретельність і нерозуміння, за що боротися в умовах боротьби всіх проти всіх. А росіяни вирішили — і так зійде...

Третім і останнім учасником конкурсу стало ТОВ «Нортіма», пов’язане з Ігорем Коломойським (група «Приват»). Воно ж стало єдиним, хто брав участь у попередньому конкурсі. Статутний фонд цього «патріарха припортової приватизації» — аж 133,7 тис. грн. З них 99,25% належать офшору з Британських Віргінських Островів Daflon management Ltd, котра є заодно і співвласником дніпропетровського інтернет-провайдера «Приват-онлайн».

Список «трійки» дуже наочно демонструє, чим закінчилися спроби впровадити в Україні поняття промислового інвестора, про що багато казали років десять тому. Закінчилося «як завжди», тобто пшиком: покупці ОПЗ (статутний фонд якого — майже 800 млн. грн.) — звичайні «оболонкові» фірми...

Більше того, серйозно з’ясовувати, хто стоїть за оболонками, ніхто й не намагався. Приміром, «Нортіма», за словами Коломойського, — це «пул українських інвесторів... мінімум шість учасників». Можливо, йдеться про партнерів пана Коломойського Геннадія Боголюбова і присутнього на торгах Михайла Кіпермана? Вважалося, що до їхнього числа увійде Олександр Ярославський, але сам він цього не підтверджує.

Взагалі за такого розкриття інформації неучасть у наших конкурсах пана бін Ладена і медельїнського картелю пояснюється лише їхнім слабким уявленням про те, де розташована Україна...

Цікаво, але торік Ігор Валерійович брав участь «Нортімою» в тодішньому конкурсі щодо ОПЗ, виключно для того, щоб перебити доріжку російському «Єврохіму» — заявляючи, що «умови виписані так, що коли в ньому бере участь тільки один учасник, він автоматично оголошується переможцем і сплачує ціну за експертною оцінкою. Не хочемо робити «Єврохіму» такий подарунок... Ми беремо участь у тендері, щоб виграти його... За цей конкурс узагалі неможливо дати багато грошей. Але нам все одно, яку суму називати».

Цього разу таких яскравих заяв не робили. Та саме власники «Нортіми» і виграли конкурс у всіх сенсах. До речі, ряд експертів, керуючись принципом «шукайте, кому вигідно», вважають конкурс домовленістю саме «Привату» та Тимошенко...

Логіка тут є: група явно отримала найбільше. «Приват» як мінімум грамотно використовував безкорисливу тягу уряду до грошей для затикання чергової бюджетної дірки.

Зокрема, по ходу конкурсу, поки «Нортіма», дружня «Привату», героїчно боролася за перемогу, одночасно не менш близький «ДніпроАзот» забороняв його проведення і вимагав вигнати учасників із держчастками (читай — «Азот-Сервіс»).

Ну а спічі Юлії Володимирівни про «одну потужну, корупційну мафіозну групу», на вимогу якої суди наприймали безліч замовлених рішень», можна й пережити.

Утім, і Коломойський часом обнадіював уряд заявами: «Вважаю, максимальна ціна може дійти до мільярда доларів». Уточнюючи, правда, — «якщо буде багато учасників і буде ажіотаж». І ще більш скромно: «Може бути й так, що особливо охочих не буде, і можна буде забрати за стартовою ціною».

Однак так хотілося чути лише першу фразу...

Уже на початку конкурсу відбулася трагікомічна сцена. Представники «Нортіми» наполегливо домагалися від ФДМ, тобто продавця, роз’яснення, «чи є якісь перешкоди для проведення аукціону». Чиновники (крім представника президента) дружно стверджували — «немає».

Ну а далі відбулися зовсім не тривалі торги. Стартували з 4,1 млрд. грн., із кроком аукціону в 50 млн. На позначці 4,55 млрд. відбулася «деФлорація» аукціону, на 4,95 — вийшов із боротьби «Азот-Сервіс». Приблизно за 20 хвилин із результатом у
5 млрд. грн. перемогла «Нортіма». Та вже незабаром фініш виявився «кінцем початку»...

Почався розбір польотів, який плавно переріс у істерику.

Об 11.47—11.49 29 вересня інформагентства ще встигли написати про переможця.

Та вже о 12.08 з’явилося повідомлення, що ФДМ визнав конкурс таким, що не відбувся. Причиною було названо низьку ціну: ФДМ і Кабміну хотілося 8—9 млрд. грн. А 5 млрд. «мало буде».

