Перенедоприватизація, або Конкурс по «Криворіжсталі» як «припущення власної душі»

Коли державні високопосадовці виголошують заяви про долю країни, виходячи з власної належності до тієї чи іншої політичної сили, стає страшно за країну, якою вони керують. Коли до цього ж вони заявляють, що їхні заяви є «припущенням власної душі», країну стає жаль.

У питанні приватизації «Криворіжсталі» Валентина Петрівна Семенюк зуміла схрестити «припущення власної душі» зі своїми політичними уподобаннями. Цим вона, поза сумнівом, підтвердила той факт, що є гідним представником Соціалістичної партії на посаді голови Фонду держмайна. Але разом з тим продемонструвала всьому світу справжній рівень готовності нашої політичної еліти жити за прийнятими у світі правилами. Зокрема, щодо виконання своїх же власних обіцянок.

Це ж бо було, здається, ще вчора.

Над Майданом котилась потужна луна «Ющенко!». В небо злітали помаранчеві кульки. А потім — білі голуби. І серед інших звучало слово — «Криворіжсталь». Як символ несправедливості ТІЄЇ влади, коли найбільший у країні металургійний комбінат можна віддати за безцінь у наближені до влади руки. І як надія НОВОЇ влади, коли все буде чесно і прозоро.

«Криворіжсталь» — ТАК!»

І ось тепер виходить не «Так!», а щось на зразок «Так, так, так...» з багатозначними крапками, над якими має сушити голову весь світ.

Може, «Так!», а може, «Так, та не так». А може, зовсім «Не Так»...

Справді, після того, як 10 серпня ц. р. Фонд державного майна оголосив повторний конкурс з продажу 93,02% акцій «Криворіжсталі», здавалося, в історії приватизації-націоналізації цього багатостраждального об’єкта пройдено важливу і, нарешті, вирішальну віху. Більше того, без перебільшення можна було стверджувати, що дуже важливу віху пройдено в історії цілої країни. Україна, оголошуючи цей конкурс, продемонструвала всьому світові, що заяви нової влади щодо відкритості української економіки не є голослівними деклараціями, а підкріплюються реальними кроками.

І світ серйозно сприйняв месідж України. Заява про приватизацію «Криворіжсталі» була позитивно сприйнята міжнародною економічною спільнотою, зацікавленість взяти участь у конкурсі з придбання комбінату виявили російські металургійні гіганти «Євразхолдинг» та «Северсталь», а також найперші гравці на світовому ринку сталі — транснаціональні компанії Mittal Steel та Arcelor.

Гадалося, вже ніщо не завадить проведенню конкурсу, фіналом якого мав стати продаж акцій «Криворіжсталі» на відкритому аукціоні.

Так, та не ТАК!

Після відставки уряду мало в кого, звичайно, залишалися сумніви, що буде переглянуто й політику, яку здійснював уряд Ю.Тимошенко у сфері приватизації. Але те, що хтось заявить про необхідність зупинення приватизації підприємства, конкурсний продаж якого не тільки вже оголошено, але й розрекламовано на весь світ, здається, мало хто міг спрогнозувати.

І все ж це сталося.

Цього тижня голова відомства, яке має піклуватися не лише про управління державної власності, а й про ефективний продаж цієї власності, завдала, мабуть, найнищівнішого удару по інвестиційній привабливості «Криворіжсталі». Удару, сили якого навіть сумарно не зможуть досягти всі заяви представників колишнього власника меткомбінату — «Інвестиційно-металургійного союзу», їхні звернення до Європейського суду з прав людини, їхні апеляції до світової громадськості. Спочатку в інтерв’ю одній із газет, а потім і в більш широкому колі представників преси В.Семенюк заявила, що вважає за необхідне призупинити приватизацію «Криворіжсталі».

Звичайно, немає ніякої особливої новини в тому, що темпераментна захисниця держвласності Валентина Семенюк вважає приватизацію «Криворіжсталі» мало не злочином проти людства. Проте за часів перебування на прем’єрському посту Юлії Володимирівни Валентина Петрівна могла тільки робити заяви і перебувати на лікарняному або у відпустці, аби — не дай Боже! — не підписати якогось документа по приватизації «Криворіжсталі». (Між іншим, їй це таки вдалося.) Проте після відставки уряду Валентина Петрівна виявилася однією з небагатьох, хто залишився без додатку «в.о»., а це означає, що її голос тепер звучить набагато переконливіше, ніж, приміром, того ж «в.о. Пинзеника».

До того ж невдалішого моменту для цієї заяви було й годі знайти. Фонд державного майна саме уклав угоди про конфіденційність ознайомлення з конкурсною інформацією з шістьма потенційними покупцями підприємства. На відміну від першого конкурсу, при повторному виставленні на продаж цього об’єкта було надзвичайно детально розроблено інвестиційні зобов’язання для майбутнього інвестора підприємства, прописані аж до 2030 року. Тож такі умови потребують детального ознайомлення з ситуацією на підприємстві. Враховуючи досить стислі терміни проведення конкурсу, підсумки якого мають підбити 24 жовтня, потенційні покупці вже повинні були почати оцінку меткомбінату.

Заява ж В.Семенюк дезорієнтувала потенційних учасників конкурсу, після чого, за інформацією з неофіційних джерел, дехто з них зайняв вичікувальну позицію, вирішивши поки що не проводити детального ознайомлення з підприємством. Якщо ситуація невизначеності зберігатиметься й надалі, то незалежно від того, буде продовжено конкурс чи ні, ми можемо не побачити серед його учасників авторитетних західних компаній. Не виключено, що не встигнувши детально ознайомитися зі станом підприємства, вони просто відмовляться від участі у конкурсі.

