ПІВДЕННИЙ ГЗК: ВИПРАВЛЕННЯ ПОМИЛОК?

Процес первинної приватизації, тобто переходу власності з державної в приватну, в Україні вже підходить до кінця. Починається набагато цікавіша частина — повторний переділ, який веде до зміни структури власності на вже приватизованих об’єктах. Відбуватиметься він гамірливо, і якщо не весело, то вже точно захоплююче. У тому сенсі, що нестримних — тобто бажаючих спробувати в ньому узяти участь — виявиться предосить. Інша річ, що не завжди й усім це вдасться: крім гарячого бажання потрібні ще й ресурси.

Особливо динамічно події розвиваються на найбільших підприємствах, у тому ж металургійному та гірничорудному комплексі. Приміром, зараз на слуху конфліктна ситуація на Південному ГЗК (див. «ДТ», № 43 за 2001).

Справа в тому, що в середині року група офшорних фірм, близьких до Юлії Тимошенко, продала контрольний пакет акцій ГЗК новим господарям — за даними поінформованих джерел, близьких до компанії «ЛУКойл». Проте новим власникам вдалося поуправляти підприємством лише близько двох місяців. У серпні, після серії судових рішень, дві з трьох куплених компаній опинилися під ударом.

Намітився і новий претендент на акції ГЗК — дніпропетровський Приватбанк. Після вересневого «двірцевого перевороту» саме сюди перейшли рахунки підприємства, а самий ГЗК очолив представник контрольованого приватбанківськими структурами гірничодобувного підприємства — ВАТ «Суха Балка».

Причому обійшлося це задоволення вельми недорого. Якщо росіяни планували витратити десь із півсотні мільйонів доларів, то їхні конкуренти цілком вклалися в кілька сотень тисяч. Природно, росіян, котрі вклали дуже чималенькі гроші в скупку акцій ГЗК і розгрібання його кредиторської заборгованості, такий розвиток ситуації не влаштував.

Та й у процесі «перехоплення» було допущено низку серйозних помилок. Приміром, обгрунтовуючи свої права на ГЗК, «нові власники» спиралися в основному на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21 серпня ц.р. Відповідно до нього, реєстратору підприємства доручалося перереєструвати права власності на майже 26% акцій ПГЗК на дві офшорні фірми, хранителем яких був Приватбанк.

Проте законність цього рішення була надто сумнівною, тим більше, що самі «скривджені» офшорки в судовому процесі не брали участі, а їхні інтереси представляло дніпропетровське ТОВ «Бізнес-Інвест». Тим часом, відповідно до законодавства України, у цьому випадку справа взагалі не могла розглядатися — Господарський суд має приймати претензії лише від безпосередньо постраждалої сторони. Єдиний виняток із цього правила зроблено для прокурорів. Уже одного цього було досить для скасування судового рішення.

На додачу суд неправильно застосував і норми матеріального права. Він визнав перехід прав власності на спірний пакет, не маючи ніяких доказів його оплати. Цікаво, що й саме ТОВ «Бізнес-Інвест» також було не вельми задоволене рішенням суду, бо рішення від 21 серпня порушувало порядок перереєстрації акцій.

Це, втім, анітрохи не перешкодило «новим власникам» провести 7 вересня збори на свіжому повітрі й бадьоро проголосувати спірним пакетом, а реєстратору акцій — визнати збори такими, що відбулися.

До честі української судової системи — вона виявилася здатною виправити допущені помилки. Минулого вівторка судова колегія Дніпропетровського апеляційного Господарського суду, розглянувши справу й зауваживши серію судових помилок у його слуханні, скасувала рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21 серпня. Очевидно, це було не найлегше рішення. Радує, що об’єктивність у суддів виявилася вищою за честь мундира.

Хоча не варто думати, що все вже закінчено. ГЗК — підприємство не маленьке, й інтереси навколо нього зосереджені також солідні. Очевидно, жодна зі сторін без бою не піде. А отже, практично гарантована інформаційна війна в пресі, звинувачення, контрзвинувачення тощо. До речі, у цьому випадку позиції російських структур кращі — вони на ринку недавно й накопати на нього поважний компромат навряд чи вдасться. А от розповісти про особливості приватизації дніпропетровських ГЗК і технологію видобутку бажаючих знайдеться достатньо. Добре, що свого часу в ефективності управління низкою ГЗК дуже сумнівався й сам Президент.

З погляду прозорості ринку, це, поза сумнівом, добре — через півроку про все це не знатиме лише лінивий. З погляду підприємства — навряд чи. Ситуація на Південному гірничо-збагачувальному комбінаті справді критична — він гостро потребує інвестицій, поповнення оборотних коштів та ін., чому триваюча метушня мало сприяє. Отож повноцінна, довготермінова бійка зовсім не в інтересах підприємства.

Навряд чи в ній зацікавлена й регіональна влада, котрій потрібно працююче підприємство, а не постійне джерело головного болю. Нині облдержадміністрація демонстративно не втручається в події, що, очевидно, правильно. Проте якщо ситуація навколо ГЗК спричинить загострення його проблем, владі все одно доведеться втрутитися. Можливо, все-таки простіше до цього не доводити? Іноді «групі захвату» краще спокійно піти, у таких спосіб зберігши обличчя. Адже все одно жити й працювати доведеться в одному регіоні.

Звісно, заклики «хлопці, давайте жити дружно» звучать трохи наївно, але не даремно ж кажуть, що поганий мир усе-таки кращий за добру сварку.