Найкумедніше, що Кабмін відзвітував раніше за всіх — заява Юлії Тимошенко на веб-сайті уряду з’явилася об... 12.00. Люди прем’єра вперше випередили навіть інформагентства! Якщо згадати, що на написання повідомлення потрібен час, то писати почали, коли конкурсна комісія ще радилася.

Загалом, конкурс завершився — розпочався розбір польотів.

ФДМ в особі в.о. голови Дмитра Парфененка заявив: «Рішення конкурсної комісії прийнято дев’ятьма членами, і це одноголосно... Я вважаю, що адекватна ціна ОПЗ — 8—9 млрд. грн. Вважаю рішення комісії легітимним, державним і адекватним. Вважаю, що серед учасників конкурсу були елементи змови, які вели до зниження ціни. Ми не хочемо розпродавати за безцінь перлини української промисловості».

Усе це здорово, але погано корелюється зі стартовою ціною в 4,1 млрд. Більш того, фонд знову підтвердив, що вона випливає з методики оцінки. І пообіцяв, що наступний конкурс розпочне... з неї ж: «Умови конкурсу з приватизації ОПЗ не змінюватимуться».

Реакцію переможця аукціону зачитав заступник голови Приватбанку Тимур Новиков.

Він заявив: «Ніякої змови не було... На наше глибоке переконання, прем’єр і в.о. голови Фонду держмайна мають спростувати такі обвинувачення публічно... або надати докази того, що три сторони, які сьогодні брали участь у цьому конкурсі, домовилися».

Втім, крім компенсації глибоких душевних потрясінь чуйних душ учасників, було висунуто й більш прагматичні вимоги... Компанія-переможець збирається подати до суду, вимагаючи відшкодування збитків і примусу до укладання договору купівлі-продажу.

Заодно представник «Привату» спрогнозував, що Кабмін і нинішнє керівництво ФДМ більше нічого великого з приватизації об’єктів не проведуть. «Вони просто не спроможні це робити... Вважаю, що інвестори на такі заходи не ходитимуть. Можна заощадити свій час і піти в цирк шапіто».

Взагалі керівництво Приватбанку виявилося дуже щедрим на коментарі. Одночасно їх «Українській правді» дав Ігор Коломойський, пообіцявши «звернутися в суди з вимогою визнати «Нортіму» переможцем і віддати їй завод за тією ціною, за якою вона виграла конкурс. І ми від цього не відступимося».

Відверто кажучи, приватівцям настільки гріх скаржитися на дії Кабміну, що ряд експертів іронічно цікавляться — чи немає серед бенефіціарів офшору «Нортіма» людей з ініціалами Ю.В.Т.? Принаймні важко не погодитися зі словами одного з двох основних співвласників Приватбанку, зазвичай дуже непублічного Геннадія Боголюбова, що «тиск, котрий чинився Кабінетом міністрів для того, щоб конкурс було проведено, — безпрецедентний. Вони старанно ігнорували всі судові рішення, пов’язані зі скасуванням конкурсу, тільки щоб провести його за будь-яку ціну...»

Щоправда, свою компанію він вважав «небажаним покупцем», але тут як сказати. ФДМ старанно зіграв у піддавки — таке рішення конкурсної комісії не так уже й важко оскаржити.

Торги йшли з ліцитатором (аукціоністом), і переможця під час проведення аукціону оголошує не конкурсна комісія, а саме він. Власне, саме на цю обставину і напиратимуть приватівці в суді.

Є інформація, що ФДМ попереджали про те, що ліцитатор не має повідомляти переможця до рішення комісії. Та він оголосив...

Помилку керівництва побічно визнав й екс-голова ФДМ Олександр Бондар: «Коли ліцитатор дійшов до п’яти мільярдів, він повинен був мати інформацію, за скільки фонд чи Кабмін готовий продати об’єкт, і не оголошувати переможця».

Утім, пан Бондар зазначив, що ФДМ може позиватися роками. «У Коломойського є можливість якимось чином тиснути, звертатися до судів, але отримати об’єкт через судове рішення дуже важко», — заявив Бондар на «5 каналі».

Мовчки визнається право Ігоря Коломойського визначати, захоче він чи ні поступатися правом на купівлю заводу. Він уже патріотично зазначив, що «завод був, є і буде українським».

У найближчому майбутньому, схоже, має бути чимало судових процесів. З огляду на завжди сильні позиції «Привату» і підвищену чуйність представників нашої Феміди до його вагомих мільйонів аргументів, суди він в основному виграватиме.

Завод йому, втім, не віддадуть. Та будь-який його можливий покупець (не має значення — «Сибур», «Газпром» чи Yara International) спочатку має заїхати в Дніпропетровськ. Просто попити чайку й поговорити про життя взагалі та свої перспективи в Україні зокрема.