Інтриги ситуації додала і позиція керівника уряду, нехай і в статусі «в.о.» — Юрія Єханурова. Або, якщо бути точнішим, відсутність чіткої інформації про його позицію в цьому питанні. Та ж мінімальна інформація, яка з’явилася, не додає жодного оптимізму потенційним учасникам конкурсу.

Зокрема, як повідомив засоби масової інформації прес-секретар Ю.Єханурова, у вівторок відбулася перша нарада Ю.Єханурова з В.Семенюк. «В результаті було ухвалено рішення щодо планування роботи на наступний рік», — зазначив прес-секретар, додавши, що головними напрямками обрано «Криворіжсталь» (!), Нікопольський завод феросплавів (після повернення до держвласності), «Укртелеком» та облгази. При цьому прес-секретар Ю.Єханурова підкреслив, що поки про беззастережний продаж цих підприємств не йдеться. За його словами, по цих об’єктах буде проведений ретельний аналіз доцільності приватизації. «Поки розглядатиметься питання, що краще: продати чи залишити в держвласності», — сказав прес-секретар.

Пізніше сама Валентина Семенюк поінформувала про позицію керівника уряду. «Коли постало питання про повторну приватизацію «Криворіжсталі», Юрій Єхануров сказав, що не слід поспішати з продажем цього об’єкта. Зараз я сподіваюсь на його здоровий глузд та підтримку. Та й президент іще не сказав свого останнього слова».

За цих обставин справді довелось говорити президенту. Віктор Ющенко заявив: конкурс з приватизації «Криворіжсталі» відбудеться, як і планувалося, 24 жовтня.

Відразу і Валентина Петрівна трохи пом’якшила (принаймні так здається) свою позицію. У четвер В.Семенюк вже повідомила пресу, що її заяви щодо «Криворіжсталі» були «припущенням власної душі». Але також заявила: «У великих, успішних підприємствах (на тій же «Криворіжсталі») можна продати близько 10% — і гроші з’являться, і фондовий ринок запрацює».

Отакої. Оголосили про продаж 93% акцій підприємства. Тепер — вистачить і десяти.

Не вистачить.

Ми сподіваємося на довіру до себе у світі, але після такої колізії з «Криворіжсталлю», якщо не виправити ситуації, на неї можна не сподіватися.

Бо довіра не здобувається у такий спосіб.

Оголошення конкурсу з повторної приватизації «Криворіжсталі» означало для серйозних політиків і великого бізнесу цілком конкретні речі. Потенційні учасники конкурсу — російські та західні компанії — відрядили до України команди фахівців, внесли корективи в плани своєї діяльності, заклали до бюджетів відповідні видатки. За дверима офісів, банків, інвестиційних компаній тривають переговори, прораховуються ризики, відбувається інтенсивна робота, адже для реалізації проекту потрібні мільярдні інвестиції.

І ось тепер вони перестають розуміти, що діється.

Президент нібито заспокоює: все буде «о’кей», 24 жовтня конкурс відбудеться. А тим часом керівник уряду та головний приватизатор країни радяться про плани, і «Криворіжсталь» чомусь значиться в них «на наступний рік». Глава уряду дипломатично мовчить про свою позицію, а від його імені раптом починають говорити про необхідність «здорового глузду» при вирішенні питання про долю (читай — приватизацію) «Криворіжсталі». Керівник Фонду держмайна щиро дивується: та навіщо вам ті 93 відсотки, коли й десяти вистачить із головою...

А ще з’являються чутки, що в конкретних кабінетах, конкретним чиновникам доручено внести певні корективи до умов конкурсу, звичайно, так, аби він не виглядав як ТОДІ, повним «беспредєлом», аби зовні все було цивілізовано, по-європейськи...

Звісно, ми заспокоюватимемо їх, переконуватимемо, говоритимемо про безпідставність цих чуток, про непохитність курсу на євроінтеграцію. Але розмови автора цих рядків із представниками міжнародних структур, посольств, західних інвестиційних інституцій, що працюють в Україні, свідчать: їхнє занепокоєння є досить серйозним. «Ми не можемо дозволити собі сліпо вірити в декларації та риторику, коли дії ваших чиновників свідчать про абсолютно антиринкові підходи, — зізнався один з дипломатів. — І ми абсолютно чітко інформуємо наш уряд про те, що ситуація з інвестуванням в Україну є поки що невизначеною».

Отак.

Можна лише поспівчувати перекладачам, які доносять сентенції керівника Фонду до іноземних інвесторів. Адекватно передати думку про те, що керівник органу, відповідального за приватизацію «Криворіжсталі» і всього іншого держмайна в країні, може говорити як держслужбовець, а може за «припущенням власної душі», погодьтеся, непросто.

Але ще важче буде залагодити наслідки міжнародного скандалу, який, звичайно ж, виникне у випадку, якщо конкурс буде зірвано, або принаймні спроби по його зриву триватимуть. І так само непросто буде повернути втрачену довіру до країни. Довіру, що до неї так довго довелося йти.

Або ми чітко заявляємо: так, керівництво уряду змінено, так, в Україні фактично почалися вибори, але це нічого не змінює в правилах гри для бізнесу. Або дипломати надалі сигналізуватимуть «своїм»: ситуація з інвестуванням в Україну залишається невизначеною».

Чи все це нічого не важить, на відміну від «припущень власної душі»?